Справа № 730/1574/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/116/26
Категорія - ч. 1 ст. 115 КК України Доповідач ОСОБА_2
05 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпілої ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
представника потерпілої адвоката ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченої ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Чернігові в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12024270410000114 від 13.07.2024 за апеляційною скаргою обвинуваченої на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року, щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Берислав Херсонської області, жительки АДРЕСА_1 , не працюючої, розлученої, особи з інвалідністю ІІ групи, раніше не судимої,
яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,
Вироком Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року ОСОБА_10 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі строком 9 (дев'ять) років.
Строк відбування покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з часу її фактичного затримання на виконання вироку.
Зараховано ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 13.07.2024 по 25.07.2024 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі та строк цілодобового домашнього арешту з 25.07.2024 до 17.09.2024, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
До вступу вироку в законну силу залишено у відношенні ОСОБА_10 запобіжний захід у виді домашнього арешту, заборонивши залишати місце свого проживання в АДРЕСА_1 з 22:00 год. до 05:00 год. за виключенням прослідування до місця укриття під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» та подальшого невідкладного повернення назад після сигналу «Відбій повітряної тривоги» та покладено додаткові обов'язки: прибувати до прокурора та до суду за першою вимогою; повідомляти прокурора або суд про зміну місця свого проживання в АДРЕСА_1 ; не відлучатися за межі с. Оленівка Ніжинського району Чернігівської області без дозволу прокурора або суду.
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено повністю та стягнуто із ОСОБА_10 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди - 43500 (сорок три тисячі п'ятсот) грн 00 коп. та моральної шкоди - 700000 (сімсот тисяч) грн 00 коп.
Стягнуто із ОСОБА_10 на користь держави 14126 (чотирнадцять тисяч сто двадцять шість) грн 24 коп. у рахунок відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням експертиз в ході досудового розслідування.
Питання речових доказів вирішено у порядку ст. 100 КПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 13.07.2024 близько 02:40 год., більш точного часу не встановлено, ОСОБА_10 , перебувала у житловому будинку домогосподарства, розташованому в АДРЕСА_1 , за місцем фактичного проживання її співмешканця ОСОБА_12 , де вони спільно періодично проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою. У цей час, в ході чергового конфлікту на ґрунті періодичних неприязних відносин у неї раптово виник умисел на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 , реалізовуючи який, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_10 , утримуючи в правій руці кухонний ніж, умисно нанесла співмешканцю в область життєво важливого органу - грудної клітки зліва один удар гострою частиною ножа, спричинивши ОСОБА_12 тілесне ушкодження в області тулуба у вигляді колото-різаного поранення лівої половини грудей, яке виражалось проникненням у грудну порожнину, ушкодженням серця, крововиливом у порожнину осердя та ліву плевральну порожнину, яке має ознаки ушкодження небезпечного для життя в момент заподіяння та за цією ознакою кваліфікується як тілесне ушкодження тяжкого ступеня тяжкості та перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з фактом настання смерті ОСОБА_12 .
Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (CETS №210), Стамбул, 11 травня 2011 рік, ст.3 встановлює, що домашнє насильство означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в сім'ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжям або партнерами, незалежно від того чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
Таким чином, відповідно до ст. ст. 1, 3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» ОСОБА_10 вчинила домашнє насильство у формі фізичного насильства відносно свого співмешканця ОСОБА_12 .
Не погоджуючись з вироком суду, обвинувачена подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок місцевого суду скасувати та закрити провадження по справі у зв'язку з недоведеністю її вини.
В обґрунтування вимог посилається на недоведеність поза розумним сумнівом її вини у смерті потерпілого. Заперечуючи спільне проживання з потерпілим, вважає, що суд безпідставно визнав обтяжуючою покарання обставиною вчинення злочину щодо особи, з якою перебувала у сімейних відносинах і така підлягає виключенню. У зв'язку з цим вважає невідповідним фактичним обставинам висновок суду про скоєння домашнього насильства у формі фізичного насильства стосовно свого співмешканця ОСОБА_12 . Разом з тим, указує, що суд безпідставно не зазначив, що ОСОБА_12 неодноразово скоював домашнє насильство щодо неї, у чому вбачає упередженість. І саме протиправна поведінка потерпілого, який її бив, мордував, душив, силою затягнув у будинок та утримував її там, призвела до таких наслідків.
