13 березня 2026 року № 640/9709/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Державного бюро розслідування (далі - відповідач), в якому просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог):
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. від 31.03.2020р. №223-ос "Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань" в частині звільнення позивача з посади начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань в перший робочий день після тимчасової непрацездатності у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" (п. 10 Наказу);
- визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов'язків Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. від 05.05.2020р. №300-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", яким позивача звільнено з посади начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань 05.05.2020р. у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби;
- поновити позивача на посаді, що є рівнозначною посаді начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних "органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань в Головному слідчому управлінні Державного бюро розслідувань;
- стягнути з Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289) на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що спірним наказом його звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби. Позивач пояснив, що незважаючи на те, що у структурі ДБР передбачено посади, які є тотожними раніше займаній позивачем посаді, йому не було запропоновано переведення на таку посаду, не ознайомлено з новим штатним розписом, наявністю вакантних посад та з незрозумілих причин надано перевагу одним працівникам перед іншими без належної мотивації. Позивач стверджує, що вибіркова процедура переведення слідчих нових структурних підрозділів ДБР без проведення будь-якої атестаційної процедури, конкурсу, врахування показників роботи, відсутність критеріїв, яким повинен відповідати слідчий ДБР, масові звільнення слідчих ДБР без надання гарантованого Кодексом законів про працю України права залишення на роботі, свідчить про наявність факту дискримінації слідчих ДБР, зокрема і позивача, під час звільнення з посади в ДБР.
Ухвалою ОАСК від 04.05.2020р. відкрито провадження у справі.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 (з 27.12.2019) змінено правовий статус ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган, що мало наслідком зміну організаційної структури ДБР Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020. На виконання вимог означеного Закону наказом ДБР від 14.02.2020 №42 затверджено структуру центрального апарату ДБР із визначенням штатної чисельності, наказом від 26.02.2020 №47 затверджено найменування посад з відповідними граничними спеціальними званнями та наказом від 03.03.2020 №53 затверджено Положення про Головне слідче управління ДБР. На підставі означених нормативно-правових та розпорядчих актів відповідачем затверджено та введено в дію штатних розпис центрального апарату ДБР на 2020 рік, яким скорочено посаду начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), тобто посаду позивача та слідчих цього відділу. Враховуючи означені обставини, відповідач стверджує, що доводи позивача про те, що у ДБР змінилась лише назва структурного підрозділу без зміни правового статусу у структурі органу, є помилковими. ДБР наполягає на відсутності порушення прав позивача під час вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з огляду на відсутність законодавчо визначеного обов'язку суб'єкта призначення пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі. Відповідач наголошує на нерелевантності висновків Верховного Суду, на які посилається позивач, з огляду на те, що вони стосувались відносин, які виникли у 2017-2018 роках, тобто до внесення змін до КЗпП України Законом України від 12.12.2019 №378-ІХ «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено про хибність тверджень відповідача стосовно відсутності обов'язку щодо працевлаштування позивача, оскільки компетенція ДБР залишилась незмінною, а саме: ДБР як до внесення змін Законом №305-ІХ, так і після їх внесення здійснює правоохоронну діяльність, що підтверджується структурою центрального апарату ДБР. На думку позивача, з урахуванням незмінності повноважень органу державної влади відбулась фактична зміна назв структурних підрозділів, в які здійснено переведення частини слідчих центрального апарату ДБР на посади державних службовців. Отже, ДБР як юридична особа публічного права не ліквідовувалась і не створювався новий правоохоронний орган, як вказано у відзиві, а фактично відбулось перейменування структурних підрозділів центрального апарату ДБР, не пов'язаних зі зміною функцій державного органу та основних посадових обов'язків, що не входить до вичерпного переліку підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, передбачених статтею 87 Закону України «Про державну службу». Також позивач наполягає на обов'язку відповідача одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу в ДБР.
Відповідачем подано до суду заперечення, в яких зазначено, що позивач, оскаржуючи наказ про звільнення, зазначає, що його винесено на підставі норм, які не відповідають Конституції України в частині недопущення при прийнятті нових законів чи внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, що не віднесено до юрисдикції адміністративного суду, а належить до компетенції Конституційного Суду України. Щодо доводів позивача про відсутність скорочення посади внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, відповідач зазначив про зміну у 2020 році порядку скорочення державних службовців шляхом розширення повноважень суб'єкта призначення щодо звільнення державних службовців, зокрема в частині права, а не обов'язку, суб'єктом призначення у разі реорганізації, ліквідації державного органу, або скорочення посад на переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду чи пропонувати іншу рівнозначну посаду державного службовця. Відповідач наголошує на тому, що з урахуванням внесених до законодавства змін в межах спірних відносин було обмежено дію законодавства про працю, оскільки відповідні правовідносини врегульовано нормами Закону України «Про державну службу». Відповідач зазначив про правомірність підписання спірного наказу в.о. директора ДБР з огляду на наявність у нього на період виконання обов'язків директора ДБР були наявні повноваження, зокрема і на звільнення позивача із займаної посади.
