Номер провадження: 22-ц/813/1429/26
Справа № 2-9470/07
Головуючий у першій інстанції Дерус А.В.
Доповідач Комлева О. С.
03.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
з участю секретаря судового засідання Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Гудкова Сергія Олексійовича, який діє від імені ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2007 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи КП «ОМБТІ та РОН» про визнання права власності та зобов'язання зареєструвати, -
У листопаді 2007 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третьої особи КП «ОМБТІ та РОН» про визнання права власності та зобов'язання зареєструвати, в якому просив визнати за ним право власності на реконструйовану дачу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 450,1 кв.м., в тому числі жилою 123,7 кв.м. та зобов'язати КП «ОМБТІ та РОН» зареєструвати право власності на реконструйовану дачу.
Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 04.07.2007 року належить земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0569 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 для індивідуального дачного будівництва. У ході експлуатації для поліпшення умов проживання за рахунок власних коштів побудовано дачну будівлю загальною площею 450,1 кв.м. Згідно висновків техзаключення дачний будинок літ. «А» по інженерному забезпеченню, плануванню, по теплоізоляційним параметрам, освітленості інсоляції в цілому відповідає вимогам норм БНіП 2.08.81-89 «Житлові будинки» і ДБН-79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України».
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2007 року заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на реконструйовану дачу, яка розташована АДРЕСА_3 , загальною площею 450,1 кв.м., в тому числі жилою 123,7 кв.м., яка складається з наступних приміщень:
Підвал, загальною площею 105,8 кв.м.:
- басейн - 77,6 кв.м.;
- сауна - 6,6 кв.м.;
- підсобне - 5,7 кв.м.;
- туалет - 2,6 кв.м.;
- котельня - 5,6 кв.м.;
- сходова клітка - 7,7 кв.м.
Перший поверх, загальною площею 153,7 кв.м., в тому числі жилою 15,4 кв.м.:
- кухня-столова - 65,2 кв.м.;
- туалет - 4,7 кв.м.;
- сходова клітка - 16,0 кв.м.;
- жиле - 15,4 кв.м.;
- підсобне - 9,2 кв.м.;
- гараж - 43,2 кв.м.
Другий поверх, загальною площею 172,1 кв.м., в тому числі жилою 108,3 кв.м.:
- коридори - 8,5 кв.м., 9,2 кв.м.;
- жилі - 29,0 кв.м., 36,9 кв.м., 22,9 кв.м., 19,5 кв.м.;
- туалети - 4,7 кв.м., 9,8 кв.м.;
- гардероби - 6,6 кв.м., 11,2 кв.м.;
- сходова клітка - 13,8 кв.м.
Горище, загальною площею 18,5 кв.м.:
- підсобне - 18,5 кв.м.
Зобов'язано КП «ОМБТІ та РОН» зареєструвати рішення суду.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Гудков С.О., який діє від імені ОСОБА_1 , сторони, яка не була залучена судом до участі у справі, однак вважає, що оскаржуваним рішенням суду порушені права ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що ОСОБА_1 є власницею суміжної земельної ділянки, в тому ж дачному масиві ДБК «Інженерів та наукових працівників», яка безпосередньо межує з ділянкою належною ОСОБА_2 , на якій розташовано об'єкт право власності на який визначено оскаржуваним рішенням суду. Скаржником зауважено, що на момент ухвалення рішення суду не була власницею суміжної ділянки, проте після набуття права власності фактично зіткнулася з наслідками, зазначаючи, що розташування будинку позивача об'єктивно створює перешкоди у здійсненні її права власності на належну земельну ділянку, а саме: обмежує можливість забудови й благоустрою власної ділянки; порушує санітарні, пожежні та інсоляційні норми; порушує право на безпечне користування майном.
З огляду на наведене, скаржником зауважено, що судом, визнаючи право власності, не досліджено наявність дозволу на будівельні роботи; не з'ясовано наявність затвердженого проекту реконструкції; не перевірено введення об'єкту в екплуатацію; не встановлено дотримання містобудівних, протипожежних і санітарних відстаней до меж сусідніх ділянок; та не з'ясовано чи порушує об'єкт права інших осіб, в тому числі власників суміжних земельних ділянок.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання, призначене на 03 березня 2026 року ОСОБА_3 , представник КП «БТІ» ОМР не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 109, 110 зв.б., 117-118).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з'явилися в судове засідання.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, явка яких не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення адвоката Гудкова С.О., який представляє інтереси ОСОБА_1 , адвоката Мухамеджанова О.С., який представляє інтереси ОСОБА_2 , перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження слід закрити, за наступних підстав.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Системний аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційне оскарження лише за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 40, ЄСПЛ, 03 квітня 2008 року).
В апеляційній скарзі, адвокат Гудков С.О., який діє від імені ОСОБА_1 , зазначив про те, що рішенням суду першої інстанції були порушені права ОСОБА_1 з підстав того, що вона є власницею суміжної земельної ділянки, в тому ж дачному масиві ДБК «Інженерів та наукових працівників», яка безпосередньо межує з ділянкою належною ОСОБА_2 , на якій розташований об'єкт, право власності, на який визначено оскаржуваним рішенням суду.
При цьому, апелянт посилався на те, щосуд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення, яким визнано за позивачем право власності на реконструйовану дачу, не було досліджено наявність дозволу на будівельні роботи; не з'ясовано наявність затвердженого проекту реконструкції; не перевірено введення об'єкту в екплуатацію; не встановлено дотримання містобудівних, протипожежних і санітарних відстаней до меж сусідніх ділянок; та не з'ясовано чи порушує об'єкт права інших осіб, в тому числі власників суміжних земельних ділянок.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції на підставі з'ясованих відомостей та наявних матеріалів справи було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеської міського нотаріального округу Масловою М.В. є власником земельної ділянки, площею 0,0569 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , діл. АДРЕСА_4 , для індивідуального дачного будівництва.
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу належить 7/100 частки дачі ДБК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_5 .
В ході експлуатації, для поліпшення умов проживання, позивач за рахунок власних коштів побудував дачну будівлю літ. «А», загальною площею 450,1 кв.м., в тому числі жилою 123,7 кв.м., яка складається з підвалу, загальною площею 105,8 кв.м.: басейн - 77,6 кв.м.; сауна - 6,6 кв.м.; підсобне - 5,7 кв.м.; туалет - 2,6 кв.м.; котельня - 5,6 кв.м.; сходова клітка - 7,7 кв.м. Перший поверх, загальною площею 153,7 кв.м., в тому числі жилою 15,4 кв.м.: кухня-столова - 65,2 кв.м.; туалет - 4,7 кв.м.; сходова клітка - 16,0 кв.м.; жиле - 15,4 кв.м.; підсобне - 9,2 кв.м.; гараж - 43,2 кв.м. Другий поверх, загальною площею 172,1 кв.м., в тому числі жилою 108,3 кв.м.: коридори - 8,5 кв.м., 9,2 кв.м.; жилі - 29,0 кв.м., 36,9 кв.м., 22,9 кв.м., 19,5 кв.м.; туалети - 4,7 кв.м., 9,8 кв.м.; гардероби - 6,6 кв.м., 11,2 кв.м.; сходова клітка - 13,8 кв.м. Горище, загальною площею 18,5 кв.м.: підсобне - 18,5 кв.м.
Судом також зазначено, що згідно висновків технічного заключення дачний будинок літ. «А» по інженерному забезпеченню, плануванню, по теплоізоляційних параметрах, освітленості, інсоляції, проветриваємості території в цілому відповідає вимогам норм БНіП 2.08.81-89 «Житлові будинки» і ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України».
Крім того, суд першої інстанції приймаючи рішення посилався на те, що позивач володіє, користується вищевказаною реконструйованою дачею, регулярно оплачує комунальні послуги, проводить поточний ремонт і тому за позивачем повинне бути визнане право власності. Крім позивача на майно ніхто не претендує. Претензій з боку житлових органів і сусідів із приводу користування дачею не пред'являється.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що оскаржуване рішення ухвалено Приморським районним судом м. Одеси 28 листопада 2007 року (а.с. 25).
ОСОБА_1 , за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом, 25.11.2022 року придбала земельну ділянку площею 0,097 га, розташованої за АДРЕСА_6 , що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 94).
Доводи апеляційній скарзі про те, що рішенням суду порушені її права, колегія суддів вважає такими, що не знайшли свого підтвердження з підстав того, що після ухвалення рішення суду у 2007 році, ОСОБА_1 у 2022 році, тобто через 15 років, придбала суміжну земельну ділянку з ділянкою ОСОБА_2 .
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апелянт, звертаючись до суду з апеляційної скаргою посилався на те, що на момент ухвалення рішення суду ОСОБА_1 не була власницею суміжної ділянки, проте після набуття права власності фактично зіткнулася з наслідками, зазначаючи, що розташування будинку позивача об'єктивно створює перешкоди у здійсненні її права власності на належну земельну ділянку, а саме: обмежує можливість забудови й благоустрою власної ділянки; порушує санітарні, пожежні та інсоляційні норми; порушує право на безпечне користування майном.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає, що оскільки апелянтом на підтвердження того, що на момент винесення оскаржуваного рішення суду були порушені права та інтереси ОСОБА_1 надано не було, колегія суддів дійшла висновку про закриття провадження, оскільки із встановлених обставин справи вбачається, що спір стосується права власності ОСОБА_2 на реконструйовану дачу, яка розташована по АДРЕСА_3 , загальною площею 450,1 кв.м., в тому числі жилою 123,7 кв.м.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що принцип «пропорційності» тісно пов'язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід'ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.
Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
На підставі вищенаведених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для розгляду по суті апеляційної скарги та приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням суду не порушені права апелянта за відсутністю належних доказів про порушені права ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Такої правової позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 17.02.2020 року у справі №668/17285/13-ц.
За таких умов при розгляді апеляційної скарги даної категорії суд насамперед має вирішити питання, чи порушує оскаржуване судове рішення права та інтереси апелянта. Якщо суд прийде до позитивного висновку із зазначеного питання, оскаржуване рішення підлягає перегляду по суті справи. У разі, якщо оскаржуване рішення не стосується прав свобод, інтересів та (або) обов'язків апелянта, апеляційне провадження підлягає закриттю.
На підставі наведеного вище, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 362, 368, 374, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Гудкова Сергія Олексійовича, який діє від імені ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2007 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третьої особи КП «ОМБТІ та РОН» про визнання права власності та зобов'язання зареєструвати - закрити.
Ухвала підлягає оскарженню в касаційному порядку протягом тридцяти днів з моменту ухвалення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складений 12 березня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ С.М. Сегеда