Провадження № 22-ц/803/177/26 Справа № 203/7385/24 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
13 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року в цивільній справі номер 203/7385/24 за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування,
У грудні 2024 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулось Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УНІКА» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 22 квітня 2023 року в м. Мукачево по вул. Духновича 14, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «FORD», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 , внаслідок чого було пошкоджено автомобіль «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 . На момент ДТП діяв Сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО», який було укладено між ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 .
Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Оскільки даний випадок є страховим, ПрАТ «СК «УНІКА» на підставі страхового акту №9975406316 здійснило виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 в розмірі 46285,50 грн. Враховуючи, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна», останнє здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПрАТ «СК «УНІКА» в розмірі 29685,00 грн. Таким чином, страховиком винуватця ДТП відшкодовано позивачу не всю суму збитку, а тому ПрАТ «СК «УНІКА» має право вимагати від відповідача, як винуватця ДТП, відшкодування різниці між виплаченою сумою страхового відшкодування та розміром фактично понесених збитків.
Позивач просив суд стягнути на свою користь з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 29685,00 грн, а також сплачений судовий збір.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування - відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився позивач ПрАТ «СК «УНІКА», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року у цивільній справі 203/7385/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи, з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм процесуального i матеріального права.
Оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «BMW», державний номерний знак НОМЕР_3 , перебував в експлуатації більше 9 років (КТЗ 2014 року випуску) то ПрАТ «СК «УНІВЕРСАЛЬНА» у відповідності до вимог ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та п. 7. 38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів здійснило виплату страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту зносу КТЗ в розмірі 29685,00 грн.
Вартість майнового збитку, завданого власнику автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_3 , пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, тому з відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.
Від відповідача ОСОБА_1 відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що 09 січня 2023 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 було укладено Сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №007095/4605/1000217, відповідно до умов якого був застрахований транспортний засіб «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с. 4)
22 квітня 2023 року в м. Мукачево по вул. Духновича 14, відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «FORD», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .
Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП (а.с.3).
ПрАТ «СК «УНІКА» на підставі страхового акту №9975406316 здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 46285,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №088541 від 11 травня 2023 року (а.с. 23, 25).
Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна» (поліс №213709012), яке здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПрАТ «СК «УНІКА» в розмірі 33402,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №45461 від 19 травня 2023 року (а.с. 28, 27).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Такий висновок суду є правильним та таким, що відповідає нормам закону та фактичним обставинам справи.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно ст. 979 ЦК України, ст. 16 Закону України «Про страхування» за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) - ст. 980 ЦК України.
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (ст. 5 «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) - ч. 1 ст. 999 ЦКУкраїни. Види обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, - ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст. 993 ЦК України).
У разі наявності юридичних фактів, передбачених ст. 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження №14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні».
Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 641/10491/15-ц.
Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що норми яка б визначала особливості відповідальності осіб, які застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)».
Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст. ст. 3 та 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Покладання ж обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 09 січня 2023 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та ОСОБА_2 було укладено Сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №007095/4605/1000217, відповідно до умов якого був застрахований транспортний засіб «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 .
22 квітня 2023 року в м. Мукачево по вул. Духновича 14 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «FORD», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .
Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 травня 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.
ПрАТ «СК «УНІКА» на підставі страхового акту №9975406316 здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 46285,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №088541 від 11 травня 2023 року.
Цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована в ПАТ «СК «Універсальна» (поліс №213709012), яке здійснило виплату страхового відшкодування на користь ПрАТ «СК «УНІКА» в розмірі 33402,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням №45461 від 19 травня 2023 року.
За таких обставин, з огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, з яким погоджується апеляційний суд, оскільки звертаючись з позовом до ОСОБА_1 як до особи, відповідальної за шкоду, в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, позивач не довів, що заявлений розмір майнової шкоди в сумі 46285,50 грн перевищує ліміт відповідальності ОСОБА_1 за полісом №213709012 у ПАТ «СК «Універсальна».
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції надав неправильну оцінку обставинам справи та поданим сторонами доказам є необґрунтованими, оскільки суд, розглядаючи даний спір, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПрАТ «СК «УНІКА».
Інші наведені в апеляційній скарзі, доводи є безпідставними, і не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів, що були предметом дослідження в суді першої інстанції та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відтак, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 статті141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» залишити без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді: