13 березня 2026 року
м. Київ
справа № 1540/3949/18
адміністративне провадження № К/9901/14544/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів -Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 (суддя: Аракелян М.М.)
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 (судді: Потапчук В.О., Шляхтицький О.І. , Семенюк Г.В.)
у справі № 1540/3949/18
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2
до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач 1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі - позивач 2, ОСОБА_2 ) звернулися до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДФС в Одеській області, податковий/контролюючий орган), в якому просили: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23.04.2018 № 0194478-1311-1554; від 10.04.2018 № 0066426-1311-1554.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачів наголосив на протиправності оскаржуваних рішень, оскільки виробничий будинок загальною площею 901,8 м2, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачам на праві спільної часткової власності, за своїм призначенням відноситься до будівель промисловості, які звільнені від оподаткування. За переконанням представника позивачів, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Представник позивачів також звернув увагу на подвійне стягнення відповідачем податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, оскільки позивачами 25.09.2017 отримано також податкові повідомлення-рішення від 27.06.2017 № 127066-13 та № 127067-13, кожним з яких позивачам визначено суму податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 12426,80 грн. за 2017 рік, тоді як оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачам нараховано податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки також за той же 2017 рік.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 (т. 1 а.с. 131-139), залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 (т. 1 а.с. 131-136), у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції позивачі звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою (т. 1 а.с. 194-198), в якій просять скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В доводах касаційної скарги скаржники посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також на порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.
Представник позивачів зазначає, що з системного аналізу вимог п/п «є» п/п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України випливає, що від оподаткування звільняються насамперед будівлі промисловості без ознак того, кому вони саме належать, зокрема, чи юридичним чи фізичним особам.
Також додає, що аналізуючи вимоги п/п «є» п/п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості, з огляду на що база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16, від 10.04.2018 у справі № 813/3803/16 та від 11.09.2018 у справі № 819/1818/17, представник позивачів зазначив, що у вказаних постановах суд дійшов висновку, що вимоги п/п «є» п/п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України поширюються також і на фізичних осіб-підприємців, у зв'язку з чим, висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17, від 02.10.2018 у справі № 823/1702/16 та на які посилаються суди попередніх інстанцій носять дискримінаційний характер щодо фізичних осіб-підприємців у вирішенні питання щодо звільнення їх від оподаткування.
За переконанням представника скаржників, суди попередніх інстанцій не врахували, що виробничий будинок, який належить позивачам на праві власності, є єдиним майновим комплексом та використовується для здійснення підприємницької діяльності - виготовлення металевих виробів, а відтак не є об'єктом оподаткування і податок на нерухоме майно за такий об'єкт нараховуватись не повинен.
Більш того, представник позивачів зазначає про подвійне стягнення контролюючим органом податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, оскільки позивачами 25.09.2017 отримано також податкові повідомлення-рішення від 27.06.2017 № 127066-13 та № 127067-13, кожним з яких визначено суму податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на суму 12426,80 грн. за 2017 рік, тоді як оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом визначено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки також за той же 2017 рік.
Додає, що у письмових поясненнях відповідач пояснив, що у зв'язку з некоректною роботою АІС «Податковий блок» контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 27.06.2017 № 127066-13 та № 127067-13 невірно визначено період сплати податку замість 2016 року зазначено 2017 рік, у зв'язку з чим податковий орган не мав права вносити зміни до таких рішень, а зобов'язаний був відкликати їх та направити позивачам нові податкові повідомлення-рішення із визначенням правильного періоду, однак не зробив цього, як наслідок, на теперішній час, існують невідкликані податкові повідомлення-рішення та діючі податкові повідомлення-рішення щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за один і той же період 2017 рік відносно однієї будівлі.
У додаткових письмових поясненнях (т. 1 а.с. 210) представник скаржників посилається на правові висновки, викладені у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, в якій зазначено про розповсюдження вимоги п/п «є» п/п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України і на фізичних осіб. Також додав, що спірний об'єкт нерухомості позивачі використовують за його цільовим призначенням, що відповідає КВЕДам заявників.
