Єдиний унікальний номер № 333/2731/26
Провадження № 2-з/333/15/26
Іменем України
13 березня 2026 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Піха Ю.Р., розглянувши заяву представника ОСОБА_1 адвоката Бабіча Сергія Анатолійовича про забезпечення позову, -
12.03.2026 до Комунарського районного суду м. Запоріжжя надійшла заява заяву представника ОСОБА_1 адвоката Бабіча Сергія Анатолійовича про забезпечення позову, яка подана до подання позовної заяви в порядку ст. 150 ЦПК України.
В обґрунтування заяви, представник заявника зазначив, що 06 жовтня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про що зроблено актовий запис №87. За час перебування у шлюбі, 10 січня 2008 року, за спільні кошти подружжя було придбано квартиру АДРЕСА_1 , яку оформлено на ім'я ОСОБА_3 . Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В. за реєстровим номером 52. Частину коштів на придбання квартири було отримано за кредитним договором №К-19/Ф/4 від 10.01.2008 року, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ ВТБ Банк. Кредит погашено у повному обсязі зі спільних доходів подружжя, що підтверджується довідкою ПАТ «ВТБ Банк» від 12.03.2012 року. 30 листопада 2022 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя (справа №333/4132/22) шлюб між сторонами розірвано. При цьому поділ спільного майна не проводився, шлюбний договір між сторонами не укладався, жодної угоди про добровільний поділ майна не існувало. У зв'язку з неможливістю мирного поділу спільного майна подружжя, ОСОБА_1 в особі адвоката звернулась до суду про поділ майна подружжя та визнання за нею права власності на 1/2 частину зазначеної квартири (справа №333/6505/25). Ухвалою від 28.07.2025 року суд відкрив провадження у справі. Під час розгляду справи представником ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 03 березня 2026 року було подано відзив на позовну заяву, до якого додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №5005596924136 від 05 12.2025 року. Саме з цього відзиву ОСОБА_1 , вперше стало відомо, що 20 вересня 2023 року ОСОБА_3 , без її відома та згоди подарував спільну квартиру третій особі ОСОБА_5 . Договір дарування серія та номер: 400, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кияницею О.В., право власності зареєстровано за ОСОБА_5 в розмірі 1/1 частки. При цьому представник ОСОБА_3 , у відзиві голослівно стверджує, що дарування здійснено «за взаємною згодою Позивача та Відповідача», однак не додав до відзиву жодного документа, який би підтверджував надання ОСОБА_1 будь-якої згоди на відчуження спільного нерухомого майна.
ОСОБА_1 не надавала згоди на відчуження зазначеної квартири ні особисто, ні через представника за довіреністю, ні у будь-якій іншій формі. Жодної довіреності на розпорядження спільним майном подружжя ОСОБА_1 не видавала.
У разі продажу квартири ОСОБА_5 , за оплатним договором купівлі-продажу, новий набувач може набути статус добросовісного набувача, який придбав майно за плату. За таких обставин витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України стане значно складнішим або взагалі неможливим, оскільки ч. 1 ст. 388 ЦК обмежує право витребування від добросовісного набувача, який набув майно за плату, лише випадками, коли майно вибуло з володіння власника поза його волею. При цьому, на відміну від безоплатного набуття ст. 388 ЦК, де витребування можливе у всіх випадках, оплатне набуття суттєво обмежує можливості захисту прав ОСОБА_1 .
Отже, існує реальна, конкретна та безпосередня загроза відчуження спірної квартири, що у подальшому унеможливить ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь заявниці. Невжиття заходів забезпечення позову призведе до того, що навіть у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не зможе реалізувати своє право на частку у спільному майні подружжя, яке було набуте під час шлюбу за спільні кошти.
Тому просить суд вжити заходи забезпечення позову за заявою ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_2 ) шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455686323101, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності: 51801432, дата державної реєстрації: 20.09.2023 року), із забороною відчуження та внесенням у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відомостей про накладення арешту.
Проаналізувавши заяву про забезпечення позову, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може бути забезпечений забороною вчиняти певні дії.
Так, відповідно до положень ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду(ч.2 ст.149 ЦПК України).
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позов, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд відзначає, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року, яка є обов'язковою для усіх суб'єктів правозастосування судів України.
У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі"Пантелеєнко проти України"зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2004 року по справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Отже, за змістом вищезазначених норм закону, заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та як гарантія реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів.
Отже, особи, які беруть участь у справі в цивільному процесі, при використанні механізму забезпечення позову повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Заявник в клопотанні про забезпечення позову також повинен зазначити відомості щодо наявності, найменування, місцезнаходження рухомого та нерухомого майна у відповідного учасника процесу, до якого заходи забезпечення позову будуть застосовані, а також доказів вартості такого майна.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або і інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м, із забороною відчуження та внесенням у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відомостей про накладення арешту є необхідним для можливості виконання рішення суду, оскільки зазначене майно фактично є предметом спору.
Керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України, суд,-
Заяву заяву представника ОСОБА_1 адвоката Бабіча Сергія Анатолійовича про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,7 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 455686323101, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_5 РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 (номер запису про право власності: 51801432, дата державної реєстрації: 20.09.2023 року), із забороною відчуження та внесенням у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно відомостей про накладення арешту.
Інформація про боржника:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (РНОКПП НОМЕР_3 ), адреса: АДРЕСА_3 .
Інформація про стягувача:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_1 ), адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса для листування: АДРЕСА_4 .
Ухвала набирає законної сили з моменту винесення та підлягає негайному виконанню.
Строк пред'явлення до виконання ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову три роки.
Попередити, що особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановленому законом.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Ю.Р.Піх