Вказує, що суд не правильно оцінив її показання стосовно того, що вона тікала від потерпілого, а він погнався за нею, вона була змушена переховуватися у будинку ОСОБА_13 , куди ОСОБА_12 намагався увірватися та бив по воротам. Це бачили сусіди ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , а у ОСОБА_17 , ОСОБА_12 вимагав горілку, що відбувалося після 3 години ночі. А близько 1 години ночі, ОСОБА_18 бачила як ОСОБА_12 бив її та погрожував убити. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у виклику та допиті вказаних свідків.
Вважає, що судом не було встановлено ряд обставин, які є суттєвими: чому при виявленні ОСОБА_19 він був роздягнений, тоді як коли він її бив, то був у одязі, а зірваний під час цього з неї ланцюжок виявився не на підлозі, а під подушкою, що, на її переконання, свідчить про намагання кимось перекласти на неї вину.
Вказує, що висновки суду про раптово виниклий у неї умисел не відповідають фактичним обставинам, поза увагою суду залишилось, що ОСОБА_12 силою затягнув її у будинок, де піддавав побиттю та тортурам і суд, деталізуючи її дії, які не підтверджуються доказами, не деталізує протиправних дій ОСОБА_12 , у тому числі перебування останнього у сильному алкогольному сп'янінні (2,7 г/л).
Суд послався у вироку на висновок експерта № 75-МК від 20.06.2025, в якому зазначено, що виникнення ушкоджень на тілі потерпілого від клинка ножа, наданого на експертизу, не виключається, що вважає припущенням, яке не може бути покладено в основу вироку та у відповідності до ст. 62 Конституції України має тлумачитися на користь обвинуваченої. Із цим висновком кореспондується і висновок експерта № 41-430-2024 від 01.11.2024, що встановити кому належать сліди крові на клинку ножа не представилось можливим, а на його рукоятці сліди крові не виявлені. А посилаючись на висновок експерта № СЕ-19/125-24/11248-Д від 10.09.2024від 13.07.2024, зазначив, що був виявлений слід середнього пальця лівої руки, дактилокарта якої заповнена на ім'я ОСОБА_10 , але суд не вказав де був виявлений такий слід.
Посилання суду на протокол слідчого експерименту із зазначенням як вона нанесла удар та куди, вважає перекрученим, оскільки на такому записі вона розказувала та показувала саме як потерпілий її бив та знущався. А висновки суду, що в неї виявлені легкі тілесні ушкодження вважає безпідставними, оскільки від побоїв не завжди лишаються сліди. При цьому свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні показав про наявність у неї тілесних ушкоджень.
Крім того, суд зазначив, що вона, «завдаючи удар ножем у грудну клітку, прикладаючи при цьому достатню силу, рішуче та динамічно», однак через фізичні порушення функціональності правої руки вона не могла нанести такий удар ножем, про що надала медичний документ, у зв'язку з чим просила суд призначити судово-медичну експертизу, але суд відмовив, пославшись на формальні підстави. Тому просить призначити таку експертизу в суді апеляційної інстанції. В суді демонструвався не той ніж, з яким вона прийшла до ОСОБА_13 , а інший, з більшою довжиною леза, про що вона заявила у суді.
Зазначає, що діяла в межах необхідної оборони і не перевищила її меж, оскільки від потерпілого була реальна загроза її життю та здоров'ю.
Не погоджуючись із поданою апеляційною скаргою, прокурором подано заперечення, в яких вона просить відмовити у її задоволенні.
Заслухавши доповідача, захисника та обвинувачену, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити із викладених підстав; думку прокурора, яка заперечувала проти її задоволення з підстав необґрунтованості; потерпілу та її представника, які також заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим; дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стороною захисту ставиться питання про закриття кримінального провадження у зв'язку з недоведеністю вини ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого злочину.
У судовому засіданні суду першої інстанцій обвинувачена свою вину у пред'явленому обвинуваченні не визнала та надала покази, детально викладені судом у вироку, які є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі.
Зазначала, що у ОСОБА_12 вона не проживала, а лише інколи приходила до нього. Того вечора близько 23:00 год була у матері, близько 01:00 год прийшов ОСОБА_12 , стукав у вікна та двері, а потім узяв сумку з продуктами, схопив її за одяг та через городи потягнув до себе додому. Коли вони прийшли, то будинок був замкнутий, доки він його відмикав, вона стояла поряд, не тікала від нього. У будинку він бив її в область голови та у вухо, кричав та вимагав гроші, порвав їй ланцюжок, а потім дав їй ніж, щоб вона порізала собі руки, чим довела йому, що у неї немає грошей. Вона декілька разів відштовхувала ОСОБА_12 від себе, коли востаннє відштовхувала, то робила це лівою рукою, а ніж був у правій. ОСОБА_12 вийшов за нею з будинку, потім вона бачила, як ОСОБА_12 дивиться на неї з будинку у вікно. Вона пішла до себе додому, ніж взяла із собою, щоб захищатися від великих собак. Дорогою звернула на город і, підійшовши до своєї хати побачила, що ОСОБА_12 іншою дорогою вже дійшов до її будинку, світив у вікна, кричав та стукав, тому вона городами пішла до сусіда ОСОБА_13 , який впустив її до себе. Ніж вона принесла із собою, взявши забула про нього, оскільки не відчуває правої руки. Прийшовши до ОСОБА_13 , поклала ніж на стіл, він був чистий, працівникам поліції вона сама вказала на ніж, який принесла. Серед тих, які оглядалися у судовому засіданні того ножа не було, оскільки той мав довжину леза, яка дорівнює ширині її долоні, тобто не перевищував 5 см, лезо шириною менше 1 см, а руків'я ножа - плоске, заводського виготовлення, з дерева, коричневого кольору. Вона розповіла ОСОБА_13 , що ОСОБА_12 її побив та спитала, чи можна цим ножем нанести серйозну травму. Дане питання задала тому, що бачила у ОСОБА_12 кров на лівій руці, думала, що у нього поранена рука, однак припускає, що то могла бути її кров. ОСОБА_12 теж прийшов до ОСОБА_13 , стукав у хвіртку, кричав. На світанку вона, на прохання ОСОБА_13 , повезла продавати часник, а коли повернулася, то її забрала поліція. Запевняла, що ОСОБА_12 не вбивала, мертвим чи пораненим його не бачила, коли залишала його, то він був живий.
Попри невизнання обвинуваченою вини, її показання та доводи апеляційної скарги у повній мірі спростовуються зібраними у кримінальному провадженні іншими доказами.
Так, потерпіла ОСОБА_8 , мати потерпілого та свідок ОСОБА_20 , сестра, показували суду І інстанції, що обвинувачена мала стосунки з потерпілим, періодично то припиняючи їх, то відновлюючи. В ході спільного проживання вони могли вживати алкогольні напої, особливо коли обвинувачена отримувала пенсію, яка була і 12.07.2024. В алкогольному сп'янінні обвинувачена неадекватно себе поводила та могла застосовувати фізичну силу щодо ОСОБА_12 , а він лише словесно її ображав, вона неодноразово викликала поліцію. 12.07.2024 потерпіла пояснила, що вдень чула розмову сина із обвинуваченою у нього вдома, впевнившись, що у них все спокійно, вона пішла додому. Потім син прийшов до неї, десь близько 18 години телефонував обвинуваченій, із телефонної розмови з якою вона зрозуміла, що та перебуває у барі, син ходив по неї, але повернувся сам. Близько 22:30 ОСОБА_10 принесла банки на молоко, які поставила біля хвіртки, в будинок не заходила. Годин до 12 ночі син був у неї, а потім пішов до себе, де на ранок вона виявила його на підлозі мертвим та покликала доньку, яка його перевернула та виявила рану в області грудей.
Такі показання потерпілої та свідка у певній мірі узгоджуються і з показаннями обвинуваченої, яка не заперечувала факту перебування у ніч з 12.07.2024 на 13.07.2024 у будинку потерпілого, їх конфлікту, в ході якого в неї в руках був ніж, з яким у руці вона у подальшому і пішла до сусіда ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_13 суду першої інстанції показав, що якось вночі, ближче до 4 години ранку, до нього прийшла ОСОБА_10 і, як виявилося пізніше, принесла із собою ніж, який поклала у веранді, про який йому нічого не повідомляла, припускаючи, що можливо вона хотіла у подальшому його підставити. Пояснювала, що побилася із співмешканцем, на ній були свіжі синці між бровами та на підборідді, поцікавилася як далеко треба засунути ніж щоб дістати до серця, у зв'язку з чим вона поставила таке питання він не цікавився. Раніше вона до нього не приходила вночі.
Допитаний у суді першої інстанції експерт ОСОБА_21 , який проводив судово-медичні експертизи трупа ОСОБА_12 , а також обвинуваченої, суду пояснив, що тілесні ушкодження, виявлені на трупі ОСОБА_12 , зокрема колото-різана рана в області серця, характерна для удару ножем, направленим спереду до заду і зверху вниз; напрямок ножа у момент удару відповідає напрямку ранового каналу; при цьому після отриманого поранення ОСОБА_12 міг жити та пересуватися у проміжок часу, який вимірюється від 2 до 10 хв; одна рана на момент проникнення і дві всередині серця вказують на те, що коли ніж знаходився у рані, був ще один рух чи поштовх з боку того, хто тримав ніж або ж указані наслідки зумовлені рухом самого потерпілого; удар був завданий з достатньою силою, про що свідчить розмір ранового каналу. Провівши СМЕ у відношенні ОСОБА_10 він виклав у висновку всі тілесні ушкодження, які були ним виявлені, інших на тілі обвинуваченої не було виявлено.
Отже, такими доказами у повній мірі спростовується версія обвинуваченої про можливе нанесення тілесного ушкодження, від якого потерпілий помер, кимось іншим, та її показання, що потерпілий гнався за нею та стукав у ворота свідка ОСОБА_13 , оскільки останній нічого подібного не зазначав у суді, тоді як події відбувалися вночі, то за відсутності будь-якого зовнішнього шуму, вочевидь би почув стукіт у ворота. Крім того, такі показання обвинуваченої суперечать висновку судово-медичної експертизи та роз'ясненням експерта у суді з приводу того, що після отриманого поранення ОСОБА_12 міг жити та пересуватися у проміжок часу, який вимірюється від 2 до 10 хвилин.
Крім таких показань хронологія подій, що сталися вночі з 12.07.2024 на 13.07.2024 та вина обвинуваченої підтверджується документальними доказами:
- даними рапорту помічника чергового ВП № 3 Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області від 13.07.2024 про надходження 13.07.2024 о 06:33 год. декількох повідомлень, у тому числі зі служби «102», про виявлення у будинку в АДРЕСА_1 тіла чоловіка, яким виявився ОСОБА_12 , з проникаючою раною в області грудної клітки зліва;
- даними протоколу огляду місця події від 13.07.2024 з ілюстративною таблицею, відповідно до яких було оглянуто домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_2 , де було виявлено на підлозі в коридорі на плитці виявлені плями бурого кольору, схожі на кров протяжністю близько 1 м; у правому дальньому куті кімнати кухні на підлозі виявлено труп чоловічої статі у лежачому положенні на животі; в області лівої половини грудей дещо вище від рівня соска виявлено щілиноподібну рану довжиною біля 1.3 см з рівними краями з якої виділяється кров;
- даними заяви ОСОБА_13 від 13.07.2024 в частині добровільної видачі працівникам поліції ножа, який уночі 13.07.2024 у його будинок принесла ОСОБА_10 та даними протоколу огляду місця події від 13.07.2024 з ілюстративною таблицею, відповідно до яких ОСОБА_13 у своєму господарстві добровільно видав слідчому ніж кухонний з дерев'яним руків'ям, який уночі 13.07.2024 принесла ОСОБА_10 ;
- даними висновку експерта № 75 від 21.08.2024, (експертиза розпочата 13.07.2024 біля 11 год.), згідно з якими при експертизі трупа ОСОБА_12 були виявлені тілесні ушкодження, детально зазначені судом у вироку, зокрема, в області тулуба: у вигляді колото-різаного поранення лівої половини грудей, яке виражалось проникненням у грудну порожнину, ушкодженням серця, крововиливом у порожнину осердя та у ліву плевральну порожнину; в утворенні тілесних ушкоджень, які були встановлені в ділянці грудей - дія гостродіючого плоскоклинкового колючо-ріжучого знаряддя, вістря клинка якого на початковий момент заподіяння ушкоджень розташовувалось на рівні передньої поверхні лівої половини грудей і стосовно до основних площин тіла, з урахуванням напрямку ранового каналу, було спрямовано: спереду дозаду, дещо зліва направо та дещо знизу догори. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження, які були встановлені в ділянці грудей мають ознаки ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння, є тяжкими тілесними ушкодженнями та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з фактом настання смерті. Відповідно до кількості, характеру та розташування тілесних ушкоджень могли мати місце неоднократні (в загальній кількості не менше трьох) травматичні впливи на тіло потерпілого. При цьому місцем прикладання травмуючої сили були його лобна ділянка голови (одна травматична дія) та ліва половина грудей (одноразова травматична дія на початковий момент поранення та не менше двох дій при перебуванні травмуючого предмета всередині тіла); при дослідженні колото-різаної рани та ранового каналу, виявлених в ділянці лівої половини грудей були встановлені такі групові ознаки гостродіючого ушкоджувального предмета як плоский однобічногострий клинок з ймовірною шириною його діючої (на глибині проникнення) частини біля 1,2 см, який має обушок з помірно вираженими ребрами та орієнтовну ймовірну довжину зануреної частини клинка біля 6-7 см. Смерть ОСОБА_12 настала внаслідок отриманого колото-різаного поранення грудей, від моменту настання смерті до початку проведення експертизи пройшло не менше 4-6 годин та не більше 10-12 годин; із судово-токсикологічної експертизи крові видно, що був виявлений етиловий спирт в концентрації 2.7 г/л, що стосовно живих осіб, на момент настання смерті може відповідати сильному ступеню алкогольного сп'яніння;
- даними висновку експерта № 84-МК від 12.08.2024, детально зазначеними судом І інстанції у вироку щодо виявленого тілесного ушкодження на клапті шкіри з лівої половини грудей від трупа ОСОБА_12 та даними висновку експерта № 75-МК від 20.06.2025, детально розписаними судом у вироку, виникнення виявлених ушкоджень на наданому клапті шкіри від дії клинка ножа, наданого на експертизу не виключається, при зануренні клинка на ширину, відповідну довжині ушкоджень на клапті шкіри;
- даними висновку експерта № 41-430-2024 від 01.11.2024, згідно з якими при судово-медичній експертизі ножа з дерев'яною рукояткою на клинку виявлені мікросліди крові людини, статеву належність яких встановити не представилось можливим із-за відсутності в препаратах клітинних елементів. При серологічному дослідженні мікрослідів крові виявлені антигени А і Н ізосерологічної системи АВ0. Тоді як даними висновку експерта № 475 від 19.07.2024 встановлено, що кров трупа ОСОБА_12 , відноситься до групи В (ІІІ) з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0. Тобто при виявленні антигену А на ножі та того, що кров ОСОБА_12 також містить антиген А, це не виключає походження крові на ножі від ОСОБА_12 .
За таких обставин, доводи сторони захисту про те, що вилучений та переданий на експертизу ніж не відповідає тому, з яким обвинувачена прийшла до ОСОБА_13 неспроможні та спростовуються як вищевказаними даними протоколу вилучення ножа у свідка ОСОБА_13 , так і показаннями останнього у суді першої інстанції, що він видав саме той ніж. Жодних обґрунтованих підстав вважати, що свідок повідомив неправду в ході судового розгляду не встановлено, не наведено таких і суду апеляційної інстанції.
- даними протоколу проведення слідчого експерименту від 08.11.2024, проведеного за участі ОСОБА_10 та його відеозаписом, під час якого ОСОБА_10 розказала та показала яким чином, за яких обставин та куди нанесла удар ножем ОСОБА_12 .
З урахуванням показів експерта ОСОБА_21 в суді І інстанції про прикладання достатньої сили для утворення в тілі ОСОБА_12 виявленого ранового каналу та можливість ОСОБА_12 після отриманого поранення жити та пересуватися у проміжок часу, який вимірюється від 2 до 10 хв, спростовується версія сторони захисту про неможливість завдання обвинуваченою такого тілесного ушкодження внаслідок вади та неспроможності тримати у правій руці ніж ОСОБА_10 , оскільки обґрунтованих доказів порушення функціонування руки обвинуваченої суду не було надано. Обвинувачена ні під час досудового розслідування, ні експерту під час проведення ним судово-медичної експертизи не заявляла про таку ваду, тому виникнення такої версії під кінець судового розгляду, викликає розумний сумнів у її достовірності та розцінюється колегією суддів як захисна.
