ЄУН 201/8712/25
Провадження № 2/201/682/2026
13 березня 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого - судді Покопцевої Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) матеріали цивільної справи за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, -
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що між КП «Дніпроводоканал» та відповідачем як власником квартири АДРЕСА_1 встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг з водопостачання та водовідведення за вказаною адресою.
Відповідно до розрахунку позивача сума заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 , відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 за період з жовтня 2012р. по грудень 2024р. складає 42 717грн 91коп.
З витягу з Державного реєстру речових прав від 16.04.2025р. вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку з несплатою відповідачем наданих послуг водопостачання та водовідведення позивач просить стягнути цю заборгованість в судовому порядку, а також стягнути 4735грн 16коп - інфляційного збільшення (з липня 2018 року по січень 2022 року) та 608,36 грн. - 3 % річних (з липня 2018 року по січень 2022 року), вирішити питання судових витрат.
У строк, що визначений в ухвалі суду відповідачем відзиву подано не було.
Судом в порядку ч.ч. 6,8 ст. 187 ЦПК України направлявся запит щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача, і за змістом отриманих відповідей їх місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 15).
За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.
Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов'язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.
За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи - адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
Суд двічі направляв на зареєстровану адресу відповідача копії ухвал про відкриття провадження з копіями позовної заяви та доданих до неї документів. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасників справи про його розгляд.
Відповідач кореспонденцію суду не отримав; вперше направлена йому поштова кореспонденція повернута із довідкою пошти про закінчення терміну зберігання, вдруге направлена повернута суду із відміткою «адресат відсутній».
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.
Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання, місцем знаходження нерухомого майна, а також шляхом оголошення через сайт судової влади), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Разом з тим, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17, відсутність відзиву на позов не є визнанням позовних вимог та не означає доведеність позовних вимог.
Суд, дослідивши письмові докази в матеріалах справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна, місцезнаходження якого: АДРЕСА_2 , в спецпідрозділі «актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень», наявний запис про обтяження 12435393, дата, час державної реєстрації: 09.12.2015р., державний реєстратор Кір'ян Марина Юріївна, Дніпропетровське міське управління юстиції; документи, подані для реєстрації: ухвала суду, серія та номер: справа 32501/16918/15-ц (2-з/201424/2015) виданий 16.10.2015р., видавник Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, суддя Черновськой Г.В., вид обтяження - арешт нерухомого майна, опис предмета обтяження: арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 (а.с.3).
Згідно довідки на особовий рахунок № НОМЕР_1 регіон: АДРЕСА_2 , мешканців 2, пільговиків 0 (водопостачання та відведення) наявна заборгованість: з жовтня 2012 по червень 2018р.р. включно нарахована заборгованість 9 801грн 53коп, разом 9 796грн 47коп (а.с.5).
Згідно розрахунку заборгованості по особистому рахунку НОМЕР_2 адреса: АДРЕСА_2 з липня 2018 по грудень 2024р.р. вих. сальдо 42 717грн 91коп, інфляція 4735грн 16коп, 3% 606грн 36коп (а.с.6).
Згідно зі статутом КП «Дніпроводоканал» ДМР, затвердженого рішенням Дніпровської міської ради 20.03.2019р. № 68/13, метою та предметом діяльності позивача є господарська діяльність, в тому числі з надання послуг водопостачання та водовідведення (а.с.7).
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно із ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних права та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інші юридичні факти.
Ст.509 ЦК України, передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст. 66, 67, 162 ЖК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
П.5 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У ч.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що у неї не має підстав для сплати за послуги з водопостачання та водовідведення у зв'язку із тим, що між сторонами не був укладений договір, з огляду на наступне.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20.04. 2016р. в справі №6-2951цс15, хоч у ч.1 ст. 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п.1 ч.1 ст. 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.09.2018р. у справі №750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2019р. у справі №642/2858/16).
Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020р. у справі №712/8916/17 (провадження №14-448цс19).
Відповідно до ст. 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.
Судом встановлено, що вимоги до відповідача обгрунтовані тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна, і він не подавав відповідної заяви до позивача про тимчасову відсутність одного з членів сім?ї та заяви про опломбування запірних вентилів на вводі в квартиру та не бажання користування послугами водопостачання та водовідведення, у зв?язку з чим вважають, що нарахування за водопостачання та водовідведення здійснювалося правомірно та з дотриманням законодавства у сфері водопостачання та водовідведення.
Судом ці доводи перевірені і встановлено таке.
Так, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна, місцезнаходження якого: АДРЕСА_2 , в спецпідрозділі «актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень», наявний запис про обтяження 12435393, дача, час державної реєстрації: 09.12.2015р., державний реєстратор Кір'ян Марина Юріївна, Дніпропетровське міське управління юстиції; документи, подані для реєстрації: ухвала суду, серія та номер: справа 32501/16918/15-ц (2-з/201424/2015) виданий 16.10.2015р., видавник Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, суддя Черновськой Г.В., вид обтяження - арешт нерухомого майна, опис предмета обтяження: арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 .
Посилаючись на цю інформацію позивач зазначає, що відповідач є власником зазначеної квартири.
Використавши дані Єдиного реєстру судових рішень суд встановив, що дійсно ухвалою від 16.10.2015р. судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Черновського Г.В. за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі № 201/16918/15-ц (2-з/201/424/2015) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1
Також судом встановлено, що ця ухвала за апеляційною скаргою ОСОБА_3 скасована ухвалою від 21.01.2016р. апеляційного суду Дніпропетровської області (https://reyestr.court.gov.ua/Review/55169453), оскільки ОСОБА_3 посилалась на те, що право власності на арештовану квартиру належить їй відповідно до наданого до суду договору купівлі-продажу від 30.11.1998 року, який зареєстровано нотаріусом, будь-яких інших даних про право власності на вказану квартиру заявником до суду не надано, за даними витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованого за запитом апеляційного суду м. Дніпропетровська від 21.01.2016р., відомості про арештовану квартиру відсутні.
В подальшому ухвалою від 29.01.2016р. судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Черновського Г.В. у задоволенні заяви про забезпечення позову по цивільній справі №201/16918/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу щодо накладання арешту на квартиру АДРЕСА_1 відмовлено, оскільки право власності на об'єкт нерухомого майна, на який судом був накладений арешт (квартира АДРЕСА_1 ) належить ОСОБА_3 , а не відповідачу у справі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2
Судом отримана відповідь № 2448992 від 11.03.2026р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за РНОКПП відповідача НОМЕР_3 і встановлено, що відповідач не є власником квартири АДРЕСА_1 . Правильність вказування позивачем РНОКПП відповідача також перевірена шляхом отримання відповіді № 2449003 від 11.03.2026р. щодо підтвердження відповідності реєстраційних даних фізичної особи даним Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, згідно якої РНОКПП НОМЕР_3 присвоєний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З викладеного випливає, що відповідач не був щонайменше з 1998р. і дотепер власником квартири АДРЕСА_1 , а тому суд не погоджується із доводами позивача про те, що ОСОБА_1 має нести тягар утримання цього нерухомого майна.
Згідно відповіді № 1571590 від 15.07.2025р. з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.а.с.15), відповідач є зареєстрованим в АДРЕСА_3 , тобто не у цій квартирі.
Довідка по лицьовому рахунку № НОМЕР_1 по квартирі АДРЕСА_1 , надана позивачем, не містить даних про те, на чиє ім'я він відкритий. Позивачем не подано квитанцій про сплату відповідачем ОСОБА_1 послуг з централізованого водопостачання та водовідведення за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
З наданих позивачем доказів судом не встановлено, що відповідач як власник квартири АДРЕСА_1 має нести тягар утримання цього нерухомого майна; не встановлено, що саме не ім'я відповідача оформлювався особовий рахунок по квартирі; не встановлено, що він проживав у цій квартирі та користувався послугами водопостачання та водовідведення, та мав обов'язок подати відповідну заяви позивачу про свою тимчасову відсутність та заяву про опломбування запірних вентилів на вводі в квартиру та не бажання користування послугами водопостачання та водовідведення, а тому в задоволенні позову відмовляє за недоведеністю, та в зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати залишає за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 76-81, 89, 141, ч.4 ст. 223, ч.2 ст.247, ст.ст. 259, 263-265 ч.2,3 ст. 274, ч.5 ст. 279 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.
Позивач: Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради, ЄДРПОУ 03341305, місцезнаходження: 49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 21а.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя: Д.О. Покопцева