Відзиву на касаційну скаргу від податкового органу до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності (розмір частки по 1/2) належить виробничий будинок загальною площею 901,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (884452751101), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та наявною в матеріалах справи копією технічного паспорту на виробничий будинок від 28.03.2012 № 112н-168-1274 (т. 1 а.с. 17-18,. 21-28).
Вказаний об'єкт нерухомості загальною площею 901,8 кв.м в цілому складається з будівель літ. «А», «А1», «Б», «В», «Г», «Ж», «З», «Л», «К», «М» та літ. «И».
10.04.2018 Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0066426-1311-1554 з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 14 428 грн. 80 коп. відносно ОСОБА_2 , яке отримане останнім 16.04.2018 (т. 1 а.с. 13).
23.04.2018 Головним управлінням ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0194478-1311-1554, яким встановлено ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на суму 14 428 грн. 80 коп., яке останнім отримано 14.05.2018 (т. 1 а.с. 14).
Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленням-рішеннями позивачі 26.04.2018 та 24.05.2018 оскаржили їх в адміністративному порядку до ДФС України, однак 06.07.2018 та 30.07.2018 відповідно, позивачі отримали рішення ДФС України про результати розгляду скарг від 02.07.2018 № 9416/С/99-99- 11-02-01-14 та від 25.07.2018 № 10816/Б/99-99-11-02-01-14, якими у задоволенні скарг позивачів відмовлено.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивачі звернулися до суду з вимогою їх скасування.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств., з огляду на що належний позивачам на праві спільної часткової власності об'єкт нерухомості - виробничий будинок загальною площею 901,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 884452751101) та складається в цілому з будівель літ. А, А1, Б, В, Г, Ж, З, Л, К, М та літ. И. не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки даною нормою не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою або фізичною особо-підприємцем у власній господарській діяльності. Суди посилаються на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 15.05.2018 у справі № 806/2676/17, від 02.10.2018 у справі № 823/1702/16.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передбаченими, виходячи з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, а об'єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об'єктами нежитлової нерухомості.
Згідно зі ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до п/п. 266.1.1, п/п 266.2.1, п/п. 266.3.1, п/п. 266.3.2 ст. 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Підпунктом «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Тобто, у даній справі спірним є питання можливості застосування п/п. «є» п/п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України щодо об'єкту нерухомого майна, що належить позивачам на праві спільної часткової власності.
Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті (п. 30.1 ст. 30 ПК України).
Відповідно до п/п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Згідно з п. 5.3 ст. 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
В контексті з наведеним, колегія судів звертає увагу на те, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Однак, використання спірного об'єкта нерухомості за функціональним призначенням (промислове виробництво) з врахуванням виду діяльності позивачів у 2017 році залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій, тоді як обставини щодо функціонального використання об'єктів з врахуванням виду діяльності позивачів, відповідно до частини 2 статті 73 КАС України, входять до предмету доказування у цій справі, з огляду на що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки всім обставинам, що мають значення для правильного вирішення спору в контексті спірних правовідносин.
Більш того, позивачі, як на підставу задоволення позовної заяви, а також задоволення апеляційної скарги звертали увагу суддів попередніх інстанцій на подвійне стягнення відповідачем з позивачів податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, оскільки 25.09.2017 позивачами отримано також податкові повідомлення-рішення від 27.06.2017 № 127066-13 (т. 1 .а.с 43) та № 127067-13 (т. 1 а.с. 42), кожним з яких визначено суму податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на 12426,80 грн. за 2017 рік, тоді як оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем кожному з позивачів також визначено податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за той же 2017 рік, що також не перевірено судами попередніх інстанцій та оцінку відносно чого суди також не надали.
За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивачів, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.
Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019 у справі № 1540/3949/18 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.А. Васильєва
Cудді Р.Ф. Ханова
В.П. Юрченко