Справа № 573/2633/25
Номер провадження 22-ц/816/1527/26
12 березня 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),
суддів Петен Я.Л., Сидоренко А.П.,
з участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,
у присутності:
позивача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 25 грудня 2025 року про відмову у відкритті провадження (суддя Черкашина М.С.), ухваленого у м. Білопілля,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Білопільської міської ради, Комунального підприємства «Теплосервіс Білопілля», Товариства з обмеженою відповідальністю «есі Білопілля»
про визнання протиправними дій щодо вилучення комунального майна, визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути комунальне майно,
Короткий зміст позовних вимог і ухвали суду першої інстанції
12 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
Позовна заява мотивована порушенням прав позивачки як члена територіальної громади внаслідок незаконної передачі майна Білопільської територіальної громади, яке протягом тривалого часу створювалося членами громади для забезпечення добробуту її жителів. Позивачка заперечує проти передачі цього майна Білопільською міською радою ТОВ «есі Білопілля», яке на підставі такої передачі пред'являє до неї та інших членів громади безпідставні вимоги щодо оплати послуг.
У зв'язку з викладеним просила:
визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Білопільської міської ради «Про затвердження Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «есі Білопілля» від 17 вересня 2021 року № 481;
визнати незаконним та скасувати пункт 4 рішення Білопільської міської ради «Про вилучення та передачу комунального майна» від 14 квітня 2022 року № 51;
визнати недійсним укладений між КП «Теплосервіс Білопілля» та ТОВ «есі Білопілля» договір від 01 листопада 2021 про передачу майна комунальної власності Білопільської міської ради в управління;
зобов'язати ТОВ «есі Білопілля» повернути КП «Теплосервіс Білопілля» комунальне майно, перелік і склад якого визначено в актах приймання-передачі основних засобів від 31 грудня 2021 року та від 01 травня 2022 року.
Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 25 грудня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Свою ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на оскарження рішень органу місцевого самоврядування, прийнятих ним при здійсненні владних управлінських функцій. Із огляду на характер спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін, суд дійшов висновку, що спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства. У зв'язку з цим на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України відмовив у відкритті провадження у справі, роз'яснивши позивачу право звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, позивачка оскаржила її в апеляційному порядку. В апеляційні скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.
Вважає, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та такою, що порушує її право на судовий захист. Зазначає, що спір виник із приватноправових відносин, а Білопільська міська рада у спірних правовідносинах діяла як власник (розпорядник) майна, передавши комунальне майно сторонній юридичній особі без погодження з членами територіальної громади. Наголошує, що відповідно до правил підсудності та практики Верховного Суду справи цієї категорії підлягають розгляду судами цивільної або господарської юрисдикції за місцезнаходженням майна.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд першої інстанції зазначив, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, і колегія суддів із наведеним висновком погоджується, але вважає помилковим висновок про те, що спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов'язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.
Згідно зі статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Із наведеного можна дійти висновку, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.
Відповідно до статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У справі, що переглядається, позивачка, як фізична особа, звернулася за захистом порушених, на її думку, майнових прав на комунальне майно, що узгоджується зі статтею 4 ГПК України.
Пункт 4 частини 1 статті 20 ГПК України передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Стаття 327 ЦК України вказує, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
У статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Позивачка, як член територіальної громади, вважаючи порушеним своє право на належну їй частку у комунальному майні, звернулася до суду із вказаним позовом, що узгоджується із пунктом 4 частини 1 статті 20 ГПК України.
Спірні правовідносини зумовлені незгодою позивачки із рішенням міської ради про затвердження статуту товариства, яке надає послуги жителям територіальної громади, рішенням міської ради про передачу цьому товариству комунального майна, а також із договором про передачу комунального майна вказаному товариству та необхідністю повернути в управління комунального підприємства це майно, опосередкованим власником якого, на її думку, є вона, як член територіальної громади.
Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі вирішується спір, пов'язаний з переходом права користування на нерухоме майно від одного суб'єкта до іншого. Тобто судовий спір виник з правовідносин, у яких орган місцевого самоврядування реалізує повноваження власника майна.
В основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб'єктами управління щодо певного об'єкта права власності, а тому спір не є публічно-правовим, між сторонами відсутні відносини підпорядкування, а отже, спір не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Тобто відносини між сторонами, що є основою спору, виникли з приводу передачі/прийняття комунального майна в користування юридичній особі приватного права та порушенням у зв'язку з цим, на думку позивача, її майнових прав.
Близького за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2026 рокуу справі № 917/1122/25.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (пункт 6 частини 1 статті. 374 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
У зв'язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що судовий спір у цій справі відноситься до юрисдикції господарських судів. Із огляду на викладене помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Встановивши, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, проте які не призвели до неправильного вирішення питання, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та необхідність змінити мотивувальну частину ухвали суду, виклавши її в редакції цієї постанови.
Висновки суду щодо судових витрат
Відповідно до частини 13 статті 1141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Із огляду на те, що апеляційний суд не змінює судового рішення по суті, викладеного у ньому висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки такий позов не належить розглядати в порядку цивільного судочинства, та не ухвалює нове рішення, - підстав для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 367-369, 374, ч. 4 ст. 376, ст. 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 25 грудня 2025 року змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 25 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.
Повна постанова складена «13» березня 2026 року.
Головуючий Д.В. Сізов
Судді Я.Л. Петен
А.П. Сидоренко