іменем України
03 березня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/2158/25
Головуючий у першій інстанції - Косенко О. Д.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/52/26
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.
секретар: Мальцева І.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Косенко О.Д. від 18 червня 2025 року, місце ухвалення рішення - м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - 23 червня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому позивач просив встановити факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, більше ніж 5 років, в період з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що починаючи з весни 2004 року, він та ОСОБА_3 почали зустрічатися та у подальшому - спільно проживати однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу у належній ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та вести спільне господарство. Позивач зазначав, що у 2024 році він із ОСОБА_3 мали намір зареєструвати шлюб. За доводами позивача, спільним волевиявленням 18.06.2024 року, він та ОСОБА_3 подали відповідну заяву до відділу ДРАЦС. У подальшому, ними 22.06.2024 року було подано заяву про перенесення дати державної реєстрації шлюбу на 23.07.2024 року, а 20.07.2024 року за обопільною згодою, ними було перенесено дату реєстрації шлюбу на 06.08.2024 року. Позивач стверджував, що готуючись до весілля, 14.07.2024 року у магазині ювелірних прикрас були обрані та частково оплачені весільні каблучки, але зареєструвати шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не встигли, оскільки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 передчасно померла. 29.07.2024 року позивачем було здійснено поховання своєї цивільної дружини. За доводами позивача, за час спільного проживання та до самої смерті ОСОБА_3 , вони були справжньою сім'єю, мали спільний бюджет, фактично виконували права та обов'язки подружжя, витрачали спільні кошти на придбання продуктів харчування, здійснювали спільні прогулянки, всі свята проводили в колі рідних та друзів, про що свідчать спільні фотографії за різні періоди часу, починаючи з 2004 та закінчуючи 2024 роком. Позивач вказує, що він та ОСОБА_3 спільно придбавали побутову техніку, меблі у квартиру та проводили ремонт квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується показаннями свідків, які були друзями родини та бували у них у гостях. Позивач зазначав, що за життя ОСОБА_3 набула права власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач на даний час продовжує доглядати належну покійній квартиру та сплачувати за неї комунальні послуги, а також розпоряджатися її майном. 25.10.2024 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В. із заявою про прийняття спадщини за законом. Нотаріусом були прийняті всі наявні у позивача документи, та відкрита спадкова справа після померлої ОСОБА_3 . Проте, довідкою від 25.10.2024 року нотаріус повідомив ОСОБА_1 , що серед поданих ним документів відсутнє свідоцтво про його шлюб із ОСОБА_3 , та роз'яснив про необхідність підтвердження факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в судовому порядку. За доводами позивача, встановлення даного юридичного факту пов'язано із правом спадкування. Оскільки у даному випадку наявний інший спадкоємець після смерті ОСОБА_3 , а саме, сестра покійної - ОСОБА_2 , на права якої може вплинути встановлення факту проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім'єю, тому дана позовна заява подана позивачем в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 року відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 року змінити, в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Також апелянт ставить питання про стягнення із відповідача на свою користь понесених судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують на помилковість висновків суду першої інстанції відносно мотивів відмови у задоволенні позовних вимог, і тому рішення суду першої інстанції в цій частині є незаконним, необгрунтованим, не відповідає дійсним обставинам справи. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 , зазначає, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів, які б дійсно підтверджували факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу більше, ніж п'ять років. За доводами апелянта, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що необхідність встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу не завжди пов'язано із вирішенням спору щодо майна. Вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, від якого залежить виникнення, в силу закону, права спільної сумісної власності на майно, можуть бути розглянуті у відповідному провадженні. При цьому, мають значення правові підстави звернення позивача з позовом. Суд першої інстанції погодився із позицією сторони відповідача, що у позовній заяві відсутні чіткі вказівки та нормативні посилання, які б визначали правову природу позовних вимог у контексті наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, що в свою чергу, впливає на визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин. Зокрема, у позові міститься посилання на статтю 74 СК України, за якою проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Разом з тим, у судовому засіданні ОСОБА_1 надав пояснення, що метою звернення до суду є подальше врегулювання спадкових правовідносин, зокрема, вирішення шляхом домовленості із відповідачем або у судовому порядку питання зміни черговості спадкування. Внаслідок встановлення юридичного факту, про який просить позивач, його майнові права не змінюються, а ухвалення рішення про встановлення такого юридичного факту, зокрема, для преюдиційності у іншому спорі, є недопустимим. Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують факт проживання позивача разом із ОСОБА_3 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу понад п'ять років. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 , зазначає, що договори - замовлення на організацію та проведення поховання, а також відповідні накладні та фіскальні чеки, не є належними та допустимими доказами, які б дійсно підтверджували факт спільного проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини. Долучені до матеріалів справи квитанції по сплаті за комунальні послуги не є достатніми доказами для підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як осіб, які складали сім'ю, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство та мали взаємні права і обов'язки, притаманні подружжю. Крім того, долучені до матеріалів позову копії фотокарток спільного відпочинку та спільної присутності на святкуваннях чи в певних місцях, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, спільного побуту, наявності взаємних прав і обов'язків, не можуть свідчити про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні сім'ї. За доводами апелянта, сам факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише за показаннями свідків та наявності фотографій, за відсутності інших доказів. Апелянт звертає увагу, що із наданого ОСОБА_1 витягу з реєстру територіальної громади від 18.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 02.08.1990 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Апелянт звертає увагу, що лише показань свідків недостатньо для підтвердження факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також того, що їх відносинам дійсно були притаманні відносини подружжя. Доводи апеляційної скарги стверджують, що жодних належних та допустимих, а саме, письмових доказів на підтвердження обставини проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тобто, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, позивачем в обґрунтування вимог поданого позову, надано не було. За доводами апелянта, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шлюбу не зареєстрували, заповіту ОСОБА_3 не складала, і позивач ОСОБА_1 у квартирі, в якій мешкала ОСОБА_3 все життя, жодного дня зареєстрованим не був, що повинно бути враховано під час мотивації відмови у задоволенні позову.
Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За даних обставин, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 року переглядається апеляційним судом у оскаржуваній апелянтом частині, а саме, щодо необхідності його зміни, в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду даної справи, не з'явились.
Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 29.07.2024 року (а.с. 27).
Згідно із договором-замовленням № 2960 від 29.07.2024 року на підготовку тіла до поховання (а.с.7), договором-замовленням на організацію та проведення поховання № 3446 від 29.07.2024 року (а.с.10), свідоцтвом про поховання № 56077 від 29.07.2024 року (а.с.26), 29.07.2024 року ОСОБА_1 було здійснено поховання ОСОБА_3 .
Копіями накладних КП ''Спецкомбінат КПО'' № 3383, № 3384, фіскальних чеків та квитанції до прибуткового касового ордеру № 8 від 30.07.2024 року (а.с.8; 8, зворот; 9; 9, зворот; 10; 10, зворот), ОСОБА_1 здійснив оплату наданих Комунальним підприємством послуг, згідно із вищезазначеними договорами.
ОСОБА_3 за життя набула право власності на частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (а.с.19).
Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 18.06.2025 року, вирішуючи вимоги заявленого позову по суті, суд надав відповідну оцінку поясненням у судовому засіданні представників сторін даного спору, показанням свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Судом першої інстанції при цьому зазначено, що показаннями свідків підтверджується той факт, що за час спільного проживання та до самої смерті ОСОБА_3 , вона та ОСОБА_1 фактично проживали, як сім'я, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, витрачали спільні кошти на утримання житла, придбавали майно та продукти харчування в інтересах сім'ї, разом проводили дозвілля, несли взаємні права та обов'язки. Суд вказав у рішенні від 18.06.2025 року, що факт існування між позивачем та ОСОБА_3 відносин, притаманних для відносин подружжя, зокрема, спільного дозвілля в колі рідних та знайомих, підтверджується спільними фотознімками за різні періоди часу (а.с.28-38, зворот), які були досліджені судом в ході розгляду даної справи. Судом першої інстанції у рішенні від 18.06.2025 року також зазначено, що копіями квитанцій про проведення операцій через мобільний банкінг АТ ''Державний ощадний банк України'' від 23.10.2024 року, 25.11.2024 року, 30.01.2025 року підтверджується факт оплати ОСОБА_1 комунальних послуг, які нараховувалися по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12,15), що свідчить про фактичне користування позивачем та утримання ним квартири після смерті ОСОБА_3 . Судом першої інстанції у рішенні від 18.06.2025 року вказано, що позивач та ОСОБА_3 спільно придбавали побутову техніку, меблі у квартиру та проводили ремонт квартири, що підтверджується наданими ОСОБА_1 суду копіями товарних та фіскальних чеків, рахунків - фактур, накладних, актом приймання-передачі наданих послуг із зазначенням прізвища позивача (а.с.39-42, зворот).
