11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/8488/25 пров. № А/857/32796/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року (головуючий суддя Нор У.М., м. Рівне) у справі № 460/8488/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі- відповідач 2), в якому просить, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог: визнати протиправними дії відповідача 2 та скасувати рішення від 23.04.2025 №172850032134, про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи в Казахстані згідно трудової книжки від НОМЕР_1 з 01.03.2006 по 21.12.2017, а також зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 09.11.1988 по 01.11.1992; зобов'язати відповідача 1 призначити пенсію відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.04.2025 №172850032134 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 09.11.1988 по 01.11.1992 та з 01.03.2006 по 21.12.2017. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.05.2025. В задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за наданими ОСОБА_1 документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування - страховий стаж становить 25 років 05 місяців 01 день. Отже у зв'язку із відсутністю даних в реєстрі застрахованих осіб - тобто несплату страхових внесків - відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача відповідних періодів роботи. Вказує, рішення про задоволення позовних вимог щодо призначення пенсій якщо відповідні страхові внески не були сплачені - є такими, що порушують соціальну справедливість, адже пенсійна система в Україні є солідарною, і отримання пенсії особами, що не здійснювали її наповнення у встановленому порядку позбавляє їх права на фінансові виплати із цієї системи, що чітко передбачено нормами чинного законодавства України. Зазначає, що до загального стажу не зараховано і період роботи з 09.11.1988 по 01.11.1992 оскільки печатку при звільненні неможливо ідентифікувати.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.04.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням від 23.04.2025 №172850032134 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 25 років 5 місяців 01 днів. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до загального стажу не зараховано періоди роботи з 09.11.1988 по 01.11.1992, оскільки печатка при звільненні не ідентифікується.
Також відповідно до форми РС-право позивачу не зараховано до страхового стажу з 01.03.2006 по 21.12.2017 року, набутий в період роботи на території Республіки Казахстан, оскільки з 19.06.2023 року Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не погоджуючись з правомірністю такої відмови, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року№1058-IV (далі - Закон 1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин ).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно вимог статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Відповідно до пункту 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з матеріалами справи, пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача період з 09.11.1988 по 01.11.1992, оскільки печатку при звільненні неможливо ідентифікувати.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 :
- запис №4 від 09.11.1988 - ОСОБА_1 був прийнятий фрезеровщиком 5 розряду відповідно до наказу 211н2 від 02.11.1988;
- запис №5 від 01.11.1992 - ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади відповідно до наказу 163.
Апелянт зазначає, що не зараховано період з 09.11.1988 по 01.11.1992 , оскільки печатка при звільненні не ідентифікована.
З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що вимоги щодо внесення записів про звільнення з роботи та завірення печаткою запису про звільнення прямо передбачені Інструкцією № 58, також трудова книжка має містити відомості про переведення та звільнення працівника з посади, перейменування підприємства чи реорганізацію, що вбачається з наведених положень Інструкції №58.
У розглядуваному випадку, записи трудової книжки вчинені в хронологічному порядку, містять чітку дату прийому, переведення та звільнення з роботи, реквізити наказів (їх дату та номер), посади на якій працював позивач, підпис особи, відповідальної за внесення записів. Записи про періоди роботи не містять жодних виправлень. Виявлені відповідачем недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, період роботи позивача у період з 09.11.1988 по 01.11.1992 підтверджено записами трудової книжки та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження трудового стажу, а наведені відповідачем аргументи щодо неврахування періоду трудової діяльності позивача при реалізації ним конституційного права на пенсійне забезпечення є безпідставними.
Більше того, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання уточнюючої інформації, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду.
Стосовно періоду роботи в Казахстані згідно трудової книжки від НОМЕР_1 з 01.03.2006 по 21.12.2017 апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно форми РС-право, яка є додатком до оскаржуваного рішення, позивачу не враховано період 01.03.2006 по 21.12.2017, набутий на території Республіки Казахстан, оскільки з 19.06.2023 року Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 :
Запис №14 з 01.03.2006 - позивач був прийнятий слюсарем -ремонтником 6 розряду до ТОВ «КазАзот» відповідно до наказу №262 від 01.03.2006;
Запис №17 з 21.12.2017 - позивача звільнено відповідно до наказу №544 від 20.12.2017.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. москва.
Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
За статтею 151-1 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а період трудової діяльності позивача мав місце в період дії вказаної Угоди.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, період роботи позивача у період з 01.03.2006 по 21.12.2017 має бути враховано до трудового стажу, а наведені відповідачем аргументи щодо неврахування періоду трудової діяльності позивача при реалізації ним конституційного права на пенсійне забезпечення є безпідставними.
Колегія суддів апеляційного суду поділяє висновки суду першої інстанції, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 23.04.2025 №172850032134 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії, а також зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 04.05.2025, зарахувавши при цьому до його загального страхового стажу періоди роботи з 09.11.1988 по 01.11.1992 та з 01.03.2006 по 21.12.2017.
Інші доводи та аргументи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду із правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо нового розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі № 460/8488/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш