12 березня 2026 року
м. Рівне
Справа № 562/2582/21
Провадження № 22-ц/4815/282/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 року у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення компенсаційних платежів,
30 серпня 2021 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідачів компенсаційних платежів.
В обгрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 15 жовтня 2010 року в справі № 2-1697/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором №Ф1-08/55097-26 від 20 лютого 2008 року в розмірі 651052 (Шістсот п'ятдесят одна тисяча п'ятдесят дві) грн. 55 коп. та понесені судові витрати.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2020 року в справі № 2-1697/10 замінено стягувача ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" на правонаступника - Державну іпотечну установу у виконавчому провадженні. На момент звернення Державною іпотечною установою з заявою про заміну сторони виконавчого провадження у Здолбунівському районному відділі ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області 27 листопада 2015 року було відкрито виконавче провадження № 49625451 на підставі виконавчого листа № 2-1697/10, виданого 15 листопада 2010 року Здолбунівським районним судом Рівненської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованості за кредитним договором №Ф1-08/55097-26 від 20 лютого 2008 року в розмірі 651052,55 грн., державного мита в сумі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Заборгованість боржниками не сплачена. У зв'язку з неналежним виконанням рішення суду про стягнення грошових коштів, позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 482277 грн. 15 коп., з яких: 383618 грн. 34 коп. - інфляційні втрати на суму боргу, 98658 грн. 81 коп. - три відсотки річних, нараховані на суму заборгованості відповідно до ст.625 ЦК України.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 рокупозов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування судом усіх обставин справи.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не перевірив належним чином розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат; безпідставно не застосував позовну давність до частини заявлених вимог; унаслідок цього неправильно визначив розмір підлягаючих стягненню компенсаційних платежів, що, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення.
Відзив до суду не надходив.
Сторони в судове засідання не з'явились, а причина неявки не визнана поважною. Сторони були повідрмлені про час і місце розгляду справи за кілька місяців, а доручення у представника установи стадного Д.С. діє з 2023 року, тому його клопотання про відкладення розгляду справи для надання правничої допомоги є надуманим і не підлягає до задоволення.
Відповідно до положень статті 367 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Здолбунівського районного суду від 15 жовтня 2010 року в справі № 2-1697/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором №Ф1-08/55097-26 від 20 лютого 2008 року в розмірі 651052,55 грн., державне мито в сумі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення.
Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 серпня 2020 року замінено вибулого стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на правонаступника - Державну іпотечну установу щодо виконання рішення у справі № 2-1697/10 за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до відповідачів, якими є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором №Ф1-08/55097-26 від 20 лютого 2008 року.
У матеріалах справи відсутні і під час розгляду справи сторонами не надано будь-яких доказів виконання вищезазначеного рішення суду відповідачами.
Позивач надав розрахунок заборгованості станом на 14.07.2021, за яким заборгованість складає: 98658,81 грн - три відсотки річних від простроченої суми боргу; 383618,34 грн. - інфляційні втрати. При здійсненні розрахунку взято період з 17.09.2015 по 14.07.2021 року, та залишок заборгованості по кредиту 556346,65 грн.
Представник відповідачів просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності до періоду з 17.09.2015 по 30.08.2018 рік та навів власний розрахунок, за яким заборгованість складає: 50116,93 грн. - три відсотки річних від простроченої суми боргу; 129057,59 грн. -інфляційні втрати. При здійсненні розрахунку взято період з 01.08.2018 року по 01.08.2021 року, та залишок заборгованості по кредиту 556346,65 грн (т.1, а.с.189-193)
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16 (провадження № 14-254цс19).
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України у зв'язку з невиконанням ними грошового зобов'язання, підтвердженого рішенням суду.
Водночас, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції не врахував заяву відповідачів про застосування позовної давності та не перевірив правильність здійсненого позивачем розрахунку компенсаційних платежів.
Оскільки позовну заяву подано до суду 30 серпня 2021 року, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних підлягають задоволенню лише в межах трьох років, що передували зверненню до суду, тобто за період з 30 серпня 2018 року по 14 липня 2021 року. У частині вимог за попередній період у задоволенні позову слід відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.
Перевіривши здійснений сторонами розрахунок, апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок відповідача відповідає вимогам статті 625 ЦК України, здійснений з урахуванням правильного періоду нарахування та методики визначення трьох процентів річних і інфляційних втрат.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з розрахунком, поданим відповідачем, та вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі, визначеному цим розрахунком.
У зв'язку з викладеним рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутих сум з урахуванням застосування позовної давності та правильного визначення розміру компенсаційних платежів.
Отже, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи необхідно стягнути 3% річних та інфляційних втрат за період з 01.08.2018 року по 01.08.2021 року у розмірі 179174,52 грн, з яких 3% річних в розмірі - 50116,93 грн (556346,65*3/100/365*153 + 556346,65*3/100/365*365 + 556346,65*3/100/366*366 + 556346,65*3/100/365*213) та інфляційні втрати в розмірі 129057,59 грн (556346,65*123,197 %/100 ? 556346,65).
При цьому колегія суддів враховує, що у цій справі позивач здійснив нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних лише по 14 липня 2021 року, а відповідач подав альтернативний розрахунок за період з 01 серпня 2018 року по 01 серпня 2021 року. Водночас з урахуванням дати звернення позивача до суду 30 серпня 2021 року позовна давність обмежує можливість стягнення таких сум періодом з 30 серпня 2018 року.
Разом з тим апеляційний суд виходить із того, що розрахунок відповідача здійснений за методикою, яка відповідає положенням статті 625 ЦК України, а незначне розходження початкової та кінцевої дат розрахунку зумовлене способом групування періодів нарахування та не впливає істотно на правильність визначеного відповідачем розміру компенсаційних платежів. З огляду на принцип диспозитивності цивільного процесу та межі апеляційного перегляду колегія суддів вважає можливим покласти в основу судового рішення розрахунок, поданий відповідачем.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 рокупідлягає зміні в частині періоду та суми стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. На користь позивача підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 179174,52 грн, з яких 3 % річних - 50116,93 грн, та інфляційних втрати - 129057,59 грн.
Підлягає скасуванню рішення суду першої інстанції і в частині розподілу судових витрат та їх солідарного стягнення з відповідачів.
Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.
За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7234,16 грн, що підтверджується платіжним дорученням №16495 від 12.08.2021 (а.с. 7), при зверненні з апеляційною скаргою відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 10851,20 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН63040С1 від 22 травня 2025 року (т. 2 а.с. 7).
Оскільки позовні вимоги задоволені частково у розмірі 179174,52 грн із заявлених 482 277,15 грн, що становить 37,15 % від заявлених вимог, судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7234,16 грн, з яких пропорційно задоволеним вимогам підлягає стягненню з відповідачів 2687,53 грн.
За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 10 851,20 грн, з яких пропорційно задоволеним вимогам апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача 6819,67 грн.
З урахуванням взаємного зарахування зазначених сум остаточно підлягає стягненню з позивача на користь апелянта 4132,14 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384, ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 рокув частині стягнутої суми заборгованості в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи змінити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Державної іпотечної установи (код ЄДРПОУ 33304730) 179174 грн. 52 коп., з яких: 129057 грн. 59 коп. - інфляційні втрати на суму боргу, 50116 грн. 93 коп.- три відсотки річних, нарахованих на суму заборгованості.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 січня 2024 рокув частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи судового збору скасувати.
Стягнути з Державної іпотечної установи (код ЄДРПОУ 33304730) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4132 грн. 14 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 12 березня 2026 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Ковальчук Н.М.