05 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/24463/24 пров. № А/857/34373/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І.М., Пліша М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року (головуючий суддя Желік О.М., м. Львів) у справі № 380/24463/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11.09.2024 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу період трудової діяльності з 03.10.1986 по 07.02.1989 відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 ; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати позивачу до спеціального стажу періоди роботи з 03.10.1986 по 07.02.1989, з 01.09.1990 по 19.06.1991 та з 26.06.1991 по 10.06.2024, нарахувати та виплатити грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсії станом на дату її призначення, яка не підлягає оподаткуванню.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області від 11.09.2024 про відмову в частині призначення ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачену пунктами е-ж ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди її роботи з 03.10.1986 по 07.02.1989 на посаді викладача музично-теоретичних дисциплін та концертмейстера; з 01.09.1990 по 19.06.1991 на посаді викладача теоретичних дисциплін класу концертмейстера; з 26.06.1991 по 10.06.2024 на посаді викладача теоретичних дисциплін. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що посада викладача в позашкільних навчальних закладах не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою №909.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В трудовій книжці серії НОМЕР_1 зазначено, що в період з 03.10.1986 по 07.02.1989 ОСОБА_1 займала посаду викладача музично-теоретичних дисциплін та концертмейстера; з 01.09.1990 по 19.06.1991 ОСОБА_1 займала посаду викладача теоретичних дисциплін класу концертмейстера; з 26.06.1991 по 10.06.2024 ОСОБА_1 займала посаду викладача теоретичних дисциплін.
ОСОБА_1 зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день призначення пенсії згідно з пунктом 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області від 11.09.2024 відмовлено позивачці у призначенні відповідної допомоги з посиланням на те, що посада викладача в позашкільних навчальних закладах не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затвердженого постановою №909.
Вважаючи, що позивач має право на отримання одноразової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій за віком та відповідачами протиправно відмовлено їй у нарахуванні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, остання звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058- IV).
Згідно з п. 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191.
Пунктом 2 зазначеного Порядку встановлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з досягненням нею пенсійного віку, наявністю у неї необхідного страхового стажу, вихід на пенсію саме з посади в закладах та установах державної та комунальної форми власності, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058 будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічний висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №234/13835/17.
Апелянт покликається на те, що страховий стаж працівника освіти у позивача відсутній, адже посади, на яких працювала позивач, не віднесені до посад, визначених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затвердженого постановою №909.
Так, відповідно до статті 28 Закону України «Про освіту» система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Згідно із приписами статті 29 Закону України «Про освіту» структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту.
Також статтею 1 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 №1841-ІІІ визначено, що позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що здобувають вихованці, учні і слухачі в закладах позашкільної освіти, інших суб'єктах освітньої діяльності за програмами позашкільної освіти.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту» заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.
Згідно з абзацом 3 частини 4 статті 21 Закону України «Про позашкільну освіту» педагогічні працівники закладів позашкільної освіти мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
Також Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433 «Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад» затверджено типи позашкільних навчальних закладів, зокрема, мистецькі школи: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо.
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, в якому посада викладача школи мистецтв не передбачена.
З цього приводу судом першої інстанції враховано, що Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 по справі №756/9879/16-а викладено висновок стосовно того, що при встановленні права на зарахування періоду роботи до спеціального страхового стажу, необхідно враховувати та аналізувати положення Закону України «Про освіту» №1060-XII, Закону України «Про позашкільну освіту» № 1841-III, Переліків №963, № 433, які також регулюють правовідносини, що виникають при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України заяв громадян про призначення пенсій за вислугу років.
Отже при встановленні права на зарахування періоду роботи позивача до спеціального страхового стажу, який дає право у тому числі на призначення грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Розділу Прикінцевих положень Закону №1058-IV необхідним є системний аналіз законодавства, з метою встановлення, чи відноситься посада викладача школи мистецтв Дитячої музичної школи до педагогічних посад.
При цьому, Верховним Судом неодноразово зверталась увага на те, що перелік закладів, установ освіти і посад, визначений Переліком від 04.11.1993 №909, містить прогалини, що зумовлює обмеження права педагогічних працівників на отримання пенсії за вислугу років.
Зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №233/4308/17 та від 30.01.2019 у справі №442/456/17 при розгляді подібних правовідносин, суд відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №419/794/15, і серед іншого вказав: «Таким чином, викладач музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем та концертмейстером в дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні п.«е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909».
Враховуючи системний аналіз положень Закону України «Про освіту», Закону України «Про позашкільну освіту», Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, Переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433, суд дійшов вірного висновку, що посада викладача школи мистецтв, яку обіймала позивача, відносяться до педагогічних і дають право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №876/5312/17, Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 233/4308/17, від 08.04.2020 у справі №149/2408/17.
Таким чином, спірні періоди роботи позивача з 03.10.1986 по 07.02.1989 на посаді викладача музично-теоретичних дисциплін та концертмейстера, з 01.09.1990 по 19.06.1991 на посаді викладача теоретичних дисциплін класу концертмейстера, з 26.06.1991 по 10.06.2024 на посаді викладача теоретичних дисциплін необхідно зарахувати до її спеціального стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, п. 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», навіть попри те, що зазначені посади прямо не передбачені затвердженим Переліком №909.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 11.09.2024 фактично відмовлено позивачу у виплаті відповідної одноразової допомоги.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправними, а тому необхідно зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років передбачених пунктами «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», наступні періоди: з 03.10.1986 по 07.02.1989 на посаді викладача музично-теоретичних дисциплін та концертмейстера, з 01.09.1990 по 19.06.1991 на посаді викладача теоретичних дисциплін класу концертмейстера, з 26.06.1991 по 10.06.2024 на посаді викладача теоретичних дисциплін; а також зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
При обґрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р «Про судове рішення в адміністративній справі», якщо у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржене, тому апеляційному перегляду у цій частині не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі № 380/24463/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш