Справа № 199/10536/25
(4-с/199/7/26)
06.03.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра
У складі: головуючого судді Якименко Л.Г.
за участю секретаря Попружко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі скаргу ОСОБА_1 , де заінтересована особа ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зінченка Саміра Івановича, та скасування повідомлення про повернення виконавчих документів, -
До Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра надійшла скарга ОСОБА_1 , де заінтересована особа ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зінченка Саміра Івановича, та скасування повідомлення про повернення виконавчих документів.
В обґрунтуванні заявлених вимог заявник посилався на те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра 27.10.2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено, та ухвалено стягувати щомісяця із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на особу відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення із 30.07.2025 року. Також із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на правничу допомогу у розмірі 5100 гривень 00 копійок.
На виконання вищевказаного рішення, 20.01.2026 року ОСОБА_1 було видано два виконавчі листи.
09.02.2026 року два виконавчих листа виданих, на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра 27.10.2025 року, разом із заявами про відкриття виконавчих проваджень, у яких були вказані банківські реквізити стягувача, були направлені до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для примусового виконання.
Далі, 12.02.2026 року старшим державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського ВДВС у місті Дніпрі ДМРУ МЮ України Зінченком Саміром Івановичем складено два повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Свої рішення (повідомлення) державний виконавець обґрунтував тим, що «до заяви не додано довідки з банківської установи із зазначенням реквізитів рахунку стягувача, необхідних для здійснення перерахування грошових коштів».
Стягувач вказував, що державний виконавець, повертаючи виконавчий документ без прийняття його до виконання, посилається на пункт 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», та зазначає як підставу для повернення саме «недолучення до заяви довідки банківської установи із зазначенням реквізитів рахунку стягувача, необхідних для здійснення перерахування грошових коштів», яка відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не передбачена, як підстава для повертається виконавчого документу без прийняття його до виконання.
Тому, посилаючись на вказані обставини, скаржник просив суд визнати рішення державного виконавця - старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зінченка Саміра Івановича щодо винесення винесення повідомлень від 12.02.2026 року про повернення виконавчих листів №199//10536/25 стягувачу без прийняття до виконання незаконним, повідомлення скасувати, та стягнути на користь скаржника витрати на правничу допомогу у розмірі 5100,00 гривень.
У судове засідання представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Бочкарь Р.В. не з'явися, надав заяву, відповідно до якої просить скаргу задовольнити, розглянути скаргу за його відсутності та за відсутності заявника.
Заінтересована особа боржник ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, надав заяву, відповідно до якої просить розглянути скаргу за його відсутності та у задоволенні скарги відмовити.
Державний виконавець - старший державний виконавець Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зінченко Самір Іванович у судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений в установленому законом порядку.
Відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра 27.10.2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено, та ухвалено стягувати щомісяця із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на особу відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення із 30.07.2025 року. Також із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті витрати на правничу допомогу у розмірі 5100 гривень 00 копійок.
На виконання вищевказаного рішення Амур-Нижньодніпровським районним судом 20.01.2026 року видані виконавчі листи: про стягнення щомісяця із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на особу відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення із 30.07.2025 року та про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 5100 гривень 00 копійок.
09.02.2026 року два виконавчих листа виданих, на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра 27.10.2025 року, разом із заявами про відкриття виконавчих проваджень, у яких були вказані банківські реквізити стягувача, були направлені до Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для примусового виконання.
12.02.2026 року старшим державним виконавцем Амур-Нижньодніпровського ВДВС у місті Дніпрі ДМРУ МЮ України Зінченко Саміром Івановичем на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 ЗУ «Про виконавче провадження» складено два повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.
Згідно ст. ст. 447-451 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до пункту 6 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 5 зазначеного Закону, визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частинах першій, третій статті 431 ЦПК України, передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчий лист, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Виконавчий лист, судовий наказ, ухвала мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У разі пред'явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.
Згідно частини 3 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ може бути видано у формі електронного документа, на який накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".
Як визначено ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;
11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;
12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок.
Так, згідно оскаржуваного повідомлення від 12.02.2026 року встановлено, що виконавчий документ повернуто стягувачу без виконання відповідно до п.6 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», тобто виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.
Разом із цим, у повідомленні із посиланням на ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документу зазначено, що «до заяви не додано довідку з банківської установи із зазначенням реквізитів рахунку стягувача, необхідних для здійснення перерахування грошових коштів».
Таким чином, ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає підстави для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, містить вичерпний перелік таких підстав, і підстава як «не надання довідки з банківської установи із зазначенням реквізитів рахунку стягувача, необхідних для здійснення перерахування грошових коштів», Законом України «Про виконавче провадження», не передбачена.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Крім цього, скаржником заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5100,00 грн..
Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 2, 3 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону).
За приписами ч.3 ст.27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 30 Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (зазначена правова позиція викладена зокрема у постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України" (§ 80), від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (§ § 34-36), від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
При цьому, як встановлено судом, скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати коштів на правову допомогу у розмірі 5100,00 грн., зокрема, не надано відповідної квитанції, або платіжного доручення чи будь-якого іншого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що позивач дійсно поніс витрати на правничу допомогу.
Враховуючи вищевикладене, вимоги скаржника у частині стягнення з Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України витрат на правову допомогу у розмірі 5100,00 грн. задоволенню не підлягають.
З огляду на наведені обставини і відповідні ним підстави, скарга підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що повідомлення державного виконавця - старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зінченка Саміра Івановича про повернення виконавчих документів стягувачу без прийняття до виконання від 12.02.2026 року є неправомірними, а відтак підлягають скасуванню.
Керуючись ст. ст. 260, 447-451 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 , де заінтересована особа ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зінченка Саміра Івановича, та скасування повідомлення про повернення виконавчих документів, - задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати повідомлення державного виконавця - старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зінченка Саміра Івановича про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 12.02.2026 року, а саме виконавчого листа № 199/10536/25, виданого 20.01.2026 року Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра про стягнення щомісяця із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% від прожиткового мінімуму на особу відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення із 30.07.2025 року.
Визнати неправомірним та скасувати повідомлення державного виконавця - старшого державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Зінченка Саміра Івановича про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 12.02.2026 року, а саме виконавчого листа № 199/10536/25, виданого 20.01.2026 року Амур-Нижньодніпровським районним судом міста Дніпра про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 5100 гривень 00 копійок.
В іншій частині скарги - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяті днів з дня проголошення ухвали. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Якименко Л.Г.