11 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/3906/25 пров. № А/857/36706/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року (головуючий суддя Гомельчук С.В., м. Івано-Франківськ) у справі № 300/3906/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (відповідач-2), в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.05.2025 за №926100134904 про відмову у перерахунку пенсії; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 20.05.2025, зарахувавши до стажу період її роботи з 01.01.2004 по 09.09.2013 у Комунальному некомерційному підприємстві «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я Івано-Франківської обласної ради» в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.05.2025 за №926100134904 про відмову у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.06.2025, зарахувавши до стажу період її роботи з 01.01.2004 по 09.09.2013 у Комунальному некомерційному підприємстві «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я Івано-Франківської обласної ради» в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що починаючи з 01.01.2004 пільгове обчислення стажу застосовується лише для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується матеріалами справи.
20.05.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про перерахунок пенсії із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2004 по 09.09.2013 в подвійному розмірі згідно зі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності заяву позивачки від 20.05.2025 розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 27.05.2025 №926100134904 відмовлено у перерахунку страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зокрема, зазначено, що правом на пільгове обчислення страхового стажу відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» користуються особи, які працювали у відповідних закладах до 01.01.2004. Надалі стаж обчислюється в одинарному розмірі за даними персоніфікованого обліку (а.с.41).
Позивач, вважаючи протиправною відмову щодо незарахування окремих періодів роботи у подвійному розмірі, звернулась з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної Хартії та ч.1 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
До набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року України № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон України № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону України №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Так, положеннями статті 60 Закону №1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Прикінцевими положеннями Закону №1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Закону разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров'я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.
Психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про психіатричну допомогу» професійні права, обов'язки лікаря-психіатра, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, у тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, при наданні психіатричної допомоги встановлюються Основами законодавства України про охорону здоров'я, цим Законом та іншими законами. Лікар-психіатр, інші працівники, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади, мають право на пільги, встановлені законодавством України для осіб, зайнятих на важких роботах та з шкідливими і небезпечними умовами праці.
Пунктом 2 Інструкції "Про проведення обов'язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів ", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 2002 року № 12, передбачено, що обов'язковий попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться лікарем-психіатром у державних та комунальних психіатричних закладах, закладах охорони здоров'я, що мають у своєму складі спеціалізовані психоневрологічні центри, відділення, кабінети (далі психоневрологічні заклади), та надають психіатричну допомогу за місцем проживання громадян.
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17, від 11 грудня 2018 року у справі №310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі №485/103/17 та від 4 грудня 2019 року у справі №689/872/17.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, положення Закону України №1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Відповідно до відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 від 23.07.1974, вбачається наступна інформація про роботу позивача у спірні періоди:
- запис №15 від 14.07.1993 про прийняття на роботу на посаду санітарки по догляду за хворими в Обласну психіатричну лікарню №2;
- запис №17 від 05.10.2007 про переведення на посаду молодшої медсестри палатної 6-го психіатричного (туберкульозного) відділення №6;
- запис №18 від 01.01.2012 про переведення молодшою медсестрою палатною наркологічного відділення №3;
- запис №19 від 09.09.2013 про звільнення (а.с.19-20).
Крім того, серед матеріалів справи міститься довідка від 08.05.2025 №8053, яка видана КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я Івано-Франківської міської ради», якою підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працювала в Обласній психіатричній лікарні №2 з 14.07.1993 по 09.09.2013 на посаді молодшої медсестри (а.с.40).
Отже, що позивачка у спірний період з 01.01.2004 по 09.09.2013 працювала на посаді молодшої медичної сестри в Обласній психіатричній лікарні №2. Однак, такий період роботи позивача не враховано у подвійному розмірі.
Відповідачем не заперечується, що позивач протягом спірного періоду працювала на посаді молодшої медичної сестри в Обласній психіатричній лікарні №2.
Таким чином, враховуючи, що норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" є діючими, а стаття 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначає пільгові умови права на пенсію за віком, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про наявність у відповідача обов'язку зарахувати в подвійному розмірі до загального стажу позивача період роботи з 01.01.2004 по 09.09.2013 на посаді молодшої медичної сестри в Обласній психіатричній лікарні №2 в подвійному розмірі.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22.
Стосовно доводів апелянта про те, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та вислугу років, апеляційний суд вважає такі безпідставними, оскільки вимогами абзацу 4 частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року у справі № 300/3906/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш