Дата документу 12.03.2026Справа № 554/617/26
Провадження № 2-а/554/50/2026
12 березня 2026 року Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:
головуючого - судді Савченко Л.І.
при секретарі - Титаренко Д.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, закриття провадження по справі, -
Позивач ОСОБА_1 09.01.2026 року звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції України, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову ЕНА № 45363380 від 19.04.2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності та закрити провадження у справі.
В обґрунтування позову, вказав, що 19.04.2025 року він, керуючи транспортним засобом Daewoo Lanos, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався дорогою загального користування за маршрутом Решетилівка - Дніпро та був зупинений працівниками поліції. Після зупинки транспортного засобу до нього підійшла посадова особа поліції жіночої статі, яка повідомила про ніби-то вчинення порушення ПДР. Подальші дії було вчинено патрульним ОСОБА_2 , яким було винесено постанову серії ЕНА № 45363380, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності одразу за два різних правопорушення: перевищення встановленої швидкості руху та відмову пред'явити посвідчення водія. Позивач вважає, що постанову було винесено без належного з'ясування обставин справи , без оцінки пояснень позивача та без будь-якого мотивування прийнятого рішення. У постанові відсутні будь-які відомості про застосування положень ст. 36 КУпАП, не зважаючи на інкримінування кількох адміністративних правопорушень у межах одного провадження. Позивач зазначає, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення поліцейський неодноразово ігнорував заявлені ним клопотання, чим не забезпечив його права на захист, чим грубо порушив ст. 268 КУпАП, що підтверджує протиправність прийнятої постанови незалежно від оцінки інших обставин справи. Позивач вказує, що відповідач не довів правомірності способу використання технічного приладу TruCAM , не підтвердив чинної метрологічної повірки конкретного засобу вимірювальної техніки, не забезпечив реалізації його процесуальних прав та не здійснив належного розгляду справи відповідно до вимог КУпАП. ОСОБА_1 з постановою ЕНА № 45363380 від 19.04.2025 категорично не згоден, вважає її незаконною та такою, що грубо порушує його права та норми КУпАП, а тому вона підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків, які останнім усунуто в строк вказаний в ухвалі суду.
Ухвалою суду від 20 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
05 березня 2026 року від відповідача Департаменту патрульної поліції України до суду надійшов відзив на адміністративний заяву, у якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві зазначили, що 19.04.2025 р. інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної поліції в місті Кременчук управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної старшим лейтенантом поліції Семеськом Д.В. ухвалено постанову серію ЕНА № 4536338 у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до ст.. 36 КУпАП за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за те, що водій ОСОБА_1 цього дня, близько 10 год. 16 хв., на автомобільній дорозі Н-31 «Дніпро-Решетилівка» з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою , 120 км., керуючи транспортним засобом Lanos, номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження руху більш як на 20 км/год., рухався зі швидкістю 133 км/год, чим порушив п.п. 12.6 «ґ» ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП (швидкість вимірювалась приладом TruCAM ТС 008455), та не пред'явив на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.4 «а» ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП. Представник відповідача звертає увагу, що в адміністративному позові позивач не заперечує, що в місці, час та дату вказані в оскаржуваній постанові, він керував транспортним засобом Lanos, номерний знак НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції, які повідомили водієві про порушення ним швидкого режиму. Не заперечує, що швидкість руху його транспортного засобу вимірювались працівниками патрульної поліції приладом TruCAM ТС 008455. Також не заперечується позивачем, що на місці зупинки його транспортного засобу на вимогу працівників поліції він не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії. На прилад TruCAM ТС 008455 зафіксовано порушення позивачем п. 12.6 «ґ» ПДР України. Фото/відеозапис, які додані до відзиву, містять чітке зображення транспортного засобу та його номерний знак, що підтверджує належність зафіксованого порушення. Письмові пояснення під час розгляду справи водій надавав, жодних клопотань не заявляв, користувався правовою допомогою засобами мобільного зв'язку. Щодо аргументу позивача про відсутність в оскаржуваній постанові посилання на ст. 36 КУпАП представник відповідача вказує, що як вбачається з п. 5 постанови серії ЕНА №4536338 в фабулі повністю описане порушення позивача п.п. 12.6 «ґ» та 2.4 «а» ПДР України. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не забезпечуватиме дотримання балансу принципу правої стабільності та справедливості. Щодо правомірності використання поліцією лазерних вимірювачів швидкості TruCAM представник відповідача вказує, що відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 08.08.2024 р., виданого ДП «Укрметртестстандарт» , лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM ІІ № ТС 008455 є придатним для застосування. Представник відповідача вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог. Незгода позивача з його притягненням до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП не є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення та звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності (а.с.47-60).
11 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 надіслав до суду відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 12 березня 2026 року відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 повернуто без розгляду.
Судом на підставі ст.229 КАС України, у зв'язку із розглядом справи в порядку спрощеного провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 19 квітня 2025 року о 10.16 год. інспектором взводу № 1 роти № 1 батальйону УПП в Полтавській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Терещенком Д.В. ухвалено постанову про те, що 19.04.2025 року, близько 10 год. 16 хв., на автомобільній дорозі Н-31 «Дніпро- Решетилівка» з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою, 120км., керуючи транспортним засобом ДЕО ЛАНОС,, номерний знак НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження руху більше як на 20 км/год., рухався зі швидкістю 133 км/год., чим порушив п.п. 12.6 «ґ» ПДР України, швидкість вимірювалась приладом ТRUСАМ ТС 008455). При цьому водій не пред'явив посвідчення водія відповідної категорії на вимогу поліцейського Б/К 476270, чим порушив п. 2.4 «а» ПДР України, керування т/з особою, не пред'явила посвідчення водія, реєстраційного документа на ТЗ, а також поліса обов'язкового страхування цив.відповідальності власників наземних ТЗ, ч. 1 ст. 126 КУпАП. Прийняте по справі рішення, вид адміністративного стягнення у сумі штрафу 425 грн. (а.с.16).
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 КУпАП - ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст.9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно зі ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі -ПДР).
Відповідно до пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п. п. 1.1.-1.5. ПДР України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 12.6 «ґ» ПДР України поза населеними пунктами, на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою дозволяється рух зі швидкістю- не більше 110 км/год.
У відповідності до ПДР України, розділювальна смуга- це виділений конструктивно або за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.2 елемент автомобільної дороги, який розділяє суміжні проїзні частини. Розділювальна смуга не призначена для руху або стоянки транспортних засобів. При наявності на розділювальній смузі тротуару по ньому дозволяється рух пішоходів.
Термін «розділювальна смуга» використовується для усвідомлення водіями того, що даний елемент призначений для відокремлення транспортних потоків, що рухаються на великих швидкостях.
В п.п. 8.1 ПДР України встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Відповідно до п.п. 8.4 дорожні знаки поділяються на групи, в тому числі:
Ґ) інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об'єктів, територій, де діють спеціальні правила.
Знак 5.76 розділу 33 ПДР України позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
Пунктом 8.2.1 ПДР України передбачено, що дорожні знаки застосовуються відповідно до цих Правил і повинні відповідати вимогам національного стандарту. Дорожні знаки повинні розміщуватися таким чином, щоб їх було добре видно учасникам дорожнього руху як у світлу, так і в темну пору доби. При цьому дорожні знаки не повинні бути закриті повністю або частково від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, настає в разі перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.п. 2.4 «а» ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих правил та пред'явити для перевірки документи, зазначені в п.п. 2.1.
Відповідно до п.2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної Гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред'являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально);
виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, а водії військових транспортних засобів - поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами. У випадку подання сигналу про зупинку водій зобов'язаний, зокрема, зупинити транспортний засіб з дотриманням вимог Правил дорожнього руху;
пред'явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб або пред'явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у п. 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов 'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. На вимогу поліцейського, зокрема на місці здійснення спеціального поліцейського контролю, водій транспортного засобу зобов 'язаний пред 'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб та чинний страховий поліс, оскільки жодною нормою законодавства не надано право водію відмовитися від виконання згаданих обов 'язків, в тому числі з підстав безпідставної зупинки його транспортного засобу. За загальним правилом водій мас спочатку виконати відповідні вимоги, а потім не позбавлений права оскаржити дії працівника поліції» (постанова ДААС від19.06.2024 у справі 536/164/24).
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 року по справі №537/2324/17.
Відповідальність за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП, настає в разі керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред 'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Позивач не заперечує, що в місці, час та дату, вказані в оскаржуваній постанові, він керував транспортним засобом LANOS, номерний знак НОМЕР_1 , та був зупинений працівниками поліції, які повідомили водієві про порушення ним швидкісного режиму. Не заперечує, що швидкість руху його транспортного засобу вимірювалась працівниками патрульної поліції приладом ТRUСАМ ТС 008455. Також не заперечується позивачем, що на місці зупинки його транспортного засобу на вимогу працівників поліції він не пред'явив для перевірки посвідчення водія відповідної категорії.
З дослідженого фото-файлу та відеозапису з приладу TruCam LTI 20/20 №ТС008455 вбачається, що автомобіль Lanos, днз НОМЕР_1 , рухався по автодорозі Н-31 Дніпро-Решетилівка, 120 км., зі швидкістю 133 км/год. Вимірювання швидкості здійснювалося працівником поліції на відстані 285,8 м. Ліміт швидкості - 110 км/год. , що підтверджується скриншотом наданого до відзиву на позовну заяву.
З наданих відповідачем фото матеріалів вбачається, що дорожні знаки 5.76 з табличкою 7.2.1 розділу 33 ПДР України на автомобільній дорозі Н-31 (Дніпро-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка на відрізку дороги з 107км. по 126км.) відповідають вимогам Національного стандарту України «Знаки дорожні. Загальні технічні вимоги. Правила застосування» ДСТУ 4100:2014 не закриті сторонніми предметами та є видимим учасникам дорожнього руху, що підтверджується фото дорожніх знаків.
Як на підставу для скасування постанови, позивач посилався на те, що під час вимірювання швидкості транспортного засобу, лазерний вимірювач швидкості TruCAM не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках працівника поліції, що таким чином не дає змоги використовувати працівником поліції вимірювач швидкості ТЗ у такому режимі.
Суд вважає, що твердження позивача про неправомірність використання поліцейським лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів LTI 20/20 №ТС008455 в ручному режимі є безпідставним з таких підстав.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні.
З наведеного вбачається, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, яка працює не в автоматичному режимі з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Суд вважає помилковими твердження позивача про те, що в силу приписів ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» відповідач не мав права використовувати зазначений засіб вимірювальної техніки не в автоматичному режимі, оскільки наведена норма закону не виключає можливість використання органами поліції вимірювачів швидкості руху, які не є стаціонарними.
При цьому, лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС008455 отримав свідоцтво №22-01/31367 від 08.08.2024 про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки, який засвідчує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 LTI 20/20 №ТС008455 відповідає вимогам технічної документації, свідоцтво чинне до 08.08.2025. Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год (а.с.62).
Відповідно до сертифікату від 29.08.2012 №UA-МІ/1-2903-2012, лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 LTI 20/20 №ТС008455 є придатним до застосування (а.с.61).
Слід також зазначити, що відповідно до Інструкції з використання приладу Trucam (цифрова відеокамера, вимірювач швидкості, GPS), що знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет, конструктивна особливість приладу та заявлені характеристики дозволяють його використання з рук, а визначення похибки при такому використанні не буде перевищувати 2 км/год.
Під час користування приладом TruCam поліцейський керується вказаною Інструкцією.
Викладене підтверджує, що лазерний вимірювач TruCAM має можливість працювати у двох режимах, утриманням в руках під час вимірювання швидкості руху ТЗ або розміщенням на тринозі, саме в цих режимах вказаний вимірювач проходив тестування, ліцензування та сертифікацію, був признаним таким, що відповідає стандартам та правильно вимірює швидкість руху ТЗ в обох режимах.
Відтак, можливість використання приладу TruCam LTI 20/20 у ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, інструкцією з експлуатації, а також самою конструкцією приладу (наявність ручки для тримання) та не суперечить вимогам законодавства.
Враховуючи викладене, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зареєстрований в Державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад TruCam LTI 20/20 з серійним номером LTI 20/20 №ТС008455 пройшов періодичну повірку, сертифікат якої був чинним станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, тому вказаний пристрій міг використовуватись для заміру швидкості автомобіля позивача.
З огляду на наведене, суд вважає, що подані до матеріалів справи копії фотознімка та відеозапису, здійснені лазерним вимірювачем швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 LTI 20/20 №ТС008455, в розумінні положень статті 251 КУпАП, мають доказову силу в питанні встановлення факту перевищення позивачем допустимої швидкості руху.
Щодо посилання позивача на те, що йому не роз'яснено прав визначених ст. 63 КУ України та ст. 268 КУпАП та проігноровано заявлені ним клопотання спростовується наданим строною відповідача відео з боді камери поліцейського .
Щодо посилання позивача на те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не було вирішене його клопотання про ознайомлення з доказами, в тому числі з даними зафіксованим фото, відео технічними пристроями, які об'єктивно підтверджують або спростовують причетність ОСОБА_1 до вчинення адміністративного правопорушення, не спростовують факт вчинення останнім інкримінованого йому адміністративного правопорушення та підтверджуються належними і допустимими доказами. Крім того, з наданого відео вбачається, що поліцейський неодноразово просив водія пред'явити посвідчення на право керування транспортним засобом, однак водій посвідчення не пред'явив, у зв'язку з чим був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП.
Щодо твердження позивача про те, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не містить посилання на ст. 36 КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Як вбачається з оскаржуваної постанови серії ЕНА № 45363380 від 19.04.2025 р. , ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за перевищення обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год, що є порушенням п. 12.6 «ґ» ПДР України, за яке передбачено адміністративне покарання у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 340 грн. (ч. 1 ст. 122 КУпАП ), та водій не надав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційного документа на ТЗ, а також поліса обов'язкового страхування цив.відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п.п. 2.4 «а» ПДР України , за яке передбачено адміністративне покарання у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян 425 грн. (ч. 1 ст. 126 КУпАП ).
Інспектором патрульної поліції на ОСОБА_1 за вчинені адміністративні правопорушення накладено стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 126 КУпАП, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, що свідчить про застосування останнім ч. 2 ст. 36 КУпАП. Не зазначення в постанові ст. 36 КУпАП не спростовує вчинених ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, що підтверджується наданими до суду доказами.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов'язку виконувати або дотримуватися законодавства.
При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб'єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).
У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, виконав свій обов'язок щодо доказування правомірності винесення відносно позивача оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126 КУпАП, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування постанови ЕНА №4536338 від 19.04.2025 та закриття провадження по справі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки суд відмовив в задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем ОСОБА_1 не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст.126, 245, 251, 252, 288, 289, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст.9, 12, 73-77, 90, 229, 242, 244-246, 262, 286 КАС України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНП № 45363380 від 19 квітня 2025 року та закриття провадження по справі - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса проживання , АДРЕСА_1 , РНКППО - НОМЕР_2 .
Відповідач - Департамент патрульної поліції , адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646.
Суддя Л.І.Савченко