ЄУН: 336/295/26
Провадження №: 2/336/1530/2026
16.03.26
іменем України
16 березня 2026 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Нагорних О.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу ЄУН 336295/26 (провадження № 2/336/1530/2026) за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості за кредитним договором № 174219211 від 21 квітня 2019 року, -
встановив:
15 січня 2026 року представник позивача звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 174219211 від 21 квітня 2019 року. Представник позивача направ до суду позовну заяву з додатками через відділення укрпошти в грудні 2025 року, про що міститься відмітка на конверті.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 21 квітня 2019 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» і ОСОБА_2 укладено договір № 174219211 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відступило право вимоги за договором № 174219211 іншій юридичній особі. На час звернення до суду право вимоги до відповідача має ТОВ «ФК'ЄАПБ».
Представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 11815,00 грн.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу розподілено та передано судді Петренко Л.В.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Роз'яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз'яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, в позовній заяві просив здійснювати розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання призначене 16 лютого 2026 року о 08-40 год. та 16 березня 2026 року о 08-20 год. не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена шляхом направлення кореспонденції за адресою її місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Згідно зі ст. 128 ЦПК України відповідач вважається повідомленим належним чином; клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, дійшов до такого висновку.
Судом встановлено, що 21 квітня 2019 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» і ОСОБА_2 укладено договір № 174219211.
Відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит, без конкретної споживчої мети, на суму 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно з п. 1.4 договору.
Згідно з п. 1.2 договору строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 30 днів.
Кредит надається строком на 30 днів (п. 1.3 договору).
За умовами договору передбачено нарахування процентів за користування кредитом.
Відповідно до п. 1.4. договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 0,01 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього договору.
Згідно з п. 1.5. договору з врахуванням положень п. 1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 3,65 (три цілих шістдесят п'ять сотих) відсотків річних.
Пунктом 1.6. договору передбачено, що розрахунок сукупної вартості кредиту та термін платежу зазначені в графіку розрахунку, який є невід'ємною частиною договору.
Додатком № 1 до договору є графік розрахунків, відповідно до якого дата платежу 21 травня 2019 року, сума кредиту - 5000,00 грн., нарахований процент 15,00 грн., разом до сплати 5015,00 грн.
Відповідно до п. 4.1. договору сторони узгодили, що невід'ємною частиною договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua.
Згідно з п. 4.4. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власний підпис.
В договорі відсутні відомості щодо реквізитів платіжного засобу позичальника на який перераховуються грошові кошти.
В п. 5 кредитного договору - реквізити сторін, в графі позичальник зазначено - ОСОБА_2 (мовою оригіналу), наведені паспортні дані, податковий номер та електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 Одноразовий ідентифікатор не вказаний, час підписання договору також не вказаний.
Додатком № 1 до договору є графік розрахунків, де в графі позичальник зазначено - зазначено - ОСОБА_2 (мовою оригіналу), наведені паспортні дані, податковий номер та електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 Одноразовий ідентифікатор не вказаний, час підписання договору також не вказаний.
Згідно з п. 2.1.1.6 договору передбачено, що ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою.
28 листопада 2018 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 174219211. Вказаний договір наданий на 2 сторінках, повний текст договору відсутній.
03 січня 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 20190103, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Пунктом 2.1. розділу 2 договору факторингу передбачено, що згідно умов договору клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 1.3. договору факторингу визначено, що під правом вимоги розуміється всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.2. договору визначено, що Перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п. 1.5. договору факторингу, реєстр прав вимоги - означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.
Згідно з п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 7 від 26 грудня 2019 року до Договору факторингу № 20190103 від 03 січня 2019 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» отримало право вимоги до відповідача.
Згідно з розрахунком заборгованості, який надано представником позивача, заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 174219211від 21 квітня 2019 року становить в сумі 11815,00 грн., яка складається з: 5000,00 грн. - суми заборгованості за основною сумою боргу; 6815,00 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов'язання за даним договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пунктів 4,8, 5.5,5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254), передбачено, що у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції в грошовому виразі, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження). Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій, призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Згідно з пунктами 61,62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (яке є чинним на час вирішення справи судом апеляційної інстанції), форма клієнтських рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Клієнтські рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер клієнтського рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код Єдиного ідентифікатора Національного банку України (далі - ID НБУ) банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; сума вхідного залишку за рахунком; код ID НБУ банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); сума оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).
Відповідно до ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).
В обґрунтування заявлених вимог про стягнення заборгованості із ОСОБА_2 за кредитним договором ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» надало суду копію кредитного договору № 174219211 від 21 квітня 2029 року з додатком № 1, копію розрахунку заборгованості, копії договорів про відступлення права вимоги, копію витягу з реєстру боржників до договору факторингу.
Однак, вказані документи підтверджують лише умови кредитування та переуступку права вимоги попереднім кредитором за вказаним кредитним договором останньому кредитору ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», але вони не є належними та допустимим доказами надання ОСОБА_2 кредиту за кредитним договором № 174219211 від 21 квітня 2019 року. ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не надало суду первинних бухгалтерських та платіжних документів, якими б підтверджувалося перерахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_2 та користування ними останньою, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати відповідача.
З досліджених матеріалів справи, слідує, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того факту, що саме ОСОБА_2 переходила на сайт установи ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», була ознайомлена з усіма істотними умовами договору, підтвердила його, вказала суму, яку вона хоче отримати, залишала свої контактні дані (адресу електронної пошти, тощо), та підписала вказані договори.
В договорі відсутні відомості щодо реквізитів платіжного засобу позичальника на який перераховуються грошові кошти.
В матеріалах справи відсутня довідка про ідентифікацію особи.
В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в розмірі 5000,00 грн., як зазначено в договорі. Відсутні докази перерахування кредитних коштів на платіжні засоби позичальника.
Так, матеріали справи не містять підтвердження перерахування первісним кредитором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» відповідачу грошових коштів в сумі 5000,00 грн. за кредитним договором № 174219211 від 21 квітня 2019 року, а саме: відсутні первинні бухгалтерські документи на підтвердження перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку первісного кредитора в сумі 5000 грн. на реквізити ОСОБА_2 .
Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В п. 5 кредитного договору - реквізити сторін, в графі позичальник зазначено - ОСОБА_2 (мовою оригіналу), наведені паспортні дані, податковий номер та електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 Одноразовий ідентифікатор не вказаний, час підписання договору також не вказаний.
Додатком № 1 до договору є графік розрахунків, де в графі позичальник зазначено - зазначено - ОСОБА_2 (мовою оригіналу), наведені паспортні дані, податковий номер та електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 Одноразовий ідентифікатор не вказаний, час підписання договору також не вказаний.
При підписанні електронного договору зазначається одноразовий ідентифікатор, який наводиться в алфавітно-цифровій послідовності, що отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції.
Відсутність одноразового ідентифікатора в кредитному договорі викликає обґрунтовані сумніви щодо його дійсності.
Розрахунок заборгованості наявний в матеріалах справи, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин та суми заборгованості, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки не є первинним документом, а отже не є безспірним доказом розміру заборгованості. Розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості, є документом, що створений самим позивачем, а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.
У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання та користування ОСОБА_2 кредитними коштами, про стягнення яких було заявлено позивачем.
Кредитний договір вважається укладеним не з моменту підписання договору, а з моменту отримання коштів. Видача кредиту може бути підтверджена рядом документів і найпростішим з них є виписка по рахунку клієнта. Якщо такого документу не має, то суд не має правових підстав задовольняти позовні вимоги.
До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: № 191/3566/17 від 13.08.2020 року; № 703/3063/18 від 27.03.2020 року; № 205/7263/18 від 20.03.2020 року; № 755/18920/18 від 29.01.2020 року.
Позивач не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку фінансова установа надала/перерахувала відповідачу як кредитні кошти та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кошти.
Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач з клопотанням про витребування доказів до суду не звертався.
Процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді справи роз'яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам (з'явлення певних клопотань), оскільки це може призвести до порушення встановленого у статті 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом. Такий правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду від 30 травня 2023 року у справі № 443/1012/18 (провадження № 61-6304св22).
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Статтею 83 ЦПК України врегульований порядок подання доказів.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи, вимоги процесуального законодавства позивач зобов'язаний подати усі докази по справі разом із позовною заявою. Процесуальним законодавством встановлено чіткі рамки подачі доказів до суду, після чого суд не вправі приймати подані докази, оскільки буде порушено вимоги принципу змагальності.
Таким чином, враховуючи, що доказів отримання відповідачем кредитних коштів та користування ними відповідно до умов кредитного договору № 174219211 від 21 квітня 2019 року суду не надано, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову в задоволенні позову судові витрати слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 280-284, 289, 354-355 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 174219211 від 21 квітня 2019 року - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_1 в АТ «ТАСкомбанк», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, (фактична адреса: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх 4).
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Дата складання повного судового рішення 16 березня 2026 року.
Суддя: