12 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 308/15784/25 пров. № А/857/2136/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Мандзія О.П.,
Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
за участю секретаря судового засідання Березюк Д.
позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача Сірий А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2025 року у справі №308/15784/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дії та бездіяльності протиправними, -
суддя в 1-й інстанції Наумова Н.В.,
дата ухвалення рішення 17.12.2025,
місце ухвалення рішення м. Ужгород,
дата складання повного тексту судового рішення не зазначено,
Позивач ОСОБА_1 (далі - апелянт. позивач, ОСОБА_1 ) звернулась в суд з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - відповідач), про скасування постанови серії ЕНА №5792184 від 24.09.2025.
В обґрунтування позову зазначено, що 24.09.2025 близько 09.17 год., позивач керувала автомобілем марки «Пежо» р.н.з. НОМЕР_1 , по автодорозі М06 792 кілометр, рухаючись в напрямку до м. Мукачево. В процесі руху її зупинили співробітники Управління патрульної поліції в Закарпатській області, один із них повідомив, що вона скоїла адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) - перевищила швидкість на 2 км. та почав складати відповідну постанову. Окрім того під час складання постанови співробітник Управління патрульної поліції у Закарпатській області додатково повідомив її, що вона не має права керувати транспортним засобом через позбавлення такого права на підставі постанови Франківського районного суду м. Львова від 05.12.2017 у справі №465/6169/17.
Дійсно постановою Франківського районного суду м. Львова від 05.12.2017 у справі №465/6169/17 її визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік і штрафу 10 200 грн. Апеляційний розгляд у справі №465/6169/17 було завершено у квітні 2018 року. На час ухвалення судом рішення щодо неї про позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік (15.12.2017, справа №465/6169/17), проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів для отримання посвідчення водія не вимагалося.
Щодо перевищення швидкості, вказує, що до оскаржуваної постанови не долучено жодного доказу на підтвердження наявності зазначеного в оскаржуваній постанові від 24.09.2025. Окрім того пристрій вимірювання швидкості руху - TruCam ІС 000624 в момент вимірювання перебував в руках співробітника УПП у Закарпатській області, а не на відповідному штативі, як це вимагається.
Оскільки позивач вважає вказану постанову протиправною та такою, що порушує її права, звернулася до суду із позовом.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2025 у цій справі поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду із вказаним позовом; позовну заяву залишено без задоволення.
Не погодившись із вказаним судовим рішення, позивач оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначила, що вимоги ст. 303 КУпАП встановлено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом 3-х місяців з дня винесення.
В даному випадку апеляційний розгляд справи №465/6169/17, відповідно до якої позивача визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 рік, завершився у квітні 2018 року, в постанова до виконання звернута не була. Позивач повідомляла відповідні обставини Управління патрульної поліції у Львівській області, однак відповіді на своє звернення не отримала. За таких обставин, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України №77 від 27.01.2010 «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди, вважає, що її звернення від 29.10.2021 до Управління патрульної поліції у Львівській області щодо виключення з баз даних МВС України відомостей про притягнення її до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП слід вважати розглянутим та задоволеним. Крім того, акцентувала на тому, що право керування транспортним засобом підтверджується і водійським посвідченням сформованим у веб-порталі «Дія», що має рівну юридичну силу як і пластикове посвідчення. Формування такого посвідчення здійснюється із баз даних МВС, а тому наявність електронного посвідчення свідчить про наявність у неї права керування транспортним засобом, а тому і відсутність підстав для накладення на неї адміністративного стягнення.
Наголосила, що на час ухвалення судового рішення від 15.12.2017 у справі №465/6169/17 проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів для отримання посвідчення водія, а також станом на кінець 2018 року не вимагалося.
Крім викладеного, зазначено про відсутність підстав для зупинки її транспортного засобу, неналежність фіксації швидкості руху пристроєм TruCam та не в межах дії дорожніх знаків про фіксацію порушень привал дорожнього руху.
Апелянт просила скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.12.2025 у справі №308/15784/25 та прийняти нове про повне задоволення позову.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Вважаємо, що рішення першої інстанції обґрунтоване та відповідає законодавству, а вимоги скаржника є безпідставними, а також такими, що не підлягають задоволенню.
Постановою Франківського районного суду м. Львова від 05.12.2017, яка набрала законної сили 23.05.2018 (справа №465/6169/17) ОСОБА_1 позбавлено права керування транспортним засобом строком на 1 рік.
Пунтом 20 постанови КМУ від 08.05.1993 №340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» встановлено, що повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на керування транспортними засобами, проводиться після складення теоретичного і практичного іспитів.
При цьому практичний іспит приймається екзаменаційною комісією на транспортному засобі тієї категорії, який був зазначений у рішенні суду про позбавлення права на керування транспортним засобом.
Особам, які позбавлені права на керування транспортними засобами за керування такими засобами у стані алкогольного , наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, посвідчення водія повертається після обов'язкового проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.
Вилучені посвідчення водія зберігаються в сервісному центрі МВС за місцем проживання особи, що позбавлена права на керування транспортним засобом.
Повернення посвідчення водія особам, які отримали його вперше та позбавлені права на керування транспортними засобами, не здійснюється. Таке посвідчення передається до сервісного центру МВС за зареєстрованим місцем проживання особи для його знищення. Поновлення права на керування транспортними засобами в такому випадку здійснюється шляхом отримання нового посвідчення водія, яке вважається виданим вперше після проходження позачергового медичного огляду, підготовки відповідно до планів і програм та після складення теоретичного і практичного іспитів у сервісному центрі МВС.
Оскільки водій ОСОБА_1 не склала теоретичний і практичний іспити, остання вважалася такою, яка керувала транспортним засобом без права керування.
Враховуючи зазначене, водій порушив п. 2.1 «а» ПДР України.
Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 12.9 «б» та 2.1 «а» ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 та ч. 2 ст. 126 КУпАП було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів щодо водія. Водію роз'яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (підтверджується підписом в п. постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5792184 від 24.09.2025).
В ході розгляду справи всі усні доводи та письмові пояснення водія були взяті до уваги про розгляді справи про адміністративне правопорушення.
На підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП шляхом поглинання більш легкого правопорушення тяжчим інспектор виніс постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5792184 від 24.09.2025 за ч. 2 ст. 126 КУпАП та наклав стягнення в розмірі 3400 грн., відповідно до санкції статті.
Відповідач надати відеозаписи з нагрудних камер поліцейського немає змоги, оскільки такі не зберігалися довше необхідного терміну згідно п.3 розділу VIII «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису», затвердженої Наказом МВС України №1026 від 18.12.2018.
Крім того, ствердив про правомірність здійсненої зупинки транспортного засобу позивача. Наголосив на належному і правомірності використанні пристрою TruCаm.
Апелянт та її представник вимоги апеляційної скарги підтримали, просили вимоги задовольнити.
Відповідач явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла переконання, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з копією постанови поліцейського 2 взводу 2 роти УПП батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області сержанта поліції Федчик О.О. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5792184 від 24.09.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 3400,00 грн за те, що як зазначено у тексті постанови, 24.09.2025 о 09:17:07 год., автомобільна дорога М-06 792 км водій керуючи транспортним засобом «Peugeot 301», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 95 км/год в зоні дії дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км», чим перевищив встановлене обмеження максимальної швидкості руху на 25 км/год, Швидкість вимірювалась приладом «TruCam» TC000624, а також не мала права керування таким транспортним засобом, чим порушив п. 2.1 а ПДР - керування транспортним засобом особою, яка не має права керуванням таким транспортним засобом.
Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся із даним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що обставини, вказані в постанові про адміністративне правопорушення мали місце, відсутні будь-які інші аргументовані докази щодо незаконності дій відповідача при притягненні позивача до адміністративної відповідальності, а тому в оскаржувана постанова серія ЕНА №579184 від 24.09.2025 є обґрунтованою, прийнятою відповідно до положень чинного законодавства, відсутні підстави для її скасування, а тому всі викладені доводи позивача не спростовують вчинення ним адміністративного правопорушення, що оспорюється, а зводяться до намагання уникнути адміністративної відповідальності.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Так, постановою серії ЕНА №5792184 від 24.09.2025 зафіксовано, що 29.04.2025 о 09:17 на розі М06 (« км водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом рухалася із швидкістю 95 км/год, в зоні дії знаку 3:.9 (обмеження максимальної швидкості 70 км/год), чим перевищила встановлені обмеження швидкості руху на 25 км/год. Швидкість вимірювалася приладом TruCam ТС000624, а також не мала права керування таким транспортним засобом, чим порушено ч. 2 ст.126 КУпАП, у зв'язку з чим накладено адміністративне стягнення - штраф 3400,00 грн.
Відповідно до п.11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Так, згідно з п.8 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
За змістом статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закон №580-VIII) поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Пунктом 2 частини першої статті 32 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
З системного аналізу вищенаведених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що право працівників поліції перевіряти наявність посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Обов'язки учасників дорожнього руху, а також підстави та порядок притягнення до відповідальності за їх порушення передбачені Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху та Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Згідно зі ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху (далі також ПДР) та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 1.3 ПДР визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з пунктом 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підпунктом «а» пункту 2.1 розділу 2 ПДР встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Приписами підпункту «а» пункту 2.4 ПДР визначено, що на вимогу працівника міліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1 (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України).
Частина 2 ст. 126 КУпАП передбачає, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Письмовими доказами, долученими до матеріалів справи підтверджується, що відповідно до постанови Франківського районного суду міста Львова від 05.12.2017 позивача визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення - штраф в сумі 10200 грн в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Постановою Львівського апеляційного суду від 23.05.2018 у справі №465/6169/17 вказане вище судове рішення залишене без змін.
Відповідно до ст. 317-1 КУпАП виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.
Особа вважається позбавленою права керування транспортним засобом після набрання законної сили рішенням суду про позбавлення цього права.
Якщо посвідчення водія не було тимчасово вилучено в порядку, передбаченому статтею 265-1 цього Кодексу, особа, позбавлена права керування транспортним засобом, зобов'язана негайно здати посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції.
У разі виявлення в особи посвідчення водія, яке підлягає здачі, його вилучення здійснюється поліцейським.
Після закінчення строку позбавлення права керування транспортним засобом посвідчення водія повертається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 №340 затверджено «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» ( далі - Положення).
Відповідно до пункту 20 Положення повернення посвідчень водія особам, позбавленим права на керування транспортними засобами (крім осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення), здійснюється після складення теоретичного і практичного іспитів. У разі коли в посвідченні водія зазначено дві або більше категорій на право керування транспортними засобами теоретичний, практичний іспити складаються за вищою із категорій, зазначених у посвідченні водія, що повертається.
Особам, позбавленим права на керування транспортними засобами за керування такими засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, посвідчення водія повертається після обов'язкового проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів .
Доказів отримання позивачем посвідчення водія після закінчення строку позбавлення її права керування транспортними засобами суду не надано.
Апеляційний суд зважає на те, що у застосунку "Дія" відображено водійське посвідчення позивача як дійсне. Проте, позивач була позбавленою водійських прав у 2018 році, а застосунок "Дія" Міністертсвом цифрової трансформації запроваджено у 2020 році.
Крім того, на виконання вимог ст. 317-1 КУпАП позивач зобов'язана була здати посвідчення водія до уповноважених органів Національної поліції.
За таких обставин, твердження позивача про наявність електронного посвідчення, не є визначальним.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується із висновки суду першої інстанції щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови.
Щодо правомірності використання приладу ТruСАМ, слід зазначити таке.
ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП «Укрметртестстандарт») у листі від 01 липня 2025 року за №22-39/30 вказувало, що лазерний вимірювач ТruСАМ відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань.
Відповідно до п. 8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Згідно з п.8.4 «ґ» ПДР дорожні знаки поділяються на групи, зокрема, інформаційно-вказівні знаки, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Дорожній знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху" позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
Пунктом 8.2.1 ПДР передбачено, що дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам Державного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Лазерний вимірювач швидкості ТruСАМ не є автоматичним засобом вимірювальної техніки, а дорожній знак 5.76 ПДР України інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями ПДР за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів фіксації, які здійснюють фіксування саме в автоматичному режимі.
Позивач не погоджується з визначенням швидкості руху її транспортного засобу за допомогою приладу ТruСАМ.
У контексті викладених доводів, колегія суддів зазначає, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому, враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення Правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
Згідно технічних характеристик, прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «TruCam LTI» 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку в автоматичному режимі, тому його покази можливо розцінювати, як достатній і допустимий доказ по справі.
Неможливо залишити поза увагою те, що відповідач при винесенні спірної постанови застосував положення ст. 36 КУпАП, відповідно до якого при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.
Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
У даному випадку стягнення накладено за порушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем доведено правомірність свого рішення, натомість позивач не довів тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та не надав суду належних і допустимих доказів на їх спростування. Відповідача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, підстав для скасування спірної постанови від 24.09.2025 не встановлено.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями ст. 90 КАС України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
За правилами ст. 139 КАС України перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 268, 286, 241, 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 грудня 2025 року у справі №308/15784/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. П. Мандзій
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар