06 березня 2026 року
м. Київ
апеляційне провадження № 33/824/1359/2026
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є. П.,
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі: ОСОБА_1 ,
потерпілої ОСОБА_2 та її захисника Звєрєвої В. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на постанову Шевченківського районного суду міста Києва в складі судді Юзькової О. Л.
від 16 грудня 2025 року
у справі №761/47875/25 Шевченківського районного суду міста Києва
про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП
громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 60 коп.
На дану постанову, 16 січня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою визнати винним у скоєнні ДТП водія автомобіля ТЗ «Део Матіз». Також ставить питання про призначення у справі транспортно-трасологічної експертизи.
Зазначає, що розгляд справи відбувся за його відсутності, що позбавило його можливості надати пояснення та заявити клопотання про призначення трасологічної експертизи. Наголошує на тому, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів, поклавши в основу рішення лише протокол поліції без урахування відеозапису з камер відеоспостереження. Вказує, що здійснював маневр руху заднім ходом повільно, з увімкненою аварійною сигналізацією, що робило його автомобіль помітним. Апелянт вважає, що водій автомобіля «Део Матіз» ОСОБА_2 проявила неуважність та рухалася зі швидкістю, яка значно перевищувала дозволену в межах міста. Стверджує, що саме перевищення швидкості та відсутність реакції з боку іншого водія стали причиною ДТП. Також зазначає, що ввімкнені вогні заднього ходу на його авто завчасно попереджали про маневр. Апелянт вважає висновок про його винуватість передчасним та необґрунтованим, вказує на порушення принципу індивідуалізації відповідальності
Також апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, в обґрунтування якого вказує, що в судовому засіданні він присутнім не був, з матеріалами справи ознайомився лише 08 січня 2026 року, апеляційну скаргу подав 16 січня 2026 року. Посилаючись на те, що вказані обставини зумовили причину пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду, просить поновити такий строк.
Перевіривши матеріали справи, вважаю, що заявлене апелянтом клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Доводи апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження заслуговують на увагу, адже в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вручення ОСОБА_1 копії постанови 16.12.2025 чи направлення її копії в подальшому. Водночас апелянт ознайомився із справою 08.01.2026. Відповідно до відмітки про реєстрацію вхідної кореспонденції на примірнику апеляційної скарги наданої на огляд у суді апеляційної інстанції, встановлено, що скарга подана до суду 16.01.2026, проте фактично зареєстрована 23.01.2026. З огляду на наведене, суд вважає причини пропуску строку на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року поважними, а клопотання таким, що підлягає задоволенню.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Потерпіла ОСОБА_2 та її захисник Звєрєва В. В. заперечили проти апеляційної скарги, вважаючи постанову суду першої інстанції законною.
Дослідивши матеріали адміністративного провадження та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , потерпілої ОСОБА_2 та її захисника Звєрєвої В. В., суд апеляційної інстанції приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність. Стаття 124 КУпАП передбачає відповідальність за порушення ПДР, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Відповідно до змісту протоколу серії ЕПР1 №495627 від 27.10.2025 ОСОБА_1 27 жовтня 2025 року о 14:05 год. в м. Києві на вул. Хмельницького, 42, керуючи транспортним засобом «Ford» д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Івана Франка з двору будинку 42 по вул. Хмельницького, рухаючись заднім ходом не впевнився в безпечності та скоїв зіткнення з автомобілем «Daewoo Matiz» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався позаду. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив п. 10.9 ПДР. Відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, суд першої інстанції виходив з доведеності вини останнього у порушенні ним вимог пункту 10.9 ПДР України, що за висновком суду підтверджується матеріалами даної справи про адміністративне правопорушення, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відео, схемою ДТП, та характером пошкоджень транспортних засобів.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Стаття 124 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна. Об'єктом зазначеного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки на транспорті. Об'єктивна сторона полягає у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило вказані пошкодження.
Зазначене правопорушення є правопорушенням з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту настання суспільно шкідливих наслідків у виді пошкодження майна. Для констатації наявності у діях порушника об'єктивної сторони вказаного правопорушення необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між порушенням правил дорожнього руху та пошкодженням майна, зазначеного в диспозиції статті 124 КУпАП.
Пунктом 10.9 ПДР передбачено, що під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб.
Відповідно до п. 1.10 Розділу 1 Загальні положення Правил дорожнього руху України, терміни, що наведені у Правила мають такі значення:
небезпека для руху - зміна дорожньої обстановки (у тому числі поява рухомого об'єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її) або технічного стану транспортного засобу, яка загрожує безпеці дорожнього руху і змушує водія негайно зменшити швидкість або зупинитися. Окремим випадком небезпеки для руху є рух у межах смуги транспортного засобу іншого транспортного засобу назустріч загальному потоку;
перешкода для руху - нерухомий об'єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об'єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу.
Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Сукупний аналіз протоколу, пояснень учасників ДТП та відеозапису VID_20251028_143053_467.mp4 підтверджує, що ОСОБА_1 27 жовтня 2025 року о 14:05 год керуючи автомобілем «Ford» д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. І. Франка з двору Хмельницького, 42 в м. Києві рухаючись заднім ходом, не впевнився в безпечності та створив небезпеку іншому учаснику руху автомобілю «Daewoo Matiz» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 та скоїв зіткнення з вказаним автомобілем.
Переглядом відеозапису встановлено, що у момент зіткнення (на 00:06 секунді) автомобіль «Ford» перебував у стані активного руху назад. Про це свідчать увімкнені вогні заднього ходу та той факт, що дублюючий сигнал стоп-сигналу на задньому склі не горів. Оскільки цей рух здійснювався назустріч загальному потоку, ОСОБА_1 був для інших водіїв у розумінні положень п. 1.10 ПДР не «перешкодою» (яку можна об'їхати як статичний об'єкт), а саме «небезпекою для руху».
Апеляційний суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 про те, що він «зупинився» або «стояв», оскільки вони спростовуються його ж власними поясненнями. Як у первинних поясненнях під час оформлення ДТП, так і в тексті апеляційної скарги ОСОБА_1 послідовно вказує, що він «виїжджав». Вказане формулювання прямо вказує на те, що автомобіль перебував у динаміці.
Щодо увімкнення аварійної світлової сигналізації, апеляційний суд зауважує наступне.
Відповідно до п. 1.4 ПДР України, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила. Це положення встановлює принцип «довіри до правомірної поведінки».
У контексті обставин даної ДТП, поведінка ОСОБА_1 була очевидно суперечливою: ввімкнувши аварійну сигналізацію, що за правилами (п. 9.9 ПДР) сигналізує про нерухомий стан авто, він водночас здійснював активний рух заднім ходом. Така суперечливість у діях апелянта призвела до створення активної небезпеки для руху, що прямо заборонено п. 1.5 ПДР, та стала безпосередньою причиною зіткнення, оскільки ОСОБА_1 розпочав маневр, не забезпечивши його безпеку, як того вимагає п. 10.9 ПДР.
Щодо доводів про відсутність потреби у допомозі інших осіб, суд зазначає, що вимога п. 10.9 ПДР «у разі потреби» є об'єктивною. Якщо водій під час маневру не помітив автомобіль, що рухався смугою, на яку він виїжджав, це свідчить про те, що оглядовість була недостатньою, а отже, потреба у допомозі сторонніх осіб була наявною, проте була апелянтом проігнорована.
Доводи апеляційної скарги про наявність у водія ОСОБА_2 об'єктивної можливості уникнути зіткнення шляхом маневрування апеляційний суд вважає неспроможними. Згідно з матеріалами справи та схемою ДТП, місце контакту транспортних засобів зафіксовано на відстані 7,52 м від пішохідного переходу, за яким розташоване перехрестя з вул. Б. Хмельницького, що є головною дорогою. За умови, що вул. І. Франка має лише по одній смузі для руху в кожному напрямку, будь-який маневр ухилення ліворуч вимагав би від водія автомобіля «Daewoo Matiz» виїзду на смугу зустрічного руху в безпосередній близькості до складного перехрестя (менше 10 м), де її шлях не є пріоритетним, що само по собі призвело б до створення нової небезпеки для учасників дорожнього руху.
Таким чином, саме недотримання апелянтом вимог п. 10.9 ПДР перебуває у прямому причинному зв'язку з ДТП. У цій справі наявна сукупність узгоджених доказів, які поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Щодо заявленого апелянтом клопотання про призначення у справі судової експертизи (транспортно-трасологічної, автотехнічної), апеляційний суд зазначає, що по-перше апелянт не був позбавлений процесуальної можливості заявити вказане клопотання під час розгляду справи в суді першої інстанції одночасно з наданням відеозапису події ДТП для забезпечення повноти судового розгляду. По-друге, досліджений апеляційним судом відеозапис VID_20251028_143053_467.mp4 у сукупності з поясненнями учасників є самостійним та достатнім джерелом інформації, що дозволяє суду встановити механізм ДТП та характер порушень ПДР без залучення спеціальних знань експерта. Наявні докази поза розумним сумнівом підтверджують факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 10.9 ПДР (рух заднім ходом), що перебуває у прямому причинному зв'язку з настанням зіткнення. При цьому апеляційний суд наголошує, що розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться виключно в межах складеного протоколу стосовно особи, яка притягається до відповідальності. На суд не покладено обов'язок відшукувати докази на підтвердження винуватості інших осіб чи ініціювати питання про притягнення їх до відповідальності в межах даного провадження. Завданням суду є правова оцінка дій саме ОСОБА_1 щодо дотримання ним Правил дорожнього руху.
Оскільки наявна сукупність доказів є достатньою для вирішення справи по суті та встановлення вини апелянта у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, підстави для призначення експертизи відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання відмовлено.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст. 268 КУпАП в частині розгляду справи за відсутності ОСОБА_1 та фактичного непроведення судового засідання, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до змісту оскаржуваної постанови від 16.12.2025, розгляд справи відбувся за участі ОСОБА_1 , який надавав пояснення по суті правопорушення, заперечував обставини, викладені у протоколі, та вину не визнав. Вказана постанова є офіційним документом, що підтверджує хід та результати судового розгляду.
Твердження апелянта про те, що засідання не відкривалося, а копію постанови йому обіцяли надіслати поштою через перебої в електропостачанні, мають суб'єктивний характер та не підтверджені жодними належними доказами. Натомість, під час розгляду справи в апеляційній інстанції потерпіла ОСОБА_2 підтвердила факт присутності ОСОБА_1 в суді першої інстанції 16.12.2025. Враховуючи, що текст оскаржуваної постанови містить конкретні доводи апелянта щодо неуважності іншого водія, які він висловлював у суді, апеляційний суд приходить до висновку, що право на захист та участь у розгляді справи ОСОБА_1 було реалізовано в повному обсязі. Відсутність у матеріалах справи об'єктивних даних про порушення процедури розгляду або неможливість апелянта заявити клопотання через дії суду, свідчить про безпідставність зазначених доводів скарги.
За таких обставин, постанова судді Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на їх правильність. Підстав для закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 не встановлено.
Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд,
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. П. Євграфова