Справа № 346/4888/25
Провадження № 22-ц/4808/475/26
Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.
Суддя-доповідач Барков В. М.
13 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Баркова В. М.,
суддів: Василишин Л. В.,
Максюти І. О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Костракевич Іванна Василівна на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 січня 2026 року в складі судді Васильковського В. В., ухвалене в м. Коломия Івано-Франківської області, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (надалі ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») звернувся до суду із позовом,в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 69 920, 88 грн та судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що 25 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (надалі ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 був укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2731829, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 13 800, 00 грн на умовах строковості,зворотності, платності.
Кредитний договір підписано шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, про що свідчать умови договору, адреса, реквізити та підпис сторін.
Всупереч умовам договору та вимог законодавства, відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав.
В подальшому між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» було укладено договір факторингу, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, зокрема, і до відповідача за вказаним договором.
Посилаючись на вказані обставини ТзОВ ««ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» просило задовольнити позов.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 січня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 2731829 від 25.12.2021 року, в сумі - 69 920, 88 грн, а також сплачений судовий збір у розмірі 2 422, 40 грн, та витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Костракевич І. В. просить рішення суду в частині нарахування процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позов у частині стягнення основного боргу у сумі 13 800, 00 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не досліджено того, що матеріали справи не містять письмової згоди сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів позивача, а тому стверджувати, що відповідач підписав саме цей договір, яким передбачено строк кредитування у 360 днів, є необґрунтовано.
Крім того, зазначають, що проценти в розмірі 56 120, 88 грн є несправедливими у розумінні статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», суперечать принципам розумності та доброчесності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, як споживача послуг банку, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми нарахованих процентів компенсації по відношенню до тіла кредиту 13 800, 00 грн.
Крім того, сторона апелянта не погоджується з вимогою про стягнення з нього судових витрат, оскільки така сума витрат є завищеною по відношенню до суми заборгованості у цій справі та не є аргументованою.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Виходячи із засад диспозитивності, апеляційний суд не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ТзОВ ««ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у загальному розмірі 13 800, 00 грн.
Відповідач оскаржує рішення суду тільки в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом, яке і підлягає перегляду в апеляційному порядку.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.12.2021 року між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2731829, відповідно до умов якого: відповідачу було надано грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов?язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов?язки, передбачені Договором, сума кредиту (загальний розмір) складає 13 800, 00 грн (п. 1.2 договору) (а. с. 17-23), що підтверджується копією Паспорту споживчого кредиту (а. с. 15-16); копією таблиці обчислення загальної вартості кредиту (а. с. 23, зворотній).
Відповідно до копії Довідки про ідентифікацію, ОСОБА_1 , 25.12.2021 року, підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора - В625 (а.с. 24).
Згідно з копією повідомлення № 2399-0403 від 04 березня 2024 року, ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, для цього підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ, та отримало Ліцензію Національного банка України №3 від 11.11.2013 року. Між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», укладено договір на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019 року. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 25.12.2021 року, на суму 13 800 грн., номер картки: НОМЕР_1 , номер транзакції в системі іРау.ua - 127220372 (а. с. 25).
Відповідно до копії Розрахунку заборгованості за Договором №2731829 від 25.12.2021 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, внаслідок невиконання відповідачем обов'язків, покладених на нього вказаним Договором, станом на 10.08.2023 року, загальна сума заборгованості становить - 69 920, 88 грн (а. с. 25-31).
Згідно з копією Договору факторингу № ККЛУ-10082023 від 10.08.2023 року, між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», укладено вказаний Договір, відповідно до умов якого: ТзОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТзОВ «Лінеура Україна», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2731829 від 25.12.2021 року (а.с. 31-35).
Відповідно до повідомлення АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» від 04.12.2025 року, 25.12.2021 року на платіжну картку, яка належить ОСОБА_1 на відповідний рахунок власника банківської картки № НОМЕР_2 , було зараховано платіж у сумі - 13 800,00 грн. (а.с. 72).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач отримав кредитні кошти та використав їх, в добровільному порядку кредит не повернув, що свідчить про порушення прав позивача, відтак, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення суми кредитних коштів.
З таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, з огляду на таке.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Норма статті 599 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені цим Законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону№ 675-VIII).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону№ 675-VIII; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Згідно з частиною восьмою статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону № 675-VIII, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2731829 від 25 грудня 2021 року, укладений між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , відповідає вищевказаним вимогам законодавства. У п. 1.3 Договору передбачено строк кредитування 360 календарних днів (а. с. 17).
Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, сумнівів у апеляційного суду не викликає та стороною відповідача не спростований.
У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , - адвокат Костракевич І. В. заперечує підписання відповідачем кредитного договору, яким визначено строк кредитування у 360 днів. Такі аргументи апеляційної скарги повністю спростовуються долученими до позовної заяви доказами про укладення електронного договору у відповідності до вимог Закону № 675-VIII.
Так, відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 - був повністю ознайомлений з умовами запропонованої форми кредитного Договору, умови договору відповідали внутрішній волі відповідача до його підписання, оскільки інформаційно-телекомунікаційна система побудована таким чином, що без попереднього ознайомлення з умовами кредитного договору клієнт не може перейти до наступного етапу.
Встановивши, що без повного ознайомлення позичальника з всіма умовами, кредитний Договір не міг бути укладений, апеляційний суд зауважує, що цей правочин укладений у відповідності до вимог законодавства, що регулює кредитні правовідносини. Відповідачем здійснені всі дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення кредитного договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливим, а саме: без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між сторонами по справі не був би укладений, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2731829 від 25 грудня 2021 року, укладений між ТзОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , є оспорюваний, однак жодна із сторін договору не ставила під сумнів його умови, а тому всі пункти договору є чинними.
Як вбачається з умов укладеного кредитного договору, зокрема пункту 2.1., кошти надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 . Перерахування кредитних коштів у сумі 13 800, 00 грн на платіжну картку відповідача в день укладення договору, підтверджується випискою ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» (а.с. 25).
Відтак, доводи апеляційної скарги про відсутність доказів погодження умов кредитного договору, а саме строку кредитування, колегією суддів не приймаються.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо несправедливості нарахованих процентів, розмір яких значно перевищує суму заборгованості за кредитом, та їх суперечність ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», то такі є необґрунтованими, враховуючи наступне.
У частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Така компенсація може застосовуватися у випадку невиконання зобов'язання, однак не може застосовуватися за відсутності факту прострочення боржником виконання свого зобов'язання.
Разом з тим, проценти відповідно до статтей 1048, 1056-1 ЦК України є платою за користування кредитними коштами та нараховуються в межах строку дії кредитного договору незалежно від його виконання.
Оскільки нараховані, відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України, проценти за користування кредитом не є компенсацією за невиконання зобов'язань за договором в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», на думку колегії суддів відсутні підстави для визнання умов кредитного договору в частині передбачених відсотків за користування кредитом, несправедливими.
Крім того, підписуючи договір, відповідач погодився з розміром відсотків за користування кредитними коштами, які передбачені умовами цього договору.
Також не може бути застосовано до спірних правовідносин пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який зазначає, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором, оскільки частина п'ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачі» містить посилання на те, що положення договору, яке визнано несправедливим, включаючи ціну договору, може бути змінено або визнано недійсним. Отже, вказана норма законодавства передбачає наявність окремої вимоги споживача про визнання недійсною умови договору з підстав її несправедливості.
Відповідачем не пред'явлено вимоги про визнання умов кредитного договору недійсними, в тому числі щодо встановлення розміру процентної ставки.
Відхиляючи зазначені доводи апеляційної скарги, суд також бере до уваги, що відповідач на спростування заборгованості нарахованих процентів не надав суду іншого належного розрахунку, який відрізнявся б від наданого позивачем, виходячи з умов кредитного договору.
З огляду на наведене, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України, а тому відповідні доводи апеляційної скарги є неспроможними.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідача заборгованості в розмірі 69 920, 88 грн.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідачка також вказує на те, що стягнуті витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн є належним чином недоведеними та неспівмірними ціні позову, складності вирішеного судом питання та виконаних адвокатом робіт (надання послуг), проте такі доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, оскільки при вирішенні питання розподілу судових витрат, зокрема, правової допомоги, суд першої інстанції виходив з характеру правовідносин у даній справі, обсягу наданих адвокатом послуг, тому дійшов аргументованого висновку про задоволення клопотання сторони позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Інші доводи, наведені ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Костракевич І. В. в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 січня 2026 року, судові витрати слід залишити за відповідачкою.
Керуючись статтями 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат - Костракевич Іванна Василівна - залишити без задоволення.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 13 березня 2026 року.
Судді В. М. Барков
Л. В. Василишин
І. О. Максюта