Справа № 545/5044/25
Провадження № 2/545/123/26
"12" березня 2026 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Любчика О.В., за участю секретаря судового засідання Мамишевої А.Е., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава за правилами загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державної реєстрації правоустановчого документу на землю,
встановив:
представник позивача адвокат Ткаченко С.В. звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії ІV-ПЛ №041749, що виданий Ковалівською сільською Радою народних депутатів від 06.05.1998, на ім'я ОСОБА_3 , на земельну ділянку площею 0,24 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на території с. Верхоли Полтавського району, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 762 та скасувати його державну реєстрацію.
В обґрунтування позову зазначила, що мати позивача - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкова справа після смерті ОСОБА_3 заведена у приватного нотаріуса за № 70165672. Спадкоємцями, які прийняли спадщину після померлої у рівних частинах є позивач та відповідач, його рідний брат та син померлої ОСОБА_4 .
До складу спадщини після ОСОБА_3 входить 2/3 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які належали померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.06.1995 за № І-1323. ОСОБА_1 оформив право на спадщину на 1/3 частку вищезазначеного житлового будинку.
Крім того, за життя ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку площею 0,24 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану в АДРЕСА_1 . Право власності посвідчено державним актом на право приватної власності на землю на ім'я ОСОБА_3 , на підставі рішення Ковалівської сільської Ради народних депутатів № 18 від 26.02.1997. На момент оформлення ОСОБА_3 права на земельну ділянку, право власності виникало з моменту проведення державної реєстрації державного акту.
Так, ОСОБА_3 набула права власності на земельну ділянку з присвоєнням кадастрового номеру №5324081904:04:001:0388 площею 0,2439 га за вказаною адресою на підставі рішення Ковалівської сільської Ради народних депутатів № 18 від 26.02.1997, яке посвідчено державним актом на право приватної власності на землю, серії ІV-ПЛ №041749, що виданий Ковалівською сільською Радою народних депутатів від 06.05.1998.
Станом на дату реєстрації державного акту - 06.05.1998, житловий будинок за цією ж адресою належав ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Оскільки право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , оформлено в цілому у приватну власність ОСОБА_3 , а житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, що розташований за цією ж адресою знаходиться у спільній частковій власності ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , тому вважає, що виданий на підставі рішення Ковалівської сільської Ради народних депутатів № 18 від 26.02.1997 державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ПЛ №041749 від 06.05.1998, суперечить земельному законодавству.
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.10.2025 представнику позивача, яка діяла за довіреністю від його імені, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку. Підставою для відмови нотаріуса слугувало наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Вищенаведені обставини на переконання позивача перешкоджають вільному розпорядженню та користуванню позивачем як власним майном так і успадкованим після смерті його матері, відтак останній змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою суду від 11.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 24.12.2025 закрито підготовче провадження і справу призначено до розгляду по суті.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, попередньо надали заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримали та просили задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав заяву про визнання позову та просив справу розглядати без його участі, зазначивши, що наслідки визнання позову зрозумілі та відомі.
Представник Полтавської територіальної громади в особі Полтавської міської ради у судове засідання не з'явився, про дату та час його проведення повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов такого висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 09.12.2022 (а.с.66).
Як вбачається з матеріалів спадкової справи спадкоємцями до майна померлої ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які звернулись із відповідними заявами про прийняття усієї спадщини, що залишилась після померлої матері ОСОБА_3 (а.с. 62-180).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.06.1995 спадкове майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить спадкоємцям померлого ОСОБА_5 , 2/3 частині дружині ОСОБА_3 та 1/3 сину ОСОБА_1 (а.с. 22-зворот а.с. 22, а.с.151- зворот а.с. 151).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину ОСОБА_1 має право на 1/3 частку житлового будинку за вищевказаною адресою, свідоцтво про право на спадщину на іншу 1/3 частку не видавалось (а.с.177).
Відповідно до архівного витягу з протоколу засідання виконкому Ковалівської сільської Ради народних депутатів, рішення № 18 від 26 лютого 19097 року ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку розміром 0,21 га для обслуговування житлового будинку та господарчих будівель в АДРЕСА_1 (а.с. 18).
З державного акту на право приватної власності на землю виданого громадянину України ОСОБА_3 , на підставі рішення виконавчого комітету Ковалівської сільської ради Народних депутатів від 26.02.1997 № 18, убачається, що вона є власником земельної ділянки 0,24 га, що розташована в АДРЕСА_1 та передана для обслуговування житлового будинку , господарських будівель та споруд (зворот а.с. 17).
З інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 28.10.2025, вбачається, що земельна ділянка з кадастровим № 534081904:04:001:0388, площею 0,2439 га, за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 (а.с. 23-27).
Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.10.2025 представнику позивача, яка діяла за довіреністю від його імені, відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку. Підставою для відмови нотаріуса слугувало наявність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, оскільки будинок перебуває у спільній частковій власності, а земельна ділянка для обслуговування житлового будинку належить одному із співвласників - спадкодавцю ОСОБА_3 (а.с. 19 - зворот а.с. 19).
Підставами для визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та скасування його державної реєстрації представник позивача зазначає невідповідність спірного державного акту чинному на момент його видачі законодавству, а саме ст. 30 ЗК України в редакції від 22.06.1993 року, що порушує права позивача на оформлення у власність земельної ділянки як спадкового майна.
Норми права, якими врегульовані спірні правовідносини та висновки суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Цивільний процесуальний кодекс України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до ч. 1ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Як встановлено ст. 317 ЦК України, право розпорядження майном належить власникові, а згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається всім своїм майном на власний розсуд й усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Пунктом 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.
За загальним правилом статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Крім того згідно п.п. 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" (надалі Лист), право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати своє право повністю або частково, а отже, є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Законодавчо визначені способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до ч. 3 ст. З Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Земельний кодекс України в редакції від 22.06.1993, що була чинна станом на дату оформлення спірного права власності передбачає, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.
Згідно зі ст. 30 Земельного кодексу України (1990 року) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об'єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.
Статтею 42 Кодексу встановлено, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Відтак, Земельний кодекс України, в редакції від 22.06.1993 не передбачав передання в цілому земельної ділянки лише одному зі співвласників.
Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об'єкта до набувача такого об'єкта.
Згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України у разі набуття частки у праві спільної власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об'єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об'єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об'єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, законодавцем визначено, що особа яка набула права власності на будівлю чи споруду має право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власнику або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Таким чином, вбачається, що правоустановчий документ на землю спадкодавця - державний акт на право приватної власності на землю, серії ІV-ПЛ №041749 від 06.05.1998 суперечить наведеним нормам земельного законодавства, оскільки виданий без визначення часток відповідно до права власності на об'єкт нерухомості, який на ній розташований, через що виникає суперечність між правовстановлюючими документами на житловий будинок та на землю для його обслуговування, що в свою чергу створює перешкоди у реалізації прав позивача як спадкоємця та власника об'єктів нерухомості.
Відтак, в силу норм ст. 120 ЗК України спадкодавець могла мати у власності лише 2/3 частки земельної ділянки, а позивачу в порядку спадкування мала б перейти - 1/3 частка земельної ділянки, пропорційно його праву власності на будинок, так як 1/3 частка мала б належати йому пропорційно до його права власності на житловий будинок, що отриманий ним при успадкуванні від батька ОСОБА_5 .
За наведених вище обставин суд дійшов висновку, що при оформленні та видачі державного акту на право власності на землю ІV-ПЛ №041749 для обслуговування житлового будинку, будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 було допущено помилку та не враховано, що будинок із спорудами належав співвласникам - позивачу та спадкодавцю, яку у позасудовому порядку виправити неможливо, а тому позовні вимоги в частині визнання недійсним цього державного акту підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги про скасування державної реєстрації державного акту, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст. 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі, у тому числі, судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, що набрало законної сили.
Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
Таким чином, рішення суду, яким визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю, є підставою для подальшого скасування державним реєстратором його державної реєстрації у відповідному Державному реєстрі та виключення з нього записів.
За викладених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258-260 ЦПК України,
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії ІV-ПЛ №041749, що виданий Ковалівською сільською Радою народних депутатів від 06.05.1998, на ім'я ОСОБА_3 , на земельну ділянку площею 0,24 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на території с. Верхоли Полтавського району, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 762.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 12.03.2026.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідачі:
Полтавська міська територіальна громада в особі Полтавської міської ради, код ЄДРПОУ 24388285, місцезнаходження: вул. Соборності, 36, м. Полтава.
ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_3 .
Суддя О. В. Любчик