05 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/6632/25 пров. № А/857/33138/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року (головуючий суддя Нор У.М., м. Рівне) у справі № 460/6632/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій,
ОСОБА_1 звернулась із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправним і скасувати рішення відповідача №104650021173 від 12.03.2025 року щодо відмови у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу з 12.02.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку у відповідності зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у призначенні пенсії відмовлено в зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання або постійної роботи у зоні гарантованого добровільного відселення.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 є особою, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія), що підтверджується відповідним посвідченням, копія якого знаходиться з матеріалах справи.
Відповідно до копії паспорта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка звернулася до відповідача з письмовою заявою про призначення її пенсії за віком на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням від 12.03.2025 №104650021173 відмовлено у призначенні пенсії за віком. На момент подачі заяві позивачці виповнилося 54 роки. В якості підстави зазначено: період проживання або роботи станом на 1 січня 1993 року становить менше 3 років.
Не погоджуючись з відмовою відповідача в призначенні йому пенсії зі зниженням пенсійного віку, позивач звернулась до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ст. 9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.
Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Відповідно до пп.5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами внесеними згідно з Постановою правління Пенсійного фонду України №13-2 від 30.07.2015, далі - Порядок №22-1), документом, що засвідчує особливий статус особи, зокрема є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:
1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;
2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 років.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених вище правових норм викладено у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року справі № 556/1153/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 565/1829/17.
Згідно з довідкою від 15.08.2024 №02-59/100, виданою виконавчим комітетом Кононицької сільської ради Рівненської області про те, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала з 26.04.1986 по 15.08.1988, з 06.07.1993 по 01.10.1993 та з 14.08.1995 по 16.08.2000, з 01.08.2024 по теперішній час (дата видачі довідки 15.08.2024) в с. Дубівка Вараського (Володимирецького) району Рівненської області, дана територія відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
В матеріалах справи знаходиться довідка Кононицького ліцею про те, що ОСОБА_1 проходила переддипломну педагогічну практику в Кононицькій середній школі з 23.10. по 09.12.1992.
Крім того, згідно рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 19.11.2024 року, ухваленого в справі № 556/2642/24, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в період з 25.06.1989 року по 31.08.1990 року, з 25.06.1990 року по 31.08.1990 року, з 25.06.1991 року по 31.08.1991 року, та з 25.06.1992 року по 31.08.1992 року постійно проживала в с. Дубівка Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області.
Як вірно вказав суд першої інстанції, рішення суду набрало законної сили, а тому вищезазначені обставини в силу положень ч.4 ст. 78 КАС України доказуванню не підлягають.
Також, село Дубівка та С. Кононичі Володимирецького (нині Варацького) району Рівненської області згідно з Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106 віднесені до зони гарантованого добровільного відселення (ІІІ категорія) внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, термін проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 року, підтверджений довідкою органу місцевого самоврядування та судовим рішенням, становить 4 роки 11 місяців 22 дні.
Пунктом 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1) визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні радіологічного контролю - не менше 3 років, - категорія 3.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 65 Закону № 796 учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілим від катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Відповідно до ст. 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема, і призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
В матеріалах справи відсутні докази, що посвідчення, видане позивачу, визнане недійсним.
Отже, колегія суддів вважає, що наявність у позивача посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, а отже позивач має право на зниження пенсійного віку.
Як вже було зазначено, проживання особи щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 зазначив, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування. Отже, відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
В матеріалах справи наявні докази проживання позивача у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення. Відтак, наведене свідчить про наявність підстав для зарахування початкової величини та зниження пенсійного віку на 3 роки.
Водночас, проживання позивачки в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 понад 3 роки та станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії понад 10 років, надає такій особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні (на 6 років), тобто у 54 роки відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
В даному випадку достатність необхідного страхового стажу відповідачем не заперечується, відтак доказуванню не підлягає.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про зобов'язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 12.02.2025 року пенсію за віком згідно зі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі № 460/6632/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш