Іменем України
13 березня 2026 року м. Кропивницький
справа № 385/1529/25
провадження № 22-ц/4809/522/26
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О. Л., Чельник О. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та його представника адвоката Кононенка Сергія Васильовича на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2025 року у складі судді Панасюка І. В. і
Короткий зміст позовної заяви
В вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути аліменти на свою користь на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягувати від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 27 березня 2023 року.
За період перебування у шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Після припинення спільного проживання син сторін залишився проживати разом з позивачем та перебуває на її утриманні.
Оскільки ОСОБА_2 ніякої допомоги на утримання дитини в добровільному порядку не надає, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1\4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, з 23.09.2025 до повноліття ОСОБА_3 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення суду в частині стягнення аліментних платежів за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_2 1 211,20 грн судового збору на користь держави.
Рішення суду мотивовано тим, щовідповідач є батьком малолітньої дитини та зобов'язаний утримувати її до досягнення повноліття, при цьому позивачем не надано доказів щодо розміру доходів відповідача та наявності у нього стабільного заробітку.
Оскільки ОСОБА_2 є працездатним, проте має на утриманні іншу неповнолітню дитину, хвору матір та має хронічні захворювання, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статей 182, 183 СК України, стан здоров'я та матеріальне становище сторін, а також відсутність підстав для визначення аліментів у твердій грошовій сумі, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та його представник адвокат Кононенко С. В. просять змінити рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області, а саме стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття сина, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , або стягувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн, та врахувати при сплаті аліментів сплачену позивачем суму аліментів у розмірі 8 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, щорішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи та без належної оцінки поданих ним доказів.
Суд першої інстанції не врахував надані позивачем докази про наявність у нього іншої неповнолітньої дитини від попереднього шлюбу, на утримання якої він сплачує аліменти за рішенням суду, а також обставини щодо стану його здоров'я, оскільки він має ряд хронічних захворювань, які потребують постійного лікування та витрат, і того, що на його утриманні перебуває мати похилого віку, яка також потребує матеріальної допомоги.
Крім того, суд першої інстанції не врахував здійснені ним після подання позову платежі на утримання дитини у сумі 8 000 грн, підтверджені фіскальними чеками, а також неправильно зазначив у рішенні прізвища відповідача та дитини.
Відзив на апеляційну скаргу
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з особливостями встановленими цією главою.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.
В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно отриманої судом через систему Електронний суд відповіді № 2229706 від 12.01.2026 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих само зайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи сума доходу ОСОБА_2 в період з серпня по листопад 2025 року становить 101 422 грн 39 коп, а тому середньомісячний дохід відповідача становить 25 355,6 грн (101 422,39/4).
Таким чином, з урахуванням того, що предметом позову є стягнення аліментів в розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, виходячи з положень ст. 176 ЦПК України, ціна позову у дані справі становить 50 711,2 грн (25 355,6/3*6).
Оскільки ціна позову становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2025 становив 90 840 грн, станом на 01.01.2026 становить 99 840 грн), зазначена справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач записаний батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідач є працездатним, відомості про наявність постійного місця роботи та стабільного заробітку у справі відсутні та сторонами не надані, має на утриманні неповнолітню дитину від іншого шлюбу та хвору матір, має хронічні захворювання, інші обставини які б мали бути враховані судом при визначенні розміру аліментів в матеріалах справи відсутні.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Норми національного та міжнародного права вказують на те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе, дитині має забезпечується такий захист, який є необхідним для її благополуччя.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частиною другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Обов'язок батьків по утриманню своїх дітей виникає з моменту народження дитини і зберігається до досягнення ним повноліття і являє собою, як моральний так і правовий обов'язок батьків.
Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом даної статті обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У підпункті 1 пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до частини першої статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип змагальності під час розгляду справи судом визначає можливості й обов'язки сторін щодо доказування.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (а. с. 7).
Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 27 березня 2023 року у справі № 755/10896/22 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 14 листопада 2018 року Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 3162 (а. с. 10-11).
Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_2 від 18 жовтня 2023 року ОСОБА_4 змінила ім'я на ОСОБА_1 (а. с. 8).
