Провадження № 22-ц/803/3037/26 Справа № 184/1920/21 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В.І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
03 березня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Орган опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів,-
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів (т. 1 а.с. 1-3), в обґрунтування якого посилалась на те, що ОСОБА_1 є батьком її онуків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на даний час зареєстровані та постійно проживають разом з нею та її чоловіком.
ОСОБА_1 з 21.04.2007 року перебував в зареєстрованому шлюбі з її дочкою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 04 січня 2016 року у справі №184/2616/15-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано. Вказаним рішенням суду їх неповнолітніх дітей було залишено проживати разом з матір'ю.
Відповідач протягом тривалого часу, а саме з 2015 року ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, без поважних причин не займається вихованням дітей та їх розвитком. У 2015 році її дочка та відповідач припинили спільне проживання. Відповідач змінив замок на вхідних дверях своєї квартири, таким чином, позбавивши дружину та своїх дітей доступу до квартири.
Вказана обставина підтверджується постановою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21.01.2016 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21.01.2016 року у справі №183/3/16-п встановлено, що відповідач вчинив в сім'ї насильство економічного та майнового характеру, яке виразилося у тому, що він перешкоджав дітям та дружині в користуванні житлом за адресою їх реєстрації, а саме квартирою на АДРЕСА_1 .
На вимогу відповідача ОСОБА_5 була змушена разом з дітьми знятися з реєстраційного обліку за місцем їх проживання та реєстрації, оскільки в квартиру вселилася інша жінка.
Після цього ОСОБА_5 разом з дітьми вселились до квартири позивача, де зареєстрували своє місце проживання. З тих пір діти постійно проживають разом з позивачем та її чоловіком у їх квартирі.
У відповідача є інша сім'я. Він перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, з якою мають двох спільних неповнолітніх дітей, крім того з ними проживає дочка його дружини від першого шлюбу. Вони вп'ятьох проживають у двокімнатній квартирі, що належить відповідачу.
Її онукам там немає місця і вони категорично заперечують проти зміни місця свого постійного проживання та проживання з відповідачем, оскільки він не спілкується з дітьми, не займається їх вихованням та розвитком протягом тривалого часу. Відповідач з тих пір, як виселив їх зі своєї квартири, не відвідував дітей та не виявляв такого бажання, не проявляє інтересу до їх життя, не виявляє бажання спілкуватися з ними та не бажає приймати участь у їх вихованні і розвитку, долею дітей не цікавиться. Відповідач не відвідував дочку ОСОБА_6 в дитячому садку, не відвідував дітей у школі, також не приходив на батьківські збори, не телефонував вчителям, не цікавився навчанням та розвитком дітей. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток своїх дітей, зокрема: не забезпечує дітям медичного огляду, їх лікування, не спілкується з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей. Емоційний зв'язок між відповідачем та дітьми фактично вже давно та повністю втрачений. Відповідач повністю байдужий по відношенню до дітей, не проявляє до дітей теплих батьківських почуттів, що свідчить про те, що відповідач взагалі втратив будь-який інтерес до них, до їх розвитку та до стану їх здоров'я. Будь-яких об'єктивних перешкод для відповідача у належному вихованні дітей немає, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками.
Зазначені обставини вказують на злісне ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітніх дітей. За таких обставин, свідоме і тривале нехтування відповідачем, як батьком неповнолітніх дочок, своїми батьківськими обов'язками щодо дітей є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав. На думку позивача, позбавлення відповідача батьківських прав не суперечить інтересам дітей, оскільки відсутність будь-якої участі батька у їх житті є фактором, що травмує дитячу психіку, а збереження батьківства може призвести до одержання відповідачем в майбутньому майнових та особистих немайнових прав, заснованих на спорідненості з дітьми, що, враховуючи ухилення його від виконання батьківських обов'язків, призведе до порушення прав та інтересів дітей.
Відповідач із дня смерті матері дітей, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , не оформив пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Позивач особисто зверталась до Покровського відділення ГУ ПФУ в Дніпропетровської області для вирішення питання щодо призначення дітям пенсії у зв'язку з втратою годувальника, але їй роз'яснили, що призначити пенсію на підставі її заяви можливо у разі, якщо вона буде призначена опікуном або піклувальником дітей. Таким чином, діти внаслідок бездіяльності та вини відповідача до цих пір, протягом двох років з дня смерті їх матері не отримують пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
До травня 2023 року діти не отримували аліменти на своє утримання. Тільки починаючи з травня 2023 року відповідач почав перераховувати на кожну дитину по 300,00 грн, іноді по 500,00 грн на місяць. Водночас відповідно до рішення суду він повинен сплачувати щомісячно на кожну дитину не менш 50 % прожиткового мінімуму встановленого законом на кожну дитину, тобто по 1 416,50 грн. Таким чином, він ухиляється від виконання рішення суду про сплату аліментів. Після смерті її дочки з 04.09.2021 року і до травня 2023 року діти не отримували від відповідача, який працює, а також отримує пенсію, матеріальної допомоги на своє проживання і повністю знаходилися на утриманні баби.
На підставі вищевикладеного, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 щодо його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити опіку та призначити її опікуном щодо її неповнолітніх онуків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; стягувати з ОСОБА_1 на її користь на утримання її онуків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно аліменти в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) до їх повноліття, але не менш 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину.
Ухвалою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2022 року залучено до участі у справі в якості третьої особи - Покровський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (т. 1 а.с. 153).
Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року позбавлено батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо його неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановлено опіку та призначено ОСОБА_2 опікуном її неповнолітніх онуків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 аліменти на онуків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 2/8 частини усіх видів його заробітку (доходу) до їх повноліття, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину, щомісяця, починаючи стягнення з 28.09.2021 року до досягнення дітьми повноліття.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено (т. 2 а.с. 66-76).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, несправедливість оскаржуваного рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні її позовних вимог в повному обсязі (т. 2 а.с. 84-89).
Відповідач зазначає, що позивач безпідставно характеризує його з негативної сторони, як особу, яка в сім'ї вчинила насилля економічного та майнового характеру, яке виразилося у тому, що він нібито перешкоджав дітям та дружині користуватися житлом. Вказує, що позивач навмисно посилається на постанову суду від 21.01.2016 року і навмисно не надала її копію до позову, так як у постанові зазначено, що ОСОБА_5 в суді показала, що передчасно звернулася до поліції щодо притягнення її чоловіка до адміністративної відповідальності та вважала, що її чоловік перешкоджає у доступі до квартири, але після конфлікту вони майже одразу примирилися. У постанові суду зазначено про звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності з обмеженням усним зауваженням.
Відповідач наголошує на тому, що починаючи з серпня 2015 року дружина та її батьки чинили йому перешкоди у спілкуванні з дітьми, не дозволяли спілкуватися, відвідувати їх за місцем мешкання та у подальшому в дитячих садках та школі.
Вказує, що за рішенням суду від 06.11.2015 року з нього було стягнуто аліменти на доньок в розмірі 1/3 частини доходу та 1/6 частини на дружину ОСОБА_5 .
Відповідач зазначає, що 10.09.2016 року він створив нову сім'ю, одружився з ОСОБА_7 , став виховувати її доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 у них народилися син ОСОБА_9 та донька ОСОБА_10 .
Наполягає на тому, що після створення нової сім'ї він прагнув спілкування з дітьми, однак дружина та її батьки чинили перешкоди. Після смерті дружини ІНФОРМАЦІЯ_3 він мав намір забрати дітей до себе, однак теща та тесть з цим не погодились і заборонили йому про це думати. По цей час вони чинять перешкоди у спілкуванні з дітьми та агресивно настроїли дітей проти нього. Вважає своїх доньок своїми дітьми і готовий та може самостійно взяти їх на виховання та утримання, його дружина також бажає займатися вихованням його дітей.
Відповідач вважає, що жоден з пунктів, перерахованих у статті 164 СК України не має до нього будь-якого відношення, а тому не має будь-яких законних підстав для позбавлення його батьківських прав. Вказує, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на те, що він не має шкідливих звичок, позитивно характеризується, є інвалідом 3-ї групи, працює, має досвід з виховання дітей, а позивач навмисно налаштувала доньок проти батька, щоб безпідставно позбавити його батьківських прав.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, представник позивача ОСОБА_11 , посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення (т. 2 а.с. 152-155).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року апеляційну відповідача ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року, яким частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Орган опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, Нікопольський відділ державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки, призначення опікуна та стягнення аліментів, скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог у повному обсязі (т. 2 а.с. 178-183).
Постановою Верховного суду від 19 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Шаврова Н.М., задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т. 3 а.с. 69-78).
При новому розгляді, ОСОБА_4 подав заяву, в якій зазначив про те, що позовні вимоги він не визнає та просить у їх задоволенні відмовити (т. 3 а.с. 90).
ОСОБА_2 при новому розгляді справи подала додаткові пояснення у справі (т. 3 а.с. 97-101).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, враховуючи наступне.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, керувався тим, що відповідач не виконує покладених на нього статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьківських обов'язків щодо піклування про здоров'я своїх малолітніх дітей, їх фізичного, духовного та морального розвитку. Він не спілкується з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дітьми загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дітей.
Емоційний зв'язок між відповідачем та дітьми фактично повністю відсутній. Відповідач повністю байдужий по відношенню до дітей, не проявляє до дочок ніяких теплих батьківських почуттів, що свідчить про те, що відповідач взагалі втратив будь-який інтерес до дітей, до їх розвитку та до стану їх здоров'я. Будь-яких об'єктивних перешкод для відповідача у належному вихованні дітей немає, що свідчить про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками. Вказані обставини вказують на ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітніх дітей. За таких обставин, свідоме і тривале нехтування відповідачем, як батьком неповнолітніх дочок, своїми батьківськими обов'язками щодо дітей є наслідком винної поведінки відповідача та є підставою для позбавлення його батьківських прав. Позбавлення відповідача батьківських прав не суперечить інтересам дітей, оскільки відсутність будь-якої участі батька у їх житті є фактором, що травмує дитячу психіку, а збереження батьківства може привести до одержання відповідачем в майбутньому майнових та особистих немайнових прав, заснованих на спорідненості з дітьми, що, враховуючи ухилення його від виконання батьківських обов'язків, призведе до порушення прав та інтересів дітей. Позбавлення відповідача батьківських прав є необхідним та відповідає найкращим інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судами встановлено, що 21.04.2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 відділом реєстрації актів цивільного стану Орджонікідзевського міського управління юстиції Дніпропетровської області був зареєстрований шлюб, про що складено відповідний актовий запис №49. Прізвище після реєстрації шлюбу присвоєно ОСОБА_13 .
Відповідно до свідоцтв про народження неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 їх батьками є: батько - ОСОБА_1 та мати - ОСОБА_5 .
Згідно з рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 04 січня 2016 року (справа №184/2616/15-ц) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з довідкою про зареєстрованих у житловому будинку осіб від 14.09.2021 року №571 виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані та проживають разом зі своєю бабою ОСОБА_2 за адресою - АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Комунального спеціального закладу дошкільної освіти №5 «Червона шапочка» (ясла-садок) Покровської міської ради Дніпропетровської області №75 від 16.09.2021 року, за період з 01.09.2016 року до 29.05.2020 року, коли його відвідувала дитина ОСОБА_4 , батько дитини не з'являвся, участі у вихованні дитини не приймав.
Згідно з характеристики з місця навчання неповнолітньої ОСОБА_3 за підписом її класного керівника ОСОБА_14 вона не бачила та не чула батька ОСОБА_15 . Він не цікавився життям та навчанням своєї дочки, не приймав участі в її житті. Спілкуючись з ОСОБА_15 вона ні разу не згадала випадок коли батько телефонував їй або приходив в гості, цікавився її успіхами, вітав з днем народження.
Відповідно до інформації Ку «Інклюзивно-ресурсний центр Покровської міської ради Дніпропетровської області» про проведену психодіагностичну роботу з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 14.02.2023 року №07 ОСОБА_16 не вважає батька членом своєї сім'ї, негативно до нього ставиться. В житті дитини батько займає відсторонену позицію (емоційно дуже віддалений). З боку ОСОБА_15 прослідковуються негативні почуття до батька: занепокоєння, настороженість, тривожність, обурення та бажання скоріше вийти з цієї стресової та конфліктної ситуації. З боку ОСОБА_17 діагностується також негативне ставлення до батька. Арина не вважає батька членом своєї сім'ї.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, затвердженого рішенням виконкому №150/06-53-23 від 19.04.2023 року, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , де створено задовільні умови для виховання та проживання дітей (акт обстеження умов проживання служби у справах дітей виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області від 18 квітня 2023 року).
Відповідно до письмової заяви від 18.04.2023 року малолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не заперечують проти встановлення опіки над ними їх бабою ОСОБА_2 у разі позбавлення батьківських прав ОСОБА_1
15.12.2021 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської міської ради Дніпропетровської області розглядалося питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за результатами якого орган опіки та піклування дійшов висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав останнього відносно дітей.
Судом першої інстанції була допитана начальник Покровського відділу державної виконавчої служби у Нікопольському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чорна Н.Д., яка пояснила, що в провадженні зазначеного відділу державної виконавчої служби знаходиться виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліментів на їх малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Аліменти на дітей стягуються з пенсії та заробітної плати ОСОБА_1 , однак у зв'язку зі смертю стягувача ОСОБА_5 аліменти залишаються на рахунку відділу державної виконавчої служби до прийняття судом рішення у цій справі.
Допитаний в судовому засіданні державний виконавець ОСОБА_18 пояснив, що ОСОБА_1 відповідно до рішення суду повинен сплачувати на дітей аліменти в розмірі не менш 50% прожиткового мінімуму встановленого законом на кожну дитину щомісячно, тобто 1/2 частку від прожиткового мінімуму, який на цей час становить 2 833,00 грн та не повинен бути меншим за 1 400,00 грн на кожну дитину щомісячно. Водночас ОСОБА_1 на цей час не сплачує аліменти на дітей у встановленому законом розмірі. Він сплачує по 300,00 грн - 500,00 грн на кожну дитину щомісячно на той час, поки зупинено виконавче провадження.
У висновку органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, затвердженого рішенням виконкому від 19.04.2023 року №150/06-53-23, визнано недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо його дочок ОСОБА_19 та ОСОБА_17 .
Комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Покровської міської ради Дніпропетровської області (протокол від 18.04.2023 року №8) дійшла висновку щодо можливості призначення ОСОБА_2 опікуном малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за умови позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції неповнолітня ОСОБА_16 за участю педагога ОСОБА_14 пояснила, що вона проживає разом зі своєю сестрою, бабою та дідом. Ніяких теплих почуттів між нею та батьком немає. Вона взагалі хотіла його забути. Баба не налаштовує її проти батька, каже, що з батьком треба спілкуватися, але вона цього не бажає. Вона не може сказати нічого стосовно свого батька, оскільки він не приймає участі в її житті, не проявляє ніякого інтересу до неї, до її навчання та до її життя.
Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції неповнолітня ОСОБА_20 за участю педагога ОСОБА_14 пояснила, що вона постійно проживає разом з бабою та дідом в їх трикімнатній квартирі. Баба не налаштовує її проти батька, але вона не бажає з ним спілкуватися, оскільки він поганий батько. Батько з нею зовсім не спілкується і ніколи не проявляв до неї та до її життя ніякого інтересу. Він не цікавиться її навчанням у школі, не вітає її навіть з днем народження, передав тільки новорічні цукерки, що надали йому за місцем роботи. У неї немає ніяких теплих стосунків з батьком. Її вихованням та навчанням займаються тільки баба та дід.
При новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції допитана неповнолітня ОСОБА_16 за участю педагога ОСОБА_21 пояснила, що вона протягом 10 років проживає з бабусею, дідусем та своєю молодшою сестрою в м.Покров. Її батьком є ОСОБА_1 , який також проживає в м.Покров,однак адреси його проживання вона не пам'ятає. З батьком вона не спілкується, оскільки він на протязі 10 років її проживання з бабусею та дідусем не виявляв бажання спілкуватись з нею, не вітав її з днем народження, до смерті матері платив аліменти, а після її смерті перестав матеріально допомагати, будь-яких взаємовідносин між нею та батьком не має. Після розірвання шлюбу її батьків, вважає батько викреслив їх зі свого життя, оскільки ніяк не проявляв себе щодо неї та не спілкується з нею. Вона також не бажає спілкуватись з батьком, а тому не вчиняла будь-яких дій щодо налагодження зв'язку з батьком, що є її особистим рішення без впливу інших осіб. Вважає, що краще позбавити її батька батьківських прав стосовно неї та надати опіку її бабусі та дідусю, оскільки вважає, що це буде правильніше та краще для неї.
При новому розгляді справи в суді апеляційної інстанції допитана неповнолітня ОСОБА_20 за участю педагога ОСОБА_21 пояснила, що вона проживає з бабусею, дідусем в м.Покров та навчається в ліцеї №5. Її батьком є ОСОБА_1 , який не спілкується з ними, на її думку через його небажання. Вона разом із сестрою не вчиняли будь-яких дій щодо налагодження стосунків з батьком саме через те, що батько не виявляє бажання спілкуватись з ними. Вона також не бажає спілкуватись з батьком. Адреса проживання батька чи його номер телефону їй не відомий. За весь час її проживання з бабусею та дідусем її батько приходив до них пару разів.
На запитання головуючого (судді-доповідача) педагог Тиква Є.М. пояснила, що запитання до дітей були коректними, без тиску зі сторони суду. Діти при наданні відповіді на питання були щирими та казали правду. Як у педагога у неї будь-яких зауважень щодо спілкування колегії суддів з дітьми у неї не має.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини)).
Стаття 9 Конвенція про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частини друга та третя статті 51 Конституції України).
Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 1 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-III «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У частині першій статті 8 Закону №2402-III передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону №2402-III виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, повагу до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частини перша, друга та четверта статті 155 СК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (частина перша статті 165 СК України).
Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (частини перша та четверта статті 169 СК України).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини друга та третя статті 171 СК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява №10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява №2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року в справі «Ілля Ляпін проти росії», заява №70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Судова практика в цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі №361/2014/22).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Верховний Суд в своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що якщо відповідач не визнав позов та висловив бажання брати участь у вихованні дитини, ще не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Так, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі №398/4299/17 (провадження №61-2861св20) зроблено висновок, що лише зазначення відповідачем в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину не спростовує факту його ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
У справі №459/3411/18 (постанова Верховного Суду від 29 вересня 2021 року (провадження №61-10531св21)) суди вирішили позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітньої дочки, керуючись тим, що відповідач нехтує потребами своєї дочки, порушує права дитини на належне батьківське виховання та не виконує батьківських обов'язків. Він не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов'язками батька щодо дочки. Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
З урахуванням наведених висновків Верховного Суду та встановлених у цій справі обставин саме лише заперечення відповідача проти позбавлення його батьківських прав не може розцінюватися, як достатня підстава для відмови в задоволенні позовної вимоги про позбавлення батьківських прав.
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування (або незастосування) крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У справі, що переглядається, баба неповнолітніх дітей ОСОБА_2 як на підставу позову посилалась на те, що відповідач вчинив в сім'ї насильство економічного та майнового характеру по відношенню до дітей; з 2015 року, за відсутності будь-яких об'єктивних перешкод, ухилявся від виконання батьківських обов'язків щодо своїх дітей, не займався їх вихованням, не піклувався про їх фізичний та духовний розвиток, не спілкувався з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не бачився та не проявляв такого бажання, не забезпечував їх матеріально та не звернувся до відповідних органів з метою оформлення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Колегія суддів звертає увагу, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення та поновлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (згідно із частиною четвертою статті 19 СК України). Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина п'ята статті 19 СК України).
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
У висновку органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, затвердженого рішенням виконкому від 24.05.2023 року №187/06-53-23, вказано щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо його дочок ОСОБА_19 та ОСОБА_17 .
Разом з тим, колегія суддів не бере вказаний висновок органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області, затвердженого рішенням виконкому від 24.05.2023 року №187/06-53-23, оскільки такий не містить належного обґрунтування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо його дочок ОСОБА_19 та ОСОБА_17 , а його висновки суперечать наявним в матеріалах справи доказам та встановленим судами обставинам, якими підтверджується факт ухилення відповідача від виконання належним чином своїх батьківських прав по відношенню до своїх неповнолітніх дочок. Орган опіки та піклування прийшов до висновку щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 щодо його дочок ОСОБА_19 та ОСОБА_17 лише на підставі того, що ОСОБА_1 має житло де створено належні умови, працевлаштований та має заробіток, на обліку лікарів не перебуває та після смерті ОСОБА_5 з вересня 2021 року по грудень 2021 року звернувся до адміністрації, класних керівників та практичного психолога, цікавився питаннями виховання та навчання дітей, здійснив оплату за харчування доньки ОСОБА_6 , двічі приходив до закладу освіти з метою налагодження стосунків з доньками, а також того, що ОСОБА_1 здійснив погашення заборгованості за аліментами. Разом з тим, вказаним висновком не надано належної оцінки діям відповідача, який не займався вихованням та не цікавився життям своїх дітей на протязі 5 років, не піклувався про їх фізичний та духовний розвиток, не спілкувався з ними в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не бачився та не проявляв такого бажання, після смерті матері, а саме з вересня хоча і почав вчиняти дії щодо налагодження відносин з дітьми, проте, вже з грудня 2021 року припинив цікавитись життям своїх доньок. Вказаним висновком також не враховано думку дітей, які негативно ставляться до свого батька, а також стан ОСОБА_6 у якої прослідковується відчуття загрози, страху, тривожності по відношенню до батька. Органом опіки та піклування також не встановлено того факту, що саме бабуся та дідусь налаштовують дітей проти батька, навпаки у висновку зазначено про те, що з боку дідуся та бабусі наявність психологічного тиску не діагностується. Висновки органу опіки та піклування суперечать обставинам встановленим в цьому ж висновку. Враховуючи вказане колегія суддів вважає такий висновок не обґрунтований та суперечливий, а тому не може братися до уваги.
Колегія суддів враховуючи все вищевикладене, приходить до висновку, що позивачем доведено послідовну бездіяльність та неучасть батька у вихованні дітей, а відповідачем в свою чергу не спростовано вказаного будь-якими доказами крім висновку органу опіки та піклування на який він посилається в своїй апеляційній скарзі та який судом першої та апеляційної інстанції визнано необґрунтованим.
Колегія суддів враховує той факт, що після смерті матері дітей ОСОБА_5 04.09.2021 року, тобто саме в той час, коли діти потребували найбільшої його допомоги та захисту, відповідач не виявив бажання взяти на себе відповідальність за виховання, утримання та належний розвиток неповнолітніх дітей, не забезпечив їм необхідної моральної та матеріальної підтримки, припинив сплату аліментів, які були стягнуті на підставі судового рішення, та надання необхідної матеріальної допомоги, не вчинив будь-яких заходів до оформлення пенсії по втраті годувальника. Також колегія суддів враховує факт ухилення відповідача від матеріального утримання своїх дітей, який несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував аліменти. Надаючи допомогу на утримання дітей у розмірі 300 грн та 500 грн (що встановлено судами з пояснень сторін та наданих доказів) та усвідомлюючи, що така допомога є очевидно мізерною та неспроможною покрити навіть елементарні потреби дітей, додаткових заходів для забезпечення дітей іншою необхідною допомогою, зокрема на придбання ліків, шкільного приладдя, книжок, одягу чи інших речей, потрібних для нормального життя, розвитку та здоров'я не вчиняв.
Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача ОСОБА_1 брати участь у вихованні та розвитку його неповнолітніх дітей, матеріали справи також не містять.
Саме по собі зазначення в апеляційній скарзі відповідачем обставина, що він не визнає позов та має бажання брати участь у вихованні дитини, ще не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, що відповідає сталій практиці Верховного суду. Крім того, наявними в матеріалах справи та встановленими судами обставинами такі твердження відповідача не підтверджуються та навпаки спростовуються.
Твердження відповідача про те, що йому чинились перешкоди у спілкуванні з дітьми колегією суддів не беруться до уваги, оскільки в матеріалах справи докази цього відсутні та відповідачем не надано доказів того, що ним взагалі вчинялись будь-які дії щодо усунення йому перешкод у спілкуванні з дітьми шляхом звернення до відповідних органів чи суду з цього приводу.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що на протязі всього часу розгляду справи з 2021 року, відповідач не змінив свою поведінку та вчиняв взагалі будь-яких дій щодо участі у вихованні, матеріальному утриманні своїх дітей та дій щодо намагання налагодження відносин зі своїми доньками, що в свою чергу підтверджує висновки суду щодо свідомого усунення останнім від свого батьківського обов'язку.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що позбавлення батьківських прав відповідача щодо його неповнолітніх дочок буде суперечити їх інтересам судом апеляційної інстанції не встановлено.
Крім того, Верховний Суд у своїй практиці постійно вказує на те, що згідно із законом на суд покладений обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, враховувати факти вчинення домашнього насильства як стосовно дитини, так і у присутності дитини. Тобто в разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або у її присутності (див. постанову Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі №723/4182/22).
Постановою Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 21.01.2016 року у справі №183/3/16-п встановлено, що відповідач вчинив в сім'ї насильство економічного та майнового характеру, яке виразилося у тому, що він перешкоджав дітям та дружині в користуванні житлом за адресою їх реєстрації, а саме квартирою на АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що він не вчиняв насильства колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказана обставина встановлена судовим рішення яке набрало законної сили. Відповідач не скористався своїм правом щодо апеляційного оскарження такого рішення, що ним не заперечується в апеляційній скарзі.
Посилання апелянта на те, що у вищевказаній постанові зазначено про те, що потерпіла ОСОБА_5 в судовому засіданні просила суд строго не карати її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , оскільки вона передчасно звернулася до поліції щодо притягнення її чоловіка до адміністративної відповідальності та вважала, що її чоловік перешкоджає у доступі до вказаної квартири, але після конфлікту вони майже відразу примирилися не спростовують факту вчинення відповідачем насильства стосовно його дружини та дітей, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції.
Враховуючи, фактичні обставини справи, норми закону, якими регулюються спори, пов'язані із обов'язками батьків, докази, які надали сторони, думку допитаних неповнолітніх дітей, виходячи з принципу справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який суди йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів навмисного, свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків, а також враховуючи в першу чергу інтереси дітей, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявність підстав позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно його неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Щодо встановлення піклування над дітьми.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Відповідно до ст. 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих майнових та немайнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Положеннями ст. 58-59 ЦК України передбачено, що піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена.
Як зазначено у частині 4 ст. 63 ЦК України піклувальник призначається переважно з осіб, яку перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки піклувальника.
Згідно із частиною четвертою статті 167 СК України якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Згідно довідки лікарні від 27.09.2021 року, ОСОБА_2 останні п'ять років не зверталась за медичною допомогою. На диспансерному нагляді у сімейного лікаря не перебуває.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 за віком та станом свого здоров'я може виконувати обов'язки опікуна своїх онуків. Діти постійно протягом тривалого часу проживають разом з нею та її чоловіком. Вона разом з чоловіком займаються їх вихованням та розвитком, а після смерті їх доньки ще і утриманням дітей. Відповідно до характеристики, виданої класним керівником ОСОБА_19 - ОСОБА_14 , ОСОБА_2 приділяє велику увагу вихованню та розвитку дітей, підтримує постійний зв'язок зі школою.
Разом з тим судом встановлено, що внаслідок бездіяльності відповідача дітям до сих пір не призначена пенсія в зв'язку з втратою годувальника, їх матері. Для вирішення вказаного питання необхідно рішення суду про призначення дітям опікуна враховуючи факт позбавлення відповідача батьківських прав.
Орган опіки та піклування виконавчого комітеті Покровської міської ради Дніпропетровської області міської ради вважає можливим призначити опікуном ОСОБА_2 відносно її малолітніх онуків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З огляду на зазначене, з метою захисту прав та інтересів малолітніх дітей, враховуючи наданий суду висновок, і те, що будь-які передбачені законом перешкоди у призначенні бабусі дитини їх опікуном відсутні, та діти фактично тривалий час проживають з бабусею, яка здатна виконувати обов'язки опікуна, суд обгрунтовано вважав, що ОСОБА_2 слід призначити опікуном її малолітніх онуків.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей.
Відповідно до положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991р. №789-XІІ) дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
Обов'язок батьків по утримуванню дітей до досягнення ними повноліття закріплено в ч. 2 ст. 51 Конституції України і ст.180 Сімейного кодексу України.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
При визначенні розміру аліментів суд, згідно вимог ст. 182 СК України, виходив з того, що відповідач має можливість та зобов'язаний з урахуванням свого матеріального становища, сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання двох дітей в розмірі 2/8 частки усіх видів його заробітку (доходу) до їх повноліття, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку відповідно до рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 18.06.2018 року (справа №184/595/18), яким розмір аліментів, який підлягав стягненню з відповідача на утримання його дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , був зменшений з 1/3 частки усіх видів його заробітку (доходу) на 2/8 частки усіх видів його заробітку ( доходу) до їх повноліття, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у розмірі 2/8 частин з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28.09.2021 року до їх повноліття.
Надану відповідачем копію судового наказу від 16.12.2025 року про стягнення з відповідача на користь неповнолітньої ОСОБА_3 аліментів на її утримання колегія суддів не бере до уваги, оскільки апеляційний суд переглядає рішення суду на момент його ухвалення, а вказана обставина вже виникла після перегляду вказаної справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а тому не може бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру стягнутих з відповідача на користь дітей аліментів. Колегія суддів зауважує, що така обставина не позбавляє відповідача звернутись до суду з відповідним позовом щодо зменшення розміру визначених аліментів.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «03» березня 2026 року.
Повний текст постанови складено «13» березня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.О. Макаров