Справа № 752/2155/24
Провадження № 2/752/377/26
24 лютого 2026 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Машкевич К.В.
за участю секретаря - Касаткіної А.В.
відповідача- ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповдальністю» Управляюча компанія «Венеція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;
та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповдальністю» Управляюча компанія «Венеція» про визнання договору недійсним, суд
Позивач звернувся до суду з позовом і просить стягнути з відповідача 6 192, 00 грн заборгованості за спожиті послуги з утримання підземної автостоянки.
Посилається в позові на те, що відповідно до Акту прийому-передачі від забудовника - ТОВ «ТМО Ліко-Холдінг», здійснює обслуговування багатоквартирних будинків, у тому числі на договірних засадах підземних автостоянок (паркінгів), де забезпечує прибирання, цілодобову охорону, надання комунальних послуг,обслуговування систем пожежогасіння, а також формує і надає споживачам рахунки на оплату за надані послуги.
09 листопада 2021 року ТОВ «УК'Венеція» змінило назву з попереднього найменування ТОВ'Ліко-Житлосервіс».
18 травня 2012 року на підставі Акту прийому-передач підземної автостоянки ТОВ «Ліко-Житлосервіс» прийняло на обслуговуавння підземний паркінг по АДРЕСА_1 ( на даний час АДРЕСА_1 ) на 118 машиномісць загальною площею 5 168, 4 кв.м.
Відповідасч є власником машиномісця № 44.
04 березня 2015 року з відповідачем був укладений договір № В3/7-44 про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки.
Протягом квітня - грудня 2023 року відповідачу було надано послуг з обслуговування машиномісця на суму 6 192, 00 грн.
Свої зобов'язання за умовами договору відповідач не виконує, послуги товариства не оплачує, в зв'язку з чим виникла заборгованість.
З урахуванням цього, просить задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 26 січня 2024 року та відповідно до статті 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 29 січня 2024 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження в справі, відповідачу копію позовної заяви з додатками.
Відповідно до статті 178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву.
17 квітня 2024 року відповідач подав відзив, яким проти позов узаперечує.
Посилається на те, що відповідно до наданої позивачем довідки № 71 від 02 січня 2024 року розмір послуги з обслуговування машиномісця становить 688, 00 грн на місяць.
В той же час, відповідно до укладеного з позивачем договору від 04 березня 2015 року, вартість становить 344,00 грн.
Нова ціна послуги з ним не узгоджувалася і про її зміну в сторону збільшення він дізнався лише з позову.
Просить у позові відмовити.
17 квітня 2024 року відповідач подав зустрічний позов про визнання укладеного з позивачем договору В3/7-44 від 04 березня 2015 року недійсним.
Зазначає, що відповідно до пункту 2.1.3 договору виконавець має право в односторонньому порядку збільшувати вартість послуги у разі збільшення інфляції, тирифів та цін на комунальні послуги, збільшення вартості матеріалів та послуг постачальників.
Ні в позові, ні в доданих матеріаліа позивач не посилається на настання обставин, передбачених даним пунктом договору, для одностороннього збільшення суми послуги.
Крім того, це суперечить статті 632 ЦК України щодо заборони зміни ціни договору після його виконання.
Вважає, що перегляд виконавцем умов договору в односторонньому порядку без надання йому можливості відмовитися від таких послуг є несправедливою умовою договору щодо нього, як споживача, визначеними частиною 2 статті 18 Закону України « Про захист прав споживачів».
З урахуванням цього, просить задовольнити зустрічний позов.
Ухвалою суду від 29 липня 2024 року зустрічний позов був прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом.
24 лютого 2025 року позивач подав відзив на зустрічний позов.
Зазначає, що черговий тариф на послуги вводиться в дію наказом директора товариства.
Вартість послуги з обслуговування машиномісяц була підвищена в грудні 2019 року, про що власники були повідомлені ще в 2019 році.
Просить відмовити в задоволенні зустрічного позову.
Представник позивача в судове засідання не з'явився. Про час розгляду справи повідомлений. Про причини неявки суд до відома не поставив.
З урахуванням цього, на підставі частини 1 статті 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу в його відсутності.
Відповідач у судовому засіданні проти первісного позову заперечував, зустрічний підтримав.
Заслухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову та не знаходить підстав для задоволення зустрічного, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 4 статті 319 ЦК України власність зобов'язує.
Згідно із статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, стаття 322 ЦК України встановлює презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'зані з утриманням належного йому майна, в тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні.
До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо.
Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном.
Судом встановлено, що відповідач є власником машиномісця № НОМЕР_1 в підземному паркінгу по АДРЕСА_1 ( на даний час АДРЕСА_1 ).
18 травня 2012 року на підставі Акту прийому-передач підземної автостоянки ТОВ «Ліко-Житлосервіс» (нинішня назва ТОВ «Венеція» ) прийняло на обслуговування підземний паркінг по АДРЕСА_1 ( на даний час АДРЕСА_1 ) на 118 машиномісць загальною площею 5 168, 4 кв.м.
04 березня 2015 року між сторонами був укладений договір № В3/7-44 про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки.
Відповідно до пункту 1.2 договору перелік послуг включає в себе: систему контролю доступу (цілодобову); технічний огляд автостоянки; прибирання; обслуговування протипожежної автоматики та димовидалення; ремонт.
Пунктом 3.3. договору визначено, що оплата послуг за договором здійснюється щомісяця до 20 числа поточного місяця.
Пунктом 3.1 договору сторони дійшли згоди про суму щомісячного розміру витрат на утримання підземної автостоянки у розмірі 344, 00 грн з ПДВ.
Відповідно до пункту 2.1.3 виконавець має право в односторонньому порядку збільшувати розмір витрат на утримання підземної автостоянки у разі збільшення індексу інфляції, збільшення тарифів та цін на комунальні послуги, збільшення вартості матеріалів, робіт та послуг постачальників.
Згідно з довідкою позивача № 71 від 02 січня 2024 року заборгованість відповідача за надані послуги утворилася протягом квітня - грудня 2023 року на суму 6 192, 00 грн виходячи з суми щомісячного платежу 688, 00 грн.
( а.с. 6 - 12 )
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено та не спростовується відповідачем, плата за надані послуги протягом квітня - грудня 2023 року ним не вносилася, що є порушенням зобов'язання.
Щодо суми до стягнення суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
На час укладення між сторонами договору діяв Закон України "Про житлово-комунальні послуги" з наступними змінами і доповненнями в редакції Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV.
Відповідно до частин 1, 2 та 6 статті 19 Закону відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 14 Закону тариф на утримання автопаркінгів відноситься до третьої групи житлово-комунальних послуг, ціни/тарифи на які визначаються виключно за домовленістю сторін на підставі економічно обґрунтованих витрат виконавцем послуг і не вимагають затвердження органами місцевого самоврядування.
Порядком формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869, визначено розмір та порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків та споруд та прибудинкових територій.
Цим Порядком встановлено, що вартість інших послуг (утримання служб консьєржів, вбудованих паркінгів, установлення і утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку тощо) сплачується понад розмір плати за послуги на підставі договорів, укладених між власниками житлових будинків (гуртожитків), власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку), власниками нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) та відповідними надавачами послуг.
Виходячи з цього, питання оплати за надані послуги з обслуговування належних громадянам автопаркінгів (машиномісць), які входять до цілісного майнового комплексу в житловому будинку, здійснюється на договірній основі між власником машиномісця та обслуговуючою організацією.
09 листопада 2017 року прийнято Закон України № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до пункту 3 Розділу VI ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.
Таким чином, укладений між сторонами договір у 2015 році, зберігає свою дію.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.
За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.
Після укладення договір набуває обов'язкової сили для сторін і має виконуватися ними відповідно до його умов.
Відповідно до пункту 2.1.3 договору виконавець має право в односторонньому порядку збільшувати розмір витрат на утримання підземної автостоянки у разі:
1)збільшення індексу інфляції;
2) збільшення тарифів та цін на комунальні послуги;
3) збільшення вартості матеріалів, робіт та послуг постачальників.
Посилаючись в обґрунтування позову на укладений з відповідачем договір, при зверненні до суду позивачем не обґрунтовано та не звернуто увагу на ту обставину, що сума заборгованості нарахована в розмірі, який вдвічі перевищує обумовлену договором.
Які підстави, визначені пунктом 2.1.3 договору, укладеного з позивачем, настали в цей період часу, позивачем у позові також не обґрунтовано.
Не обґрунтовані підстави збільшення вартості послуги вдвічі і після отримання зустрічного позову в відзиві на зустрічний позов, а лише констатоване таке право, як надавачу послуг, укладеним договором.
В обґрунтування правомірності дій у відзиві на зустрічний позов представник посилається також на пункт 1.3 договору.
Відповідно до пункту 1.3 договору у випадку забезпечення виконавцем надання комунальних послуг (електроенергія, постачання холодної води та водовідведення, гарячої води та водовідведення, опалення ) у підземній автостоянці, нарахування плати за ці комунальні послуги здійснюється виконавцем додатково згідно діючих тарифів та цін на комунальні послуг , включається до рахунку та відшкодовується замовником.
Посилаючись на даний пункт договору, представник позивача також не обґрунтував, яким чином даний пункт стосується підстав зміни ціни на послугу на утримання підземної автостоянки.
Докази відсутності таких послуг на момент укладення договору та початок їх надання після укладення договору в обґрунтування підвищення вартості послуги також не надано.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі №129/1033/13 зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Крім того, суд враховує, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України одними із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Як зазначено вище, будь-яких доказів настання обставин, встановлених у пунктах 1.3 та 2.1.3 договору, для можливості реалізації позивачем у односторонньому порядку права на збільшення вартості послуги, обумовленої при укладенні договору, не надано.
Як у позові, так і в відзиві на зустрічний позов, позивачем лише констатовано таке право, як виконавцю послуги.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна договору - це визначена сторонами сума грошового еквівалента, що виражає вартість предмета договору і підлягає сплаті однією стороною іншій у встановленому порядку.
Вона є однією з істотних умов договору, що прямо випливає з положень цивільного законодавства.
Як випливає із змісту пункту 2.3.1 договору зміна ціни послуги в бік збільшення за ініціативою позивача без погодження з іншою стороною договору можлива за певних обставин, визначених у даному пункті, а саме: фактично у випадку збільшення ціни товару на ринку, яка впливає на ціну послуги.
Яка саме ціна товару на ринку, та якого саме товару, яка використовується позивачем при визначенні ціни послуги, збільшилася, в позові та відзиві на зустрічний позов не обґрунтовано.
Враховуючи викладене, передбачений законодавством принцип обов'язкової оплати спожитих житлово-комунальних послуг та презумпції правомірності договору, укладеного між сторонами справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги відповідно до умов договору.
Щодо зустрічного позову суд враховує наступне.
Згідно з частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша).
У статті 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята).
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав для визнання недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Недійсність правочину є правовим наслідком порушення приписів закону при його вчиненні.
При цьому суд має встановити саме факт порушення вимог статті 203 ЦК України, а не лише наявність спору.
Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов договору визначений у частині 3 статті 18 Закону, який не є вичерпним.
Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.
Відповідач не заперечує, що договір з позивачем був укладений добровільно і протягом тривалого часу ним виконувався.
Умова договору про право позивача збільшити вартість послуги в односторонньому порядку за певних умов, зазначених у ньому, була погоджена при його укладенні.
Та обставина, що збільшення ціни договору позивачем було здійснено без дотримання цих умов, не є підставою для висновку про недійсність самого договору чи його окремих вимог.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
В постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 зазначено, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи.
Зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
З урахуванням цього суд вважає, що умови Закону України « Про захист прав споживачів» при укладенні договору між сторонами порушені не були, укладенням даного договору права відповідача, як споживача, також не порушені.
Сама по собі незгода з діями позивача, направленими на збільшення вартості послуг, не тягне за собою недійсність договору, а тому підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.
Відповідно до частини 1 статті141 ЦПК України, часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір при зверненні до суду в розмірі 1 154, 00 грн.
Керуючись статтями 6, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 509, 526, 626, 627, 628, 759, 763, 903 ЦК України, Законом України « Про захист прав споживачів», статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 266, 268, 273 ЦПК України, суд
Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція»» 3 096, 00 грн заборгованості та 1 154, 00 грн судового зору.
В зустрічному позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповдальністю» Управляюча компанія «Венеція» про визнання договору недійсним відмовити.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Венеція», адреса: 03189 м.Київ вул. Юлії Здановської, 58-А,ЄДРПОУ: 30303467.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Машкевич