Номер провадження: 33/813/521/26
Номер справи місцевого суду: 947/36303/25
Головуючий у першій інстанції Войтов Г. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
27.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в особі судді Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря судового засідання Чередник К.А.,
осіб, які з'явилися до судового засідання:
- адвоката Аврамова Вячеслава Панасовича,
розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Аврамова Вячеслава Панасовича на постанову судді Київського районного суду міста Одеси від 21 січня 2026 року, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 року, водій ОСОБА_1 04.09.2025 року о 23:14 годині, на проспекті Адміральський, 16 в м. Одесі, керуючи автомобілем Opel Vectra держаний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 2.9.а «Правил дорожнього руху України», в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці зупинки зі згоди водія у встановленому законодавством порядку, за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 7510 ARLM - 0438, тест - 1412, результат огляду становить 2,22%. З результатом огляду водій згоден. Від керування транспортними засобами водія відсторонено. Працівниками патрульної поліції було кваліфіковано дії ОСОБА_1 як порушення п. 2.9(а) «Правил дорожнього руху України», за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Постановою судді Київського районного суду міста Одеси від 21 січня 2026 року визнано ОСОБА_1 , винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України. Накладено на ОСОБА_1 , адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 17 000 гривень з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь держави судовий збір в сумі 665 (шістсот шістдесят п'ять) грн. 60 коп.
Не погоджуючись з зазначеною постановою суду, захисник ОСОБА_1 адвокат Аврамов Вячеслав Панасович подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді Київського районного суду міста Одеси від 21 січня 2026 року та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 12.12.2025 р. у даній справі встановлено, що в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 р. в графі «17 Підпис поліцейського, який склав протокол ( ОСОБА_2 )» відсутній підпис працівника поліції який склав протокол та матеріали справи № 947/36303/25 повернуто для оформлення відповідно до діючого законодавства України та усунення недоліків.
По-перше, відсутність підпису автора документа анулює його офіційний статус та свідчить про недопустимість протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 року як доказу у цій справі. Навіть за наявності інших доказів, винуватість особи не може вважатися доведеною «поза розумним сумнівом», оскільки ці докази є похідними від незаконної процесуальної дії та підпадають під дію доктрини «плодів отруєного дерева».
По-друге, 04.09.2025 року інспектором патрульної поліції Грибенок Є.І. відносно ОСОБА_1 складено не декілька протоколів, а вищенаведений протокол серії ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 року за ст. 130 КУпАП та постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №5648285, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 121 КУпАП у зв'язку з тим, що у автомобіля не працював задній лівий габаритний ліхтар. Вказані процесуальні документи є різними як за своєю правовою природою, так і за характером та суворістю адміністративного стягнення, а також мають різний порядок оформлення та правові наслідки. За таких обставин відсутність підпису посадової особи саме на протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП не може розцінюватися як формальний або технічний недолік, а свідчить про істотне порушення процедури притягнення до адміністративної відповідальності, яке унеможливлює визнання такого протоколу належним та допустимим доказом.
По-третє, посилання суду першої інстанції на відеозапис із боді-камери працівників поліції як на доказ, що нібито підтверджує законність оформлення матеріалів справи, є необґрунтованим та помилковим. Відеозапис не усуває наявних суперечностей між наданими суду доказами та не може компенсувати істотні порушення процедури складання процесуальних документів. Навпаки, із змісту відеофіксації вбачається, що працівник поліції мав реальну можливість безперешкодно, у спокійній обстановці та без будь-яких перешкод підписати протокол про адміністративне правопорушення, однак цього не зробив.
По-четверте, посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 наступного дня після події сплатив штраф за порушення правил дорожнього руху, є юридично неспроможним та таким, що не підтверджує його вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Сплата штрафу за інше адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП (не працював задній лівий габаритний ліхтар), не є формою визнання вини у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, та не може розцінюватися як доказ у цій справі.
Недоліки протоколу не були належним чином усунуті після його повернення судом. Після направлення справи про адміністративне правопорушення начальнику Управління патрульної полці в Одеській області для доопрацювання, ОСОБА_3 : не викликався; не запрошувався; не був повідомлений; не мав можливості надати зауваження. Усунення недоліків відбулося поза межами процесуальних гарантій, без забезпечення права на захист. Таким чином, органом поліції фактично було створено та скориговано доказ обвинувачення в односторонньому порядку. Такі дії грубо порушують принцип рівності сторін і виключають можливість визнання відповідного протоколу допустимим доказом.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та доводи апеляційної скарги, заслухавши захисника апелянта, який взяв участь у судовому засіданні в режимі, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Приписи ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 130 КУпАП необхідно з'ясувати, чи дійсно особа знаходилася в стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом, чи є відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та застосовуючи до нього адміністративне стягнення, суд першої інстанції виходив з того, що вина останнього у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, з чим погоджується і апеляційний суд.
