Номер провадження: 22-ц/813/4168/26
Справа № 496/4349/21
Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.
Доповідач Лозко Ю. П.
24.02.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 червня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області, про визначення місця проживання дітей з матір'ю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області про визначення способу участі у вихованні дітей,
встановив:
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом у якому, просила визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею .
Позов обґрунтовано тим, що з 21.10.2015 року по 26.06.2022 року сторони перебували у шлюбі, після розірвання якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично залишились проживати разом із матір'ю на території тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим у м. Сімферополь, де проживає мати позивачки (бабуся дітей) ОСОБА_5 , куди ОСОБА_2 разом із дітьми переїхала після припинення шлюбних відносин з відповідачем.
Наразі позивачка разом з дітьми проживає у квартирі, яка належить на праві власності її матері, за адресою: АДРЕСА_1 . Для дітей створені належні умови для проживання та відпочинку. Вона піклується про стан здоров'я дітей, займається їх вихованням, забезпечує їм фізичний, духовний та психологічний розвиток, а також організовує дозвілля. Між ними теплі родинні відносини. Однак у неї є підстави побоюватися та вважати, що у зв'язку з невизначеністю місця проживання дітей є ймовірність того, що ОСОБА_6 може у будь-який час відібрати у неї дітей, оскільки під час шлюбу ОСОБА_6 систематично вчиняв психічне і фізичне насильство відносно позивачки та малолітніх дітей, яке проявлялось у погрозах, застосуванні фізичної сили та пошкодженні майна в стані агресії, у зв'язку із чим ОСОБА_6 притягувався до адміністративної відповідальності за фактом вчинення ним домашнього насильства відносно неї.
У лютому 2022 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив:
- зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди, як батьку, у спілкуванні та вихованні дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом встановлення систематичних побачень без присутності матері дітей, особисте спілкування, кожної п'ятниці з 10:00 год. до 20: 00 год. неділі, у свята Нового року, Різдва Христового, Пасхи, у свято Дня народження дітей - з 10:год. до 15:00 год., з правом безперешкодного відвідування дітьми місця проживання батька, спільне проведення відпочинку щоліта терміном 30 календарних днів, який позивач вважає оптимальним та таким, що відповідатиме, в першу чергу, інтересам дітей.
Свої вимоги мотивує тим, що після припинення стосунків, ОСОБА_2 порушує його право на спілкування з дітьми та право дітей на батьківське виховання, переховує від нього дітей. На його прохання побачити дітей, ОСОБА_2 не реагує, вирішити питання побачень з дітьми мирним шляхом не погоджується.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 23 червня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір'ю ОСОБА_2 . Відмовлено ОСОБА_7 у задоволенні зустрічного позову.
У апеляційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано зустрічний позов та відзив на позов ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнити його зустрічні позовні вимоги.
За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції не дослідив чи забезпечує ОСОБА_2 належні умови для фізичного, інтелектуального та морального розвитку дітей, та залишив поза увагою їх попередні соціальні зв'язки в Україні, де діти відвідували дитячий садок та були соціально адаптовані. Крім того, суд не врахував, що у справі №496/646/20 постанова суду першої інстанції від 13.02.2020 про притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП була скасована, а провадження закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП через відсутність складу правопорушення.
Скаржник зауважує, що ОСОБА_2 самовільно вивезла дітей за межі України, чим порушила права батька на участь у їх вихованні та спілкування із ними та з того часу створює перешкоду Степаняну Е. для спілкування із дітьми. При цьому, суд безпідставно прийняв до уваги документи, видані окупаційною владою, які також не містять необхідної інформації про умови проживання дітей та їх психологічний стан. Суд не дослідив, чи є перебування дітей у Криму безпечним та сприятливим для їхнього розвитку.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , заперечуючи проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_8 просить залишити таку без задоволення, а рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 червня 2025 року без змін, як законне та обґрунтоване.
Окремо, позивачка, від імені якої діє адвокат Валах В.В., зауважує про наведення скаржником неіснуючих правових висновків Верховного Суду.
У судовому засіданні 17.02.2026 року позивач ОСОБА_6 та його представник- адвокат Тищенко С.Ю. підтримали вимоги апеляційної скарги, надали пояснення за доводами скарги. Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Валах В.В., заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, просила таку залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, як законне та обґрунтоване.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає, з огляду на таке.
Задовольняючи первісні позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що діти більше трьох років проживають з матір'ю, яка забезпечує їм повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, належні житлово-побутові умови, медичне обслуговування, піклується про них, а також урахував протиправну поведінку батька під час спільного проживання сторін однією сім'єю та відсутність будь-яких доказів того, що протягом останніх трьох з половиною років він намагався повернути дітей.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, зазначив, що ОСОБА_6 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що
ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми та у їх вихованні.
Апеляційний суд погоджується висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з матір'ю, проте вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_6 про визначення способу участі у вихованні дітей, зважаючи на таке.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Предметом позову є матеріально - правова вимога позивача до відповідача щодо якої вона просить ухвалити рішення, а підставою - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Як встановлено судом, з 21.10.2015 року по 26.06.2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Біляївського районного суду Одеської області від 13 лютого 2020 року у справі № 496/646/20 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 гривень. Вирішено питання стосовно судового збору.
Так, як встановлено вказаним вище судовим рішенням, 10.02.2020 року о 14.30 год. гр. ОСОБА_9 знаходячись за місцем свого проживання в АДРЕСА_2 , вчинив сварку зі своєю дружиною
ОСОБА_2 в ході якої лаявся на її адресу нецензурною лайкою, образливо чіплявся, тим самим скоїв домашнє насилля психологічного характеру.
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у справі № 496/4166/21 закрито провадження по справі про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_9 за ч.1 ст.173-2, ч.1 ст.173-2, ч.1 ст.173-2 КУпАП, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції, не з'ясувавши всі обставини справи та не дослідивши всі належні та допустимі докази, не дотримався вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП та дійшов неправильного висновку про відсутність вини ОСОБА_9 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст.173-2, ч.1 ст.173-2, ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Так, за обставинами вказаної вище справи, відносно ОСОБА_8 було складено три протоколи про вчинення адміністративного правопорушення:
- протокол серії ВАБ №702439, відповідно до якого, 28.08.2021 року о 09.00 год. гр. ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство в сім'ї, відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме висловлювався брутальною лайкою, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 173-2 КУпАП;
- протокол серії ВАБ №702490, відповідно до якого, 29.08.2021 року о 14.50 год. гр. ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство в сім'ї, відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме висловлювався брутальною лайкою, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 173-2 КУпАП;
- протокол серії ВАБ № 702488, відповідно до якого, що 31.08.2021 року о 21.00 год. гр. ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство в сім'ї, відносно своєї дружини ОСОБА_2 , а саме висловлювався брутальною лайкою, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення, що є реабілітуючою підставою для закриття провадження. Закриття провадження на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, відповідно, є нереабілітуючою підставою для закриття провадження.
Відповідачка ОСОБА_2 та малолітні діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 01.09.2021 року перетнули державний кордон України і з того часу не повертались до України.
Сторонами не оспорюється, що з вересня 2021 року і по теперішній час ОСОБА_2 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають у матері ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в м. Сімферополь АР Крим.
Позивачка ОСОБА_2 , в якості доказів на підтвердження підстав своїх позовних вимог, серед іншого, надала суду документи, видані органами окупаційної влади, а саме:
- характеристику на сім'ю за вих. № 283 від 10.11.2021 року, видану «Обществом с ограниченной ответственностью Управляющей Компанией «Инновация», відповідно до якої « ОСОБА_2 проживает по адресу: АДРЕСА_3 с 02 сентября 2021 года вместе с матерью ОСОБА_5 и двумя детьми. По месту жительства характеризуется положительно, жалоб и нареканий не поступало. ОСОБА_2 трудолюбива. Общительна и вежлива в быту, доброжелательна и отзывчива. Занимается воспитанием двоих детей, активно участвует в жизни дома. Дети ведут себя дружелюбно, всегда аккуратны и вежливы. Посещают спортивные и творческие секции» (а.с. 48);
- характеристику на сім'ю, видану «Муниципальным бюджетным дошкольным образовательным учреждением «Детский сад комбинированного вида № 85 «Радуга» Муниципального образования городского округа Симферополь Республики Крым» 10.11.2021 року, згідно з якою « ОСОБА_10 посещает данное дошкольное учреждение с 01.10.2021 года. Воспитанием ребенка занимается мать - ОСОБА_2 и бабушка - ОСОБА_5 . За ребенком со стороны мамы и бабушки осуществляется должный уход: Диана ходит в детский сад всегда опрятной и аккуратной, верхняя одежда соответствует сезону. Мама заинтересована в воспитании и развитии девочки, психическое развитие Дианы соответствует возрасту. Оплата за посещение ребенком дошкольного учреждения производится вовремя. Из детского сада ребенка забирают вовремя, без неуважительной причины Диана детский сад не попускает. ОСОБА_11 принимает активное участие в жизни детского сада и группы» (а.с. 49);
- характеристику на сім'ю, видану «Муниципальным бюджетным дошкольным образовательным учреждением «Детский сад комбинированного вида № 85 «Радуга» Муниципального образования городского округа Симферополь Республики Крым», відповідно до якої «Воспитанием детей занимается мать - ОСОБА_2 и бабушка ОСОБА_5 . ОСОБА_11 принимает активное участие в жизни детского сада и группы. Дети посещают сад с 01.11.2021 года. За детьми осуществляется должный уход: Диана и Тигран ходят в детский сад всегда опрятные и аккуратные. За посещение детьми детского сада плата производиться вовремя, без уважительной причины дети детский сад не пропускают. Детей из детского сада забирают вовремя» (а.с. 50);
- «педагогическую характеристику на воспитанника группы № 10 «Гномики», видану «Муниципальным бюджетным дошкольным образовательным учреждением «Детский сад комбинированного вида № 85 «Радуга» Муниципального образования городского округа Симферополь Республики Крым», згідно з якою «мальчик в «Детский сад комбинированного вида № 85 «Радуга» поступил 05.10.2021 г. (приехал с Украины, г. Одесса). Воспитанием ребенка на данный момент занимаются мама и бабушка. В семье уделяется достаточное внимание воспитанию и обучению ребенка. Мальчик выделяется аккуратностью, опрятностью, умеет следить за собой…Атмосфера в семье доброжелательная. У мальчика хороший контакт с мамой, бабушкой, сестрой. Тигран с большой любовью относиться к своим близким» (а.с. 51);
- характеристику з місця роботи, видану «индивидуальным предпринимателем ОСОБА_12 », відповідно до якої « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , работает в ИП «Шрамко Л.Я.» с 01.10.2021 г. по настоящее время. Занимает должность: логист. В процессе работы зарекомендовала себя как квалифицированный специалист и дисциплинированный, ответственный сотрудник. Способна качественно выполнять поставленные задачи в установленные строки, самостоятельно принимать решения в трудных ситуациях. Дисциплинарных взысканий не имеет. В отношениях с коллегами деликатна, треплива, доброжелательна» (а.с. 52);
- «договора на оказание платных медицинских услуг № № 2203, 2204» від 04.10.2021 року, укладені між «ООО «Мед-Плюс» в лице директора ОСОБА_13 » та ОСОБА_2 (а.с. 53, 54);
- «выписку из единого государственного реестра недвижимости об основных характеристиках и зарегистрированных права на объект недвижимости. Сведения об основных характеристиках объекта недвижимости», згідно з якою «В Единый государственный реестр недвижимости внесены сведения о квартире, расположенной в АДРЕСА_3 , правообладатель ОСОБА_5 » (а.с. 56-57);
- «заключение № 3414 проверки предоставленного заявления и документов лицензиатом для внесения изменений в реестр лицензий Республики Крым», видане «Инспекцией по жилищному надзору Республики Крым» 24.08.2021 року (а.с. 58);
Окрім того, позивачкою надано документи, видані органами Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до окупації їх Російською Федерацією, а саме:
- договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Ніконовою Л.С. 16.09.1998 року та зареєстрований в реєстрі за № 7642, відповідно до якого « ОСОБА_14 , ОСОБА_15 продали, а ОСОБА_5 купила двухкомнатную квартиру АДРЕСА_4 » (а.с. 55);
- свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори Чернявською Н.О. 10.06.2008 року за реєстровим № 1-2350, відповідно до якого ОСОБА_16 , 1981 року народження, є спадкоємницею за заповітом після смерті ОСОБА_17 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 . Спадкове майно складається з: права власності на квартиру АДРЕСА_5 (а.с. 59);
- витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 19283168 від 23.06.2008 року, виданий Кримським республіканським підприємством «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» (а.с. 60).
Колегія суддів, відхиляючи доводи скаржника про помилковість висновку суду першої інстанції щодо надання переваги проживанню дітей із матір'ю, погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , виходячи з такого.
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до частин другої, восьмої, дев'ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
За змістом статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України
27 вересня 1991 року, далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно із статтею 19 Конвенції держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.
Такі заходи захисту, у випадку необхідності, включають ефективні процедури для розроблення соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які турбуються про неї, а також здійснення інших форм запобігання, виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування та інших заходів у зв'язку з випадками жорстокого поводження з дитиною, зазначеними вище, а також, у випадку необхідності, для порушення початку судової процедури.
Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі N 402/428/16-ц.
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява N 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Згідно зі статтею 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі N 377/128/18 (провадження N 61-44680св18) вказано, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку".
Відповідно до ч. 4 ст.19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Згідно ч.5 ст.19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Водночас, відповідний висновок органу опіки та піклування в матеріалах справи відсутній, натомість в матеріалах справи наявний витяг з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини Нерубайської сільської ради від 04.10.2022 року № 8, з якого вбачається, що у зв'язку з тим, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на території Нерубайської сільської ради не проживають, а проживають разом з матір'ю ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території АР Крим, скласти акт обстеження умов проживання дітей, провести оцінку потреб сім'ї, визначити ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, зібрати необхідні документи, надати суду письмовий висновок органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання малолітніх дітей з матір'ю, та надати суду письмовий висновок щодо визначення способів участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми їх батька, неможливо (а.с. 131-132).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у Верховному Суді від 11.12.2023 року у справі № 523/19706/19 зазначено, що передбачена частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п'ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов'язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя і означав би порушення приписів статті 6 Конвенції. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування під час розгляду справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв'язку з перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.
Зважаючи на викладене, суд вважав за можливе вирішити цю справу по суті спору без висновку органу опіки та піклування.
Посилання скаржника ОСОБА_6 на відсутність висновку органу опіки та піклування не впливають на правильність висновку суду першої інстанції про можливість визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_2 .
Передбачена частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами (правовий висновок Верховного Суду у викладений у постанові від 22.01.2025 року у праві № 285/7632/23).
Щодо доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції того чи забезпечує ОСОБА_2 належні умови для фізичного, інтелектуального та морального розвитку дітей, та їх попередні соціальні зв'язки в Україні, де діти відвідували дитячий садок та були соціально адаптовані, колегія суддів зауважує про таке.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі N 754/16535/19 (провадження N 61-14623св21) вказано, що: «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».
На аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №377/128/18 посилається і скаржник.
Так, колегія суддів зауважує, що викладені у зазначених судових рішеннях касаційного суду обставини, що підлягають урахуванню судами при визначенні місця проживання дитини не є вичерпними.
Колегія суддів погоджується із оцінкою суду першої інстанції характеристиці за місцем проживання, наданій позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_18 , оскільки така містить недостовірні відомості, зокрема, щодо не притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності. Також вказана характеристика, як і характеристика за місцем роботи не містить інформації про дату її складення.
Щодо посилань скаржника на недостатнє дослідження судом першої інстанції обставин вчинення ним психологічного насилля, колегія суддів зауважує про таке.
Так, ОСОБА_6 стверджує, що постанову Біляївського районного суду Одеської області від 13 лютого 2020 року було скасовано Одеським апеляційним судом, який закрив провадження у справі за відсутності складу правопорушення. Проте, Єдиний державний реєстр судових рішень, не містить постанов апеляційної інстанції про скасування вказаної вище постанови від 13 лютого 2020 року, якою ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 гривень.
Вказане судове рішення набрало законної сили та не було змінено чи скасовано.
Крім того, факт вчинення ОСОБА_18 тричі домашнього насильства в сім'ї, відносно своєї дружини ОСОБА_2 , встановлено постановою Одеського апеляційного суду від 22 березня 2022 року у справі № 496/4166/21.
Водночас, попри протилежні доводи скаржника, колегія суддів зауважує, що судом першої інстанції було з'ясовано умови проживання ОСОБА_2 .
Щодо зауважень скаржника про неналежність наданих позивачкою в якості доказів документів, виданих на тимчасово окупованій території АР Крим, колегія суддів зауважує про таке.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст. 77 ЦПК України).
Так, на підтвердження створених позивачкою умов для виховання та розвитку дітей сторін, ОСОБА_2 надано суду докази, зокрема, документи, видані органами Автономної Республіки Крим та міста Севастополь до окупації їх Російською Федерацією, та виданих окупаційною владою АР Крим.
Дійсно, відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Водночас, положеннями ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини»
(Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах
«Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Тож, зважаючи на те, що ОСОБА_2 та малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають на тимчасово окупованій території, що унеможливлює одержання висновку органу опіки та піклування, у визначеному Законом порядку, при цьому для правильного вирішення справи по суті необхідною є інформація про їх матеріально-побутові умови проживання, соціальні зв'язки, навчання та інше, колегія суддів виснує, про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про можливість прийняття та урахування наданих ОСОБА_2 документів, виданих органами окупаційної влади, як доказів, обставин, що входять до предмету доказування у цій справі.
Окремо колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі Степанян посилається на неіснуючу практику Верховного Суду, а зокрема, на висновки, ніби то викладені у постанові від 12.02.2020 року у справі №686/16499/19 та у постанові від 15.05.2019 року у справі №761/29768/18.
Щодо відсутності у справі висновку органу опіки та піклування, апеляційний суд, виходить з такого.
Передбачена частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України обов'язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п'ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов'язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов'язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв'язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі N 607/20787/19 (провадження N 61-11625сво22).
Щодо посилань скаржника на попередні соціальні зв'язки малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в Україні, де діти відвідували дитячий садок та були соціально адаптовані.
Звичайне місце проживання може підтверджуватися таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив'язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім'ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі (постанови Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі N 201/1577/21, провадження N 61-4217св22, від 31 січня 2024 року у справі N 336/5265/22, провадження N 61-12940св23).
Так, за обставинами цієї справи позивачка ОСОБА_2 з малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , переїхала до м. Сімферополь до своєї мами - ОСОБА_19 , після припинення шлюбних відносин з відповідачем ще у вересні 2021 року, тож на час апеляційного перегляду справи діти сторін проживають у м. Сімферомоль разом із мамою ОСОБА_2 та бабусею - ОСОБА_19 протягом останніх майже чотирьох років.
Зважаючи на викладе, колегія суддів вважає, що проживання дітей сторін в Україні до переїзду до м. Сімферомоль, на день вирішення справи по суті, для малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не можна вважати звичаним, тобто таким, щодо якого у дітей існує певний ступінь прив'язаності.
Колегія суддів зауважує, що зміна визначення місця проживання дітей з матір'ю, з якою вони проживають тривалий період часу разом, а також із іншою рідною для них людиною - бабусею, у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що забезпечує їхній розвиток і не є неблагонадійним, може призвести до вкрай негативних та непередбачуваних психологічних травм для дітей, а тому не відповідає їх інтересам щодо зростання у передбачуваній емоційно-стабільній атмосфері.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Водночас, апеляційний суд зазначає, що у разі виникнення нових обставин чи зміни обставин справи, зокрема щодо безпекової ситуації в Україні та у відносинах між батьками, визначене у судовому порядку місце проживання дітей може бути змінено, як за згодою батьків, так і в судовому порядку.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дітей, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я, стан розвитку синів, незалежно від того, з ким вони будуть проживати.
Апеляційний суд також зауважує, що рішення суду про визначення місця проживання дітей разом із матір'ю - ОСОБА_2 , не позбавляє батька дітей - ОСОБА_20 права брати участь у вихованні та розвитку своїх дітей, проявляти турботу та любов незалежно від того, з ким із батьків проживають діти.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 про усунення перешкод у спілкуванні із дітьми та визначення способу участі у їх вихованні, колегія суддів зазначає про таке.
Частинами першою та другою статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
До предмету доказування у вказаній категорії справ входить встановлення наявності або відсутності перешкод, які створюються відповідачем щодо участі позивача у вихованні дітей та спілкуванні з ними, а, крім того наявність умов, які батьки можуть запропонувати задля участі кожного з них у вихованні своїх дітей, а також способів участі кожного з них у спілкуванні з дітьми, усунення при цьому існуючих перешкод, що не повинно шкодити інтересам дітей.
ОСОБА_6 на підтвердження безпосередньо факту обмеження ОСОБА_2 його права у спілкуванні з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жодних належних та допустимих доказів не надав. Сам факт зміни ОСОБА_2 місця проживання не є тією обставиною, що беззаперечно свідчить про вчинення нею перешкод у спілкуванні дітей із батьком. Разом з тим, жодних об'єктивних даних про те, що ОСОБА_2 вчиняє будь які активні дії чи допускає бездіяльність, які б свідчили про здійснення нею перешкод відповідачу у спілкуванні з дітьми, матеріали справи не містять.
Отже, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 про усунення йому перешкод у спілкуванні з дітьми, зважаючи не ненадання ним, відповідно до вимог ст. ст. 77-81 ЦПК України, доказів порушення ОСОБА_2 його прав на безперешкодне спілкування з дітьми. Так само стверджуючи, що ОСОБА_2 разом з дітьми виїхала з України без його згоди, адже він був категорично проти, і «відкрито заявляючи», що діти мають жити в Україні, ОСОБА_6 протягом цих трьох років не здійснив жодних спроб повернути дітей, як то звернення до правоохоронних органів, служби у справах дітей або до суду із позовом, зокрема, на підставі ст. 162 СК України. Питання про визначення місця проживання дітей разом з батьком ОСОБА_6 перед судом також не ставить.
Водночас, зважаючи на визнання сторонами того, що між ними тривалий час відсутнє порозуміння щодо побачень батька із дітьми, колегія суддів виснує про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для вирішення позовних вимог щодо способу участі ОСОБА_8 у вихованні малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, як убачається з матеріалів справи, між сторонами склалися стосунки, які позбавляють можливості позивача регулярно спілкуватися з дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Самостійно і добровільно батьки не можуть визначитися зі спільною участю у вихованні дитини, а тому порушено питання про участь у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батька, який мешкає окремо від дітей.
Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини. Визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, необхідно надавати системну оцінку фактам та обставинам, які впливають на ухвалення певного рішення, зокрема, у першу чергу мають враховуватись інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням.
Відповідно до ст. 19 СК при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Разом з тим обов'язковість такого висновку не може абсолютизуватися і у разі, якщо з тих чи інших причин його отримати не можна, зокрема, у зв'язку із перебуванням дитини за межами країни, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Такого висновку матеріали цієї справи не містять.
Батько, який проживає окремо від своєї дитини, очевидно має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
Відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком.
Колегія суддів зауважує, що правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро- емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже остаточність судового рішення у цій категорії справ може бути тимчасовою і нетривалою.
Дійсно, виїзд дітей за межі підконтрольної Україні території не може непропорційно обмежувати право батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримки родинних відносин та емоційного контакту малолітніх дітей з їх батьком.
Позивач виявляє бажання спілкуватись та зустрічатись із сином та донькою, і судом не встановлено, підстав для усунення ОСОБА_6 від спілкування з дітьми. Проте, сторони у позасудовому порядку не налагодили відносини між собою стосовно досягнення належного спільного виховання дітей та виднайдення мирних шляхів вирішення питання щодо можливості періодичного спілкування позивача із дітьми.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що спілкування позивача із дітьми будуть перешкоджати їх нормальному розвитку, у зв'язку з чим, на переконання апеляційного суду, спілкування позивача з сином та донькою буде сприяти їх повноцінному вихованню, розвитку, задоволенню життєво-важливих потреб, зростанню під опікою і відповідальністю обох батьків, що забезпечить їх виховання в атмосфері моральної та матеріальної забезпеченості. Безпосередня участь батька у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , регулярне спілкування між ними не лише забезпечить виконання, зокрема, батьківських прав позивача, а насамперед, буде повністю відповідати інтересам дітей.
Резюмуючи викладене, апеляційний суд вважає позовні вимоги ОСОБА_8 про визначення участі у вихованні дітей обґрунтованими, проте не погоджується з запропонованим позивачем порядком побачення та його участі у вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як такий, що з урахуванням постійного місця проживання дітей є неможливим для виконання.
Наразі діти перебувають за кордоном, а тому побачення з ними, у запропонований позивачем спосіб: без присутності матері дітей, особисте спілкування, кожної п'ятниці з 10:00 год. до 20: 00 год. неділі, у свята Нового року, Різдва Христового, Пасхи, у свято Дня народження дітей - з 10:год. до 15:00 год., з правом безперешкодного відвідування дітьми місця проживання батька, є неможливим та порушить їх графік навчання та призведе до непропорційного втручання у звичний спосіб життя.
Єдиним можливим способом спілкування з дітьми на цей час є засоби дистанційного зв'язку без присутності матері (враховуючи наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками), що забезпечить позивачу можливість вільно, без створення стресової та напруженої ситуації для дітей спілкуватися з ними і сприятиме підтриманню зв'язку дітей із батьком до того часу.
Ураховуючи викладене колегія суддів вважає за необхідне визначити ОСОБА_7 спосіб участі у спілкуванні та вихованні дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : засобами відеозв'язку (у разі неможливості - телефонного зв'язку), в тому числі, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WhatsApp та інші) та/або програм Zoom, Skype без присутності матері. За відсутності домовленості батьків про інше, спілкування має відбуватись:
- кожних понеділка, середи та п'ятниці з 19:00 год. до 20:00 год. за київським часом;
- неділю та свята Нового року, Різдва Христового, Пасхи, Дні народження дітей та ОСОБА_1 - з 11:00 год. до 13:00 год. за київським часом.
За домовленістю з батьками побачення можуть відбуватися поза межами встановленого судом графіку.
Колегія суддів вважає, що такий графік спілкування створює можливість для адекватного зв'язку між позивачем і дітьми, має сприяти підтриманню родинних зв'язків та гармонійному розвитку дітей за присутності в її житті обох батьків.
У цьому контексті колегія суддів зауважує, що батько ОСОБА_6 очевидно має право на особисте спілкування з дітьми, у тому числі і без присутності матері, а остання не має права обмежувати їх у спілкуванні їм, якщо таке не має негативного впливу на нормальний розвиток дітей і таке відбувається саме в їх інтересах. Відновлення відносин та емоційного контакту малолітніх дітей з їх батьком повинно переважати над сформованими прихильностями дітей та бажанням інших осіб обмежити дітей від зустрічей з батьком.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_8 підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 потрібно скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_9 іншій частині рішення суду слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 23 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області про визначення способу участі у вихованні дітей скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування Нерубайської сільської ради Одеського району Одеської області про визначення способу участі у вихованні дітей задовольнити частково.
Визначити ОСОБА_21 спосіб участі у спілкуванні та вихованні дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : засобами відеозв'язку (у разі неможливості - телефонного зв'язку), в тому числі, з використанням месенджерів (Telegram, Viber, WhatsApp та інші) та/або програм Zoom, Skype без присутності матері.
За відсутності домовленості батьків про інше, спілкування має відбуватись:
- кожних понеділка, середи та п'ятниці з 19:00 год. до 20:00 год. за київським часом;
- неділю та свята Нового року, Різдва Христового, Пасхи, Дні народження дітей та ОСОБА_1 - з 11:00 год. до 13:00 год. за київським часом.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П.Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова