13.03.26
33/812/108/26
Справа № 489/517/26
Провадження № 33/812/108/26
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
Іменем України
13 березня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Базовкіної Т.М.,
із секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , його апеляційну скаргу на постанову, яку ухвалив суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва Гриненко М.В. у приміщенні цього ж суду 17 лютого 2026 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік,
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №569394 від 18 січня 2026 р. ОСОБА_2 18 січня 2026 р. близько о 01 год. 40 хв. в районі буд. № 1 по вул. Херсонське шосе в м. Миколаєві керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN PASSAT», державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, тремтіння пальців рук, почервоніння шкіри обличчя. На місці зупинки транспортного засобу пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням приладу DRAGER ALKOTEST 7510, ARLM 0326 тест №624, результат якого встановив 2,36 проміле алкоголю, з яким водій погодився. Вказаними діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.9-А Правил дорожнього руху.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковані працівником поліції за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Вказаний протокол разом з іншими документами був скерований органами поліції на розгляд до Інгульського районного суду міста Миколаєва.
В судове засідання ОСОБА_2 не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи в його відсутність та просив закрити провадження у справі у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні докази керування ним транспортним засобом за вказаних у протоколі обставинах.
Постановою судді Інгульського районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2026 р. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Також стягнуто із ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в розмірі 605 грн. 60 коп.
Не погоджуючись із постановою суду, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції змінити та призначити йому стягнення без позбавлення права керування транспортним засобом.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції припустився спрощеного підходу та у порушення вимог ст. 34 КУпАП не визнав і в рішенні не вказав обставини, що пом'якшують його відповідальність. ОСОБА_2 зазначає, що для наявності складу адміністративного правопорушення, особа повинна керувати транспортним засобом, але на доданому до матеріалів справи відеозаписі фіксація керування ним транспортним засобом відсутня. ОСОБА_2 зауважує, що під час ухвалення рішення судом першої інстанції залишилися неврахованим наявні у справі обставини, що пом'якшують відповідальність та фактична відсутність обтяжуючих обставин, а також той факт, що тяжких наслідків від правопорушення не настало. Також ОСОБА_2 вказує, що у КУпАП відсутня стаття, яка б передбачала можливість призначення більш м'якого стягнення, ніж передбачено законом. Проте, діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю яка таке передбачає. Таким чином, на думку ОСОБА_2 , під час розгляду справи, суду першої інстанції слід було застосувати аналогію права, адже, з урахуванням особи винного, належно вмотивувавши судове рішення, можливо призначання основного стягнення, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП. Судом не враховані обставини, які є актуальним в період введеного в Україні воєнного стану, а саме що він проходить службу у Збройних Силах України та позбавлення його права керування транспортними засобами на строк 1 рік фактично призведе до неможливості виконання конституційного обов'язку щодо захисту держави.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом шляхом направлення засобами поштового зв'язку судової повістки, яка згідно відомостей офіційного сайту Укрпошти за трекінговим номером відправлення не була вручена через відсутність адресата, а також додатково телефонограмою та СМС-повідомленням.
13 березня 2026 року о 8 год 38 хвил. через канцелярію суду надійшла заява від ОСОБА_2 , з якої вбачається, що він повідомлений про час та місце судового засідання, визнає свою провину у вчиненні правопорушення, кається та просить не позбавляти його права керування транспортними засобами з урахуваннями проходження ним військової служби.
За такого повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про розгляд справи є належним та з урахуванням положень частини 1 статті 268, частини 6 статті 294 КУпАП, а також що матеріали справи про адміністративне правопорушення є достатніми для розгляду, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності ОСОБА_2 .
Вивчивши та дослідивши матеріали адміністративної справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, оскільки він керував транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає, що він ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин адміністративної справи, а також вимогах закону.
Відповідно до пункту «б» частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій транспортного засобу зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 2.9 «а» Правил дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 № 1306 (далі - Правила), водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Невиконання вказаних вимог утворюють склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Згідно ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративним правопорушенням є, зокрема, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (частини 1-3 ст. 7 КУпАП).
Згідно із статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Підстави та порядок виявлення у водіїв транспортних засобів, в тому числі алкогольного сп'яніння, передбачені статтею 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного,наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008року N1103 (далі Порядок), Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженою наказом МВС України, МОЗ України від 9 листопада 2015 року № 1452/735 (далі Інструкція №1452).
Згідно частин 1 статті 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Відповідно до пунктів 2, 4 Розділу І Інструкції № 1452/735 огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці
Отже, наявність у водія хоча б однієї вищевказаної ознаки сп'яніння є підставою для проведення огляду водія на стан алкогольного сп'яніння.
Висновок суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_2 у скоєнні правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме - керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, підтверджений сукупністю проаналізованих судом першої інстанції зібраних органом поліції доказів, які є взаємопов'язаними та узгоджуються між собою, а саме:
- змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №569394 від 18 січня 2026 р., в якому зазначено, що водій ОСОБА_2 18 січня 2026 р. близько о 01 год. 40 хв. в районі буд. № 1 по вул. Херсонське шосе в м. Миколаєві керував транспортним засобом «VOLKSWAGEN PASSAT», державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, млява мова, тремтіння пальців рук, почервоніння шкіри обличчя. На місці зупинки транспортного засобу пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння із застосуванням приладу DRAGER ALKOTEST 7510 прилад ARLM 0326 тест №624, результат якого встановив 2,36 проміле, з яким водій погодився. Протокол підписаний ОСОБА_2 без зауважень та застережень. В графі пояснення зазначено «надасть в суді»;
- роздруківкою результату проходження ОСОБА_2 алкотеста на місці зупинки транспортного засобу, який проведений поліцейським 18 січня 2026 р. за допомогою газоаналізатору ALCOTEST 7510, який показав 2,36‰, який підписаний ОСОБА_2 ;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів ОСОБА_2 , де зафіксовані ознаки алкогольного сп'яніння, а саме: почервоніння шкіри обличчя, тремтіння кінцівок пальців рук, млява мова й результат огляду, що становив 2,36‰;
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння під впливом лікарських препаратів, що понижують увагу та швидкість реакції від 18 січня 2026 р., у якому також зазначені ознаки наркотичного сп'яніння ОСОБА_2 , а саме: тремтіння кінцівок пальців рук, почервоніння шкіри обличчя, млява мова;
- змістом відеозапису, долученого до протоколу про адміністративне правопорушення, яким зафіксовано обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення. Так, на відеозаписі поліцейські роз'яснюють водію, яким виявився ОСОБА_2 , що в нього виявлені ознаки алкогольного сп'яніння, тому пропонують пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки або в медичному закладі. Водій погодився проходити такий огляд на місці зупинки транспортного засобу та пройшов алкотест за допомогою спеціального технічного приладу, результат якого становив 2,36 ‰. Після цього поліцейськими було запропоновано пройти такий огляд у медичному закладі. Проте, хоч водій спочатку і погодився, але пізніше остаточно відмовився. Крім того, на відеозаписі ОСОБА_2 просив поліцейських дати йому доїхати до пункту призначення, оскільки залишилося недалеко. Після цього поліцейські оформили матеріали про адміністративні правопорушення за участю ОСОБА_2 .
Підстав для сумнівів у достовірності зазначених доказів судом не встановлено.
Істотних порушень вимог закону в діях поліцейських, що можуть мати наслідком недопустимість зібраних доказів, судом також не встановлено.
Під час проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння поліцейськими застосовано технічні засоби відеозапису, що відповідає вимогам частини 2 ст. 266 КУпАП.
Як протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №569394 від 18 січня 2026 р., так і роздруківка огляду ОСОБА_2 на стан алкогольного сп'яніння з використанням газоаналізатору ALCOTEST, а також акт огляду водія на стан сп'яніння підписані ним, що свідчить про згоду із результатами проведеного поліцейським огляду на стан алкогольного сп'яніння.
В сукупності перелічені докази свідчать, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 130 КУпАП.
Таким чином, проаналізованими та належним чином оціненими в їх сукупності та взаємозв'язку судом першої інстанції доказами підтверджено, що ОСОБА_2 було порушено п. 2.9 «а» Правил, тобто скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Всі докази, покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_2 , визнаються апеляційним судом належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного, а також, поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винність останнього у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21 липня 2011 року).
Доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді.
Щодо заперечення в апеляційній скарзі факту керування транспортним засобом.
Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», з наступними змінами, керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
До протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №569394 від 18 січня 2026 р. долучено диск з відеозаписом подій 18 січня 2026 р., який здійснений на нагрудну камеру поліцейського.
