12 березня 2026 року м.Суми
Справа №587/4924/24
Номер провадження 22-ц/816/95/26
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Щербаченко М. В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 27 лютого 2025 року у складі судді Гончаренко Л.М., постановленої в м. Суми,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Сумського районного нотаріального округу Степаненко Тетяна Іванівна, про визнання права на обов'язкову частину у спадщині,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить ухвалити рішення, яким визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_4 , яким помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на наступне майно: 1/8 частки квартири загальною площею 26,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; частину земельної ділянки, площею 2,7189 га для товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Косівщинської сільської ради Сумського району Сумської області, кадастровий номер 5924783800:02:003:0147; частку житлового будинку та відповідних господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 61,2 кв.м.; частку земельної ділянки, площею 2,4572 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля), що розташована на території Кириківської сільської ради Охтирського району, кадастровий номер 5921255400:06:002:0168; частку земельної ділянки, площею 0,491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення (сіножаті), що розташована на території Кириківської сільської ради Охтирського району Сумської області, кадастровий номер 5921255400:05:004:0145.
Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 27 лютого 2025 року клопотання представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Гаврилюк Н.М. про зупинення провадження у справі - задоволено.
Провадження в справі № 587/4924/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Сумського районного нотаріального округу Степаненко Т.І. про визнання права власності на частину майна в порядку спадкування, - зупинено до припинення перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зобов'язано відповідача ОСОБА_3 повідомити суд про припинення його перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і направити дану справу до вказаного суду для продовження її розгляду.
У доводах апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, не вказав в чому полягає неможливість розгляду даної судової справи на період знаходження сторони у справі на військовій службі, зважаючи на те, що від імені та в інтересах відповідача участь у справі бере його представник. Звертає увагу на те, що необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків розгляду, що є порушенням п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На переконання заявника апеляційної скарги, відповідач ОСОБА_3 не перебуває на військовій службі в складі Збройних Сил України, у зв'язку з тим, що перебуває у полоні.
Відзиву на апеляційну скаргу сторонами, у встановлений апеляційним судом строк, подано не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
За змістом пункту 14 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За таких обставин розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства. Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
За частинами 1 і 2 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи судом (п. 10 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Вимога щодо дотримання розумного строку розгляду справи спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту, а відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії.
Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв'язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об'єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.
Обов'язок суду зупинити провадження у справі зумовлений об'єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі може призвести до затягування строків її розгляду й перебування учасників справи у стані невизначеності, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справи упродовж розумного строку.
Підстави, за наявності яких суд зобов'язаний зупинити провадження у справі, передбачені статтею 251 ЦПК України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов'язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Ця норма має тимчасовий характер, тобто обмежується строком перебування сторони у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
За такої умови підстава для зупинення провадження у справі вичерпується тоді, коли участь сторони у складі Збройних Сил України припиняється. Учасник справи може припинити участь у складі Збройних Сил України ще до припинення воєнного стану, якщо така можливість передбачена законодавством.
Наведене правове регулювання дозволяє дійти висновку, що норма п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України може бути застосована судами під час вирішення питання про зупинення провадження у справі у разі перебування фізичної особи, яка є стороною чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, до припинення перебування такої фізичної особи у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах Верховний Суд виклав у постановах від 05 грудня 2024 року у справі № 285/7724/23 (провадження № 61-11221св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 484/40/21 (провадження № 61-4547св23), від 14 лютого 2025 року у справі № 405/1261/24 (провадження № 61-15029св24).
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного часу продовжувався і не скасовано до теперішнього часу.
За приписами пункту 2 зазначеного Указу Президента військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі № 513/475/24 (провадження № 14-74цс25) зазначено:
«1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об'єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження розгляду справи, Велика Палата Верховного Суду вважає оскаржувану ухвалу Київського апеляційного суду від 06 березня 2023 року такою, що відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України».
Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встанови, що ОСОБА_3 перебуває на військовій службі з 18 квітня 2022 року у військовій частині НОМЕР_1 згідно наказу командира частини№3 від 18 квітня 2022 року, що підтверджується довідкою командира військової частини від 06 лютого 2025 року (а.с. 125)
З довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29 листопада 2022 року, витягу з інформаційної системи з питань поводження з військовополоненими та довідки командира військової частини № НОМЕР_2 від 06 лютого 2025 року слідує, що ОСОБА_3 дійсно з 28 жовтня 2022 року перебуває в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України (а.с. 123, 124, 126).
Конструкція пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України дає підстави для висновку, що визначена ним підстава зупинення провадження пов'язана безпосередньо з фактом перебування сторони у справі у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.
Перебування ОСОБА_3 в полоні, не позбавляє його статусу військовослужбовця, а відтак і права на зупинення провадження у справі.
Усупереч доводам апеляційної скарги, при вирішенні питання зупинення провадження у справі, з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, законодавець не зобов'язує суд встановлення об'єктивної неможливості розгляду справи на період перебування сторони на військовій службі.
Участь відповідача ОСОБА_3 у судовому розгляді справи через представника - адвоката Гаврилюк Н.М. не є підставою для відмови у заявленому клопотанні про зупинення провадження у справі.
Також, колегія судді звертає увагу на те, що спір виник з приводу спадщини, яка відкрилася після смерті чоловіка позивача та батька відповідачів - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому підлягає встановленню в тому числі коло спадкоємців після його смерті. Відповідач ОСОБА_3 , як спадкоємець першої черги за законом, у зв'язку перебування у полоні з жовтня 2022 року, з об'єктивних підстав позбавлений можливості реалізувати своє права на прийняття спадщини. Отже, ухвалення рішення по суті заявлених вимог до повернення відповідача з полону, може призвести до порушення його права на спадкове майно, що залишилася після смерті батька.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував, обставини, що мають значення для справи і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення клопотання про зупинення провадження у справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського районного суду Сумської області від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
М. В. Щербаченко