Довідкою Гайворонської міської ради від 22 вересня 2025 року № 606 підтверджується, що ОСОБА_1 мешкає в АДРЕСА_1 , на її утримання знаходиться ОСОБА_3 (а. с. 6).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2017 року у справі № 754/4571/17 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання доньки ОСОБА_6 в розмірі 1 500 грн, щомісячно, починаючи з 06 квітня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 31-32).
Відповідно до копії витягу із історії хвороби № 25393 стаціонарного хворого ОСОБА_7 має діагноз: «Хронічний панкреатит в стадії загострення. Стан після холецистектомії в 2000 році з приводу гострого калькульозного холециститу. Цукровий діабет 2 тип, стан декомпенсації, перше виявлений. Ожиріння І ст. Стеатогепатит в стадії загострення з мінімальною активністю. Хронічний ерозійний гастродуоденіт в стадії загострення. Торакалгія зліва, остеохондроз грудного відділу хребта.» (а. с. 33-35).
Копіями виписки з історії хвороби № 15/15061 та витягу з медичної карти стаціонарного хворого № 6034/15 підтверджується, що матері відповідача - ОСОБА_6 встановлено діагноз: «ІХС: Гострий неQ-інфаркт міокарда задньої стінки лівого шлуночка від 16.12.15. Стенозуючий атеросклероз коронарних артерій. Гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, 2 ступеня, ризик 4 СН 1.» (а. с. 38-41).
З аналізу встановлених судом обставин та наданих сторонами доказів вбачається, що малолітній син сторін проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні, а тому враховуючи інтереси дитини, для благополуччя та повноцінного розвитку якої необхідним є забезпечення її коштами одним із батьків, а також враховуючи те, що батько дитини, зобов'язаний та має можливість утримувати дитину до досягнення нею повноліття, врахувавши матеріальний та сімейний стан останнього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, розмір яких відповідає принципам розумності та справедливості.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував наявність у нього іншої неповнолітньої дитини, стан здоров'я та перебування на його утриманні матері похилого віку, суд відхиляє, оскільки з мотивувальної частини оскаржуваного рішення слідує, що суд першої інстанції дослідив подані сторонами матеріали та прямо зазначив про наявність у відповідача іншої неповнолітньої дитини, хворої матері та його хронічних захворювань, що свідчить про врахування цих обставин при вирішенні спору.
При цьому, сам по собі факт наявності інших осіб на утриманні чи стан здоров'я платника аліментів не звільняє його від обов'язку утримувати дитину та не є безумовною підставою для зменшення визначеного судом розміру аліментів. Належних і достатніх доказів того, що зазначені обставини об'єктивно унеможливлюють сплату аліментів у визначеному судом розмірі, апелянтом не подано, у зв'язку з чим вказані доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що відповідачем а ім'я позивача було здійснено перекази грошових коштів, є необґрунтованими, з огляду на таке.
За змістом частини першої та другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження № 61-41031св18) вказано, що дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Разом з апеляційною скаргою відповідачем було надано копії фіскальних чеків про оплату ним на користь ОСОБА_1 грошових коштів від 25.09.2025 та 18.10.2025 (а. с. 56-57).
Разом з тим, підтверджень, що вказані відомості надавались відповідачем до суду першої інстанції, матеріали справи не містять.
Подаючи апеляційну скаргу, відповідач просив поновити строк подачі вказаних доказів до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що дублікати зазначених чеків він отримав лише 18.11.2025 після ухвалення рішення у зв'язку з постійною навантаженістю по роботі, військовим станом в Україні та постійними відключеннями світла.
Разом з тим, суд вважає, що відповідачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про неможливість подання зазначених доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, а їх неподання є неповажними.
З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання про поновлення строку подачі до суду апеляційної інстанції доказів та, як наслідок, не досліджує та не надає їм відповідну оцінку.
Доводи апеляційної скарги про неправильне зазначення судом першої інстанції у рішенні прізвищ відповідача та дитини, суд не бере до уваги, оскільки вони не можуть бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що/ вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 362, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника адвоката Кононенка Сергія Васильовича залишити без задоволення, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2025 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді О. Л. Карпенко
О. І. Чельник