Справа № 361/14493/25
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6294/2026
04 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П.,
при секретарі Ганжалі С.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Букіної О.М.,-
встановив:
У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названою заявою.
ОСОБА_1 просила: видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців; заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання із заявником за адресою: АДРЕСА_1 ; віддати ключі від котельні; заборонити користуватися вантажним автомобілем та трактором, що є спільною власністю, або виплачувати заявнику щомісяця по 8 500 грн 00 коп.
Вимоги заяви обґрунтовані тим, що чоловік ОСОБА_1 виганяє її із спільного будинку, нецензурно висловлюється до неї та ображає.
Між ОСОБА_1 та її чоловіком існують майнові конфлікти та неприязні відносини тривалий час, подружжя не може вирішити між собою питання понесення спільних витрат на утримання будинку, систем водопостачання та газопостачання.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2025 року у задоволенні названої заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 22 грудня 2025 року скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення вимог заяви.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги.
ОСОБА_2 заперечив щодо задоволення вимог апеляційної скарги.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для застосування відносно ОСОБА_2 обмежувального припису із визначанням одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав його прав або покладення на нього обов'язків відповідно до ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Інші вимоги поданої заяви ОСОБА_1 не можуть бути вирішені у провадженні щодо видачі обмежувального припису.
Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі із 07 лютого 1987 року та проживають разом в Броварському районі Київської області в будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що її чоловік вчиняє дії щодо виселення її із спільного житлового будинку, травлячи чадним газом та різного роду наркотичними засобами.
Заявник вважає, що щодо неї зі сторони чоловіка застосовується економічне насильство, оскільки ОСОБА_2 вимагає сплати за постачання електроенергії, яку він використовує на 80 % більше. Чоловік привласнив всі речі, які були придбані за спільні кошти подружжя.
На думку ОСОБА_1 її чоловік вчиняє психологічне насильство щодо неї, нецензурно висловлюється, поширює наклепи, погрожує спалити її речі.
Із частини будинку, де проживає чоловік, відчувається різкий запах та викликає у ОСОБА_1 задуху, яка має важку форму бронхіальної астми.
Обгрунтовуючи подану заяву, ОСОБА_1 зазначала, що у випадку видачі обмежувального припису щодо її чоловіка строком на 6 місяців, вона зможе дихати в своїй оселі свіжим повітрям, покращити своє здоров'я після тяжкої хвороби, заспокоїти нервову систему від потрясінь, які їй спричинив ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно п. 3, 4, 14 та 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
За п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
У ст. 26 Закону України України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:
1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відтак, рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, а тому для обмеження права кривдника необхідним є встановлення ризиків, які несе його поведінка по відношенню до постраждалої особи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
За ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві (постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, провадження № 61-271св19; від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, провадження № 61-23053св19; від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, провадження № 61-16103св20; від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21, провадження № 61-14045св21).
Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Саме звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою стосовно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21, провадження № 61-441св22).
Звертаючись до суду, ОСОБА_1 зазначала, що зі сторони її чоловіка щодо неї застосовується психологічне, економічне насильство та домашнє насильство, приниження, образи, відбувається привласнення спільного майна подружжя.
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надано копію заяви від 19 листопада 2025 року, адресованої начальнику Броварського районного управління поліції (РУП) ГУНП в Київській області, про вчинення її чоловіком домашнього насильства щодо неї.
До матеріалів справи долучено листи Броварського районного управління поліції ГУНП в Київській області, згідно яких, відносно ОСОБА_1 винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення від 13 листопада 2025 року за ст. 183 КУпАП.
15 квітня 2025 року працівниками Броварського РУП спільно з представниками центру соціальної служби Броварської міської ради комісійно здійснено виїзд за адресою проживання ОСОБА_1 , за результатами якого, факту домашнього насильства не встановлено.Інформація щодоможливого вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства не підтвердилася, оскільки в діях останнього відсутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП.
На прохання членів комісії ОСОБА_2 надав доступ до приміщення, де знаходиться котел. Під час огляду з'ясовано, що в даному приміщенні наявна витяжка, виведені труби на вулицю, а двері щільно закриваються до інших кімнат. У кімнатах, де проживає ОСОБА_1 , запах диму відсутній.
Посилання ОСОБА_1 про обмеження її у користуванні водою не знайшли свого підтвердження, оскільки в приміщенні, ключі від якого знаходяться лише у заявника, наявна вода та водовідведення.
Дослідивши матеріали справи та встановивши фактичні обставини, колегія суддів вважає, що пояснення ОСОБА_1 не підтверджують вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявниці, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, чинників і умов, які створюють або можуть створити небезпеку для цієї особи, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Колегія суддів вважає, що встановлені фактичні обставини справи свідчать лише про існування неприязних стосунків між подружжям, які супроводжуються сварками та взаємними образливими висловлюваннями, що не може вважатися домашнім насильством.
У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 (провадження № 61-1199св22) зроблено висновок: «Касаційний суд звертає увагу на те, що докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо.
Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей
та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.
Усі докази мають відповідати загальним положенням, установленим статтями 76-80 ЦПК України».
Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 є обґрунтованим, оскільки відсутні правові підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження існування підстав для видачі обмежувального припису.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 22 грудня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.
Повний текст складено 12 березня 2026 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.Г. Музичко
Л.П. Сушко