Законом України від 13.12.2022р. №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", який набрав чинності 15.12.2022 (далі по тексту - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за наведеним позовом, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.
Ухвалою суду від 24.07.2024р. справу прийнято до провадження, вирішено здійснювати її розгляд у загальному провадженні з призначенням підготовчого провадження.
В подальшому ухвалою суду від 18.06.2025р. постановлено закрити підготовче провадження та призначити судове засідання для розгляду справи по суті.
У судове засідання сторони з'явились, при цьому не заперечували проти подальшого розгляду справи по суті у письмовому провадженні.
Відтак, суд за згодою сторін, здійснюватиме розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Наказом Директора Державного бюро розслідувань № 42-ос від 11 березня 2019 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, як обраного за конкурсом з 13 березня 2019 року, з випробувальним строком 6 місяців.
03 березня 2020 року позивач отримав попередження про наступне вивільнення у зв?язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Державного бюро розслідувань та відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 14.02.2020 № 42 «Про затвердження структури центрального апарату Державного бюро розслідувань» та від 27.02.2020 № 21 ДСК «Про затвердження та в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік».
У попередженні зазначено про наступне скорочення посади начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, яку позивач обіймав, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження. Також, у попередженні вказано, що позивач буде звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
30 березня 2020 року позивач направив на ім?я В.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. заяву про переведення ОСОБА_1 на посаду начальника першого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління ДБР або на іншу рівнозначну посаду.
Наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О. «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» від 31 березня 2020 року № 223-ос ОСОБА_1 звільнено з посади начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань в перший робочий день після тимчасової непрацездатності у зв?язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (п. 10 наказу).
З даним наказом про звільнення позивач 28 квітня 2020 року.
Того ж дня позивач ознайомився з листом в.о. Директора Державного бюро розслідувань Соколова О., наданим у відповідь на заяву позивача від 30.03.2020 про переведення ОСОБА_1 на посаду начальника першого відділу Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань або на іншу рівнозначну посаду.
У листі зазначено, що посада, яку обіймав позивач - начальник першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань, як і інші аналогічні посади скорочено. Крім цього, з посиланням на ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» зазначено, що призначення на рівнозначну або нижчу посаду приймається за рішенням суб?єкта призначення та повідомлено про можливість взяти участь у конкурсах для призначення на посади в Державному бюро розслідувань, інформація про які розміщується на його офіційному вебсайті.
Позивач вважає, що наказ Державного бюро розслідувань «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» за № 223-ос від 31 березня 2020 року «Про звільнення працівників Державного бюро розслідувань» в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань в перший робочий день після тимчасової непрацездатності у зв?язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (п. 10 наказу), є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і послугувало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статті 38, 43 Конституції України передбачають, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
За приписами частини першої статті 34 Закону №889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
У первинній редакції, чинній до 25.09.2019, пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII передбачав, що однією з таких підстав є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII у її первинній редакції було унормовано, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (абзац перший). Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац другий).
Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 05.09.2019 №117-IX, що набрав чинності з 25.09.2019 та діяв на момент виникнення спірних правовідносин, до статті 87 Закону №889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, встановлювали такі підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої);
- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої).
Означеним Законом були також виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
Станом на дату виникнення спірних правовідносин стаття 87 Закону №889-VIII передбачала таке:
« 1. Підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
1-1) ліквідація державного органу;
2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;
3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;
4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
2. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
4. У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
5. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення».
12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Державне бюро розслідувань», який визначає правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань.
Постановою Кабінету Міністрів України № 127 від 29.02.2016 утворено Державне бюро розслідувань.
Наказом Державного бюро розслідувань від 21.12.2017 № 1 затверджено структуру Державного бюро розслідувань.
Так, зокрема, до структури включено Перше управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції), Друге управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), Трете управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування військових злочинів).
Також, у структурі Центрального апарату Державного бюро розслідувань передбачено такі первинні структурні підрозділи, як слідчі відділи. Слідчі відділи включені до складу вищезазначених Управлінь.
Водночас, 03.12.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», який набрав чинності 27.12.2019 та яким внесено зміни до Закону України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема, змінено правовий статус Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган.
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» систему Державного бюро розслідувань складають центральний апарат, територіальні управління, спеціальні підрозділи, навчальні заклади та науково-дослідні установи. У складі Державного бюро розслідувань діють слідчі, оперативні підрозділи, підрозділи внутрішнього контролю та інші підрозділи.
Організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.
Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
Предметом оскарження у цій справі є прийнятий відповідачем наказ про звільнення позивача з посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» як такий, що на думку позивача, не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.
Судом встановлено, що організаційна структура Державного бюро розслідувань, зокрема, включає в себе:
1. Центральний апарат, у якому створено Головне слідче управління;
2. Територіальні управління.
На виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03.12.2019 наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження структури центрального апарату державного бюро розслідувань» від 14.02.2020 №42 затверджено структуру центрального апарату Державного бюро розслідувань штатною чисельністю 730 осіб.
У подальшому наказом Державного бюро розслідувань «Про затвердження Переліку посад у центральному апараті Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами» від 26.02.2020 № 47 затверджено найменування посад з відповідними граничними спеціальними званнями.
У зв'язку із зміною організаційної структури Державного бюро розслідувань та утворенням Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань наказом «Про затвердження Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань» від 03.03.2020 № 53 затверджено Положення про Головне слідче управління Державного бюро розслідувань.
На підставі вищевказаних нормативно-правових актів та наказів, Державним бюро розслідувань видано наказ «Про затвердження та введення в дію штатного розпису центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік» від 27.02.2020 №21 ДСК, яким затверджено та введено в дію штатний розпис центрального апарату Державного бюро розслідувань на 2020 рік.
Цими актами у структурі центрального апарату Державного бюро розслідувань створено Головне слiдче управління, до складу якого включенi чотири Управлiння, а саме:
- Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених службовими особами;
- Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями;
- Управління з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями та
- Управління з організації досудових розслідувань.
Таким чином, відповідно до статті 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» в редакції змін Законом України від 03.12.2019 №305-ІХ, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Приписами частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» організаційна структура ДБР визначається Президентом України.
Таким чином, з 27.12.2019 змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР.
Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування вказаного органу за для цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов'язаних із діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 09.08.2024 у справі № 640/9721/20.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив державну службу на посаді начальника першого слідчого відділу Другого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Державного бюро розслідувань.
Указом Президента України від 05.02.2020 №41/2020 затверджено організаційну структуру Державного бюро розслідувань.
З метою усунення проблемних аспектів правового, структурно-організаційного та кадрового характеру, для забезпечення ефективності та належного виконання покладених на ДБР завдань як державного правоохоронного органу, в органах досудового розслідування розпочато поетапне заміщення посад державної служби посадами рядового і начальницького складу.
Відповідно посади державної служби у слідчих управліннях ДБР виведені із штатного розпису та водночас введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу.
Отже, у зв'язку із зміною правового статусу ДБР (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок внесення змін до штатного розпису.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.08.2024 у справі № 640/9721/20, «…Враховуючи зміну правового статусу ДБР та положення статті 14-3 Закону «Про бюро розслідувань», Верховний Суд зазначає, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305-IX не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу…».
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.09.2022 у справі №160/4335/21, від 03.11.2022 у справі №240/20237/20, від 01.12.2022 у справі №380/4735/21.
03 березня 2020 року позивач попереджений про зміни організаційно-штатної структури ДБР та скорочення посади, яку він обіймає.
При зверненні до суду позивач наголошував на необхідності застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України та Закону №889-VIII, враховуючи, що його звільнено із посади державного службовця. На думку позивача, відповідачем не доведена відсутність можливості запропонувати йому будь-яку вакантну посаду.
Втім, означені твердження позивача є помилковими з огляду на таке.
Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення наведені у статті 87 Закону №889-VIII.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
На момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон №889-VIII в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності 13.02.2020.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440- IX були внесені зміни до статті 87 Закону №889-VIII, зокрема, частину третю статті 87 Закону №889-VIII доповнено новим абзацом наступного змісту: «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
Водночас, вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону №889-VIII, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин.
За ініціативою суб'єкта призначення, відповідно до частини першої статті 87 Закону №889-VIIІ, однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Наведене свідчить, насамперед, про можливість у суб'єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь-яким державним службовцем.
Слід зазначити, що редакція статті 87 Закону № 889-VIIІ зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», які набули чинності з 25.09.2019, була чинною на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення та, відповідно, підлягала застосуванню.
Разом з цим суд зауважує, що аналіз положень Закону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття спірного наказу, свідчить, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
Аналогічна правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 02.06.2022 у справі №420/3541/20, від 16.09.2022 у справі №640/15938/20, від 01.12.2022 у справі № 380/4735/21, від 09.08.2024 у справі № 640/9721/20 тощо.
Суд вважає за доцільне зауважити, що норми частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» не скасовувались та неконституційними не визнавались, а відтак немає підстав вважати, що відповідач діяв неправомірно, не запропонувавши позивачу будь-яку вакантну посаду державної служби у Державному бюро розслідувань, оскільки це є правом державного органу, а не обов'язком, що на переконання суду є дискреційними повноваження відповідного органу.
При цьому, суд зазначає, що позивач не був позбавлений права взяти участь у відкритому конкурсі на зайняття посад рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.
Стосовно формулювання підстави звільнення позивача, суд звертає увагу, що спірний наказ містить чітку підставу для звільнення, а саме: «…у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису…», що передбачено та відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Водночас, в межах спірних правовідносин внаслідок звільнення позивача з державної служби, остання припиняється, про що і зазначено у такому наказі, що відповідає вимогам пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», згідно з яким державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення.
Крім того, суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо відсутності повноважень у виконувача обов'язків Директора Державного бюро розслідувань для прийняття оскаржуваного наказу, з огляду на таке.
Згідно з підпунктами 4, 8 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного наказу, директор Державного бюро розслідувань: затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань; видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов'язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
У разі звільнення директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.
У свою чергу, відповідно до підпункту 3 та 7 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі; суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру, та прийняття на яку здійснюється на конкурсній основі.
При цьому, зазначені повноваження директора Державного бюро розслідувань притаманні і як суб'єкту призначення, і як керівнику державної служби, а встановлені особливості здійснення таких повноважень дають підстави для висновку, що до особи, яка виконує обов'язки директора Державного бюро розслідувань, переходить весь спектр повноважень Директора, у тому числі призначення на посади та звільнення з посад.
Норми пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» оперують поняттям суб'єкт призначення, тобто законодавець, конструюючи норму в такий спосіб фактично ототожнив суб'єкта призначення та керівника державної служби.
Під час розгляду даної справи судом було встановлено, що 17.03.2020 до виконання обов'язків директора Державного бюро розслідувань приступив заступник директора Державного бюро розслідувань - Соколов О.В., що узгоджується з положенням частини четвертої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Також, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на час спірних правовідносин керівником Державного бюро розслідувань зазначено Соколова О.В. , що відповідно до приписів частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» є достатнім доказом на підтвердження його повноважень.
Крім того, суд звертає увагу, що вказані вище обставини вже були неодноразово встановлені судами під час розгляду аналогічних спорів щодо звільнення посадових осіб Державного бюро розслідувань.
Покладення на Соколова О.В. виконання обов'язків директора Державного бюро розслідувань не є предметом спору в даній справі, а питання повноважень виконувача обов'язків директора Державного бюро розслідувань відносяться до компетенційних спорів.
У постанові Верховного Суду від 08.09.2022 у справі №400/2913/20 (пункт 28) сформовано правову позицію, відповідно до якої директор ДБР, у розумінні частини першої статті 10 Закону №794-VIII, здійснює керівництво діяльністю ДБР (за відсутності директора ці повноваження виконує його заступник). ДБР здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні управління, які входять до його системи (частини перша, третя статті 9 Закону № 794-VIII) і забезпечують виконання його завдань.
Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 794-VIII працівники ДБР умовно діляться на три категорії: особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із ДБР. Щодо усіх них директор ДБР (або особа, яка виконує його повноваження, відповідно до згаданого Закону) наділений однаковими владно-управлінськими повноваженнями, зокрема й у «кадровому» питанні щодо державних службовців (зокрема він видає у межах повноважень накази і розпорядження; дає доручення, які є обов'язковими для виконання працівниками ДБР; призначає на посади та звільняє з посад працівників центрального апарату ДБР, директорів і заступників директорів територіальних управлінь ДБР; вирішує питання про заохочення працівників ДБР, присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам ДБР і спеціальні звання особам рядового і начальницького складу; накладає стягнення на працівників центрального апарату ДБР на підставі рішення Дисциплінарної комісії).
Наведене у сукупності дає підстави вважати, що директор ДБР (або особа, яка виконує його повноваження, відповідно до Закону), незважаючи на те, що ця посада не належить до посад державної служби, але є найвищою у цьому правоохоронному органі, наділена певним обсягом повноважень щодо державних службовців й особа, яка її обіймає (чи виконує повноваження за цією посадою, відповідного Закону) відповідає за організацію їхньої роботи і очолюваного органу загалом, наділений функціями також і щодо державних службовців, зокрема призначати щодо них службові розслідування та відсторонювати їх у зв'язку з цим від виконання посадових обов'язків. Реалізація директором ДБР (або особою, яка відповідно до Закону виконує його повноваження) цих функцій ґрунтується на положеннях Закону № 794-VIII й не може вважатися нелегітимними.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що посилання позивача на відсутність повноважень у в.о. директора Державного бюро розслідувань Соколова О.В. на видання наказу про звільнення позивача є безпідставними.
Означена правова позиція підтримана Верховним судом у постанові від 29.02.2024 по справі №640/21715/20.
Таким чином, з огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд вважає, що Державне бюро розслідувань діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
Оскільки дії Державного бюро розслідувань в частині видання оскаржуваного наказу мають правомірний характер, позовні вимоги не підлягають задоволенню як такі, що не підтверджені документально та нормативно.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідування про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, - відмовити.
2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.