Номер провадження: 22-ц/813/4298/26
Справа № 494/797/25
Головуючий у першій інстанції Рябчун А. В.
Доповідач Комлева О. С.
12.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 липня 2025 року, постановленого під головуванням судді Рябчун А.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області про зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунального підприємства «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області (далі КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області) про зобов'язання вчинити дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якому просила:
- зобов'язати керівника КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області провести ремонт даху за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області на її користь кошти в розмірі 100 000,00 грн. - майнову шкоду на придбання матеріалів, необхідних для проведення ремонту квартири;
- стягнути з КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області на її користь кошти в розмірі 150 000,00 грн. - моральну шкоду.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира за вказаною адресою належить їй на праві власності. Будинок за вказаною адресою обслуговується КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області.
У квітні 2024 року позивачка зверталася до КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області із заявою щодо проведення ремонту даху за її адресою, оскільки її квартира пошкоджена шляхом залиття. Також вона неодноразово просила здійснити огляд даху для складення відповідного акту та вирішення питання щодо проведення ремонту даху.
Однак, її звернення залишені без реагування, письмової відповіді вона не отримала, усно керівник КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області повідомила її про те, що вона може провести ремонт за власні кошти.
Також вона зверталася до поліції про вчинення кримінального правопорушення керівником КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області.
Позивачка вважає, що у зв'язку з наявністю між нею та КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області останнє має зобов'язання щодо утримання будинку, прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому вона сплачує необхідні платежі на утримання будинку.
Позивачка стверджує, що у зв'язку із пошкодженням її квартири внаслідок залиття через дощі, бездіяльністю КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області їй завдано майнової шкоди у розмірі 100 000,00 грн. та 150 000,00 грн. моральної шкоди.
Щодо спричинення моральної шкоди позивачка зазначала, що проживає в квартирі, пошкодженій грибком, сирій, з цвіллю через залиття. Вона часто хворіє, вказане шкодить її здоров'ю. Крім того, вона витрачає власні кошти на проведення часткового ремонту квартири. Моральна шкода полягає у нервуванні, хвилюванні, втраті нормального спокою життя, погіршенню стану здоров'я.
Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 24 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність та ненадання до суду належних доказів, на які вона посилалася в позовній заяві, оскільки не взяв до уваги та не надав належної оцінки фактам, наявним доказам, які знаходяться в матеріалах справи.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання призначене на 24 лютого 2026 року учасники справи не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 200, 201, 202).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до договору про надання населенню послуг з водопостачання, водовідведення, прибирання, вивезення та утилізацію побутових відходів від 25 жовтня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області, предметом договору є забезпечення виконавцем надання своєчасних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, прибирання прибудинкової території, вивезення та утилізації побутових відходів, а спожива - своєчасно оплатити надані послуги за тарифами, встановленими відповідно до законодавства у порядку, строки і на умовах, передбачених договором.
15 березня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області із заявою про проведення огляду пошкодженого покрівельного покриття для ліквідації причин протікання стелі за адресою: смт. Раухівка, вул. Гвардійська, буд. 59.
27 березня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області із заявою про вжиття термінових заходів по ремонту покрівлі за адресою: АДРЕСА_1 .
08 квітня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області із заявою про огляд квартири АДРЕСА_3 .
15 квітня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до Березівського РВП ГУМП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом бездіяльності виконання професійних обов'язків КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області.
Судом було витребувано матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) № 12024166260000081 від 27.06.2024 року.
Відповідно до витягу з ЄРДР № 12024166260000081 від 27.06.2024 року на підставі ухвали Березівського районного суду Одеської області від 21.06.2024 року внесено відомості до ЄРДР за правовою кваліфікацією - ст. 356 КК України.
23 липня 2024 року ОСОБА_1 зверталася до Березівського РВП ГУМП в Одеській області із заявою про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні № 12024166260000081 від 27.06.2024 року.
Постановою дізнавача Березівського РВП ГУНП в Одеській області про відмову у визнанні потерпілою від 01.08.2024 року відмовлено ОСОБА_1 у визнанні потерпілою у кримінальному провадженні № 12024166260000081 від 27.06.2024 року.
Ухвалою слідчої судді Березівського районного суду Одеської області від 19.09.2024 року у справі № 494/1668/24 скаргу ОСОБА_1 на постанову дізнавача Березівського РВП ГУНП в Одеській області про відмову у визнанні потерпілою від 01.08.2024 року - задоволено.
Скасовано постанову дізнавача Березівського РВП ГУНП в Одеській області про відмову у визнанні потерпілою від 01.08.2024 року.
Постановою начальника сектору дізнання Березівського РВП ГУНП в Одеській області від 26.08.2024 року закрито кримінальне провадження № 12024166260000081 від 27.06.2024 року.
Ухвалою слідчої судді Березівського районного суду Одеської області від 18.02.2025 року у справі № 494/1668/24 скаргу ОСОБА_1 на постанову від 26.08.2024 року про закриття кримінального провадження № 12024166260000081 від 27.06.2024 року задоволено.
Постанову начальника сектору дізнання Березівського РВП ГУНП в Одеській області від 26.08.2024 року закрито кримінальне провадження № 12024166260000081 від 27.06.2024 року скасовано.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).
За правилами частин 1, 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Пунктом 7 частини першої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.
Відповідно до частини 5 статті 24 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» посадові особи підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за невиконання заходів з благоустрою, а також за дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди майну та/або здоров'ю громадян, на власних та закріплених за підприємствами, установами, організаціями територіях відповідно до закону.
Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
Виходячи з визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного судочинства, саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини у завданні шкоди позивачеві.
Судом встановлено, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться на балансі КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області, оскільки між ОСОБА_1 та КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області укладено договір про надання населенню послуг з водопостачання, водовідведення, прибирання, вивезення та утилізацію побутових відходів від 25 жовтня 2023 року.
Також судом було взято до уваги наявність кримінального провадження № 12024166260000081 від 27.06.2024 року, матеріали якого підтверджують обставини звернення позивачки до відповідача із заявами.
Судом надана належна оцінка фотографіям позивачки щодо неналежного стану квартири АДРЕСА_3 , відповідно до якої судом встановлено про неможливість встановлення того, що вказані фотографії здійснено саме в квартирі АДРЕСА_3 .
Крім того судом звернуто увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували вартість спричинених квартирі позивачки шкоди та не надано доказів, що неналежний стан квартири є наслідком залиття квартири внаслідок критичного стану даху будинку. Позивачем також не надано суду доказів на підтвердження того, що шкода квартирі завдана після того, як будинок за адресою: АДРЕСА_1 став на баланс КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області
Колегія суддів погоджується з висновком суду про недоведеність позивачем суми у розмірі 100 000,00 грн., яку просив стягнути позивач на її користь як майнову шкоду на придбання матеріалів, необхідних для проведення ремонту квартири, взявши до уваги, що матеріали справи не містять жодного доказу, що підтверджував, що саме у такому розмірі завдано шкоди квартирі позивачки.
При цьому, суд також дійшов вірного висновку про недоведеність позовних вимог в частині зобов'язання керівника КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області провести ремонт даху за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки матеріали справи не містять належних доказів про те, що дах за вказаною адресою потребує ремонту, а бездіяльність КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області щодо складення відповідного акту обстеження не позбавляє можливості позивача отримати відповідні висновки від експертів-спеціалістів у певній сфері.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду та вважає, що суд на законних підставах відмовив у задоволені позову про стягнення матеріальної шкоди.
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, судом зазначено наступне.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода, може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
У абзаці 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З огляду на вищевикладене, закон пов'язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту спричинення майнової шкоди діями/бездіяльністю КП «Раухівської селищної ради» Березівського району Одеської області, які стали причиною пошкодження її квартири і що пошкодження її квартири є наслідком таких дій відповідача, що надалі завдало позивачеві моральної шкоди.
Оскільки, позивачем недоведений факт спричинення шкоди без установлення усіх складових елементів, необхідних для цивільно-правової відповідальності, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що позивачем не надано суду належних доказів того, що їй було заподіяну моральну шкоду, яку вона оцінила у 150 000,00 грн., так як позивачем не аргументовано у чому проявилось погіршення стану здоров'я, психологічний стрес, що унеможливлює задоволення позову у цій частині.
Саме по собі зазначення у позовних вимогах про спричинення позивачеві моральної шкоди без надання відповідних доказів не є підставою вважати, що позивачеві завдана така шкода. Крім того, розмір заподіяної, на думку позивача, шкоди повинен бути належно обґрунтований позивачем, що позивачем зроблено не було.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , за ненаданням до суду належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність та ненадання до суду належних доказів, на які вона посилалася в позовній заяві, оскільки не взяв до уваги та не надав належної оцінки фактам, наявним доказам, які знаходяться в матеріалах справи, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки апеляційна скарга не містить будь-яких аргументів проти висновків суду першої інстанції щодо незаконної відмови у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, також в матеріалах справи відсутні належні докази спричинення ОСОБА_1 діями відповідача матеріальної та моральної шкоди.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення - 12 березня 2026 року.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Березівського районного суду Одеської області від 24 липня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 12 березня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда