Справа № 620/12045/25 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
13 березня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просив:
поновити строк звернення до адміністративного суду з позовом;
визнати незаконним не нарахування ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період проходження ним служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 13.12.2022 по 09.03.2023;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду в повному обсязі відповідно до Постанови КМУ від 28 лютого 2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період проходження ним служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з 13.12.2022 по 09.03.2023;
витребувати від військової частини НОМЕР_1 : копії рапортів безпосередніх командирів позивача про нарахування йому додаткової грошової винагороди за наступні періоди: грудень, січень 2023 року (до 100 000 грн.); витяги з бойових журналів, розпоряджень, наказів про залучення до заходів із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ щодо ОСОБА_1 за 2022-2023 роки.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк 10 днів з часу отримання ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами повернуто позивачу.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви скасувати, справу напрвити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.12.2025, 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження.
Розгляд апеляційної скарги 11.03.2026 не здійснювався, у зв'язку з перебуванням головуючого судді у відрядженні.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк 10 днів з часу отримання ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви.
Суд першої інстанції постановляючи ухвалу від 11.11.2025 виходив з того, що позовна заява не відповідає вимогам частини шостої статті 161 КАС України.
Як зазначив суд, позивач виключений зі списків особового складу - 03.08.2023, до суду звернувся 04.11.2025, отже, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України.
З огляду на матеріали справи, копію ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивач отримав 12.11.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами - повернуто позивачу, оскільки як зазначив суд першої інстанції, станом на день постановлення ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.12.2025 недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі від 11.11.2025 позивачем не усунуто.
Натомість ОСОБА_1 вважає вказані висновку суду незаконними та необґрунтованими, оскільки:
- відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі №1-7/2024 (337/24) визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
- поки суд не отримує відповідні докази від відповідача щодо дати вручення наприклад грошового атестата або іншого документа, що підтверджує інформація про суми нараховані при звільненні, то до цього моменту, вказівка про те, що позивач пропустив строк звернення до суду є лише припущенням.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX, назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: "Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
На переконання колегії суддів, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми, вручення грошового атестату тощо.
Так, позивач виключений зі списків особового складу - 03.08.2023, грошовий атестат в матеріалах справи відсутній, з огляду на що, достатніх доказів про обізнаність позивача про нараховані та виплачені суми при його звільненні зі служби, матеріали справи не містять, хоча позивач наголошує на тому, що не був обізнаний про такі суми, а відповідачем не надано доказів ознайомлення під підпис про виплати.
Колегія суддів вважає, що таке ознайомлення відбувається, шляхом вручення грошового атестата, тобто, письмового документа, в якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні/виключенні зі списків особового складу частини. Про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини та вручення грошового атестату.
Отже, саме дата одержання письмового повідомлення про суми, нараховані івиплачені йому при звільненні, є датою обізнаності позивача про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
Натомість, у даній справі, позивача не ознайомлено із сумами, що підлягають виплаті, що не було перевірено судом та не спростовано наявними матеріалами, тому, висновки суду є передчасними.
Отже, строк для звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання достовірних даних про суми виплаченого грошового забезпечення, а саме із моменту отримання Довідки про нараховані та перераховані суми основних та додаткових видів грошового забезпечення від 25.07.2025 року виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , однак на руки позивач її не отримував, а тому і строки звернення до суду розпочалися виключно з дати отримання його представником позивача у відповідь на адвокатський запит 31.07.2025. Без доведення протилежного, інші висновки суду ґрунтуються на припущеннях.
Водночас, на даному етапі судового розгляду, матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про нараховані і виплачені йому суми при звільненні. Таким чином, строк для звернення до суду в частині позовних вимог за період з 13.12.2022 по 09.03.2023 має обраховуватися з дати вручення Довідки про нараховані та перераховані суми основних та додаткових видів грошового забезпечення, тобто 31 липня 2025 року (дата відповіді на запит).
Колегія суддів вважає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами за спірний період, слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розмірами та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду із цим позовом та, за необхідності, з'ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
Твердження апелянта про необхідність врахування рішення Коснтитуційного Суду України від 11.12.2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України ( є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд не приймає до уваги, з огляду на таке.
Згідно з частиною другою ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій), вказав про те, що: «частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю».
У Рішенні від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України зазначив про те, що: «незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність».
Тобто, рішення Конституційного Суду України не має ретроспективної (ретроактивної) дії та поширюється лише на правовідносини, які виникли після його ухвалення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустив неправильне застосування норм права, у зв'язку із чим, дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви в частині позовних вимог позивачу.
Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).
Отже, апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно п. ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2025 року - скасувати
Справу направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко