12.03.26
22-ц/812/623/26
Провадження № 22-ц/812/623/26
іменем України
09 березня 2026 року м. Миколаїв
справа № 490/3451/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем - Богуславською О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1 , подану його представником -
адвокатом Латій Оленою Вікторівною,
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 22 грудня 2025 року суддею Гуденко О.А., в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом
Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва
Чобану Дмитра Георгійовича в інтересах держави в особі
Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів до ОСОБА_1
про відшкодування шкоди,
завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У квітні 2024 року прокурор звернувся до суду з указаним вище позовом.
Зазначав, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023 року скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 року та задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 . Визнано протиправним та скасовано накази Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області № 611-к від 07.09.2021 року “Про відсторонення від виконання службових обов'язків» та № 751-к від 06.12.2021 року “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області з 06.12.2021 року та вирішено стягнути з Головного управління управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.09.2021 року по 01.11.2023 року в сумі 554 404 грн.
Ухвалою Верховного суду від 11.12.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023 року.
На виконання судового рішення ОСОБА_2 15.11.2023 року виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.09.2021 року по 01.11.2023 року, що підтверджується платіжною інструкцією №1408.
Посилаючись на те, що факт незаконного звільнення ОСОБА_2 з роботи є доведеним, до незаконного звільнення та виплати ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу призвели протиправні дії керівника Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області Мельникова Д.Ю., прокурор просив стягнути з нього спричинені державі збитки, які складаються з 446 295,52 грн що були виплачені ОСОБА_2 в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 5 355, 50 грн судових витрат.
Узагальнені доводи інших учасників
Представник відповідача адвокат Латій О.В. проти задоволення позовних вимог заперечувала, у письмових поясненнях зазначала, що ОСОБА_1 перебував на посаді державної служби, отже стосовно його дій повинні бути застосовані норми спеціального закону, який регулює трудові відносини з державним службовцем - ЗУ «Про Державну службу». Положення статей 80-82 цього закону передбачають лише умисну форму вини керівника як обов'язкову умову його матеріальної відповідальності за шкоду, завдану незаконним звільненням працівника. Крім того, в даній справі не проводилося службове розслідування з встановлення винних осіб, що передбачено статтею 6 ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Вина ОСОБА_1 у звільненні ОСОБА_2 та будь-який умисел у цих його діях у передбаченому законом порядку не встановлені.
Також посилалася на те, що ОСОБА_1 не був залучений до участі у справі № 400/12972/21 про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до статті 50 КАС України, у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи, обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони. Так як, ОСОБА_3 не був залучений до розгляду справи про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, обставини, встановлені судовим рішенням в такій справі, не є доведеними і не мають для ОСОБА_3 жодного преюдиціального значення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2025 року позов задоволено, з ОСОБА_1 на користь Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів стягнуто 446 295, 52 грн та 5 355, 50 грн судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Латій О.В., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Сторона відповідача погоджується з тим, що обставини, встановлені під час розгляду адміністративної справи № 400/12972/21 є преюдиційними для справи, що переглядається.
Проте, слід врахувати, що ОСОБА_1 не був учасником розгляду справи про поновлення на роботі, а також судами не встановлено в його діях умислу на незаконне звільнення головного бухгалтера Держпродспоживслужби у Миколаївській області.
Відносини з приводу вступу, проходження та припинення державної служби є спеціальними по відношенню до подібних норм КЗпП України та регулюються ЗУ «Про державну службу».
Подібні за своїм змістом висновки викладені і в інформаційному листі Вищого адміністративного суду Україні «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» 26 травня 2010 року №753/11/13 10, згідно з яким під час вирішення спорів щодо звільнення державних службовців пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні відносини, а також коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі
Правовідносини щодо матеріальної відповідальності державних службовців врегульовані приписами глави 3 Розділу VІІІ ЗУ «Про державну службу».
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 80 ЗУ «Про державну службу» матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Держава в особі суб'єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначених законом, зокрема, до посадової особи (осіб), винної (винних) у незаконному звільненні, відстороненні або переведенні державного службовця чи іншого працівника на іншу посаду, щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної державному органу у зв'язку з оплатою часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.
Таким чином, норми матеріальної відповідальності працівників, відповідальних за незаконне звільнення інших працівників врегульовані приписами як КЗпП України, так і ЗУ «Про державну службу». Отже, існує колізія норм права.
У п. 19 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №560/6518/20 (адміністративне провадження № К/9901/33433/21) зазначено, що підставою для відкриття касаційного провадження стала відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування п. 9 ст. 134 КЗпП України у подібних правовідносинах (відповідальність посадової особи за несвоєчасну виплату заробітної плати понад один місяць). За змістом п. 34-35 вищевказаного рішення, Верховний Суд зробив висновок про те, що Законом №889-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, визначено для держави (в особі суб'єкта владних повноважень) право зворотної вимоги (регресу) у разі заподіяння шкоди державним службовцем. Однак, в такому випадку державний службовець несе матеріальну відповідальність лише за шкоду, яка умисно заподіяна його протиправною діяльністю або бездіяльністю. Отже, для притягнення державного службовця до матеріальної відповідальності необхідно встановити: - неналежне виконання державним службовцем посадових обов'язків; факт заподіяння шкоди; - причинний зв'язок між неналежним виконанням посадових обов'язків і заподіяною шкодою; - вину державного службовця. З огляду на вказане, такий висновок підлягає застосуванню під час розгляду даної справи. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначенням правового статусу державного службовця регулюються Законом України «Про державну службу
Орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звертається до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету. Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб
Таким чином, згідно з положеннями спеціального закону стягнення з державного службовця (посадової особи) матеріальної шкоди за незаконне звільнення іншого працівника в порядку регресу можливо за умови умисного вчинення такого проступку. Згідно з вимогами закону, проведення службового розслідування є обов'язковим, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях посадової, службової особи державного органу, дії якої призвели до збитків державного бюджету. Отже, підтвердження умисної форми вини державного службовця має здійснюватися на підставі результатів службового розслідування
Крім того зазначала, що згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету. Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.
Орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звертається до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.
Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб.
Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції не надав оцінки доводам сторони відповідача про те, що оскільки порядок відшкодування шкоди в порядку регресу, завданої державними службовцями, закріплено у спеціальному нормативно-правовому акті - Законі України «Про державну службу», пріоритетним у застосуванні до спірних правовідносин є спеціальний нормативний акт - Закон України «Про державну службу», що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців лише у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Узагальнені доводи інших учасників
Представник Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника.
Прокурор Окружної прокуратури м. Миколаєва Савицька М.В. просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Посилалася на безпідставність доводів апелянта щодо не встановлення вини відповідача у незаконності звільнення, оскільки постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023 у справі № 400/12972/21 визнано протиправними та скасовано накази Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області №611-к від 07.09.2021 «Про відсторонення від виконання службових обов'язків» та №751-к від 06.12.2021 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», ОСОБА_2 поновлено на посаді начальника відділу фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області та вирішено стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.09.2021 року по 01.11.2023 року в сумі 554 404 грн.
Рішення суду набрало законної сили.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.
Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Відповідно до пункту 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, виконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 КЗпП України та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Щодо доводів про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про державну службу» зазначав, що як КЗпП України, так і положеннями Закону України «Про державну службу», а саме статтею 80 зазначеного Закону, передбачене право держави в особі суб'єкта призначення зворотної вимоги (регресу) до посадової особи, винної у незаконному звільненні працівника.
В той же час, положення частини четвертої статті 80 Закону України «Про державну службу» про те, що державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, яка заподіяна умисно, стосується лише шкоди, заподіяної іншими неправомірними діями, а не діями, пов'язаними з незаконним звільненням чи переведенням працівника на іншу роботу. Дані положення Закону узгоджуються з положеннями КЗпП України щодо матеріальної відповідальності працівника.
Щодо посилань адвоката на необхідність проведення службового розслідування в порядку Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо винних осіб у незаконному звільненні ОСОБА_2 , посилався на те, що у даному випадку обвинувальний вирок суду відносно відповідача та інших службових осіб не постановлявся, а тому відсутні підстави для проведення службового розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в їх діях складу злочину.
2.Мотивувальна частина
Представник Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів ОСОБА_4 подала до суду клопотання про розгляд справи без участі представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Цвікілевич Н.В., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Латій О.В., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що з 24.07.2017 року ОСОБА_2 була призначена на посаду начальника відділу фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області, за переведенням на посаду начальника управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області з 24.07.2017 року.
06.12.2021 року Наказом начальника ГУ Держпродспоживслужби у Миколаївській області до начальника управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності головного бухгалтера ГУ Держпродспоживслужби у Миколаївській області до ОСОБА_2 застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади за п. 4, п. 1 ст. 66 ЗУ «Про держану службу», за скоєний дисциплінарний проступок, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 65 ЗУ «Про державну службу» - порушення присяги державного службовця.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 15.06.2023 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову до Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 , позов задоволено, визнано протиправним та скасовано накази Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області №611-к від 07.09.2021 року “Про відсторонення від виконання службових обов'язків» та №751-к від 06.12.2021 року “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», позивачку поновлено на посаді начальника відділу фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області з 06.12.2021 року та вирішено стягнути з Головного управління управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області 554 404 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.09.2021 року по 01.11.2023 року.
Згідно наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області від 10.11.2023 року скасовано наказ від 06.12.2021 №751-к “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу фінансового забезпечення головного бухгалтера Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області з 06.12.2021 року. Скасовано наказ від 07.09.2021 №611-к “Про відсторонення від виконання обов'язків».
Ухвалою Верховного суду від 11.12.2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Миколаївській області на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 01.11.2023 року.
ОСОБА_2 виплачено 446 295, 52 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позиція апеляційного суду
Згідно з частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (пункт 8 частини першої статті 134 КЗпП України).
У статті 237 КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Про те, що відповідач, як службова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, неодноразово зазначалось Верховним Судом у постановах від 20 травня 2020 року у справі № 401/1387/17-ц (провадження № 61-37363св18), від 20 червня 2019 року у справі № 462/8925/14 (провадження № 61-13847св18), від 06 грудня 2018 року у справі № 474/658/16-ц (провадження № 61-18198св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 371/1165/16-ц (провадження № 61-20542св18), від 23 квітня 2018 року у справі № 335/7848/15-ц (провадження № 61-1209св18).
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини службової особи.
Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 158/2727/20, від 17 липня 2024 року у справі № 439/362/22 провадження № 61-16371св23.
Незаконність звільнення ОСОБА_2 з вини відповідача ОСОБА_1 підтверджена судовим рішенням про скасування наказів та поновлення на роботі.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ОСОБА_5 звільнена з порушенням закону за наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, як посадова особа, яка видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу.
Не спростовують висновків апеляційного суду посилання апелянта на статтю 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за якою виплачені за рішенням суду кошти вважаються збитками державного бюджету, та посилання на статтю 80 ЗУ «Про державну службу» про те, що державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, яка заподіяна умисно.
Як зазначалося вище, за приписами статей 134, 237 КЗпП України службова особа, винна у незаконному звільненні працівника, несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, не залежно від форми вини.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 658/28/21.
Зокрема Верховний Суд виснував, що чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з вини службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону.
Цей висновок Верховного Суду правильно був врахований судом першої інстанції при ухваленні рішення.
Також апеляційний суд вважає неспроможними доводи апелянта про те, що ОСОБА_1 не барв участі у розгляді судом адміністративної юрисдикції справи за позовом ОСОБА_2 про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки зазначена обставина не спростовує висновків суду про незаконність прийнятих ОСОБА_1 наказів. Крім того апеляційний суд враховує, що під час розгляду справи ОСОБА_1 перебував на посаді керівника Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області, яка як юридична особа була відповідачем у справі, тому був обізнаним про розгляд справи та мав можливість захистити свої права у разі, якщо вважав, що вони порушуються.
З огляду на вище викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з повним з'ясуванням обставин справи, є правильним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів відповідно статті 375 ЦПК, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішення суду першої інстанції залишається без змін, а апеляційна скарга - без задоволення, витрати апелянта, понесені при розгляді судом апеляційної скарги, залишаються за його рахунок.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Латій Оленою Вікторівною, залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: В.В.Коломієць
Т.В.Серебрякова
Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2026 року