Слід зазначити, що відповідно до положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. При цьому, розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі. Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі.
За приписами ст. 251 КУпАП, тягар доказування доведеності вини особи у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення покладається на уповноважену службову особу, яка складає протокол про адміністративне правопорушення, тобто у даному конкретному випадку, на поліцейського.
Апеляційний суд виходить із того, що судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам, а саме: верховенство права, законність, рівність перед законом і судом, повага до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості тощо.
Для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом повторно досліджено докази, що зібранні по справі працівниками поліції.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 року, водій ОСОБА_1 04.09.2025 року о 23:14 годині, на проспекті Адміральський, 16 в м. Одесі, керуючи автомобілем Opel Vectra держаний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 2.9.а «Правил дорожнього руху України», в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці зупинки зі згоди водія у встановленому законодавством порядку, за допомогою газоаналізатора Alcotest Drager 7510 ARLM - 0438, тест - 1412, результат огляду становить 2,22%. З результатом огляду водій згоден. Від керування транспортними засобами водія відсторонено. Працівниками патрульної поліції було кваліфіковано дії ОСОБА_1 як порушення п. 2.9(а) «Правил дорожнього руху України», за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Згідно роздруківки (чеку) тесту з газоаналізатора Драгер 7510, з якого встановлено, що огляд на стан алкогольного сп'яніння ОСОБА_1 поліцейськими проведений 04.09.2025 року о 23-23 год. з використанням спеціального технічного засобу, а саме газоаналізатора Драгер 7510. Тест № 1412 показав, що ОСОБА_1 перебуває у стані алкогольного сп'яніння, результат огляду: 2.22 ‰.
Як вбачається з акту огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння поліцейськими проведений за допомогою газоаналізатора Драгер 7510, прилад № ARLМ-0438, у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння. Результат огляду на стан сп'яніння склав 2.22 ‰. Під час огляду на стан сп'яніння вівся відеозапис з ПВР 474911, 474898.
До протоколу про адміністративне правопорушення додано відеозаписи з портативних відеореєстраторів №474911, 474898 та зі службового відеореєстратора автомобіля. Відеозаписами зі службового відеореєстратора автомобіля працівників поліції зафіксовано рух автомобіля Opel Vectra держаний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 на проспекті Адміральський, 16 в м. Одесі. Відеозаписами з ПВР встановлено, ОСОБА_1 було зупинено у зв'язку з порушенням ПДР, а саме: у автомобіля не працював задній лівий габаритний ліхтар в темну пору доби, про що було озвучено останньому та в подальшому працівниками поліції було складено постанову за ч. 1 ст. 121 КУпАП. Під час спілкування, у ОСОБА_1 були виявлені ознаки алкогольного сп'яніння та було запропоновано, пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою пристрою Драгер. ОСОБА_1 прошов огляд, результат склав 2.22 ‰. ОСОБА_1 погодився з результатом, підтвердив вживання алкогольних напоїв. Працівник поліції, роз'яснює ОСОБА_1 його права передбачені ст. 268 КУпАП та складає протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
При розгляді справи апеляційний суд виходить з наступного.
Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлює адміністративну відповідальність, зокрема за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно п. 2.9а Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З положень ст. 266 КУпАП вбачається, що особи, які керують, зокрема транспортними засобами, і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції (далі - стан сп'яніння), підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та оглядові на стан сп'яніння. Огляд особи, яка керувала, зокрема транспортним засобом, на стан сп'яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала, зокрема транспортним засобом, на проведення огляду на стан сп'яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Огляд осіб на стан сп'яніння здійснюється в закладах охорони здоров'я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд особи на стан сп'яніння проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. У разі відсторонення особи від керування, зокрема транспортним засобом, можливість керування цим транспортним засобом надається уповноваженій нею особі, яка має посвідчення водія відповідної категорії та може бути допущена до керування транспортним засобом.
Аналогічні положення, але з більш детальним врегулюванням дій поліцейського під час огляду водія на стан сп'яніння, містяться в Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 року № 1103 (далі - Порядок № 1103) та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним Наказом МВС України та Міністерством охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року (далі - Інструкція № 1452/735).
Зокрема, положення п. 2, 3, 5 Порядку № 1103 встановлюють, що огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння, згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.
Огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров'я (в сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп'яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Підтвердження стану сп'яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.
Положенням п. 2, 3 розділу І Інструкції № 1452/735 встановлено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
За приписами п. 3 - 5 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
Огляд на стан сп'яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.
Перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
Згідно п. 7 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 установлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.
Частина 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Підпунктом 1 п. 2 розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі - Інструкція № 1026) передбачено, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.
Оцінивши всі наявні в матеріалах справи докази, як кожний окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що зібрані в справі докази відображають обставини, що зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, узгоджуються між собою і не викликають суперечностей у їх відповідності фактичним обставинам справи, тобто є належними, допустимими і достатніми для підстав вважати, що 04.09.2025 року ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до того, що визнання протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 року недопустимим доказом, оскільки в графі «17 Підпис поліцейського, який склав протокол ( ОСОБА_2 )» відсутній підпис працівника поліції який склав протокол та матеріали справи, апеляційний суд зазначає.
Відповідно до ч.1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 року, він містить усі необхідні дані, передбачені положеннями ч.1 ст. 256 КУпАП, зокрема, і суть адміністративного правопорушення, що ставиться у провину водію ОСОБА_1 .
При цьому, в розумінні ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення не є доказом, а джерелом доказів, тобто фактичних даних, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок про наявність складу правопорушення в діях особи відносно якої складено протокол, дійсно є уявленням особи, що склала протокол, про наявність правопорушення, яке в суді повинно бути підтверджено відповідними доказами.
Відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Застосовним до розглядуваної справи є також висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Так, судами встановлено, що дійсно в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 року в графі «17 Підпис поліцейського, який склав протокол ( ОСОБА_2 )» відсутній підпис працівника поліції який склав протокол та матеріали справи.
Постановою Київського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2025 року матеріали справи № 947/36303/25 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч.1 ст. 130 КУпАП повернуто начальнику Управління патрульної поліції в Одеській області для оформлення матеріалів відповідно до діючого законодавства України та усунення недоліків.
Від Управління патрульної поліції в Одеській області після усунення недоліків була надана заява командира взводу 2 роти 2 батальйону 1 полку УПП в Одеській області Євгена Гребенюк, який складав протокол ЕПР1 №443833 від 04.09.2025 року з якої вбачається, що під час складання протоколів відносно ОСОБА_1 випадково не було поставлено підпис в протоколі, через поведінку саме ОСОБА_1 .
До протоколу про адміністративне правопорушення додано відеозаписи з портативних відеореєстраторів №474911, 474898 та зі службового відеореєстратора автомобіля працівників поліції, якими зафіксовано, як водій ОСОБА_1 погодився на проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, пройшов його, погодився з результатом. ОСОБА_1 не заперечував, що саме він керував автомобілем Opel Vectra держаний номер НОМЕР_1 .
Апеляційний суд вважає, що долучений до матеріалів справи відеозапис з нагрудних камер працівників поліції в цілому відображає усі обставини, які мають значення для повного та об'єктивного розгляду справи про адміністративне правопорушення, і який підтверджує скоєння ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, з огляду на вказане, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтовані.
Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 або його захисник мали право звернутися, відповідно до вимог ст. 267 КУпАП, до вищестоящого органу (посадової особи) щодо дій працівників поліції, або, відповідно до ст. 122 КАС України, до адміністративного суду, чи до правоохоронних органів у разі наявності ознак злочину, згідно з вимогами КПК України.
До апеляційного суду не надано жодних судових рішень чи документів, які б підтверджували визнання дій працівників поліції протиправними, а також не подано доказів на підтвердження факту провокації з боку працівників поліції.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, що зроблені в постанові суду першої інстанції, оскільки зведені лише до незгоди з висновками суду першої інстанції без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, наявних в матеріалах справи.
Отже, приймаючи до уваги встановлені обставини справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та вважає, що наявними у справі доказами підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненому правопорушенні за ст. 130 ч. 1 КУпАП, а тому висновок суду першої інстанції про визнання його винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є законним та обґрунтованим, тому немає підстав для скасування або зміни постанови суду.
Позиція скаржника , яку він висловив в апеляційній скарзі, та процесуальна поведінка апелянта, пов'язана з наданням ним пояснень, які не підтверджені належними і достатніми доказами не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюються апеляційним судом, як спосіб самозахисту від відповідальності за вчинене правопорушення.
При визначені виду та міри адміністративного стягнення, судом були додержані вимоги ст. 33 КУпАП.
Так, з постанови суду вбачається, що при визначенні розміру штрафу та строку позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами, судом першої інстанції були враховані характер скоєного правопорушення, особа правопорушника, в зв'язку з чим судом першої інстанції було визначене адміністративне стягнення у виді розміру штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами, як єдиного адміністративного стягнення, передбаченого санкцією ст. 130 ч. 1 КУпАП.
Враховуючи наведені обставини, суд дійшов до висновку, що не вбачається підстав для скасування або змінення постанови суду.
У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
На підставі викладеного й керуючись ст. 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Аврамова Вячеслава Панасовича - залишити без задоволення.
Постанову судді Київського районного суду міста Одеси від 21 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений: 13.03.2026 року.
Суддя Одеського апеляційного суду О.М. Таварткіладзе