11 березня 2026 року
м. Чернівці
справа № 727/1751/25
провадження 822/395/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Височанської Н.К., Одинака О.О.,
секретар судового засідання Факас А.В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 17 грудня 2025 року,
головуючий у суді першої інстанції суддя Одовічен Я.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про позбавлення батьківських прав.
Вказувала на те, що перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Під час шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 07 лютого 2024 року з відповідача було стягнуто аліменти на користь позивача на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки від усіх видів його доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 жовтня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.
На даний час відповідач ухиляється від виконання обов'язків щодо спільної малолітньої дитини, не займається її вихованням, не цікавиться її розвитком, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, що полягає в тому, що останній не забезпечує дитину необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, не створює умов для отримання освіти, не виконує рішення про стягнення аліментів.
Фактично донька перебуває на повному матеріальному забезпеченні матері, однак її власних коштів недостатньо для належного утримання дитини.
Також, зазначила, що постановою Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11 липня 2023 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП. Відповідач 16 червня 2023 року о 18 годині 30 хвилин в м. Чернівці по вул. Героїв Майдану, 81, здійснив постріли з пневматичної рушниці по балкону ОСОБА_4 . За вказане правопорушення на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 51 гривень у дохід держави.
Постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 серпня 2023 року було визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушенні, передбаченого статтею 173 КУпАП. 20 червня 2023 року біля 08 години 40 хвилин ОСОБА_2 , знаходячись у АДРЕСА_1 , здійснив постріл із пневматичної рушниці в бік ОСОБА_4 .
Крім цього, відповідно до постанови Шевченківського районного суду м. Чернівців від 23 січня 2024 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. 26 листопада 2023 року відповідач, перебуваючи за місцем проживання, вчинив психологічне насилля стосовно ОСОБА_1 , а саме, принижував честь та гідність. При цьому, вказані дії були здійсненні у присутності спільної малолітньої дитини ОСОБА_3 .
У листі Чернівецького районного управління поліції ГУНП в Чернівецькій області №10619 від 21липня 2023 року зазначено, що 15 липня 2023 року о 21 годині 11 хвилин надійшло повідомлення зі служби «102» від ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , необхідна медична допомога, оскільки у нього після приїзду з місця проведення бойових дій психічні відхилення, галюцинації. На місце події прибула бригада №17 для госпіталізації останнього до медичного закладу по вул. Мусорського, 2, м.Чернівці, з метою подальшого обстеження та лікування.
Крім цього, 18 липня 2023 року позивач повторно звернулася до відділу поліції у зв'язку із тим, що відповідач за місцем проживання, намагається вчинити самогубство. На місці події прибула бригада №17 для госпіталізації останнього до медичного закладу по вул. Мусорського, 2, м. Чернівці для, подальшого обстеження та лікування.
Також, 09 листопада 2023 року ОСОБА_1 повторно звернулася до Чернівецького РУП ГУНП в Чернівецькій області з письмовою заявою про те, що відповідач з 29 липня 2023 року перебуває в центрі реабілітації «Ренесанс», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ще одним підтвердженням того, що відповідач байдуже ставиться до дитини є те, що відповідачем, без дозволу органу опіки та піклування, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_3 , незважаючи на те, що місце проживання доньки було зареєстроване у вказаному житловому приміщенні.
Зважаючи на наведене, вважає, що наявні підстави, у відповідності до п.2 ст.164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Просила суд позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 17 грудня 2025 року у задоволення позову ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи поведінку обох батьків, між якими існує особистісний конфлікт, з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з батьками та збереження зв'язків із ними обома, заперечення ОСОБА_2 проти позбавлення батьківських прав й бажання брати участь у вихованні дитини.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, оскільки судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, обмежившись лиш формальним підходом до встановлення обставин справи. Судом не було враховано тривалу відсутність участі відповідача у житті дитини, відсутність між ними емоційного зв'язку, а також висновки та пояснення, які прямо свідчать про байдужість батька до дитини. Крім того, суд першої інстанції фактично переклав обов'язок доказування участі у вихованні дитини на позивача, тоді як відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження виконання ним батьківських обов'язків. Такий підхід свідчить про однобічність дослідження доказів та порушення принципів змагальності сторін і найкращих інтересів дитини, закріплених у ст. 7 СК України та Конвенції про права дитини.
Крім того, як було встановлено матеріалами справи, відповідач проходив військову службу у лавах ЗСУ. Факт перебування відповідача на військовій службі сам по собі не може бути виправданням його повної бездіяльності щодо виконання батьківських обов'язків. Військова служба не звільняє батьків від обов'язку виховувати дитину та забезпечувати її матеріально.
Після звільнення з військової служби відповідач не надавав матеріальної допомоги, не цікавився життям та станом доньки, не брав участі у її вихованні. Така поведінка свідчить про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків перед дитиною.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Посилається на те, що аргументи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 26.09.2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02 серпня 2011 року Чернівецьким міським управлінням юстиції, актовий запис №1180, було розірвано (а.с.10-11).
Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції від 01 грудня 2015 року, від вказаного шлюбу,о у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася донька ОСОБА_3 (а.с.9). Батьком дитини зазначено ОСОБА_2 .
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 07лютого 2024 року, з ОСОБА_2 було стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі частині від всіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з 09 жовтня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.12-13). Своїх обов'язків по сплаті аліментів на утримання дитини відповідач належним чином не виконував.
08 травня 2024 року до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 були внесені відомості про кримінальне провадження №12024263020000486 відносно ОСОБА_2 за ч.1 ст.164 КК України (а.с.30).
Окрім того, встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 11березня 2024 року було задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_3 від 12 вересня 2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Хоменко Мариною Олександрівною, зареєстрований в реєстрі за № 2536, з тих підстав, що його укладено без надання дозволу органу опіки та піклування ЧМР, оскільки у квартирі зареєстрована малолітня дитина, батьком якої є дарувальник (а.с.41-45).
Також, судом було досліджено висновок практичного психолога-консультанта за результатами проходження психологічної діагностики ОСОБА_3 від 10 вересня 2024 року. Зазначеним висновком встановлено, що взаємодія ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 характеризується емоційною відстороненістю, недостатньою участю у вихованні та відсутністю стабільної підтримки. Рекомендовано звернути увагу на необхідність перегляду батьківської ролі в житті дівчинки, зокрема забезпечення умов, які сприятимуть її емоційному комфорту, стабільності та здоровому розвитку (а.с.49-56).
25 листопада 2025 року Службою у справах дітей Виконавчого комітету Чернівецької міської ради було складено висновок, відповідно до якого орган опіки та піклування з метою соціального та правового захисту інтересів малолітньої ОСОБА_7 , вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що факти свідомого, винного ухилення від виконання батьківських обов'язків впродовж тривалого часу не знайшли свого підтвердження. (а.с.62-65 Том 2).
За інформацією Центру реабілітації залежностей «Ренесанс» №307 від 11лютого 2024 року встановлено, що ОСОБА_2 дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні в закладі в період з 28 липня 2023 року по 24листопада 2023 року.
Також, листом від 20 січня 2025 року ГУНП в Чернівецькій області повідомило Службу у справах дітей Чернівецької міської ради, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 , за ч.1 ст.164 КК України, було закрито у зв'язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення.
Із дослідженого судом розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню №74554486, встановлено, що станом на 27 серпня 2025 року заборгованість зі сплати аліментів у боржника ОСОБА_2 відсутня (а.с.201 Том 1).
Окрім того, судом було досліджено військовий квиток ОСОБА_2 , посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_2 , довідку ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05 серпня 2022 року №195/22, з яких вбачається, що відповідач 21серпня 2022 року був призваний на війську службу за мобілізацією та приймав участь у бойових діях. ОСОБА_2 звільнено з лав ЗСУ у травні 2023 року (а.с.202-208, 236 Том 1).
22 лютого 2025 року ОСОБА_2 було повторно зараховано на військову службу до військової частини № НОМЕР_3 та призначено на посаду водія-механіка. 10 червня 2025 року військовослужбовцем було подано рапорт №402 від 10 червня 2025 року, на підставі якого його з 20 червня 2025 року було виключено зі списків особового складу військової частини.
Згідно службової характеристики на ОСОБА_2 , виданої командиром ВЧ НОМЕР_4 , за час проходження військової служби відповідач зарекомендував себе, як військовослужбовець, який спроможний виконувати поставлені завдання. Постійного контролю не потребує. Працює над вдосконаленням своїх професійних знань, фізичних та моральних якостей. Не намагається ухилитися від виконання обов'язків військової служби та не схильний до вживання алкогольних напоїв (а.с.237 Том 1).
Судом було досліджено відповідь Шевченківського районного суду м.Чернівці від 23 вересня 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_2 були виконані постанови суду про притягнення його до адміністративної відповідальності у справах №727/6904/23, №727/6903/23, 727/12953/23 та сплачені штрафи, у зв'язку з чим, на підставі ст.39 КУпАП відповідач вважається таким, що не був підданий адміністративному стягненню (а.с.18-22 Том 2).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону з огляду на наступне.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 ЗУ «Про охорону дитинства»).
Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Згідно з частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (частина перша стаття 164 СК України).
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 стаття 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі
№ 553/2563/15-ц зроблено висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України і зокрема вказано, що «ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі №953/17837/19.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що «позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.».
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Верховний Суд звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, особистості учасників цих правовідносин, оцінки сімейної ситуації й інтересів дитини (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини.
У постанові від 12 лютого від 2024 року в справі № 202/1931/22 Верховний суд вказав на те, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
З урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що при розгляді справи не було встановлено факту свідомого, винного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 ..
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, обґрунтовано взяв до уваги висновок №584/31 від 25 листопада 2025 року щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ,згідно якого Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, як орган опіки та піклування, прийшов до висновку за недоцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Матеріали справи не містять доказів, які вказують на наявність виняткового випадку для позбавлення батьківських прав, яке є крайнім заходом вирішення сімейних питань, а також достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання доньки ОСОБА_3 .
Безпідставними є доводи апелянта про можливий негативний вплив батька на дитину, в процесі виховання, виходячи з наступного.
Як було з'ясовано у судовому засіданні ОСОБА_2 періодично спілкувався з дитиною і здійснював обов'язки із утримання дитини до серпня 2024 року, тобто до того періоду часу поки позивачка з власної ініціативи змінила місце проживання дитини, а також у зв'язку з мобілізацією відповідача.
Згідно службової характеристики на ОСОБА_2 , виданої командиром ВЧ НОМЕР_4 , за час проходження військової служби відповідач зарекомендував себе, як військовослужбовець, який спроможний виконувати поставлені завдання. Постійного контролю не потребує. Працює над вдосконаленням своїх професійних знань, фізичних та моральних здібностей, не схильний до вживання алкогольних напоїв.
Факт наявності у відповідача ряду адміністративних правопорушень, жодним чином не підтверджують його свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Посилання в апеляційній скарзі на несплату відповідачем аліментів на утримання дитини в контексті наявності підстав для задоволення позову про позбавлення батьківських прав є необґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу, що сама лише несплата відповідачем аліментів не є безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки існують інші правові механізми впливу на платника аліментів в разі допущення ним порушень (постанови Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 295/12593/19, від 23 лютого 2022 року у справі № 243/10188/19, від 18 травня 2023 року у справі № 759/3563/22).
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 17 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Дата складання повної постанови - 13 березня 2026 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: Н.К. Височанська
О.О.Одинак