Справа № 207/4964/25
Провадження № 2/209/147/26
Іменем України
12 березня 2026 року Дніпровський районний суд міста Кам'янського у складі:
головуючого - судді Юрченко Я.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Гонян Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кам'янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кудіної Марії Геннадіївни до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
За ухвалою Південного районного суму міста Кам'янського від 12 серпня 2025 року, до Дніпровського районного суду міста Кам'янського 22 вересня 2025 року надійшла позовна заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кудіної Марії Геннадіївни до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування своїх вимог позивач в особі свого представника посилається на те, що вироком Корольовського районного суду міста Житомира від 24.08.2023 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення. На підставі ст. 75,76 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 1 рік 6 місяців, з покладеними обов'язками. Цивільний позов, в тому числі потерпілої ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_2 про стягнення завданої матеріальної та моральної шкоди, задоволено частково, стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 397227,29 гривень та моральну шкоду в сумі 300000,00 гривень. 03.10.2023 року Корольовським районним судом міста Житомира видано виконавчий лист за № 296/6266/22 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної та матеріальної шкоди на загальну суму 697227,29 гривень, яка складається з: 397227,29 гривень - матеріальної шкоди, 300000,00 гривень - моральної шкоди. Постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Бакун А.Д. від 22.02.2024 року відкрито виконавче провадження № 74249422 за виконавчим листом № 296/6266/22 від 03.10.2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 697227,29 гривень, яка складається з: 397227,29 гривень - матеріальної шкоди, 300000,00 гривень - моральної шкоди. ОСОБА_2 , станом на подання позовної заяви частково сплачено шкоду у розмірі 13144,60 гривень. Оскільки ОСОБА_2 після ухвалення рішення про стягнення грошової суми на користь потерпілої ОСОБА_1 не виконує з 03.10.2023 року, станом на 07.08.2025 року підлягає збільшенню на загальну суму 185576,23 гривень, яка складається з: 147679,40 гривень - сума інфляції; 37896,83 гривень - сума 3% річних, яку просить стягнути з відповідача на користь позивача, а також судові витрати та правничу допомогу.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2025 року вказана позовна заява передана для розгляду судді Юрченко Я.О. (а.с. 23).
Ухвалою судді від 23 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження (а.с. 24).
Ухвалою судді від 17 грудня 2025 року закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено до судового розгляду по суті (а.с. 43).
Представник позивача Кудіна М.Г. 19.02.2026 року через підсистему «Електронний суд» за вх. 2897 подала заяву про розгляд справи без участі позивача та представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, не заперечує щодо винесення рішення по справі.
Відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлявся судом про наявність цивільної справи на розгляді у суді, стороною якої він є, шляхом направлення поштової кореспонденції суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання. Клопотань до суду про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не надходило (а.с.35,46).
Копія ухвали про відкриття провадження у справі, копія позовної заяви з додатками та судові повістки по справі направлялися відповідачу на адресу його місця реєстрації, проте поверталися до суду без вручення адресату, з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Крім того, ОСОБА_2 викликався у судові засідання через оголошення на офіційному веб порталі судової влади України. Оголошення про його виклик в судові засідання на 04.11.2025 року - опубліковане 24.09.2025 року; на 22.1.2026 року -опубліковане 22.12.2025 року; на 16.02.2026 року - опубліковане 30.01.2026 року. З опублікуванням такого оголошення ОСОБА_2 вважається повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с. 26,45,49).
Відповідно до п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Днем вручення судової повістки є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з ч. 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 29.09.2025 року був особисто повідомлений про час та місце проведення судового засідання у цивільній справі за вищезазначеним позовом, в порядку, встановленому ст. 128 ЦПК України, що підтверджується рекомендованим листом з повідомленням (№ відправлення: 0601196512741) (а.с.35).
Суд, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, дійшов висновку, що за таких обставин, зважаючи на належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, зважаючи на те, що від нього клопотань про перенесення розгляду справи, відзив на позовну заяву також не надісланий, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача - ОСОБА_2 ..
Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку про наступне.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як передбачено ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частина шоста статті 82 ЦПК України передбачає, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі по адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії ( бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Згідно з ч.1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та втриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, провадження № 12-14гс18, що положення статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Також згідно висновків Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у постановах № 6-1946цс15, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, вказано, що оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п.2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв'язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.
Зволікання відповідача з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з них судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов'язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Судом встановлено, що вироком Корольовського районного суду міста Житомира від 24.08.2023 року (справа № 296/6266/22, провадження № 1-кп/296/28/23), яке набрало законної сили 26.09.2023 року, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення. На підставі ст. 75,76 КК України ОСОБА_2 звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 1 рік 6 місяців, з покладеними обов'язками. Цивільний позов, в тому числі потерпілої ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_2 про стягнення завданої матеріальної та моральної шкоди, задоволено частково, стягнуто на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 397227,29 гривень та моральну шкоду в сумі 300000,00 гривень.
03.10.2023 року Корольовським районним судом міста Житомира видано виконавчий лист за № 296/6266/22 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної та матеріальної шкоди на загальну суму 697227,29 гривень, яка складається з: 397227,29 гривень - матеріальної шкоди, 300000,00 гривень - моральної шкоди.
Постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Бакун А.Д. від 22.02.2024 року відкрито виконавче провадження № 74249422 за виконавчим листом № 296/6266/22 від 03.10.2023 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 697227,29 гривень, яка складається з: 397227,29 гривень - матеріальної шкоди, 300000,00 гривень - моральної шкоди (а.с.7).
На виконання вироку суду, ОСОБА_2 сплачено грошові кошти на загальну суму 13144,60 гривень, що підтверджується копіями роздруківок, долученими до матеріалів справи безготівкових зарахувань за: 03.04.2025 року, 28.04.2025 року, 19.05.2025 року, 20.06.2025 року та 01.08.2025 року, з яких вбачається перерахунок грошових коштів від ОСОБА_2 на банківську картку № НОМЕР_1 (а.с.8-12).
Згідно розрахунку позивача загальна сума 3 % річних становить 37896,83 грн., яка складається з: 683078,69 грн. (суми заборгованості) *3%*675 (кількість днів прострочення): 365 (кількість днів у році) =683078,69*3%*675/365=37896,83 грн..
Інфляційне збільшення з 03.10.2023 року по 07.08.2025 року за період простроченого зобов'язання складає 147679,40 грн., яка складається з:
Таким чином, загальна сума 3 % річних та індексації становить 185576,23 грн, що і складає ціну позову.
Враховуючи, що відповідач після набрання вироком законної сили (26.09.2023 року) у добровільному порядку матеріальну шкоду не виплатив, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.
Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком та вважає за необхідне позовні вимоги адвоката Кудіної М.Г., яка дії в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення індексації та процентів, нарахованих на суми матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок злочину, у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання задовольнити.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, понесених під час розгляду справи, представником позивача надано наступні докази: копію ордеру серії АМ № 1144948 від 31.07.2025 року; копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю Кудіної М.Г. № 270 від 10.01.2000 року.
Враховуючи викладене вище, позивачем не надано доказів щодо понесених витрат на правничу допомогу.
Відповідно ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у справі, пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі ст.ст.13, 19, 141, 223, 258-259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кудіної Марії Геннадіївни до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ,мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) суму заборгованості у розмірі 185576 (сто вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот сімдесят шість) гривень 23 копійки, яка складається з: 147679 (сто сорок сім тисяч шістсот сімдесят дев'ять) гривень 40 копійок - інфляційних втрат; 37896 (тридцять сім тисяч вісімсот дев'яносто шість) гривень 83 копійки - 3 % річних.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1485 (одна тисяча чотириста вісімдесят п'ять) гривень 00 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Копії повного рішення суду вручити учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, копію рішення суду надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення негайно, але не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення.
Дата складення повного судового рішення 12 березня 2026 року.
Суддя Я.О.Юрченко