Провадження № 2/748/46/26
Єдиний унікальний № 748/1120/25
12 березня 2026 рокум. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого-судді Кухти В.О.,
секретаря Крошки І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
11.04.2025 р. до Чернігівського районного суду Чернігівської області через електронний суд надійшла позовна заява від позивача до відповідача, в якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр»:
1) заборгованість за кредитним договором № 03.05.2024-100001783 від 03.05.2024 р. у розмірі 33 339,08 грн;
2) суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
Позивач мотивує свої вимоги тим, що 03.05.2024 р. між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір № 03.05.2024-100001783, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 12 000,00 грн строком на 210 днів, що підтверджується квитанцією про видачу коштів.
Позивач зазначає, що відповідно до умов кредитного договору процентна ставка за користування кредитом становить 1 % за кожний день користування кредитними коштами, а у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань передбачено нарахування неустойки у розмірі 120,00 грн за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Також позивач посилається на те, що кредитний договір було укладено в електронній формі шляхом акцепту відповідачем пропозиції укласти договір, підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а ідентифікація відповідача здійснювалася через систему BankID Національного банку України. Отже, на думку позивача, такий договір має юридичну силу та прирівнюється до письмового договору.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти у визначеному договором розмірі, однак відповідач належним чином не виконав обов'язку щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлені договором строки.
Крім того, позивач вказує, що відповідач здійснював часткові платежі за кредитним договором, зокрема 04.06.2024 р. у сумі 5 704,36 грн та 11.07.2024 р. у сумі 5 704,36 грн, що, на думку позивача, свідчить про визнання відповідачем наявності боргу. При формуванні довідки про заборгованість ці платежі були враховані, а сума боргу відповідно скоригована.
Позивач зазначає, що станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 33 339,08 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 11 391,28 грн, процентів за користування кредитом у сумі 15 947,80 грн та неустойки у сумі 6 000,00 грн.
Таким чином, позивач звертається з даною позовною заявою до суду, оскільки вважає, що відповідач порушив умови кредитного договору, не повернув отримані кредитні кошти та не сплатив нараховані проценти і штрафні санкції, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
Ухвалою суду від 17.04.2025 р. відкрито спрощене позовне провадження в цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подав, у зв'язку з чим згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
З урахуванням того, що представник позивача виходячи з поданої заяви не заперечує щодо заочного розгляду справи, відповідач відзиву на позов не надав, суд вирішив можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Дослідивши обставини справи, судом встановлено наступне.
Між позивачем та відповідачем 03.05.2024 р. укладено кредитний договір (оферти) № 03.05.2024-100001783 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, зміст якого складають пропозицію про укладення кредитного договору, заявка на отримання кредиту, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (а.с.13-20).
Згідно з п. п. 2-7 заявки на отримання кредиту позивач зобов'язався надати відповідачу кредиту у сумі 12 000,00 грн, а позичальник зобов'язався повернути отриману суму кредиту не пізніше, ніж 28.11.2024 р. зі сплатою процентів за час фактичного користування кредитними коштами за фіксованою ставкою у 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит (а.с.17,18).
Відповідно до п. 13 заявки на отримання кредиту передбачена неустойка: 120,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежно виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов'язання. (а.с.17 зворот).
Позивач на виконання умова кредитного договору здійснив перерахування грошових коштів у сумі 12 000,00 грн на користь відповідача, що підтверджується платіжною системою «Liqpay» від 03.05.2024 р., з призначенням платіжної операції: видача за договором № 03.05.2024-100001783 (а.с.10).
Відповідно до копії розрахунку заборгованості станом на 11.04.2025 р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 33 339,08 грн, зокрема: 11 391,28 грн - основний борг, 15 947,80 грн - проценти (нараховані за період з 03.05.2024 р. по 28.11.2024 р.), 6 000,00 грн - неустойка (а.с.9).
Відповідачем проведена часткова сплата по вищевказаному кредитному договору на суму 5 704,36 грн від 04.06.2024 р. 5 704,36 грн від 11.07.2024 р., під час формування довідки про заборгованість та суми позовної вимоги було враховано факт оплати та змінено суму заборгованості.
Витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та статутом підтверджується, що ТОВ «Споживчий Центр» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку та має право на провадження господарської діяльності з наданням послуг кредитування (а.с.7).
Перш за все Суд наголошує, що розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша ст. 76 ЦПК України).
Суд звертає увагу, що обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати Суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 р. у справі №904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 р. у справі № 904/2104/19, провадження №12-57гс21).
Оцінюючи фактичні обставини цієї справи, з урахуванням вищевикладених підходів, Суд відмічає, що за правилом частини першої ст. 205 Цивільного кодексу України (далі також ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Суд враховує, що відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 р. у справі №732/670/19, від 23.03.2020 р. у справі №404/502/18, від 07.10.2020 р. №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Також у ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1-2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
При цьому особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені ЗУ «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 р. №675-VІІІ (далі також Закон № 675).
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону № 675 електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону №675).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675 електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону № 675).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону № 675 відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону № 675 у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675 визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону № 675, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 675 Розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до ЗУ «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону № 675 продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин.
У силу положень ч. 2 ст. 41, ст. 49 Закону № 675 передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи. Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.
Повертаючись до фактичних обставин цієї справи, з урахуванням викладеного вище, Суд вважає доведеним факт укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору (оферти) від 03.05.2024 р. № 03.05.2024-100001783 та його належне виконання зі сторони кредитора.
Також здійснивши перевірку розрахунку нарахованих процентів, Суд констатує правильність порядку їх нарахування та заявлений розмір.
Однак Суд має зазначити, що у відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.02.2023 р. у справі №359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), якщо суд виявить нікчемність правочину, то має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
При цьому у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. №7-рп/2013 вказано на те, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
У вказаному контексті Суд наголошує, що згідно зі ст. ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. №1023-ХІІ вказаний Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 р. №1734-VІІІ (далі також Закон № 1734-VІІІ) і продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачяться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга ст. 11 Закону № 1734-VІІІ).
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону № 1734-VІІІ умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Щодо заявлених вимог про стягнення неустойки на підставі положень ст. 549 ЦК України, то Суд наголошує, що з 17.03.2022 р. набрав чинності п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 р. № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 р. воєнний стан, який триває і на час розгляду цієї справи.
Враховуючи зазначене, Суд знаходить безпідставним заявлення позивачем позовних вимог щодо стягнення 6 000,00 грн неустойки і також відмовляє у її задоволенні.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, розподіл судових витрат здійснюється пропорційно задоволених позовних вимог.
При цьому Суд враховує, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Так, згідно з ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. №3674-VІ (далі також Закон № 3674-VІ) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VІ за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України» на 2025 р. прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі станом на 01.01.2025 р. дорівнював 3 028,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією АТ «ПУМБ» від 10.04.2025 р. № СЦ00010936 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що є мінімальним розміром судового збору з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 застосованого на підставі ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір».
Підсумовуючи неведене, суд вважає, що сплачений судовий збір має бути компенсовано відповідачем на користь позивача частково, у відповідній пропорції до задоволеної частини позовних вимог, а саме 1 986,39 грн.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 18, 247, 258, 259, 263-265, 273, 280, 282 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (код ЄДРПОУ: 37356833, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 03.05.2024-100001783 від 03 травня 2024 року у розмірі 27 339 (двадцять сім тисяч триста тридцять дев'ять) гривень 08 копійок, з яких: 11 391 (одинадцять тисяч триста дев'яносто одна) гривня 28 копійок - тіло кредиту, 15 947 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сорок сім) гривень 80 копійок - проценти.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» сплачений судовий збір у розмірі 1 986 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят шість) гривень 39 копійок.
Письмову заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Чернігівського районного суду Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідач, якому рішення не було вручено в день його проголошення, має право протягом двадцяти днів з дня вручення заочного рішення подати заяву на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Кухта