Провадження № 22-ц/803/1081/26 Справа № 194/1597/24 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
11 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Карпенка М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року в цивільній справі номер 194/1597/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, треті особи: слідчий слідчого відділення ВП №1 Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Назаров Артем Олександрович, прокурор Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області Сорокін Максим Олександрович, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями й рішеннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду,-
У серпні 2025 року до Тернівського міського суду Дніпропетровської області звернулось Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області з заявою про виправлення помилки у виконавчому документі в цивільній справі номер 194/1597/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, треті особи: слідчий слідчого відділення ВП №1 Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Назаров Артем Олександрович, прокурор Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області Сорокін Максим Олександрович, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями й рішеннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду, обґрунтовуючи заяву тим, що в рішенні суду та виконавчому листі вказано Державну казначейську службу України як суб'єкта, з якого має здійснюватися стягнення коштів шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Посилаючись на Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, затверджений Кабінетом Міністрів України, а також на численні правові позиції Верховного Суду, заявник стверджує, що в резолютивних частинах судових рішень не слід зазначати конкретного суб'єкта виконання, номери чи види рахунків, оскільки це лише регламентує порядок виконання, який має визначатися нормативними актами.
Заявник просив суд виправити помилку щодо зазначення боржника у виконавчому листі, а саме зазначити боржником Державу Україну та змінити визначений судом спосіб виконання рішення на належний спосіб у вигляді: «стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою:
АДРЕСА_1 , компенсацію моральної шкоди у розмірі 264000,00 грн».
Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року у задоволенні заяви представника Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області Тараненко Марини Сергіївни про виправлення описки у виконавчому документі в рамках справи №194/1597/24 за позовом представника позивача адвоката Мізевич Дмитра Анатолійовича в інтересах ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, треті особи: слідчий слідчого відділення ВП №1 Павлоградського РВПГУНП в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції Назаров Артем Олександрович, прокурор Павлоградської окружної прокуратури Дніпропетровської області Сорокін Максим Олександрович, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями й рішеннями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився відповідач ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04.09.2025 року у справі №194/1597/24 та прийняти рішення, яким задовольнити заяву про виправлення помилки у виконавчому документі.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції порушує норми процесуального права.
Казначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема, стороною виконавчого провадження і відповідно не здійснює заходи з примусового виконання рішень в порядку, визначеному Законом №1404-VIII, а є встановленим Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» органом державної влади, до компетенції якого належить здійснення безспірного списання коштів у випадках та з урахуванням установлених цим законом особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.05.2020 року по справі №200/7261/13-ц.
Головне управління у поданій заяві жодним чином не просило суд змінити зміст рішення, оскільки не зазначало інший спосіб стягнення, окрім стягнення з Державного бюджету України та з посиланням на практику просило усунути помилково визначені судом відомості.
Окрім зазначеного, у виконавчому листі, виданому судом, боржником зазначено Державну казначейську службу України. Боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є Держава Україна як учасник цивільних відносин. Тобто, Казначейство виступає від власного імені, самостійно відповідає за власними зобов'язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного кодексу України.
Оскільки рішенням суду у справі кошти стягнуто з Державного бюджету України, як вже йшлося, то боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету у цій справі є держава Україна, а не Казначейство як окрема юридична особа.
Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судовому засіданні апеляційного суду представник ГУ Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області Тараненко М.С. апеляційну скаргу підтримала, просила її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 43, 44, 4748, 49, том 2).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез'явившихся осіб.
Заслухавши суддю - доповідача, представника заявника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2025 року позовну заяву по справі 194/1597/24 задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , компенсацію моральної шкоди у розмірі 264000,00 грн. Рішення набрало законної сили 28.05.2025 року (а.с. 157-163, 230-237, том 1).
19.06.2025 року Тернівським міським судом Дніпропетровської області видано виконавчі листи у справі (а.с. 244-245, том 1).
04 серпня 2025 року до Тернівського міського суду Дніпропетровської області надійшла заява Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про виправлення помилки у виконавчому документі в цивільній справі номер 194/1597/24 (а.с. 1-2, том 1 виділених матеріалів)
Залишаючи заяву про виправлення помилки у виконавчому документі без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що прохання заявника про зміну формулювання резолютивної частини судового рішення є спробою змінити його зміст після набрання законної сили.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України).
Зазначене конституційне положення кореспондується та відображено у частині 1 статті 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що виконавчий лист має містити резолютивну частину рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішення, яке є чинним.
Відповідно положень статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Про виправлення помилки в виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу.
Отже, метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі. При цьому, не повинен змінюватися загальний висновок і суть судового рішення, що виконується, виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер, до яких належить написання прізвищ та імен, адреси, найменування спірного майна, зазначення дат та строків тощо.
Наведена норма закону не містить роз'яснень або ж переліку видів помилок, допущених при оформлені або видачі виконавчого листа, які суд вправі виправити. Отже, при вирішенні цього питання слід виходити із загальних вимог до оформлення виконавчого листа та конкретних обставин справи.
Виходячи з аналізу цивільно-процесуального законодавства, внесення виправлень до виконавчих листів може бути пов'язане з такими правовими ситуаціями: - наявність помилки, допущеної при оформленні виконавчого листа. Такі помилки є в тексті виконавчого листа, що виключає можливість його належного виконання, вона спотворює зміст судового рішення, його мету тощо. Метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі; - наявність помилки, допущеної при видачі виконавчого листа. Про допущення такої помилки свідчить видача виконавчого листа без достатньої на той момент правової підстави або з порушенням встановленого порядку його видачі, або у зв'язку із виникненням обставин, що виключають виконання постановленого рішення суду. Зміст виконавчого листа не може суперечити змісту судового рішення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава на користь чи в інтересах яких видано виконавчий лист. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Судом встановлено, що рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року позовну заяву по справі 194/1597/24 задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , компенсацію моральної шкоди у розмірі 264000,00 грн.
Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2025 року у справі 194/1597/24 є законним і набрало законної сили. Резолютивна частина цього рішення передбачає стягнення коштів з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, відображає порядок, що був встановлений на момент ухвалення рішення.
19.06.2025 року Тернівським міським судом Дніпропетровської області видано виконавчі листи у справі.
04 серпня 2025 року до Тернівського міського суду Дніпропетровської області надійшла заява Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про виправлення помилки у виконавчому документі в цивільній справі номер 194/1597/24, зазначивши боржником Державу Україну, та змінити спосіб виконання рішення шляхом виключення інформації щодо суб'єкта його виконання та видів рахунків, з яких здійснюється безспірне списання коштів.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що Державна казначейська служба України є органом, який, уповноважений здійснювати безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішень суду. Тому визначення в рішенні суду Державної казначейської служби України як суб'єкта, через якого здійснюється стягнення, не суперечить нормам матеріального права і не створює перешкод для виконання, а навпаки, уточнює законний механізм реалізації судового рішення.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення заяви Державної казначейської служби України про виправлення помилки у виконавчому документі, оскільки запропонована заявником зміна щодо стягнення з «Державного бюджету України» замість «Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку» - по суті, змінює рішення, а не лише уточнює технічний аспект його виконання, що виходить за межі повноважень суду.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та переважно зводяться до незгоди із встановленими судом обставинами.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи в апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання щодо виправлення помилки у виконавчому документі, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи з цього питання, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, ухвалу Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: