Провадження № 22-ц/803/1189/26 Справа № 198/73/25 Суддя у 1-й інстанції - Гайдар І.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
11 березня 2026 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Триполець В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ПЛАНТЕРА», третя особа: Виконавчий комітет Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2025 року, -
08 лютого 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся через підсистему «Електронний суд» до суду з позовною заявою до ФГ «ПЛАНТЕРА» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1225980500:01:002:0100, загальною площею 5,915 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області. 09 жовтня 2015 року між позивачем та відповідачем строком на 10 років укладено договір оренди земельної ділянки № 339. За нотаріально посвідченою довіреністю, номер реєстрації нотаріальних дій 137, яка діяла з 18.03.2019 року по 14.02.2024 року, позивач доручив представництво своїх інтересів як власника земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Звернувшись у листопаді 2024 року до відповідача для дострокового розірвання договору оренди землі від 09.10.2015 року, ОСОБА_1 дізнався, що в січні 2024 року від його імені одним з повірених вже укладена угода про розірвання цього договору, а також що 29.01.2024 року укладений новий договір № 12, за яким право оренди належної позивачу земельної ділянки знову передано ФГ «ПЛАНТЕРА» та відповідне речове право 15.04.2024 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 вважає, що дії з державної реєстрації права оренди за договором оренди земельної ділянки № 12 від 29.01.2024 року проведені за відсутності його заяви-згоди та з порушенням відповідних нормативно-правових актів у сфері реєстрації прав на нерухоме майно, оскільки 14.02.2024 року за заявою позивача було припинено дію довіреності від 18.03.2019 року, номер реєстрації нотаріальних дій 137. Таким чином, на думку сторони позивача, з вказаних підстав договір є неукладеним, а у ФГ «ПЛАНТЕРА» не виникло право оренди землі, останнє користується належною на праві власності ОСОБА_1 земельною ділянкою без правових підстав, добровільно її не повертає, тому просить усунути перешкоди у користуванні нерухомим майном, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права оренди на підставі договору № 12 від 29.01.2024 року та зобов'язати відповідача повернути позивачу земельну ділянку з кадастровим номером 1225980500:01:002:0100 (а.с.2-8).
Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ПЛАНТЕРА», третя особа: Виконавчий комітет Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - відмовлено повністю (а.с.125-128).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог (а.с.133-139).
Апелянт та його представник в суд апеляційної інстанції не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Від представника апелянта надійшла заява з проханням відкласти розгляд справи через хворобу, до якої докази зазначеного не долучено, у зв'язку з чим причини неявки визнані колегією суддів неповажними та справу розглянуто за відсутності не з'явившихся осіб.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 07.10.2015 року, належить земельна ділянка кадастровий номер 1225980500:01:002:0100, загальною площею 5,915 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Юріївської селищної ради Павлоградського району Дніпропетровської області.
09 жовтня 2015 року між позивачем та ФГ «Плантера» строком на 10 років було укладено договір оренди земельної ділянки № 339, кадастровий номер 1225980500:01:002:0100.
18 березня 2019 року ОСОБА_1 доручив представництво своїх інтересів як власника земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , для чого уповноважив їх бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях з питань, пов'язаних з управлінням належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 1225980500:01:002:0100. Серед інших повноважень позивач надав повіреним право укладати та підписувати від його імені договори оренди (найму).
29 січня 2024 року ОСОБА_2 , який діяв від імені позивача на підставі зазначеної вище довіреності, уклав з ФГ «ПЛАНТЕРА» угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки № 339 від 09.10.2015 року. В цей же день повірений уклав з ФГ «ПЛАНТЕРА» договір оренди землі № 12 від 29.01.2024 року, за умовами якого від імені ОСОБА_1 передав в оренду вказаному господарству належну останньому земельну ділянку, кадастровий номер 1225980500:01:002:0100, на строк 49 років.
14.02.2024 року позивач скасував дію довіреності, виданої ним 18.03.2019 року.
10 квітня 2024 року на підставі заяви представника ФГ «ПЛАНТЕРА» державним реєстратором прав на нерухоме майно зареєстровано як розірвання договору оренди земельної ділянки № 339 від 09.10.2015 року, так і право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1225980500:01:002:0100, за договором оренди землі № 12 від 29.01.2024 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції входив з їх необґрунтованості та недоведеності позивачем.
Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
Так, відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Згідно з частиною першою статті 249 ЦК особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення.
При цьому особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність (частина друга статті 249 ЦК).
Частиною третьою статті 249 ЦК передбачено, що права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.
З матеріалів справи вбачається, що 29 січня 2024 року ОСОБА_2 , який діяв від імені позивача на підставі зазначеної вище довіреності, уклав з ФГ «ПЛАНТЕРА» угоду про розірвання договору оренди земельної ділянки № 339 від 09.10.2015 року. В цей же день повірений уклав з ФГ «ПЛАНТЕРА» договір оренди землі № 12 від 29.01.2024 року, за умовами якого від імені ОСОБА_1 передав в оренду вказаному господарству належну останньому земельну ділянку, кадастровий номер 1225980500:01:002:0100, на строк 49 років.
При цьому, видаючи ОСОБА_2 довіреність, ОСОБА_1 свого часу погодився, що повірений буде мати право від його імені укладати договори оренди належної позивачу на праві власності земельної ділянки без будь-яких обмежень.
Стороною позивача не доведено письмовими доказами, що останній, припинивши дію довіреності 14.02.2024 року, діяв у спосіб, передбачений частиною другою статті 249 ЦК, та повідомляв повірених або третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність, про припинення дії довіреності, вказане не підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Тому відсутні підстави вважати, що для повірного ОСОБА_2 дія довіреності була припинена станом на 14.02.2024 року.
Також, суд 1 інстанції критично поставився до тверджень позивача про те, що доказом укладення представником договору оренди після припинення дії довіреності є витяг з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1225980500:01:002:0100, виготовлений 09.04.2024 року, в якому зазначено саме такий розмір оцінки землі, як в договорі оренди від 29.01.2024 року, оскільки такі твердження засновані на припущеннях, адже стороною позивача не доведено, що станом на 29.01.2024 року нормативно-грошова оцінка спірної земельної ділянки була іншою, ніж зазначено в договорі та наявному в матеріалах справи витягу.
Будь-яких клопотань (заяв) про витребування, забезпечення доказів, проведення експертиз стороною позивача ані в судді 1 інстанції, а ні в судді апеляційної інстанції подано не було.
Статтею 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
За положеннями статті 6 вказаного Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Статтями 4, 18 вказаного Закону передбачено, що державній реєстрації прав підлягають, серед іншого, речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, у тому числі право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для залишення заяви без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Відповідно до ст. ст. 2, 20 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" заявниками є власник, інший правонабувач, сторона правочину, на підставі якого набувається, змінюється або припиняється речове право (у тому числі замовник будівництва, девелопер будівництва, управитель фонду фінансування будівництва), або уповноважені ними особи - у разі подання документів для державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
За правилами статті 27, 21 цього Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката. У разі здійснення державної реєстрації прав заявнику видається рішення державного реєстратора та витяг з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав.
Судом 1 інстанції було вірно встановлено, що при здійсненні державної реєстрації речового права за договором оренди землі № 12 від 29.01.2024 року, ні відповідачем, ні державним реєстратором прав на нерухоме майно не було порушено порядку державної реєстрації речових прав, що припинились/виникли на підставі угоди від 29.01.2024 року про розірвання договору оренди землі № 339 від 09.10.2015 року та укладеного в цей же день договору, оскільки вказані правочини укладені між ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, чинної на час їх укладення, а державна реєстрація речових прав здійснена не повіреним, а за заявою відповідача як сторони цих договорів.
Подальше скасування позивачем довіреності та втрата нею чинності на момент здійснення вказаної реєстраційної дії сама по собі не є підставою вважати, що угода про розірвання договору оренди землі та договір оренди землі № 12 від 29.01.2024 року є неукладеними.
Крім того, сторона позивача помилково пов'язує момент укладення спірного договору з моментом державної реєстрації правочину.
У частині першій статті 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Отже, за змістом статті 631 ЦК України момент набрання чинності договором співпадає з моментом його укладення, настання якого, за загальним правилом, пов'язується з часом досягнення сторонами згоди з приводу усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені до статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України, якими виключено положення щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов'язковість державної реєстрації договорів оренди землі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 зробила висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонам.
З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов'язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою. Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.
У цій справі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у цій постанові Верховного Суду України від 13 червня 2016 року у справі № 6-643цс16 у частині того, що виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду виходила із того, що вказаний висновок стосується чинності договору оренди землі, укладеного після 01 січня 2013 року, тобто після зміни законодавчого регулювання: виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.
Якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав і обов'язків у зобов'язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення у орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору і набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє.
На підставі викладеного суд 1 інстанції дійшов правильного висновку з яким погоджується колегія суддів, що 29 січня 2024 року між представником позивача, що діяв від його імені на підставі довіреності, та відповідачем у належній формі укладений договір оренди землі, на підставі якого 10.04.2024 за ФГ «ПЛАНТЕРА» зареєстровано право оренди землі. В період з 29.01.2024 по 10.04.2024 вказаний договір діяв, а отже, відповідачем не було порушено порядку реєстрації речового права.
Також, дійшов правильного висновку щодо відсутності порушень під час державної реєстрації права оренди за договором від 29.01.2024 року з боку державного реєстратора, адже жодним нормативним актом не передбачено обов'язку останнього перевіряти чинність повноважень однієї зі сторін договору не на момент укладення договору, а на момент вчинення реєстраційних дій, якщо така сторона не подає документи для реєстрації речового права.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції дійшов безпідставного висновку, що стороною позивача під час розгляду справи змінено підстави позову, колегія суддів не приймає, оскільки вказане спростовується матеріалами справи, а саме: в рішенні суду зазначено, хоч позивач фактично і змінив під час розгляду справи правові підстави позову, однак не подали відповідну письмову заяву, тому суд надає оцінку тільки тим фактичним обставинам та виходить тільки з тих правових підстав, що зазначені в позовній заяві.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.
Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог.
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 12 березня 2026 року.
Судді: