Справа № 953/1229/26
н/п 1-кс/953/1405/26
"12" березня 2026 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського районного суду м. Харкова клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12026221010000054 від 26.01.2026 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Харківської обл., Богодухівського р-ну., с. Олександрівка, українцю, громадянина України, офіційно непрацевлаштованого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , інваліда 3 групи, раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
підозрюваного - ОСОБА_5 ,
захисника підозрюваного - ОСОБА_6 ,
12 березня 2026 року до суду надійшло клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12026221010000054 від 26.01.2026 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 України.
Клопотання обґрунтовано тим, що у провадженні СУ ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №12026221010000054 від 26.01.2026, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, 12.01.2026 у ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , яка є дружиною останнього та ОСОБА_5 , з яким тривалий час підтримують довірливі та дружні відносини, виник умисел на незаконне збагачення. Так, діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_8 заздалегідь домовились про вчинення розбійного нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілих, із застосуванням вогнепальної зброї. Визначили найбільш сприятливе місце, де їх дії не будуть помічені сторонніми особами, що забезпечить їм можливість швидко та непомітно покинути місце вчинення злочину, а саме Харківська обл., Богодухівський р-н., с. Байрак.
Реалізуючи свій прямий умислу на незаконне збагачення 12.01.2026 ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підшукали оголошення про намір придбати мед, яке було розміщено ОСОБА_9 в мережі Інтернет. Далі, зв'язавшись з покупцем, потерпілим ОСОБА_9 , який являється фізичною особою підприємцем, номер телефону якого був вказаний в оголошенні, без письмового оформлення, шляхом усного погодження істотних умов, домовилися з останнім про зустріч для нібито продажу меду вагою 9 т., обговорили ціну продажу меду, яка складала 115 грн. за 1 кг., визначили при цьому конкретне місце та час здійснення продажу меду, а саме 26.01.2026 за адресою: Харківська обл., Богодухівський р-н., с. Байрак.
26.01.2026 ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 маючи спільний прямий умисел на вчинення розбійного нападу, з метою заволодіння грошима у великих розмірах, взявши з собою заздалегідь підготовлену вогнепальну зброю, сльозоточивий газовий балончик, дві пари кайданок, направились на автомобілі марки Volkswagen Passat B 5, з р.н. НОМЕР_1 до с. Байрак Богодухівського р-н., Харківської обл. Прибувши у вказане місце ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , взяли з собою: вогнепальну зброю, кайданки, газовий балончик, одягнули маски на обличчя, з метою конспірації, вийшли з автомобіля та пішки направилися до території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , де зайшли до подвір'я будинку і очікували потерпілих, а ОСОБА_8 залишилася у вказаному транспортному засобі, на в'їзді до вказаного села, здійснюючи спостереження та контроль за обстановкою, а також готовність попередити співучасників про можливу появу сторонніх осіб. 26.01.2026 близько 18:15 потерпілі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які на усній домовленості для надання послуг перевезення з ФОП « ОСОБА_9 », прибули на вантажному транспортному засобі марки MAN, р.н. НОМЕР_2 , належний ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_2 , з метою придбання меду, за попередньою усною домовленістю з потерпілим ОСОБА_9 . Після того як ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вийшли з автомобіля до них з території подвір'я вибігли ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , який в руках тримав вогнепальну зброю направлену в бік ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , висловили погрозу її застосування, давши вказівку ОСОБА_10 та ОСОБА_11 лягти на землю та одягнути кайданки, які кинули поруч з останніми. Усвідомлюючи реальну загрозу своєму життю та здоров'ю, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 виконали злочинні, протиправні вимоги. Після чого ОСОБА_5 та ОСОБА_7 достовірно знаючи, що у ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мається велика сума грошей у сумі 1190000 грн., почали їх вимагати у останніх. З метою реалізації спільного прямого умислу спрямованого на незаконне заволодіння грошима прояву реальних злочинних намірів, ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_7 застосували до ОСОБА_10 та ОСОБА_11 спеціальний засіб сльозогінної та дратівної дії - газовий балончик, розпиливши аерозольну речовину в область обличчя останніх, чим спричинили їм різкий біль, печіння слизових оболонок очей та дихальних шляхів, тимчасову втрату зору та можливості чинити опір. Під тривалим фізичним та психологічним тиском та усвідомлюючи реальність намірів нападників, та те що їх життю та здоров'ю загрожує небезпека, ОСОБА_10 надав інформацію про те, що гроші у розмірі 1190000 грн., знаходяться у транспортному засобі на якому вони прибули. Дізнавшись про місце знаходження грошей, ОСОБА_5 підійшов до вантажного автомобіля марки MAN, р.н. НОМЕР_2 та через незачинені дверцята проник до кабіни, звідки заволодів сумкою, в середині якої знаходились грошові кошти у сумі 1190000 грн. В подальшому ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_7 наказавши ОСОБА_10 та ОСОБА_11 залишатися лежати на ґрунті, направились до автомобіля в якому їх очікувала ОСОБА_8 .. Після чого останні залишили місце вчинення кримінального правопорушення на вищевказаному автомобілі, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим спричинили ОСОБА_9 , майнової шкоди у розмірі 1190000 грн.
Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше сховище, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах, вчинений в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.187 КК України.
12 березня 2026 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Правова кваліфікація дій підозрюваного ОСОБА_5 - ч. 4 ст. 187 КК України, тобто підозрюється у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше сховище, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах, вчинений в умовах воєнного стану.
Причетність ОСОБА_5 до скоєння інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, якими обґрунтовується пред'явлена підозра, а саме: протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_10 від 27.01.2026; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_11 від 27.01.2026; протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від ОСОБА_9 від 27.01.2026; протоколом огляду місця події від 26.01.2026; протоколом огляду місця події від 26.01.2026; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_10 від 27.01.2026; протоколом огляду предметів від 27.01.2026; протоколом проведення слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_10 ; висновком експерта № 12-14/19-БГ/26 від 28.01.2026; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_11 від 27.01.2026; протоколом огляду предметів від 27.01.2026; протоколом проведення слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_11 ; висновком експерта № 12-14/20-БГ/26 від 28.01.2026; протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 від 27.01.2026; протоколом огляду предмету від 16.02.2026; протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 25.02.2026
На даний час у органу досудового розслідування наявні достатні підстави вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які вказують на те, що підозрюваний може: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, потерпілих у цьому кримінальному провадженні, у т.ч. через свої зв'язки; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
З урахуванням доведеності обґрунтовано ї підозри та фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, його тяжкості та особистої ситуації підозрюваного, орган досудового розслідування приходить до висновку, що для досягнення цілей, визначених ст.177 КПК України, стосовно підозрюваного має бути обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
Також, слід врахувати положення п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України, а саме те, що підозрюваний вчинив кримінальне правопорушення з погрозою застосування насильства, що свідчить про наявність у суду права не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала зазначене клопотання в повному обсязі, просила його задовольнити, посилаючись на обгрунтованість предявленої підозри, наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів, які зможуть запобігти вищезазначеним ризикам, без визначення розміру застави.
Підозрюваний ОСОБА_5 у судовому засіданні причетність до інкримінованого злочину не визнав, зазначив, що з клопотанням прокурора не згоден, цього не вчиняв, не вважає себе винним. Заперечував щодо застосування запобіжного заходу. Зазначив, що під час проведеного у нього обшуку було виявлено зброю, яку начебто забув товариш, та маску, яку він використовував взимку, оскільки страждає на гайморит, з метою утеплення.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора заперечував. Зазначив, що органом досудового розслідування не доведено існування зазначених у клопотанні ризиків, та не доведено не можливість застосування іншого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, з урахуванням особи підозрюваного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності, має постійне місце реєстрації та проживання, міцні соціальні зв'язки, є інвалідом третьої групи, та має ряд захворювань, на підставі зазначеного просив відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, застосувавши домашній арешт.
Вислухавши думки учасників процесу, перевіривши матеріали клопотання, керуючись принципом правової визначеності, відповідно до положень ст. 183, 331 КПК України, суд доходить наступного висновку.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК України).
СУ ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження №12026221010000054 від 26.01.2026, за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Щодо наявності обґрунтованої підозри.
Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК України).
У своїх рішеннях, зокрема, «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук та Йонкало проти України», Європейський суд з прав людини наголошує, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
«Обґрунтована підозра» існує тоді, коли факти, якими обґрунтовується затримання, можна «розумно» вважати такими, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність. Тобто явно не може йтися про наявність «обґрунтованої підозри», якщо дії, у вчиненні яких підозрюється особа, не становлять кримінального правопорушення на момент учинення (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волох проти України»).
При цьому факти що підтверджують обґрунтовану підозру не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Стандарт доказування «обґрунтована підозра» не передбачає, що уповноважені органи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, що пов'язано з меншою мірою ймовірності, необхідною на ранніх етапах кримінального провадження для обмеження прав особи.
