Справа № 127/7565/26
Провадження №11-сс/801/249/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
12 березня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора
у режимі відеоконференції ОСОБА_6 ,
захисника
у режимі відеоконференції ОСОБА_7 ,
підозрюваного
у режимі відеоконференції ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.03.2026, якою задоволено клопотання слідчого та підозрюваному
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Пологи Запорізької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020010000262 від 07.03.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України,
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.03.2026 до підозрюваного ОСОБА_8 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020010000262 від 07.03.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивує тим, що наведені слідчим у клопотанні факти знайшли своє підтвердження у зібраних доказах. Сукупність цих даних свідчить про обґрунтованість підозри та існування ризиків, передбачених законом. За таких обставин застосування більш м'якого запобіжного заходу не відповідало б тяжкості інкримінованого злочину та суперечило б завданню кримінального провадження щодо забезпечення дієвості процесу.
Так, не погодившись із даною ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.03.2026 захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 менш суворий запобіжний захід, аніж тримання під вартою.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на думку сторони захисту, слідчий суддя безпідставно застосував щодо підозрюваного найбільш суворий запобіжний захід, оскільки, як зазначає апелянт, сам по собі факт обвинувачення у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення не може бути єдиним та достатнім обґрунтуванням необхідності тримання особи під вартою.
Зокрема, у апеляційній скарзі зазначено, що навіть за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину суд, вирішуючи питання про застосування чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, повинен, крім того, встановити наявність конкретних ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, або інших підстав, які б виправдовували обмеження свободи особи.
При цьому, як стверджує сторона захисту, тримання під вартою може бути виправдане лише за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на принцип презумпції невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. У цьому контексті апелянт, зокрема, посилається на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на рішення у справах «Харченко проти України» та «Єлоєв проти України», де наголошено, що утримання особи під вартою виключно з огляду на тяжкість обвинувачення може розцінюватися як порушення п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, у апеляційній скарзі звертається увага на те, що відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Тодоров проти України», сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, які можуть виправдовувати обмеження свободи особи, а у разі відсутності таких ризиків суд має застосувати більш м'який запобіжний захід.
Також, як зазначає апелянт, Європейський суд з прав людини у рішеннях «Клішин проти України» та «Белеветський проти росії» наголошував, що ризики, які слугують підставою для тримання під вартою, повинні мати конкретний, а не абстрактний характер і підтверджуватися належними доказами.
На переконання сторони захисту, у даному кримінальному провадженні ризики, передбачені п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, відсутні.
Зокрема, як зазначається у апеляційній скарзі: ризик переховування від органів досудового розслідування чи суду відсутній, оскільки підозрюваний брав участь у всіх процесуальних діях; ризик знищення або приховування доказів відсутній, оскільки всі докази вже зібрані та перебувають у розпорядженні органу досудового розслідування; ризик незаконного впливу на свідків є неможливим; ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином стороною обвинувачення не доведено та має лише абстрактний характер.
Окрім цього, як наголошує захисник, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження існування зазначених ризиків, що прямо передбачено п. 5 ч. 1 ст. 184 КПК України. Водночас сторона обвинувачення, за твердженням захисту, фактично лише припускає можливість настання таких ризиків, що, на переконання апелянта, відповідно до ст. 62 Конституції України повинно тлумачитися на користь підозрюваного.
Також у апеляційній скарзі зазначається, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу слід враховувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, які характеризують особу підозрюваного.
Зокрема, як вказує захисник ОСОБА_7 , підозрюваний має міцні соціальні зв'язки, а саме: має дружину, на його утриманні перебуває малолітня дитина, на обліку у психіатра та нарколога він не перебуває, раніше не судимий, щиро кається та визнає свою вину.
Крім того, сторона захисту звертає увагу на положення ст. 194 КПК України, відповідно до яких у разі недоведення прокурором обставин, передбачених ч. 1 цієї статті, слідчий суддя зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або застосувати більш м'який запобіжний захід.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, позицію сторони захисту та підозрюваного, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовільнити, дослідивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, прийшла до висновку, що апеляційну скаргу захисника слід задоволити з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.03.2026 не відповідає.
Оскільки кожна кримінальна справа має унікальні фактичні обставини, суд не має права діяти за шаблоном чи формально, а зобов'язаний ухвалювати рішення, які є персоніфікованими, із врахуванням індивідуальних особливостей справи, конкретного підозрюваного та специфіки доводів сторін у межах відповідного провадження.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів судової справи було встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_8 , зараховано до списків особового складу та призначено на посаду командира 2 розвідувального відділення - командира машини 1 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», останній вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Положенням п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з вимог п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
17.03.2014 ОСОБА_9 Президента України №303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України оголошено часткову мобілізацію та після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України цей Указ набрав чинності, у зв'язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період.
У зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому продовжувався та триває до теперішнього часу.
Солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, окрім іншого, зобов'язаний свято та непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно й чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, удосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов'язки й додержуватись вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому, точно та вчасно виконувати покладені на нього обов'язки та поставлені йому завдання, додержуватись військової дисципліни, не допускати негідних учинків, виконувати розпорядок дня військової частини, точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), а також у разі потреби відлучитись питати дозволу у командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Згідно з ст. ст. 3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, окрім іншого, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватись Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.
Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України військовослужбовець військової служби за контрактом, військової частини НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Так, близько 08:00 год. 07.03.2026, поліцейський взводу № 2 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_10 , являючись співробітником правоохоронного органу, виконуючи свої службові обов'язки та згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» підлягає захисту, будучи одягненим у формений одяг, та діючи відповідно до покладених на нього завдань відповідно до вимог п. п. 1, 2, 3, 4, 5, 8, 9, 14, 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - ЗУ «Про НП»), заступив на чергування спільно із інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_11 в складі екіпажу «Юнкер-102» УПП у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції.
07.03.2026 близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в ході опрацювання виклику за адресою: АДРЕСА_2 , виявили групу людей жіночої статі, які здійснювали торгівлю із порушеннями правил торгівлі. В подальшому під час спілкування близько о 15 год. 57 хв. до ОСОБА_10 та ОСОБА_11 підійшла група невідомих осіб серед яких ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , які перебували у стані алкогольного сп'яніння та які розпочали виражалися нецензурною лексикою, порушували тишу, та вчиняти активні дії, які виразились погрозою ОСОБА_8 предметом схожим на ніж, в результаті чого працівниками поліції було висунуто вимогу викинути вказаний предмет та прийнято рішення про проведення профілактичної бесіди із останнім, в результаті чого ОСОБА_8 заховав ніж.
Однак під час подальшого спілкування ОСОБА_8 та ОСОБА_12 продовжили виражатися нецензурною лексикою та вчиняти активні дії, які виразились у штовханні ОСОБА_12 працівників поліції, в результаті чого ОСОБА_11 , прийнято рішення про здійснення адміністративного затримання ОСОБА_12 , відповідно до вимог ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) за вчинення адміністративного правопорушення. В ході проведення затримання ОСОБА_12 своїм правим ліктем штовхнув ОСОБА_11 , в результаті чого останній повалився на землю та пошкодив ліву долоню.
У цей час ОСОБА_8 помітивши, що відносно ОСОБА_12 здійснюють адміністративне затримання, з метою запобігти затриманню останнього, розпочав активно заважати поліцейським, намагаючись відтягнути ОСОБА_11 та в подальшому розбігшись вдарив всією масою тіла (тулубом) останнього у праве плече, поваливши його на землю, в результаті чого ОСОБА_11 пошкодив право долоню та пальці.
Після цього ОСОБА_10 прийняв рішення про адміністративне затримання ОСОБА_8 відповідно до вимог ст. 261 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Під час затримання, ОСОБА_8 намагаючись уникнути відповідальності розпочав чинити активний опір ОСОБА_10 та наніс останньому удар ногою у ділянку лівого колінного суглобу. У цей час ОСОБА_13 скориставшись метушнею зник з місця події.
Згодом на місце прибули додаткові екіпажі батальйону управління патрульної поліції у Вінницькій області, які спільно із екіпажем «Юнкер - 102» батальйону управління патрульної поліції у Вінницькій області затримали ОСОБА_8 в порядку ст. 208 КПК України.
У подальшому з метою притягнення ОСОБА_12 до відповідальності, місцезнаходження останнього було встановлено та затримано в порядку 208 КПК України.
Унаслідок протиправних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , ОСОБА_10 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді забою лівого колінного суглобу, ОСОБА_11 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді забою правої та лівої кисті, множинні садна.
08.03.2026 ОСОБА_8 було повідомлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.
Оцінюючи доводи сторін щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції виходить із правових підходів, сформульованих у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні від 28.10.2004 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що для вирішення питання про застосування запобіжного заходу факти, які викликають підозру щодо причетності особи до злочину, не повинні бути встановлені до такого ступеня переконливості, який необхідний для ухвалення обвинувального вироку або навіть для пред'явлення офіційного обвинувачення.
Водночас, як наголошено у рішенні Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства», поняття «обґрунтована підозра» передбачає існування таких фактів чи інформації, які могли б переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити інкриміноване їй кримінальне правопорушення.
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», згідно з якою під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу оцінці підлягає саме наявність обґрунтованої підозри, тоді як встановлення доведеності вини особи не є предметом такого розгляду, оскільки доведення вини віднесено до завдань досудового розслідування, яке здійснюється слідчим у межах кримінального провадження
Підозра ОСОБА_14 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України обґрунтовується наступними доказами:
-протоколами прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 07.03.2026;
-протоколом допиту потерпілого ОСОБА_10 від 07.03.2026;
-протоколом пред'явлення для впізнання з потерпілим ОСОБА_10 ;
-протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 від 07.03.2026;
-протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 від 07.03.2026;
-протоколом пред'явлення для впізнання з потерпілим ОСОБА_11 ;
-протоколами затримання особи в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_8
-іншими матеріалами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується із тим, що вказаних доказів достатньо для того, щоб прийти до висновку, що підозра щодо вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень обґрунтована.