При цьому, судом обґрунтовано зазначено, що нанесення з достатньою силою ОСОБА_10 удару ножем ОСОБА_12 , спрямованого безпосередньо у місце розташування життєво важливих органів потерпілого (грудну клітку в область серця), що перебуває у причинно-наслідковому зв'язку зі смертю потерпілого, обвинувачена мала на меті саме позбавити життя ОСОБА_12 і передбачала наслідки свого діяння у виді смерті ОСОБА_12 , на що додатково вказує її подальша цікавість у свідка ОСОБА_13 про те «наскільки далеко треба засунути ножа, щоб дістати до серця», а також те, що вона не вчинила жодних дій для з'ясування стану потерпілого, надання необхідної медичної допомоги. Натомість, створювала захисні версії щодо переслідування її потерпілим, що прямо суперечить висновку експерта про тривалість життя потерпілого після нанесеного тілесного ушкодження.
Відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст. 115 КК України, настає коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або ж коли і не бажає настання смерті, але свідомо припускає її настання. При цьому, крім інших обставин, також враховуються спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Поведінка ОСОБА_12 , що передувала події, зокрема сварки та конфлікти, підтверджені постановами про притягнення його до адміністративної відповідальності за домашнє насильство, у тому числі і з урахуванням легких тілесних ушкоджень у обвинуваченої, які, згідно з даними експерта, могли утворитися у час та місці, на які вона вказувала, оцінена судом, який визнав таку протиправну поведінку обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченої, проте така поведінка не спростовує висновків суду першої інстанції про умисність дій обвинуваченої.
Оцінюючи дії обвинуваченої на предмет наявності у них ознак необхідної оборони або ж у стані сильного душевного хвилювання, то колегія суддів зазначає таке.
На відміну від умисного вбивства, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння, який обумовлений захистом винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Положеннями ч. 1 ст. 36 КК України визначено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Частина 3 вказаної норми закону передбачає, що перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Таким чином, вирішуючи питання про відсутність чи наявність у діях особи стану необхідної оборони у разі вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи слід оцінювати акт суспільно небезпечного посягання й акт захисту, встановлювати їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Як убачається із показань обвинуваченої, вона зазначає, що потерпілий ОСОБА_12 бив, мордував її, наносив удари та цькував, не давав можливості покинути будинок.
Однак, оцінюючи показання обвинуваченої, які вона надавала під час слідчого експерименту, у суді першої інстанції та під час розгляду судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що вона не перебувала у стані необхідної оборони, а дії потерпілого, з огляду на тілесні ушкодження виявлені у обвинуваченої, не свідчать про такі, які б указували на реальну загрозу життю та здоров'ю обвинуваченої.
Так само оцінюючи її дії щодо наявності у них ознак стану сильного душевного хвилювання, про який йдеться у ст. 116 КК України, колегія суддів виходить з того, що такий стан - це стан фізіологічного афекту, який являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, що значною мірою втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними.
Суспільна небезпека умисного вбивства визначається насамперед важливістю об'єкта - життя людини, на яке спрямовано злочинне посягання. Разом із цим ступінь суспільної небезпеки конкретного кримінального правопорушення визначається також способом дій, ознаками, що характеризують суб'єктивну сторону вчиненого, властивостями самого суб'єкта.
Ці кримінальні правопорушення зазвичай пов'язані з яскраво вираженими проявами емоційно-психологічних особливостей суб'єкта злочину та супроводжуються складним психологічним процесом, в якому спонукальні, інтелектуальні, вольові, емоційні та інші психологічні ознаки перебувають в тісному взаємозв'язку та взаємообумовленості. Емоції одночасно є формою організації внутрішньої психічної та зовнішньої поведінкової активності суб'єкта. Також емоції можуть опосередковувати спонукальну функцію мотивів, процес утворення мотивів і мотиваційної діяльності, зокрема злочинної. Емоційна стійкість (нестійкість) сприяє ступеню впливу емоцій на здатність суб'єкта усвідомлювати соціально-правове значення власних діянь і керувати ними.
Ретельне дослідження суб'єктивної сторони кримінального правопорушення та психіки винного при вчиненні умисного вбивства має особливе значення для правильної кваліфікації його дій, визначення ступеня суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, а також індивідуалізації покарання. Оскільки вплив емоцій на свідомо-вольову діяльність особи в кожному конкретному випадку є різним, тому його потрібно визначати з огляду на всі обставини вчинення злочину й риси винуватої особи.
Так, суб'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 116 КК України, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який під час вчинення вбивства значно знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, - сильним душевним хвилюванням, яке раптово виникло, але не само собою, а внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Ці обставини істотно знижують суспільну небезпечність і караність вчиненого діяння, утворюючи привілейований склад умисного вбивства.
Якщо під впливом зазначеної поведінки потерпілого у винного виникають негативні емоції, які призводять до того, що винний раптово частково утрачає контроль над своїми діяннями, оскільки такі емоції суттєво впливають на свідомість (обмежують здатність усвідомлювати значення своїх дій) та поведінку (обмежують здатність керувати своїми діями) і водночас стають визначним мотивом, що породжує прагнення спричинити шкоду потерпілому як реакція на поведінку останнього, і саме в процесі такого сильного душевного хвилювання реалізується умисел на вбивство, то це є підставою для кваліфікації дій винного за ст. 116 КК України.
Натомість у ситуаціях, коли особа, яка згодом стає потерпілою, протиправно поводиться стосовно майбутньої винуватої особи, що стає мотивом вчинення умисного вбивства, однак під час безпосереднього виконання об'єктивної сторони цього кримінального правопорушення винний перебував у звичайному психічному стані, а не у стані сильного душевного хвилювання, то кваліфікація його дій за ст. 116 КК України виключається.
Протиправна поведінка потерпілого у такому разі може бути визнана обставиною, яка пом'якшує покарання, що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції і колегія суддів вважає такі висновки суду правильними.
Крім цього, будь-який афект припускає не взагалі стан хвилювання, який у багатьох випадках присутній під час вбивства на ґрунті особистих неприязних стосунків, а стан сильного душевного хвилювання. Відсутність такого, виключає стан фізіологічного афекту і тим самим можливість застосування ст. 116 КК України.
Згідно з даними висновку судово-психіатричної експертизи № 371 від 20.08.2024 ОСОБА_10 в період часу, до якого відноситься кримінальне правопорушення ознак психічного захворювання чи хворобливого розладу психічної діяльності не виявляла, могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що цілеспрямовані дії обвинуваченої доведені дослідженими доказами, свідчать про наявність у неї умислу саме на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_12 , на що додатково вказує її поведінка після вчинення таких дій.
Твердження сторони захисту про відсутність умислу у ОСОБА_10 на вбивство потерпілого є непереконливими, такими, що спрямовані на уникнення/пом'якшення кримінальної відповідальності за вчинений злочин, та суперечать зібраним по справі та дослідженим у суді першої інстанції доказам, які узгоджуються між собою і у сукупності доводять винуватість ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого злочину.
Оцінюючи вищезазначені докази, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку про те, що досліджені у суді першої інстанції докази є належними, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню та допустимими, так як отримані у порядку, встановленому КПК України.
Всі ці докази у своїй сукупності та взаємозв'язку, всупереч доводів апеляційної скарги, не містять суперечностей, доповнюють один одного і дають можливість суду прийти висновку про те, що вина ОСОБА_10 у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення доведена і знайшла своє підтвердження.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні зазначених у вироку діянь за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні і досліджених у судовому засіданні доказів, яким судом першої інстанції дана оцінка у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийнято законне та обґрунтоване рішення.
При цьому у кримінальному процесуальному кодексі відсутня заборона щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку. Такий висновок Верховний Суд неодноразово висвітлював, зокрема у постановах: від 07.12.2020 року у справі № 728/578/19; від 20.10.2021 у справі № 759/14119/17 та інших.
Відповідно до ст. 94 КПК достатніми є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування в конкретному провадженні за приписами ст. 91 цього Кодексу.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд першої інстанції належним чином умотивував своє рішення про визнання ОСОБА_10 винуватою у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, послався на докази, безпосередньо досліджені в ході судового розгляду, з урахуванням чого обґрунтованим є висновок, що вони є достатніми у своєму взаємозв'язку для ухвалення обвинувального вироку.
Дії обвинуваченої ОСОБА_10 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Всі обставини, на які обвинувачена посилається у апеляційній скарзі як на підстави для скасування рішення суду, знайшли свою оцінку у вироку суду, з якою погоджується і колегія суддів і не вбачає в них підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Так само доводи апелянта щодо безпідставної відмови у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик свідків, про що ставиться питання і в апеляційній інстанції, то колегія суддів не може погодитися, що такі слушні.
Під час розгляду справи у суді І інстанції, стороною захисту заявлялося клопотання про допит ряду свідків, у задоволенні якого судом обґрунтовано було відмовлено, про що постановлено відповідну ухвалу. Суд зазначив, що таке клопотання було заявлено з порушенням порядку виклику та допиту свідків, що у силу положень п. 4 ч. 2 ст. 315 КПК здійснюється на стадії підготовчого судового розгляду, крім того, указані свідки не були очевидцями обставин учинення вбивства потерпілого, а частина імен свідків зазначена неповно, що унеможливлює ідентифікацію останніх.
Колегія суддів погоджується з такими висновками та не вбачає підстав для допиту таких свідків і у суді апеляційної інстанції, оскільки обставини, які вони, по версії сторони захисту, мають повідомити, зокрема про те, що потерпілий вночі ганявся за обвинуваченою та вимагав горілку у свідка, то такі прямо суперечать висновку експерта щодо тривалості життя потерпілого після нанесення йому удару ножем, яке визначалося хвилинами.
Так само клопотання про призначення судово-медичної експертизи було предметом розгляду суду першої інстанції, який з урахуванням положень ст. 28 КПК України щодо розумності строків проведення слідчих дій чи прийняття процесуальних рішень обґрунтовано зазначив, що у матеріалах справи наявний висновок судово-медичної експертизи стосовно обвинуваченої, з приводу якого був додатково допитаний і експерт на предмет встановлення усіх тілесних ушкоджень у обвинуваченої, тому посилання на наявність у неї тілесного ушкодження, доказів якого ні на досудовому розслідуванні ні у суді останньою надано не було, внаслідок чого обґрунтовано відмовив у задоволенні такого, постановивши вмотивовану ухвалу.
Не надано таких і в суд апеляційної інстанції, попри те, що ставиться питання про призначення відповідної експертизи. Надання копії аркушу з медичної картки із записом лікаря травматолога, без ідентифікації хворого, лікаря, повної дати звернення та копії посвідчення про інвалідність з дитинства ОСОБА_10 , поряд із тим, що запис містить дані про отримання травми сім місяців тому, не може стати обґрунтованою підставою для призначення такої експертизи судом апеляційної інстанції та підставою ставити під сумнів наявний висновок судово-медичної експертизи. Більше того, такий висновок був роз'яснений експертом у судовому засіданні суду першої інстанції, який пояснив, що встановив у ОСОБА_10 всі наявні тілесні ушкодження та відобразив це у своєму висновку.
Посилання обвинуваченої на безпідставне визнання обставиною, що обтяжує її покарання - вчинення злочину щодо особи, з якою вона перебувала у сімейних стосунках, заперечуючи такий факт, також неспроможне.
Факт відсутності реєстрації шлюбу або періодичність спільного проживання не спростовує фактичних сімейних відносин. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено свідками, обвинувачена та потерпілий протягом певного часу проживали, підтримували близькі особисті відносини та фактично вели спільний побут. Тому такі доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції та самі по собі не свідчать про неправильність висновків суду у тому числі стосовно визнання такої обтяжуючої покарання обставини.
При призначенні виду та міри покарання обвинуваченій, суд першої інстанції, у відповідності з вимогами ст. 65, 66, 67 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до особливо тяжких, дані про особу обвинуваченої, яка за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, являється особою з інвалідністю ІІ групи, не працює, раніше не судима, згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 371 від 20.08.2024 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченої, якою суд визнав протиправну поведінку потерпілого, не визнавши при цьому пом'якшуючою обставиною вчинення злочину під впливом душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням або таким, що принижує честь і гідність особи за відсутністю доказів такого. Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої, суд визнав вчинення злочину щодо особи, з якою вона перебувала у сімейних стосунках, не визнавши такою вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння за недоведеністю такої стороною обвинувачення.
За таких обставин, суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність призначення покарання в межах санкції частини статті у виді позбавлення волі.
Колегія суддів погоджується з тим, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових злочинів.
Під час апеляційного розгляду кримінального провадження не встановлено істотних порушень кримінального-процесуального закону та порушень прав обвинуваченої, які б потягли за собою безумовне скасування вироку суду.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченої - залишити без задоволення.
Вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року щодо ОСОБА_10 - залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4