Стаття 277 КПК України визначає вимоги до змісту повідомлення про підозру як процесуального документа. Так, повідомлення про підозру, окрім інших відомостей, має містити зміст підозри.
Достатність належить до оціночної категорії, тому в кожному кримінальному провадженні за внутрішнім переконанням слідчий, детектив, прокурор вирішують питання про достатність рівня підозри, обґрунтування якої (тобто її зміст) лягає в основу процесуального документа. Повідомлення про підозру це суб'єктивне, засноване на відповідній структурі складу злочину, формулювання обвинувачення у формі певної тези, яка лише у процесі досудового розслідування в повному обсязі може перерости у твердження у вигляді обвинувального акта.
Уявлення про «обґрунтовану підозру» має ґрунтуватися поміж інших факторів, на двох ключових критеріях: суб'єктивному та об'єктивному.
Перший критерій означає, що підозра має бути добросовісною, тобто особа, яка виконала затримання та оголосила підозру, має щиро підозрювати особу у вчиненні кримінального правопорушення, другий - що об'єктивно існують дані про скоєне кримінальне правопорушення і причетність особи до вчинення правопорушення. Такими даними можуть бути дії самого підозрюваного, наявні документи, речові докази, показання очевидців тощо.
З матеріалів, доданих до клопотання вбачається, що ОСОБА_5 12 березня 2026 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Не вирішуючи питання про доведеність вини та остаточної кваліфікації його дій, виходячи з наданих стороною обвинувачення документів, які перелічені вище у сукупності, слідчий суддя дійшов висновку про наявність обґрунтованої підозри, на час розгляду клопотання, щодо можливого вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.
Правова кваліфікація дій підозрюваного ОСОБА_5 - ч. 4 ст. 187 КК України, тобто підозрюється у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у інше приміщення, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах, вчинений в умовах воєнного стану.
У світлі обставин цього кримінального провадження досліджених матеріалів достатньо для того, щоб у рамках судового контролю, який здійснюється слідчим суддею при розгляді питання про застосування запобіжного заходу, дійти висновку про наявність «обґрунтованої підозри».
У контексті заперечень сторони захисту слідчий суддя наголошує, що при вирішенні питання щодо існування обґрунтованої підозри у розрізі наявності підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження чи продовження строку його дії, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначення вірогідності та достатності підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також того чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Висновок про обґрунтованість підозри не констатує винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину та відповідно не порушує принципу «презумпції невинуватості».
Щодо наявності ризиків.
Частиною 5 ст. 9 КПК визначено, що кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Прецедентне право Європейської конвенції з прав людини сформулювало підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.
До цих підстав віднесені: наявність ризику, що підозрюваний не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень (Tiron v. Romania, § 37; Smirnova v. Russia, § 59; Piruzyan v. Armenia, § 94).
Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув'язнення особи. (Panchenko v. Russia, § 106).
Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв'язки та будь-які інші зв'язки з країною, у якій ведеться її переслідування. (Becciev v. Moldova, § 58).
Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Clooth v. Belgium» серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
Вказані підстави враховані у національному законодавстві.
Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний врахувати ризики неправомірної процесуальної поведінки, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку підозрюваний, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати проведенню досудового слідства та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Бессієв проти Молдови» вказано, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Надаючи оцінку можливості ОСОБА_5 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що підозрюваний з метою уникнення покарання за вчинення інкримінованого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна.
Зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Слідчий суддя вважає, що стороною обвинувачення у судовому засіданні доведений можливий ризик того, що підозрюваний ОСОБА_5 за необхідності зможе переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
У свою чергу сторона захисту не змогла навести достатні аргументи того, щоб взагалі виключити такий ризик.
Водночас, окрім врахування ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке інкриміноване ОСОБА_5 не залишається поза увагою слідчого судді те, що Указом Президента України № 64/2022 на території України з 24.02.2022 введено воєнний стан. Також вимоги ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та роз'яснення, надані Верховним Судом у листі від 03.03.2022 р. N 1/0/2-22 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», де у п. 8 зазначено, що як відповідний ризик суди мають ураховувати запровадження воєнного стану та збройну агресію в Україні.
Наведені вище обставини у сукупності дають підстави стверджувати, що підозрюваний у разі не обрання йому запобіжного заходу, який належним чином не забезпечить виконання покладених на нього обов'язків, зможе за необхідності переховуватися від органів досудового розслідування чи суду.
Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у виді його покарання у невизначеному майбутньому, тобто після його можливого затримання, із засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.
При встановленні наявності ризику впливу на потерпілих слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК).
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (частина 4 статті 95 КПК України).
В свою чергу, частиною 11 ст. 615 КПК України визначено, що показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
За таких обставин ризик впливу на потерпілого та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України.
Вказане надає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу зі сторони зацікавлених осіб або використовуючи свій авторитет на потерпілих та свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
Також, слідчим суддею взято до уваги твердження сторони обвинувачення щодо наявності ризику знищення, спотворення речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального провадження, оскільки наразі тривають слідчі та процесуальні дії, а також через тяжкість інкримінованого правопорушення, цей ризик повністю виключити неможливо, а тому при обранні запобіжного заходу він буде взятий до уваги у сукупності із іншими ризиками.
Проте прокурором не надано підтвердження тому, що існує ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжувати кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_5 з підстав наявної обгрунтовної підозри у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопрушення, за таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність вказаного ризику.
За таких обставин, слідчий суддя дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: 1) переховування від органів досудового розслідування та суду; 2) незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні; 3) знищення, приховання або спотворення документів, речей, які в подальшому будуть використані як докази у зазначеному кримінальному провадженні.
Щодо доводів захисника про відсутність доказів на обґрунтування вказаних ризиків, слідчий суддя вважає необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим, з огляду на вірогідність переховування від органів досудового розслідування, суду, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому слідчий суддя вважає, що наявність у підозрюваного постійного місця проживання, наявність захворувань з урахуванням обставин кримінального правопорушення, не може бути достатнім стримуючим фактором, який міг би беззаперечно нівеліювати або зменшити наявні ризики, оскільки наявні обставини не стали для нього тим стримуючим факторм від дій, які йому інкримінуються органом досудового розслідування.
Вирішуючи клопотання про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя крім наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, також на виконання вимог ст. 178 КПК України на підставі наданих сторонами матеріалів враховує відомості про особу підозрюваного, вік та стан його здоров'я, майновий та сімейний стан, а саме те, що він, раніше не судимий, має постійне місце проживання, є інвалідом третьої групи, однак такі відомості не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, запобігти яким в данному випадку може лише застосування такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою.
З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги вагомість наявних даних про причетність до вчинення підозрюваним злочину, тяжкість покарання яке може бути застосовано, відомостей про особу підозрюваного, який вперше притягається до кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжкого злочину, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає, що прокурор довів у судовому засіданні наявність достатніх підстав вважати, що існують перелічені вище ризики.
Конституційний Суд України у рішенні від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 вказав на те, що право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які визначені в законі. Обмеження конституційного права на свободу та особисту недоторканність має здійснюватися з дотриманням конституційних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина.
Оцінюючи сукупність обставин, а саме: вагомість наявних доказів про причетність до вчинення ОСОБА_5 особливо тяжкого, корисного кримінального правопорушення проти власності, тяжкість покарання, що загрожує йому в разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні у вчиненні якого підозрюється, застосування більш м'яких запобіжних заходів є неможливим, а тому обирає йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів, в межах строку досудового розслідування, тобто до 10 травня 2026 року включно.
Даних щодо неможливості застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за станом здоров'я слідчому судді не надано.
За таких обставин клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.
Відповідно п.1 ч.4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
У відповідності до п.1 ч.4 ст.183 КПК України розмір застави не визначається, адже ОСОБА_5 інкримінується вчинення злочину із погрозою застосування насильства.
Керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 194, 197, 372, 376, 395 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя, -
Клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_4 у кримінальному провадженні №12026221010000054 від 26.01.2026 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на строк 60 (шістдесят) днів в межах строку досудового розслідування, тобто до 10 травня 2026 року, без визначення розміру застави.
Строк тримання під вартою обчислювати з 12 березня 2026 року до 10 травня 2026 року.
Встановити строк дії даної ухвали до 10 травня 2026 року.
Копію ухвали надіслати учасникам судового провадження та керівнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» для виконання.
Зобов'язати старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_3 негайно повідомити близького родича підозрюваного ОСОБА_5 про тримання під вартою останнього.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, а ОСОБА_5 в той же строк, але з моменту вручення копії ухвали суду.
Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Повний текст ухвали оголошено 13.03.2026.
Слідчий суддя ОСОБА_1