Проте, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обрання підозрюваному ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосовування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, крім випадків, передбачених ч. 6 та 7 ст. 176 цього Кодексу (ч. 1 ст. 183 КПК України).
Так, наведені у клопотанні обставини свідчать про наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, однак їх інтенсивність та характер не є такими, що об'єктивно потребують ізоляції підозрюваного від суспільства.
Колегія суддів, оцінюючи сукупність наданих стороною обвинувачення та стороною захисту матеріалів, а також перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши обставини кримінального провадження, приходить до висновку, що мета застосування запобіжного заходу, визначена положеннями кримінального процесуального законодавства, може бути досягнута без застосування до підозрюваного найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, застосування запобіжного заходу має бути співмірним із ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України, а також із врахуванням обставин, що характеризують особу підозрюваного. З огляду на це, колегія суддів вважає, що забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного у даному кримінальному провадженні може бути досягнуте шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, зокрема у вигляді цілодобового контролю за місцем проживання підозрюваного.
Крім того, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Разом із тим суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких злочинів.
Санкція вказаної статті передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, що свідчить про відсутність підстав вважати вчинене кримінальне правопорушення таким, яке само по собі зумовлює необхідність застосування до підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу.
Більше того, як було встановлено під час судового розгляду у суді апеляційної інстанції, підозрюваний ОСОБА_8 у розшуку не перебуває, відповідно до наданих матеріалів, зокрема вимоги від 08.03.2026 року, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, що, у свою чергу, свідчить про відсутність обставин, які б характеризували його як особу, схильну до ухилення від органів досудового розслідування чи суду.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у даному випадку не є необхідним та виправданим, оскільки мета запобіжного заходу може бути досягнута шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, який забезпечить належну процесуальну поведінку підозрюваного та його участь у кримінальному провадженні.
Разом із тим, колегія суддів враховує, що у даному кримінальному провадженні є потерпілі та свідки.
При цьому положення ст. 23 КПК України закріплюють принцип безпосередності дослідження доказів у суді, згідно з яким показання свідків повинні бути отримані судом у відкритому судовому засіданні.
Саме тому збереження їхньої процесуальної незалежності та вільного волевиявлення під час допиту є необхідною гарантією дотримання прав сторін та засад справедливого судового розгляду.
З огляду на процесуальний статус зазначених осіб та тяжкість інкримінованого підозрюваному злочину, суд вважає обґрунтованим існування ризику незаконного впливу на свідків, який має бути врахований при визначенні запобіжного заходу та умов його застосування.
З огляду на вищезазначену інформацію колегія суддів вважає, що цілодобовий домашній арешт, зможе у повній мірі забезпечити процесуальний захист свідків та потерпілих.
Домашній арешт як запобіжний захід відповідає принципу пропорційності, закріпленому у ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та дозволяє ефективно обмежити можливість підозрюваного ухилятися від органів досудового розслідування або впливати на свідків, не пов'язуючи це із надмірним втручанням у його право на свободу. Такий захід забезпечує баланс між інтересами правосуддя та правами людини, дозволяючи державі контролювати поведінку особи без її фізичної ізоляції.
Крім того, суд враховує, що дійсно ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні нетяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, за яке передбачено покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на строк до 5 років.
У клопотанні про обрання запобіжного заходу слідчий зазначає, що підозрюваний ОСОБА_8 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він підозрюється, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
У своїй практиці ЄСПЛ наголошує, що посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці імовірності того, що особа переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Також, апеляційний суд наголошує, що орган Національної поліції, який здійснює контроль за виконанням ухвали про домашній арешт, наділений повноваженнями проводити перевірки місця проживання, застосовувати електронні засоби контролю та вимагати пояснення щодо виконання покладених обов'язків. Це створює реальні процесуальні гарантії дотримання встановлених судом обмежень і дозволяє забезпечити дієвість процесу без необхідності тримання особи під вартою.
Таким чином, з урахуванням наведеного, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження та оцінивши їх у сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновки слідчого судді про необхідність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не в повній мірі відповідають фактичним обставинам справи та вимогам кримінального процесуального закону.
За таких обставин оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а до підозрюваного ОСОБА_8 слід застосувати більш м'який запобіжний захід, який забезпечить його належну процесуальну поведінку та виконання покладених на нього процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від від 09.03.2026, якою задоволено клопотання слідчого та підозрюваному ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020010000262 від 07.03.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України - скасувати.
Клопотання старшого слідчого СВ Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_15 - задовольнити частково.
Застосувати до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 60 (шістдесят) днів, тобто до 06.05.2026.
Відповідно до ст. 194 КПК України, покласти на підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
-прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду за першою вимогою на визначений час;
-не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
-повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання, місця роботи та/або місця навчання;
-утриматись від спілкування із свідками, потерпілими у даному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
Ухвалу суду для організації виконання направити начальнику ГУНП у Вінницькій області.
Контроль за виконанням ухвали слідчого судді покласти на старшого слідчого СВ Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_15 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4