Згідно із довідкою від 25.10.2024 року №356/01-16 приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В., 25.10.2024 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом. У довідці зазначається, що відповідно до статті 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування мають особи, які проживали із спадкоємцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, і даний юридичний факт може бути встановлено виключно у судовому порядку (а.с.6, зворот).
Провівши відповідний аналіз приписів: ч.2, ч.4 статті 3, статті 74 Сімейного кодексу України, ч.1, ч.2 статті 1259 ЦК України, п.6 рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99, у контексті із встановленими у справі її фактичними, документально підтвердженими обставинами, суд першої інстанції визнав надані позивачем докази достатніми та достовірними, надавши їм оцінку у сукупості та взаємозв'язку, керуючись практикою Європейського Суду з прав людини щодо врахування принципу ''балансу вірогідностей''.
Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 18.06.2025 року, судом зазначено наступне: ''… керуючись принципом ''балансу вірогідностей'', суд вважає обгрунтованими та підтвердженими належними доказами доводи позивача щодо фактичного проживання його та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіки та жінки без реєстрації шлюбу понад 5 років.''
Разом з тим, судом зазначено, що у судовому засіданні строна позивача надала пояснення, що метою звернення до суду є подальше врегулювання спадкових правовідносин, зокрема, вирішення шляхом домовленостей із відповідачем або у судовому порядку питання зміни черговості спадкування. Отже, факти звернення позивача до нотаріуса щодо оформлення спадщини, зупинення видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину, а також встановлені судом мотиви звернення позивача до суду, дають підстави для висновку, що між сторонами справи на час її розгляду вже існує спір щодо поділу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , який має бути вирішений на підставі правового регулювання, визначеного у книзі 6 ЦК України.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивачем заявлено вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, задоволення якої не призведе до остаточного вирішення спору. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що внаслідок встановлення юридичного факту, про який просить позивач, його майнові права не змінюються, а ухвалення рішення про встановлення такого юридичного факту, зокрема для преюдиційності у іншому спорі, є недопустимим. Судом першої інстанції звернуто увагу, що оскільки вищезазначений факт має юридичне значення для подальшого вирішення спору про право, обставини, на які посилаються сторони та відповідні докази можуть бути досліджені та покладені в основу рішення при розгляді судом спору, зокрема, у справах щодо визнання права власності на майно, в порядку статті 74 СК України, про зміну черговості одержання права на спадщину, в порядку статті 1259 ЦК України чи інших. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29.09.2020 року у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20). На підставі наведеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 вказує, що рішення суду першої інстанції від 18.06.2025 року, в частині мотиву відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , є необгрунтованим, незаконним, ухваленим судом першої інстанції із неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, і зазначені висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. За даних обставин, апелянт ОСОБА_2 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 року змінити, в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані вище доводи апеляційної скарги не можут бути підставами для її задоволення, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 , зазначає, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів, які б дійсно підтверджували факт проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу більше, ніж п'ять років. За доводами апелянта, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що необхідність встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу не завжди пов'язано із вирішенням спору щодо майна. Вимоги про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, від якого залежить виникнення, в силу закону, права спільної сумісної власності на майно, можуть бути розглянуті у відповідному провадженні. При цьому, мають значення правові підстави звернення позивача з позовом. Суд першої інстанції погодився із позицією сторони відповідача, що у позовній заяві відсутні чіткі вказівки та нормативні посилання, які б визначали правову природу позовних вимог у контексті наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, що в свою чергу, впливає на визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин. Зокрема, у позові міститься посилання на статтю 74 СК України, за якою проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Разом з тим, у судовому засіданні ОСОБА_1 надав пояснення, що метою звернення до суду є подальше врегулювання спадкових правовідносин, зокрема, вирішення шляхом домовленості із відповідачем або у судовому порядку питання зміни черговості спадкування. Внаслідок встановлення юридичного факту, про який просить позивач, його майнові права не змінюються, а ухвалення рішення про встановлення такого юридичного факту, зокрема, для преюдиційності у іншому спорі, є недопустимим. Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують факт проживання позивача разом із ОСОБА_3 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу понад п'ять років. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що договори - замовлення на організацію та проведення поховання, а також відповідні накладні та фіскальні чеки, не є належними та допустимими доказами, які б дійсно підтверджували факт спільного проживання однією сім'єю, як чоловіка та дружини. Долучені до матеріалів справи квитанції по сплаті за комунальні послуги не є достатніми доказами для підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як осіб, які складали сім'ю, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство та мали взаємні права і обов'язки, притаманні подружжю. Крім того, долучені до матеріалів позову копії фотокарток спільного відпочинку та спільної присутності на святкуваннях чи в певних місцях, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, спільного побуту, наявності взаємних прав і обов'язків, не можуть свідчити про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні сім'ї. За доводами апелянта, сам факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише за показаннями свідків та наявності фотографій, за відсутності інших доказів. Апелянт звертає увагу, що із наданого ОСОБА_1 витягу з реєстру територіальної громади від 18.06.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , починаючи з 02.08.1990 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Апелянт звертає увагу, що лише показань свідків недостатньо для підтвердження факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а також того, що їх відносинам дійсно були притаманні відносини подружжя. Доводи апеляційної скарги стверджують, що жодних належних та допустимих, а саме, письмових доказів на підтвердження обставини проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тобто, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, позивачем в обґрунтування вимог поданого позову, надано не було. За доводами апелянта, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 шлюбу не зареєстрували, заповіту ОСОБА_3 не складала, і позивач ОСОБА_1 у квартирі, в якій мешкала ОСОБА_3 все життя, жодного дня зареєстрованим не був, що повинно бути враховано під час мотивації відмови у задоволенні позову.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 статті 16 ЦК України.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло, як таке; порушення права пов'язано із позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається із порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Доводи апеляційної скарги стверджують, що жодних належних та допустимих, а саме, письмових доказів на підтвердження обставини проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тобто, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, позивачем в обґрунтування вимог поданого позову, надано не було. Апелянт не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо визнання судом обґрунтованими та підтвердженими належними доказами доводи позивача щодо фактичного проживання його та ОСОБА_3 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу понад п'ять років.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку суду першої інстанції, якого дійшов суд, надавши відповідну оцінку поясненням у судовому засіданні представників сторін даного спору, показанням свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Судом першої інстанції при цьому зазначено, що показаннями свідків підтверджується той факт, що за час спільного проживання та до самої смерті ОСОБА_3 , вона та ОСОБА_1 фактично проживали, як сім'я, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, витрачали спільні кошти на утримання житла, придбавали майно та продукти харчування в інтересах сім'ї, разом проводили дозвілля, несли взаємні права та обов'язки. Суд вказав у рішенні від 18.06.2025 року, що факт існування між позивачем та ОСОБА_3 відносин, притаманних для відносин подружжя, зокрема, спільного дозвілля в колі рідних та знайомих, підтверджується спільними фотознімками за різні періоди часу (а.с.28-38, зворот), які були досліджені судом в ході розгляду даної справи. Судом першої інстанції у рішенні від 18.06.2025 року також зазначено, що копіями квитанцій про проведення операцій через мобільний банкінг АТ ''Державний ощадний банк України'' від 23.10.2024 року, 25.11.2024 року, 30.01.2025 року підтверджується факт оплати ОСОБА_1 комунальних послуг, які нараховувалися по квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12,15), що свідчить про фактичне користування позивачем та утримання ним квартири після смерті ОСОБА_3 . Судом першої інстанції у рішенні від 18.06.2025 року вказано, що позивач та ОСОБА_3 спільно придбавали побутову техніку, меблі у квартиру та проводили ремонт квартири, що підтверджується наданими ОСОБА_1 суду копіями товарних та фіскальних чеків, рахунків - фактур, накладних, актом приймання-передачі наданих послуг із зазначенням прізвища позивача (а.с.39-42, зворот).
Провівши відповідний аналіз приписів: ч.2, ч.4 статті 3, статті 74 Сімейного кодексу України, ч.1, ч.2 статті 1259 ЦК України, п.6 рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року №5-рп/99, у контексті із встановленими у справі її фактичними, документально підтвердженими обставинами, суд першої інстанції визнав надані позивачем докази достатніми та достовірними, надавши їм оцінку у сукупості та взаємозв'язку, керуючись практикою Європейського Суду з прав людини щодо врахування принципу ''балансу вірогідностей''.
Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 18.06.2025 року, судом зазначено наступне: ''… керуючись принципом ''балансу вірогідностей'', суд вважає обгрунтованими та підтвердженими належними доказами доводи позивача щодо фактичного проживання його та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіки та жінки без реєстрації шлюбу понад 5 років.''
Згідно із абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року у справі № 5-рп/99, членами сім'ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права та обов'язки.
Про проживання однією сім'єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 21.03.2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10.10.2019 року у справі № 520/8495/17, від 17.10.2019 року у справі № 712/1294/17, від 31.03. 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12.01.2023 року у справі № 754/6012/21, від 20.02.2023 року у справі № 520/11160/18, від 08.08.2023 року у справі № 752/13615/20-ц.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від: 12.12.2019 року у справі № 466/3769/16, від 27.02.2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11.12.2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24.01.2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08.12.2021 року у справі № 531/295/19.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у справі 509/3416/18 зазначено, що під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема, щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання, як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі, за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов'язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому, має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Згідно із ч.1, ч.3 статті 12, ч.1, ч.5, ч.6 статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до приписів ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене вище, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для констатації необґрунтованості висновку суду першої інстанції, викладеному у рішенні суду від 18.06.2025 року, відносно того, що: ''… керуючись принципом ''балансу вірогідностей'', суд вважає обгрунтованими та підтвердженими належними доказами доводи позивача щодо фактичного проживання його та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіки та жінки без реєстрації шлюбу понад 5 років.''
Разом з тим, судом першої інстанції зазначено, що у судовому засіданні строна позивача надала пояснення, що метою звернення до суду є подальше врегулювання спадкових правовідносин, зокрема, вирішення шляхом домовленостей із відповідачем або у судовому порядку питання зміни черговості спадкування. Отже, факти звернення позивача до нотаріуса щодо оформлення спадщини, зупинення видачі відповідачу свідоцтва про право на спадщину, а також встановлені судом мотиви звернення позивача до суду, дають підстави для висновку, що між сторонами справи на час її розгляду вже існує спір щодо поділу спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , який має бути вирішений на підставі правового регулювання, визначеного у книзі 6 ЦК України.
Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивачем заявлено вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю як чоловіка і дружини без реєстрації шлюбу, задоволення якої не призведе до остаточного вирішення спору. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що внаслідок встановлення юридичного факту, про який просить позивач, його майнові права не змінюються, а ухвалення рішення про встановлення такого юридичного факту, зокрема для преюдиційності у іншому спорі, є недопустимим. Судом першої інстанції звернуто увагу, що оскільки вищезазначений факт має юридичне значення для подальшого вирішення спору про право, обставини, на які посилаються сторони та відповідні докази можуть бути досліджені та покладені в основу рішення при розгляді судом спору, зокрема, у справах щодо визнання права власності на майно, в порядку статті 74 СК України, про зміну черговості одержання права на спадщину, в порядку статті 1259 ЦК України чи інших. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29.09.2020 року у справі №378/596/16-ц, від 15.09.2022 року у справі №910/12525/20). На підставі наведеного вище, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Приймаючи до уваги зазначене вище, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків та мотивів рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для її задовлення апеляційним судом та відповідно, для зміни рішення суду першої інстанції від 18.06.2025 року, в частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. За наслідками апеляційного перегляду даної справи, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції від 18.06.2025 року ухвалено на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з'ясованих обставин, на які сторони справи посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.
За даних обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.
Відповідно до приписів ч.1 статті 367 ЦПК України, яка регламентує межі розгляду справи судом апеляційної інстанції, у неоскаржуваній апелянтом частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18.06.2025 року, апеляційним судом не переглядається.
Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 червня 2025 року, у оскаржуваній частині, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: