Справа № 539/205/26
Провадження № 1-кп/539/166/2026
13 березня 2026 року місто Лубни
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі: прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Лубнах Полтавської області у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2025 року за № 62025100150000408, клопотання прокурора та захисника щодо запобіжного заходу відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця громадянина України, уродженця міста Лохвиці Полтавської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця - курсанта 5 навчального взводу 11 навчальної роти 3 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , солдата, розлученого, має на утриманні двох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повна загальна середня освіта, не є інвалідом, раніше не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 407, частиною другою статті 369-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України), -
У січні 2025 року до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від прокурора Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2025 року за № 62025100150000408, щодо ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 407, частиною другою статті 369-2 КК України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2026 року у справі № 539/205/26 (провадження № 1-кп/539/166/2026) визначено головуючого суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 19 січня 2026 року у кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання на 22 січня 2026 року.
12 березня 2026 року до суду надійшло клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , залишивши 28 листопада 2024 року лікувальний заклад - військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), у порушення вимог статей 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статей 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем військової служби і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконного ухилитися від її проходження, без дозволу відповідних командирів (начальників), в умовах воєнного стану, 28 листопада 2024 року, точний час в ході досудового розслідування не встановлений, без поважних причин до місця проходження військової служби у військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) не з'явився. ОСОБА_4 , проводячи час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, до моменту його затримання в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) 25 листопада 2025 року о 16.49 год на АДРЕСА_3 .
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що своїми умисними діями, які виразились у нез'явленні військовослужбовцем вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п'ятою статті 407 КК України.
Крім цього, ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він 25 листопада 2025 року приблизно о 16.49 год, діючи умисно, переслідуючи корисливі мотиви, з метою незаконного збагачення, перебуваючи на АДРЕСА_3 , одержав від ОСОБА_8 для себе неправомірну вигоду - грошові кошти у розмірі 1 700 дол. США за вплив на прийняття службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 рішень щодо зняття ОСОБА_8 як військовозобов'язаного з розшуку, отримання документів щодо проведення військово-лікарської комісії без фактичного її проходження та визнання непридатним до військової служби у воєнний стан з подальшим зняттям з військового обліку із ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України.
Слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Полтави 26 листопада 2025 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 23 січня 2026 року 16.49 год. Одночасно визначено запобіжний захід у виді застави в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що, відповідно, становить 181 680 грн, та покладено на підозрюваного обов'язки, передбачені частиною п'ятою статті 194 КПК України.
Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 22 січня 2026 року продовжено відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 22 березня 2026 року включно. Визначено ОСОБА_4 заставу у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 199 680 грн.
Водночас, враховуючи те, що строк тримання під вартою ОСОБА_4 закінчується, однак ризики, які стали підставою для обрання йому запобіжного заходу, продовжують існувати, а завершити судовий розгляд до цього часу неможливо, необхідно продовжити ОСОБА_4 строк тримання під вартою.
Причетність ОСОБА_4 до вчинення зазначених кримінальних правопорушень підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, а саме: протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 14 листопада 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 19 листопада 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_8 від 25 листопада 2025 року; протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукових) дій, передбаченої статтею 260 КПК України, стосовно ОСОБА_8 від 20 листопада 2025 року; протоколом огляду, ідентифікації, вручення грошових коштів від 25 листопада 2025 року; протоколом про закінчення контролю за вчиненням злочину відкритим фіксуванням від 25 листопада 2025 року; протоколом про проведення негласної слідчої (розшукової) дії відповідно статті 271 КПК України, контролю за вчиненням злочину у формі оперативної закупки від 26 листопада 2025 року; протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії, передбаченої статтею 260 КПК України, стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_4 від 28 листопада 2025 року; протоколом проведення обшуку за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , від 25 листопада 2025 року; протоколом затримання ОСОБА_4 , у порядку статті 208 КПК України, підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27 частиною третьою статті 368 КК України, та проведення особистого обшуку останнього від 25 листопада 2025 року; протоколом огляду п'ятьох аркушів із відтисками печаток від 27 листопада 2025 року; протоколом огляду мобільного телефону марки «Samsung Galaxy A30» ІМЕІ-1: НОМЕР_3 , ІМЕІ-2: НОМЕР_4 із двома SIM-картами оператора мобільного зв'язку ПрАТ «ВФ Україна» НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , від 05 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_9 від 22 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 від 22 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 23 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 18 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 18 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_14 від 15 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_15 від 13 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_16 від 15 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_17 від 17 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_18 від 15 грудня 2025 року; протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукуваної) дії, передбаченої статтею 263 КПК України, відносно ОСОБА_4 від 30 грудня 2025 року; протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукуваної) дії, передбаченої частиною третьою статті 368 КПК України, відносно ОСОБА_4 від 30 грудня 2025 року; протоколом за результатами проведення негласної слідчої (розшукуваної) дії, передбаченої частиною третьою статті 368 КПК України, відносно ОСОБА_8 від 30 грудня 2025 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_19 від 08 січня 2026 року; повідомленням про підозру ОСОБА_4 за частиною п'ятою статті 27 частиною третьою статті 368 КК України від 26 листопада 2025 року; ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2025 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 ; висновком експерта від 28 листопада 2025 року № СЕ-19/117-25/25882-ДД; повідомленням про нову та зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_4 за частиною п'ятою статті 407, частиною п'ятою статті 27 частиною третьою статті 368 КК України від 15 грудня 2025 року; повідомленням про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_4 за частиною п'ятою статті 407, частиною другою статті 369-2 КК України від 09 січня 2026 року.
Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаних кримінальних правопорушень, у ході досудового розслідування зібрано достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри та пред'явленого обвинувачення.
Крім того, наявні ризики, передбачені статтею 177 КПК України, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інші кримінальні правопорушення, які з часу обрання та продовження запобіжного заходу не зменшились.
В обґрунтування ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, а саме ризику переховування ОСОБА_4 від суду, зазначено, що останній обґрунтовано підозрюється у скоєнні кримінальних правопорушень, за вчинення яких КК України передбачені покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років. Усвідомлення підозрюваним невідворотності вказаного покарання вже саме по собі може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватись від органів досудового розслідування та суду (ризик втечі). Водночас, у обвинуваченого відсутні міцні соціальні зв'язки, він не одружений.
В обґрунтування ризику, передбаченого пункту 3 частини першої статті 177 КПК України, а саме незаконно впливати та свідків, зазначено, що на цей час стороні захисту відкрито матеріали досудового розслідування, у тому числі відомості про усіх свідків у кримінальному провадженні. У свою чергу ОСОБА_4 з огляду на його поінформованість з колом наявних свідків обвинувачення у кримінальному провадженні, з метою ухилення від кримінальної відповідальності за скоєне буде шляхом підкупу, примушування, іншого тиску впливати на вказаних свідків з метою схилити їх до відмови від дачі правдивих показань або надання неправдивих показань у кримінальному провадженні. Враховуючи те, що ОСОБА_4 у кримінальному провадженні інкримінується вчинення двох тяжких злочинів, свідки сприйматимуть його погрози реально, тобто у нього є реальна можливість впливати на них. Ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Також у кримінальному провадженні проводилась експертне дослідження, на висновки за результатами яких сторона обвинувачення має намір покликатись під час судового розгляду в обґрунтування обвинувачення і які відкриті стороні захисту. Існує і ризик незаконного впливу на експертів у цьому кримінальному провадженні. Зазначене у своїй сукупності підтверджує наявність ризику, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України.
Наявність ризику, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, обґрунтовується тим, що ОСОБА_4 у разі не продовження йому строку тримання під вартою буде продовжувати вчиняти злочини, аналогічні тим, які йому інкримінуються у цьому кримінальному провадженні. Бажаючи уникнути передбаченого законом покарання за вчинення злочинів, ОСОБА_4 буде намагатися переховуватися від суду, у зв'язку з чим може вчинити інші кримінальні правопорушення, насамперед ті, які пов'язані з ухиленням від проходження військової служби, незаконним впливом на свідків та незаконним перетином кордону.
Викладене свідчить про відсутність у нього соціально-стримуючих факторів, які б давали підстави вважати, що він не буде незаконно впливати на свідків, не вчинить інше кримінальне правопорушення, не буде переховуватись від суду.
Запобігання вказаним ризикам можливе лише шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, виходячи з наступного:
- особисте зобов'язання не може бути обране відносно ОСОБА_4 , оскільки його особистість не заслуговує на довіру і підстав вважати, що останній буде виконувати покладені на нього обов'язки немає; перебуваючи на свободі він може продовжувати свою злочинну діяльність, а також особисто може чинити тиск на свідків з метою уникнути відповідальності за вчинені злочини;
- особиста порука не може бути застосована до ОСОБА_4 , оскільки відсутні особи, які можуть виступити як поручителі, що забезпечать виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та забезпечать належну його поведінку; перебуваючи на свободі він може продовжувати свою злочинну діяльність, а також може чинити тиск на свідків у кримінальному провадженні з метою уникнути відповідальності за вчинені злочини;
- застава не може бути застосована до підозрюваного ОСОБА_4 , оскільки останній не має достатніх коштів для виплати застави;
- домашній арешт не може бути застосований до ОСОБА_4 , оскільки при застосуванні запобіжного заходу у виді домашнього арешту є ймовірність, що останній буде порушувати обраний запобіжний захід, може продовжувати свою злочинну діяльність, а також може чинити тиск на свідків, з метою уникнути відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтею 177, 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 407 КК України.
Враховуючи викладене, є достатньо підстав вважати, що тільки один запобіжний захід - тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та забезпечить його належну процесуальну поведінку. Враховуючи те, що це кримінальне провадження перебуває на стадії підготовчого судового засідання, а під час судового розгляду необхідно дослідити значний обсяг письмових доказів, висновки експерта, допитати свідків, завершити судовий розгляд до закінчення дії попередньої ухвали про продовження строку тримання ОСОБА_4 під вартою, тобто до 21 травня 2026 року не можливо.
На підставі викладеного прокурор Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 у поданому до суду клопотанні просив продовжити ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 днів без визначення розміру застави.
У підготовчому судовому засіданні прокурор підтримав викладені у клопотанні доводи, поросив його задовольнити.
Захисник ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні заперечила щодо поданого прокурором клопотання. Вказувала, що просила застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Вказувала, що наведені прокурором ризики є недоведеними. Вплив на свідків, перебуваючи під цілодобовим домашнім арештом, є неможливим, крім того, вони не є прямими свідками інкримінованих підозрюваному кримінальних правопорушень. Прокурором не зазначено, на яких саме свідків може впливати підозрюваний, та яким саме чином. Лише тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень не може бути підставою для застосування найсуворішого запобіжного заходу. Відсутні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, після інкримінованого йому самовільного залишення військової частини він проживав вдома разом з двома дітьми та співмешканкою. Сторона обвинувачення не зазначає, чому не можна обрати домашній арешт або інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Безпідставними є доводи щодо можливого продовження злочинної діяльності.
На підставі викладеного захисник ОСОБА_5 просила: у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про продовження строку тримання під вартою щодо ОСОБА_4 відмовити; обрати ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Зазначила, що у разі задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просить визначити ОСОБА_4 заставу у мінімальному розмірі.
Обвинувачений підтримав доводи захисника, просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати йому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Вказував, що не буде впливати на свідків. Зазначив, що має на утриманні двох дітей, а також проживає з дівчиною однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Стверджував, що має незадовільний стан здоров'я, має багато захворювань та потребує лікування. Вказував, що не має наміру вчиняти інші кримінальні правопорушення, впливати на свідків, експерта або переховуватися від суду.
Прокурор у судовому засіданні заперечував щодо клопотання захисника щодо обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, просив відмовити у його задоволенні, оскільки такий запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, які є належним чином доведеними.
Встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2025 року у справі № 554/16642/25 застосовано відносно ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у межах строку тримання під вартою, передбаченого частиною першою статті 197 КПК України, строком на 60 днів, який обчислювати з 16.49 год 25 листопада 2025 року. Кінцевим днем тримання під вартою визначено 23 січня 2026 року 16.49 год. Розмір застави визначено у межах 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 181 680 грн у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок: отримувач - ТУ ДСАУ в Полтавській області, ЗКПО 26304855, р/р UA 398201720355289002000015950 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, призначення платежу - застава, № ухвали суду та назва суду, прізвище, ім'я, по батькові платника застави, сума застави, дата внесення застави. Підозрюваний або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали. У разі внесення застави покладено на підозрюваного такі обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд, залежно від стадії кримінального провадження, про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади власний паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну. Роз'яснено підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному в даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на вказаний депозитний рахунок коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа місця ув'язнення має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю. У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
Відповідно до частини третьої статті 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною другою статті 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років (пункт 4 частини другої статті 183 КПК України).
Суд сприймає як переконливі й такі, що заслуговують на увагу, доводи сторони обвинувачення в частині аргументації ризиків, передбачених статтею 177 КПК України у цьому провадженні, оскільки, враховуючи позицію Європейського суду з прав людини в частині того, що наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови»), такі ризики належним чином вмотивовані прокурором та підтверджуються наявними матеріалами, у тому числі у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Також вагомим є наведений стороною обвинувачення ризик того, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснювати незаконний вплив на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Факт направлення обвинувального акта до суду та призначення підготовчого судового засідання не зменшує ризик можливого незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а навпаки збільшує вірогідність його настання внаслідок обізнаності обвинуваченого з усіма наявними матеріалами кримінального провадження, у тому числі, протоколами допитів свідків з наданими показаннями та наближенням стадії допиту свідків.
Суд не виключає, що у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу обвинувачений може продовжити злочинну діяльність або вчинити інше кримінальне правопорушення.
Ризик повторного вчинення кримінального правопорушення суд оцінює як високий, оскільки, обвинувачений ніде не працює (до суду не подано доказів, що обвинувачений працює неофіційно, має будь-який дохід тощо), відповідно до обвинувального акта, вчинив інкриміновані йому кримінальні правопорушення, зокрема, з метою одержання неправомірної вигоди для себе. Суд вважає, що ОСОБА_4 може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Злочини, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_4 відноситься до категорії нетяжких і тяжких, а санкція частини п'ятої статті 407 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на термін від 5 до 10 років. Отже, як ризики, які дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першої статті 177 КПК України, варто розцінювати ту обставину, що ОСОБА_4 , розуміючи невідворотність покарання за скоєні злочини, може переховуватись від суду.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин та з урахуванням доводів, викладених стороною обвинувачення та стороною захисту, суд вважає, що прокурором доведено наявність обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.
Суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, оцінивши у сукупності всі доводи, вважає, що вони у своїй сукупності вказують на те, що обставини, передбачені пунктом 3 частини першої статті 194 КПК України, є дійсними, що, у світлі норм кримінального процесуального законодавства, свідчить про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком у цьому випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від органу досудового розслідування, суд враховує, що такі дії цілком вірогідні з огляду на покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину.
Дані визначені пунктами 1-3 частини третьої статті 132 КПК України є дійсними, оскільки встановлено наявність передумов, регламентованих пунктом 3 частини першої статті 194 КПК України.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
Суд враховує, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою. Обираючи строк тримання під вартою обвинуваченому, суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише його права, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Інші, більш м'які запобіжні заходи, не пов'язані з триманням під вартою, застосувати до ОСОБА_4 неможливо з наступних причин:
- особисте зобов'язання неможливо застосувати, оскільки вказаний запобіжний захід є найменш суворим запобіжним заходом з-поміж інших, передбачених статтею 176 КПК України, і є неспіврозмірним із врахуванням інкримінованого, не забезпечить належної поведінки обвинуваченому під час судового розгляду та фактично виключає будь-який контроль за поведінкою обвинуваченого за умови його перебування на свободі, що створить усі необхідні умови для настання ризиків, передбачених статтею 177 КПК України;
- особисту поруку неможливо застосувати у зв'язку з тим, що на адресу органу досудового розслідування, прокуратури та суду не надходило письмових звернень від осіб, готових поручитися за обвинуваченого та забезпечити його належну процесуальну поведінку, що негативно характеризує його особу;
- заставу неможливо застосувати у зв'язку з тим, що на адресу органу досудового розслідування, прокуратури та суду не надходило заяв або клопотань від обвинуваченого, його захисника, рідних чи інших осіб про врахування можливостей внесення грошових коштів на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- домашній арешт неможливо застосувати у зв'язку з тим, що обвинувачений підлягає постійному візуальному контролю з метою запобігання вчиненню вказаних ризиків, а його перебування на свободі дасть йому усі можливості продовжувати вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Вирішуючи питання про співвідношення у вигляді цілодобового домашнього арешту та тримання під вартою, суд зазначає наступне. Домашній арешт та тримання під вартою є ізоляційними запобіжними заходами, проте рівень ізоляції особи за ними суттєво відрізняється з огляду на умови, пов'язані з позбавленням (обмеженням) волі підозрюваного. У цьому контексті домашній арешт є «несуворою» формою ізоляції підозрюваної та, зокрема, не запобігає можливості вільного спілкування обвинуваченого як особисто, так і за допомогою засобів телекомунікації з особами, стосовно яких є обов'язок утриматись від спілкування.
Суд не вважає обґрунтованими доводи сторони захисту щодо застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, а саме у вигляді цілодобового домашнього арешту, оскільки такий запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, визначеним частиною першою статті 177 КПК України, які судом визнано доведеними.
Судом також враховано доводи обвинуваченого та його захисника щодо інших обставин, однак зазначені доводи не є підставою для застосування більш м'якого запобіжного заходу. Зазначені стороною захисту обставини в світлі наведених вище фактичних даних, не є настільки переконливими та вагомими, щоб знизити встановлені ризики до маловірогідності чи до їх виключення на цьому етапі судового розгляду.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин та з урахуванням доводів, викладених стороною обвинувачення та стороною захисту, суд вважає, що прокурором доведено наявність обставин, передбачених частиною першою статті 194 КПК України.
За сукупності наведених обставин, суд вважає за доцільне клопотання прокурора задовольнити.
Відповідно до частини третьої статті 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з абзацом восьмим частини четвертої статті 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України.
Зі змісту норм процесуального права вбачається, що визначення розміру застави, за наявності випадків, передбачених частиною четвертою статті 183 КПК України, є правом, а не обов'язком слідчого судді, суду. Водночас до суду не подано доказів, що змінилися обставини, які були підставою для визначення застави ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Полтави від 26 листопада 2025 року у справі № 554/16642/25.
Суд враховує вимоги статті 183 КПК України та вважає за необхідне визначити обвинуваченому заставу у розмірі, який буде достатнім для забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків, з урахуванням вимог статті 182 КПК України. Суд вважає за необхідне визначити обвинуваченому альтернативного запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 199 680 грн. Внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, з урахуванням ризиків, визначених статтею 177 КПК України, та відповідно до його майнового стану буде достатнім стримуючим приписом від порушення процесуальних обов'язків.
Керуючись статтями 194, 369, 372 КПК України, суд -
Клопотання захисника про застосування запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не пов'язаного з триманням під вартою, у вигляді цілодобового домашнього арешту залишити без задоволення.
Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, тобто до 11 травня 2026 року включно.
Визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в грошовому виразі становить 199 680 (сто дев'яносто дев'ять шістсот вісімдесят) гривень.
У разі внесення застави у визначеному в ухвалі суду розмірі, вважається, що до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у вигляді застави. Сума застави може бути внесена обвинуваченим або іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у розмірі, визначеному в цій ухвалі, у національній грошовій одиниці України.
У разі звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти у зв'язку з внесенням застави покласти на нього такі обов'язки:прибувати до прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає чи перебуває без дозволу прокурора, суду; повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування зі свідками у цьому кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених на обвинуваченого, визначити на строк два місяці з моменту звільнення з-під варти. Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент часу внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі суду, протягом дії ухвали.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, визначених у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27 січня 2025 року за № 62025100150000408.
Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченому, захиснику та направити керівнику Державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№23)» для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим - в цей же строк з моменту вручення їй копії цієї ухвали.
Суддя ОСОБА_1