Так, з початку відеозапису вбачається, що поліцейські звертаються до ОСОБА_2 як до водія, зазначаючи, зокрема, які ознаки алкогольного сп'яніння ними виявлено, при цьому останній не заперечує факту керування ним транспортним засобом. На вимогу поліцейського надає документи, що посвідчують особу, а саме водійське посвідчення, тобто вчиняє дії, які притаманні особі, яка керує транспортом та несе за це відповідальність. Крім того, окрім ОСОБА_3 ні у вказаному автомобілі, ні біля нього інших осіб не було.
Апеляційний суд також зауважує, що відеозйомка факту керування транспортним засобом особою безпосередньо перед зупинкою та вимогою працівника поліції пройти огляд на стан сп'яніння не є обов'язковим, а доведеність цих обставин встановлюється на підставі аналізу всіх доказів у їх сукупності.
Отже, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про доведеність наявними у справі доказами факту керування ОСОБА_2 транспортним засобом «VOLKSWAGEN PASSAT», державний номерний знак НОМЕР_2 18 січня 2026 року за обставин, зазначених у протоколі серії ЕПР1 №569394.
Посилання у скарзі на те, що ОСОБА_2 транспортним засобом не керував, спростовується вищеназваними доказами, а тому є непереконливим, і сприймається судом як намагання уникнути відповідальність.
Відповідно до частини 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
У справі, яка переглядається, не встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, натомість апеляційний суд вважає за необхідне зауважити про неприйнятність викладених у клопотанні доводів.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі «О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд наголошує, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів і таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Тобто належними та допустимими доказами доведено, що ОСОБА_2 перебував у стані алкогольного сп'яніння під час керування транспортним засобом за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №569394 від 18 січня 2026 р.
Апеляційний суд вважає, що у справі, яка переглядається, дотримано судом стандарт доведення висунутого ОСОБА_2 обвинувачення у скоєнні передбаченого ч. 1 статті 130 КУпАП правопорушення поза розумним сумнівом. В цьому разі стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, які є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було учинено і особа, яка притягнута до адміністративної відповідальності, або відносно якої закрито адміністративне провадження з нереабілітуючих підстав, є винною у вчиненні цього правопорушення. Між тим, у справі, яка переглядається, належними та допустимими доказами доведено факт керування ОСОБА_2 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, який підтверджений правомірно проведеним оглядом на стан сп'яніння, а доказів протилежного матеріали справи не містять.
Щодо прохання ОСОБА_2 змінити обраний судом вид адміністративного стягнення та не застосовувати до нього такий вид стягнення як позбавлення водійських прав.
Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до статті 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
У рішенні по справі О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства від 29 червня 2007 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи користується автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізує своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, водій ОСОБА_2 , реалізуючи своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм законів держави Україна.
Вчинення діянь, які кваліфікуються в національному законодавстві за ч. 1 ст. 130 КУпАП, є одним з найбільш тяжких порушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Тяжкість стягнення обумовлена саме високим ступенем суспільної шкоди, яка завдається такими діяннями.
Водій ОСОБА_2 повинен розуміти, що кожна особа, яка керує транспортним засобом не може перебувати у стані сп'яніння, оскільки у разі наявності стану сп'яніння водій ставить у небезпеку кожного потенційного учасника дорожнього руху.
Суд не має права при визнанні особи винуватою за ч. 1 ст. 130 КУпАП призначити інше стягнення, ніж передбачене санкцією, або ж перейти до іншого виду стягнення чи звільнити від стягнення, оскільки Законом України встановлена пряма заборона застосування пом'якшення стягнення чи звільнення від стягнення.
Обраний судом першої інстанції вид стягнення у вигляді штрафу із позбавленням права керування транспортним засобом відповідає важкості та характеру вчиненого правопорушення. Апеляційний суд не вбачає підстав для зміни обраного судом виду адміністративного стягнення і вважає, що саме таке стягнення буде відповідати меті адміністративного стягнення: виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Не є підставою для іншого і військова служба ОСОБА_2 та його військова спеціальність.
За такого немає підстав для зміни оскаржуваної постанови судді в частині обраного адміністративного стягнення і призначення ОСОБА_2 стягнення без позбавлення права керування транспортними засобами, про що просить апелянт.
Апеляційний суд наголошує, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів і таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.
Порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б могли вплинути на правильність прийнятого судом першої інстанції рішення, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов до законного висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підстав для скасування постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не знаходить, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
При цьому, апеляційний суд також враховує, що адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху.
Керуючись статтею 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Інгульського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2026 року, якою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.М. Базовкіна