Справа № 591/3205/25
Номер провадження 22-ц/816/1667/26
12 березня 2026 року м.Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),
суддів Собини О.І., Щербаченко М.В.,
з участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,
у присутності:
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 14 січня 2026 року (суддя Ніколаєнко О.О.), ухваленого у м. Суми, повний текст ухвали виготовлено 14 січня 2026 року,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сумської міської військової адміністрації Сумського району Сумської області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сумської міської військової адміністрації Сумського району Сумської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява вмотивована тим, що він перебував у трудових відносинах із відповідачем, працюючи із 12 січня 2024 року на посаді головного спеціаліста відділу з питань захисту та оборони, а з 03 вересня 2024 року по 01 січня 2025 року на посаді начальника фінансового відділу. За вказаний час роботи у військовій адміністрації позивач 7 разів здійснив донорство крові та компонентів, подавши відповідачу заяви про приєднання до щорічної відпустки по одному дню за кожен випадок донорства. При звільненні позивачу було виплачено компенсацію за невикористану відпустку, однак за 7 днів оплачуваної щорічної відпустки за донорство відповідач грошові кошти не компенсував.
У зв'язку з викладеним просив: визнати протиправними дії уповноважених осіб відповідача щодо не зарахування (а також відмови у компенсації) позивачу 7 днів щорічної невикористаної відпустки, які були надані йому за донорство крові та компонентів крові в період із 23 лютого 2024 року по 18 вересня 2024 року; зобов'язати уповноважених осіб відповідача вчинити дії щодо зарахування (а також виплату компенсації) позивачу 7 днів щорічної невикористаної відпустки, які були надані йому за донорство крові та компонентів крові в період із 23 лютого 2024 року по 18 вересня 2024 року; стягнути з відповідача компенсацію за 7 днів невикористаної щорічної відпустки в розмірі 6165,32 грн; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02 січня 2025 року по день ухвалення судового рішення.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 14 січня 2026 року провадження у справі за вказаним позовом закрито.
Свою ухвалу суд першої інстанції мотивував тим, що позивач, перебуваючи на посаді начальника фінансового відділу Сумської міської військової адміністрації, здійснював повноваження посадової особи місцевого самоврядування. Професійна діяльність позивача на момент звільнення відносилася до публічної служби. Спірні правовідносини у позивача із роботодавцем виникли під час та у зв'язку із проходженням публічної служби, а відтак, даний спір є публічно-правовим, тому не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись із вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційні скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Зазначає, що він не обіймав посаду державної служби чи службу в органах місцевого самоврядування у Сумській міській військовій адміністрації, оскільки не складав присяги посадової особи, йому не присвоювався відповідний ранг, що підтверджується відсутністю відповідних записів у трудовій книжці. У зв'язку з цим його трудові відносини з відповідачем не пов'язані із проходженням публічної служби, тому вказаний спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення статусу посадової особи місцевого самоврядування та юрисдикції таких спорів. Зазначає, що відповідач не подавав клопотання про закриття провадження, тому самостійно закривши провадження у справі, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Сумська міська військова адміністрація Сумського району Сумської області подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Зазначає, що спір виник у зв'язку з проходженням позивачем публічної служби у Сумській міській військовій адміністрації - тимчасовому державному органі. Вважає, що такі правовідносини належать до публічно-правових та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
Розпорядженням керівництва Сумської міської військової адміністрації Сумського району Сумської області від 11 січня 2024 року №6-к ОСОБА_1 призначений на посаду головного спеціаліста відділу з питань захисту та оборони відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 12 січня 2024 року на період повноважень Сумської міської військової адміністрації Сумського району Сумської області.
Розпорядженням керівництва Сумської міської військової адміністрації Сумського району Сумської області від 29 серпня 2024 року №55-к ОСОБА_1 із 02 вересня 2024 року призначений в порядку переведення на посаду начальника фінансового відділу Сумської міської військової адміністрації.
Розпорядженням керівництва Сумської міської військової адміністрації Сумського району Сумської області від 31 грудня 2024 року №116-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до розділу 1 Положення про Сумську міську військову адміністрацію Сумського району Сумської області, Сумська міська військова адміністрація Сумського району Сумської області створена відповідно до Указу Президента України «Про утворення військової адміністрації» від 31 жовтня 2023 року №720/2023.
Сумська міська військова адміністрація - це тимчасовий державний орган, який діє на період воєнного стану, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, що забезпечує:
- виконання Конституції України і Законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади;
- законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян, права кожного громадянина на доступ до публічної інформації
- виконання державних, розробку і реалізацію місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, інших місцевих програм розвитку,
- складання, затвердження та виконання місцевого бюджету;
-реалізацію делегованих органами державної виконавчої влади повноважень, відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії російської федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації.
Військово-цивільні адміністрації - це тимчасові державні органи у селах, селищах, містах, районах та областях, що діють у складі Антитерористичного центру при Службі безпеки України (у разі їх утворення для виконання повноважень відповідних органів у районі проведення антитерористичної операції) або у складі Об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України (у разі їх утворення для виконання повноважень відповідних органів у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях) і призначені для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення безпеки і нормалізації життєдіяльності населення, правопорядку, участі у протидії актам збройної агресії, диверсійним проявам і терористичним актам, недопущення гуманітарної катастрофи в районі відсічі збройної агресії російської федерації, зокрема проведення антитерористичної операції.
Військово-цивільні адміністрації населених пунктів - це тимчасові державні органи, що здійснюють на територіях відповідних територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України, повноваження сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, сільських, селищних, міських голів та інші повноваження, визначені цим Законом.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку про те, що військова адміністрація є спеціальним тимчасовим державним органом (суб'єкт владних повноважень), що здійснює публічно-владні управлінські функції, зокрема на виконання делегованих повноважень та/або повноважень органів місцевого самоврядування, що діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та міжнародними договорами, ратифікованими Україною, для практичного виконання завдань і функцій держави в межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці під час дії правового режиму воєнного стану.
Військові адміністрації створюються та ліквідуються Президентом України за поданням відповідних обласних державних адміністрацій.
До їх складу залучаються як працівники, так і військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України, особи рядового і начальницького складу правоохоронних органів, служби цивільного захисту, які відряджаються до них у встановленому законодавством порядку для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на відповідній публічній службі.
Фінансування військових адміністрацій здійснюється залежно від того, які повноваження виконуються - відповідно до коштів державного та місцевого бюджетів.
Для виконання функцій оборонного характеру військові адміністрації підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України, з інших питань - Кабінету Міністрів України та відповідній військовій адміністрації вищого рівня.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» працівники військово-цивільних адміністрацій населених пунктів (крім військовослужбовців військових формувань, утворених відповідно до законів України, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, які відряджаються до них у встановленому законодавством порядку для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, службі в правоохоронних органах без виключення зі списків особового складу), які здійснюють посадові обов'язки, безпосередньо пов'язані з виконанням цими військово-цивільними адміністраціями повноважень органів місцевого самоврядування, є посадовими особами місцевого самоврядування, на яких поширюється дія Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Відповідно до статті 2 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Класифікація посад в органах місцевого самоврядування врегульована частиною 1 статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», яка виокремлює сім категорій посад.
Поряд із цим, відповідно до частини 2 статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 червня 2021 року №581-р відповідно до статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посади працівників військово-цивільних адміністрацій населених пунктів (крім посад, на які призначаються особи з числа військовослужбовців військових формувань, утворених відповідно до законів України, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, які відряджаються до відповідних військово-цивільних адміністрацій в установленому законодавством порядку для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, службі в правоохоронних органах без виключення із списків особового складу), які здійснюють посадові обов'язки, безпосередньо пов'язані з виконанням зазначеними військово-цивільними адміністраціями повноважень органів місцевого самоврядування, віднесені до відповідних категорій посад в сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) радах та їх виконавчих органах.
Відповідно до частини 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Встановивши, що позивача на посаду в Сумській міській військовій адміністрації прийнято на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» без проведення конкурсного відбору, про що свідчить відповідний запис у трудовій книжці, врахувавши, що відповідно до положення частини 4 статті 3 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» позивач, перебуваючи на посаді начальника фінансового відділу Сумської міської військової адміністрації, здійснював повноваження посадової особи місцевого самоврядування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що професійна діяльність позивача на момент звільнення відносилася до публічної служби, тому спір, пов'язаний зі звільненням позивача є публічно-правовим та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Проаналізувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного суду від 16 січня 2019 року (справа №192/1855/17), на яку посилався позивач, колегія суддів вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається. У цій справі Велика Палата Верховного Суду розглянула питання визначення належної юрисдикції спору, пов'язаного зі звільненням особи, яка працювала в органі місцевого самоврядування за строковим трудовим договором не у період воєнного стану. При цьому наголосила, що прийняття особи на роботу за строковим трудовим договором для тимчасового виконання обов'язків посадової особи місцевого самоврядування не означає набуття статусу посадової особи та не свідчить про проходження публічної служби. Таке працевлаштування має ознаки звичайних трудових відносин. Із огляду на це дійшла висновку, що спір між сторонами не є публічно-правовим і не пов'язаний із проходженням публічної служби. Відтак він підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
У справі що переглядається, позивач перебував у трудових відносинах під час режиму воєнного стану із військовою адміністрацією - спеціальним тимчасовим державним органом (суб'єкт владних повноважень), що здійснює публічно-владні управлінські функції, зокрема на виконання делегованих повноважень та/або повноважень органів місцевого самоврядування, що діє на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та міжнародними договорами, ратифікованими Україною, для практичного виконання завдань і функцій держави в межах визначеної адміністративно-територіальної одиниці під час дії правового режиму воєнного стану.
Відсутність у тимчасовому державному органі, спеціально створеному Президентом України для подолання викликів, пов'язаних із функціонуванням держави у населених пунктах саме під час дії режиму воєнного стану, таких ознак проходження державної служби, як складення присяги посадових осіб місцевого самоврядування, присвоєння рангу у межах відповідної категорії посад посадових осіб місцевого самоврядування, обов'язок проходити атестацію не свідчить про те, що трудові відносини сторін не пов'язані із проходженням публічної служби, оскільки визначальним є саме здійснення повноважень посадової особи місцевого самоврядування.
Принцип змагальності закріплений у статті 12 ЦПК України, у якій вказано, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Разом із тим, обов'язок суду - організувати розгляд справи таким чином, щоб процес був впорядкованим, ефективним і не перетворювався на безладний рух, при цьому зберігаючи принципи змагальності та рівності сторін.
Отже, у разі встановлення під час розгляду справи обставин, що свідчать про її непідсудність відповідному суду, суд не лише вправі, але й зобов'язаний припинити подальший розгляд такої справи та закрити провадження, оскільки продовження розгляду спору судом, якому справа не підсудна, суперечило б вимогам процесуального закону. Такий підхід узгоджується також із гарантіями права на справедливий суд, відповідно до яких кожен має право на розгляд його справи судом, встановленим законом.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).
За результатами апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, а висновки суду про те, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, узгоджуються із критеріями законності та обґрунтованості, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Висновки суду щодо судових витрат
Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, тому в силу положень частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Зарічного районного суду міста Суми від 14 січня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.
Повна постанова складена «12» березня 2026 року.
Головуючий Д.В. Сізов
Судді О.І. Собина
М.В. Щербаченко