Справа № 645/1400/26
Провадження № 1-кп/645/336/26
13 березня 2026 року місто Харків
Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026221190000019 від 02.01.2026, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, неодруженого, військовослужбовця ВЧ № НОМЕР_1 на посаді радіотелефоніста 1 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону, фактично мешкаючий за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, раніше судимого:
22.04.2013 року вироком Московського районного суду міста Харкова за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки, на підстави ст. 75 КК України. Від відбування покарання звільнити з іспитовим строком на 3 року;
02.05.2018 року вироком Московського районного суду міста Харкова за ч.2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч.1 ст. 70, ч.1 ст. 71 КК України, позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців;
21.01.2019 року вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 309, ч.1ст. 70, ч.4 ст. 70 КК України, позбавлення волі строком на 4 роки 8 місяців. ;
30.06.2022 року вироком Октябрьского районного суду міста Полтава за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 190,ч.1 ст. 70 КК України позбавлення волі строком на 4 роки. Вироком Полтавського апеляційного суду від 30.03.2023 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 30.06.2022 року скасовано в частині призначеного покарання та призначено остаточне покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі;
04.06.2025 року звільненого від відбування покарання у вигляді позбавлення волі на підставі ст. 81-1 КК України умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом, невідбутий термін 1 рік 11 місяців та 5 днів
у вчиненні кримінальних правопорушень-злочинів, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 5 ст. 407 КК України,
І. Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним
На підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 2102-IX (зі змінами), в Україні з 05:30 24.02.2022 введено воєнний стан.
ОСОБА_7 02.01.2026 близько 08:30 год., в період дії в Україні воєнного стану, знаходився на тротуарі поряд із будівлею церкви за адресою: м. Харків, Салтівське шосе, 266 та помітив потерпілого ОСОБА_8 , який біг у напрямку дороги до автобусної зупинки для посадки на маршрутне таксі.
Побачивши потерпілого ОСОБА_8 , у ОСОБА_7 виник раптовий злочинний намір на відкрите викрадення чужого майна, шо належить потерпілому, вчинене в умовах воєнного стану.
Реалізуючи свій раптово виниклий злочинний намір, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення за рахунок інших осіб, діючи умисно, в умовах воєнного стану, та бажаючи діяти саме таким чином, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, виражених у порушенні суспільних відносин у сфері власності, бажаючи їх настання, оцінивши обстановку, що склалася сприятливо для вчинення правопорушення, ОСОБА_7 підбіг до потерпілого ОСОБА_8 та, під погрозою застосування фізичного насильства, відкрито викрав сумку із грошовими коштами потерпілого на загальну суму 4500 грн. та мобільний телефон TM «Apple» модель: Iphone 12 Pro Max 128 OB, Pacific Blue, вартість якого, складає 13547 гривні 00 копійок.
Після чого ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення з вищевказаним викраденим майном зник та розпорядився ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду у розмірі 4500 гривень та втрату мобільного телефону TM «Apple» модель: Iphone 12 Pro Max 128 GB, Pacific Blue.
Дії обвинуваченого кваліфіковано за ч. 4 ст. 186 КК України, тобто відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно в умовах, воєнного стану.
Крім цього, відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2025, солдата ОСОБА_7 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення та солдат ОСОБА_7 вважається таким, шо приступив до виконання обов'язків за посадою радіотелефоніста 1 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11. 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ОСОБА_7 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження зобов'язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно з вищевказаними положеннями нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України,
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч.3 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який було продовжено та діє й до теперішнього часу.
Солдат ОСОБА_7 під час проходження військової служби 01.12.2025 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та поважних причин тимчасово, вирішив незаконно ухилитися від проходження військової служби та провести час на власний розсуд.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме: усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 30.11.2025 року солдат ОСОБА_7 згідно направлення №20326 від 30.11.2025 року був направлений до КНП «Київської міської клінічної лікарні №10» для проходження лікування. 03.12.2025 року від КНП «Київської клінічної лікарні №10» було отримано інформацію, що останній в медичний заклад не прибув, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , куди останнього відправили на лікування з 30.11.2025, після чого до базового табору військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 ОСОБА_7 не прибув.
Доводячи свій злочинний умисел до кінця, ОСОБА_7 з 01.12.2025, в умовах воєнного стану, незаконно перебував поза межами місця несення служби, а саме базового табору зосередження 1 стрілецького спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та без поважних причин.
За час відсутності на службі ОСОБА_7 обов'язки з військової служби за посадою не виконував, у правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд до 02.01.2026 року.
Дії обвинуваченого кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
ІІ. Позиція обвинуваченого щодо пред'явленого обвинувачення та висновки суду
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень передбачених ч.4 ст. 186 та ч. 5 ст. 407 КК України визнав у повному обсязі, розкаявся у скоєному, пояснив суду про обставини викладені вище, зазначив, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті відповідають фактичним обставинам справи, події вчинення ним кримінальних правопорушень вірно відображені.
Під час допиту у судовому засіданні обвинувачений пояснив, що під час проходження військової служби у військової частини НОМЕР_1 отримав поранення та був направлений був направлений до КНП «Київської міської клінічної лікарні №10» для проходження лікування. Проте, прибувши на початку грудня 2025 року з м.Краматорськ до м.Харкова, вирішив залишитися у м.Харкові та проводити вільний час на власний розсуд. Зазначив, що у правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв. Також вказав, що 02.01.2026 року близько 08:30 год. він знаходився на тротуарі поряд із будівлею церкви за адресою: м. Харків, Салтівське шосе 266 та помітив потерпілого ОСОБА_8 . Побачивши потерпілого ОСОБА_8 , у ОСОБА_7 виник раптовий злочинний намір на відкрите викрадення чужого майна та він підбіг до потерпілого ОСОБА_8 та, під погрозою застосування фізичного насильства, відкрито викрав сумку із грошовими коштами потерпілого на загальну суму 4500 грн. та мобільний телефон TM «Apple» модель: Iphone 12 Pro Max 128 OB, Pacific Blue. Після чого ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення з вищевказаним викраденим майном зник, проте був затриманий співробітниками поліції.
Обвинувачений наголосив, що вину визнає повністю, у вчиненому щиро розкаюється, просив суворо не карати та вказав, що бажає продовжити службу у лавах ЗСУ для захисту Батьківщини.
Показання обвинуваченого ОСОБА_7 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінальних правопорушень, добровільності та істинності його позиції.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просив врахувати визначені п.1 ч. 1 ст. 66 КК України обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченому, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та застосувати ст. 69 КК України, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкціями ч.4 ст. 186 та ч. 5 ст. 407 КК України.
Потерпілий ОСОБА_8 надав суду заяву, в якій просив розглянути кримінальне провадження за його відсутності, не заперечував проти розгляду кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КК України. Цивільні позов потерпілим не заявлено.
Враховуючи той факт, що обвинувачений визнав свою вину у повному обсязі та не оспорює фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як воно встановлено в обвинувальному акті, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, які надали згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
При цьому, судом з'ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи не має сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України роз'яснено їм, що у такому випадку учасники будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження щодо процесуальних витрат та речових доказів, а також матеріалів, які характеризують особу обвинуваченої.
Судовий розгляд провадження проводився відносно обвинуваченого в межах пред'явленого обвинувачення. Зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом не здійснювались, а підстав для цього не встановлено.
ІІІ. Частина статті закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що своїми умисними та протиправними діями обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені
- ч.4 ст. 186 КК України - відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно в умовах, воєнного стану, яке згідно ст.12 КК України є тяжким злочином;
- ч. 5 ст. 407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, яке згідно ст.12 КК України є тяжким злочином.
ІV. Мотиви суду при призначенні покарання
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , відповідно до вимог, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_7 відповідно до частини 1 статті 67 КК України - стороною обвинувачення в обвинувальному акті не зазначено, а згідно вимог ст. 337 КПК України, суд не може виходити за межі обвинувачення та погіршувати становище обвинуваченого.
Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_7 встановлено, що він має зареєстроване місце проживання, на обліку в лікаря-нарколога в КНП ХОР «Обласна клінічна наркологічна лікарня» не перебуває, на обліку в лікаря-психіатра в КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» не перебуває, тяжких захворювань чи інвалідності не має, є військовослужбовцем військової частини ВЧ № НОМЕР_1 на посаді радіотелефоніста 1 стрілецького спеціалізованого взводу 1 стрілецької спеціалізованої роти стрілецького спеціалізованого батальйону, раніше неодноразово судимий, 04.06.2025 року звільнений від відбування покарання у вигляді позбавлення волі на підставі ст. 81-1 КК України умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом, невідбутий термін 1 рік 11 місяців та 5 днів, має не зняту та не погашену судимість у встановленому законом порядку.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд зазначає, що відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженої. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення нею нових злочинів.
Європейський суд у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_7 за вчинене, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, умисну форму вини, конкретні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, пом'якшуючі покарання обставини, відсутність обтяжуючих покарання обставин, відношення обвинуваченого до вчиненого і його позицію щодо визнання вини.
На переконання суду, для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 , попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень та досягнення цілей покарання, йому необхідно призначити покарання за ч.4 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі в межах санкції інкримініруємої статті- 8 років позбавлення волі; за ч. 5 ст. 407 КК України - у виді позбавлення волі в межах санкції інкримініруємої статті- 6 років позбавлення волі, та визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 8 років позбавлення полі.
При цьому, оскільки згідно ухвали Харківського районного суду Харківської області від 27.05.2025 року ОСОБА_7 звільнений умовно-достроково для проходження військової служби за контрактом, згідно ст. 81-1 КК України, та встановлено адміністративний нагляд, невідбута частина основного покарання у виді позбавлення волі строком 1 рік 11 місяців та 5 днів, а інкриміновані йому кримінальні правопорушення вчинив у період умовно-дострокового звільнення, тому суд остаточно призначає обвинуваченому покарання відповідно до ч.1 ст.71, ч.4 ст.81 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком та остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 6 (шість) місяців.
Саме таке покарання, на переконання суду буде достатнім для досягнення мети покарання, визначеної статтею 50 КК України, й відповідатиме тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винної та попередженню вчинення нових кримінальних правопорушень, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи», адже відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Підстав для застосування ст.69 КК України щодо обвинуваченого суд не вбачає.
V. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку
ОСОБА_7 затриманий в порядку ст. 208 КПК України
Ухвалою слідчого судді Немишлянського районного суду м.Харкова від 02.01.2026 року по справі №645/2/26 (провадження № 1-кс/645/39/26) застосовано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб. Строк тримання під вартою вирішено рахувати з 02 січня 2026 року.
В послідуючому, ухвалою Немишлянського районного суду м.Харкова від 23.02.2026 року до ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 23 квітня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 43 КПК України засудженим у кримінальному провадженні є обвинувачений, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Тож початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі стосовно особи, яка перебуває під вартою, законодавець обліковує виключно з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, при цьому строк попереднього ув'язнення повинен бути зарахований до строку відбування покарання за правилами ст. 72 КК України.
Таким чином, відповідно до вимог ст. 72 КК України суд зараховує в строк відбування покарання обвинуваченій строк попереднього ув'язнення, починаючи з 02 січня 2026 року із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Враховуючи те, що обвинуваченій призначено покарання у виді позбавленні волі реально, з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, суд не вбачає підстав, передбачених ч. 3 ст. 377 КПК України, для зміни обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою. Таким чином, запобіжний захід у відношенні обвинуваченого у вигляді тримання під вартою, до набрання вироком законної сили, слід залишити без змін.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 118 КПК України витрати на залучення експертів є процесуальними витратами.
Відповідно до ч.2 ст. 122 КПК України, залучення стороною обвинувачення експертів спеціалізованих державних установ, а також проведення експертизи за дорученням слідчого судді або суду здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
У відповідності з вимогами ч.2 ст. 124, п.2 ч.4 ст. 374 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, рішення про відшкодування процесуальних витрат у разі визнання особи винуватою зазначається у резолютивній частині вироку.
Таким чином, з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави процесуальні витрати за проведену у кримінальному провадженні судово-товарознавчу експертизу №СЕ-19/121-26/1010-ТВ від 14.01.2026 року у сумі 3565 грн. 60 коп.
Крім того, суд вважає за необхідне скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Немишлянського районного суду м.Харкова від 06.01.2026 року по справі №645/2/26 (провадження № 1-кс/645/41/26), оскільки подальше його застосування є недоцільним.
Долю речових доказів у кримінальному провадженні необхідно вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Цивільні позови у кримінальному провадженні не заявлені.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 369-370, 373, 374, 475 КПК України, суд -
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч. 4 ст. 186, ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання за:
- ч.4 ст. 186 КК України у виді 8 років позбавлення волі;
- ч. 5 ст. 407 КК України у виді 6 років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання у виді 8 років позбавлення волі.
Відповідно до ч.1 ст.71, ч. 4 ст. 81 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Полтавського апеляційного суду від 30.03.2023 року та остаточно призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 6 (шість) місяців.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту проголошення вироку - 13 березня 2026 року.
Зарахувати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у строк відбуття призначеного покарання строк тримання під вартою під час досудового слідства та судового розгляду кримінального провадження з 02 січня 2026 року по 13 березня 2026 року із розрахунку, що один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити незмінним - тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Стягнути з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід Держави судові витрати за проведену у кримінальному провадженні судово-товарознавчу експертизу №СЕ-19/121-26/1010-ТВ від 14.01.2026 року у сумі 3565 грн. 60 коп.
Скасувати арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Немишлянського районного суду м.Харкова від 06.01.2026 року по справі №645/2/26 (провадження № 1-кс/645/41/26) на речові докази.
Після набрання вироком законної сили, речові докази у кримінальному провадженні, а саме:
- 380 гривень купюрами 100 та 200 гривень та монети номіналом по 10 грн у кількості восьми штук, які поміщені до сейф пакету № NPU5117543, яку передано до камери зберігання речових доказів ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області - повернути власнику ОСОБА_8 ;
- мобільний телефон TM «Apple» модель: Iphone 12 Pro Max 128 OB, Pacific Blue, який передано на відповідальне зберігання ОСОБА_8 - залишити в його розпорядженні;
- два полімерних порожніх зіп пакети, які поміщені до паперового конверту НПУ та передані до камери зберігання речових доказів ВП №2 ХРУП №2 ГУНП в Харківській області - знищити.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Немишлянський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.
Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Роз'яснити обвинуваченому право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Головуючий суддя