Справа № 164/444/26
п/с 1-кп/164/169/2026
Категорія: 411100000
13 березня 2026 року Маневицький районний суд Волинської області
в складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Маневичі кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026030540000030 від 18 лютого 2026 року, про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, одруженого, з професійно-технічною освітою, раніше судимого, останній раз 4 жовтня 2024 року Шевченківським районним судом м. Львова за ч. 4 ст. 185 КК, ч. 4 ст. 70 КК України на 5 років 1 місяць позбавлення волі, покарання не відбув, запобіжний захід щодо обвинуваченого не застосовувався,
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 391 КК України, -
Обвинувачений ОСОБА_4 , будучи засудженим за вчинення умисного тяжкого злочину, відбуваючи з 29 серпня 2025 року покарання у виді позбавлення волі в державній установі «Маневицька виправна колонія № 42», що по вул. Андрія Снітка, 25 в смт. Маневичі Волинської області, на шлях виправлення та перевиховання не став, проявив себе як злісний порушник встановленого режиму відбування покарання, за що неодноразово піддавався дисциплінарним стягненням, в тому числі поміщався до дисциплінарного ізолятора установи (ДІЗО) та переводився в приміщення камерного типу (ПКТ).
Зокрема, постановою начальника державної установи «Маневицька виправна колонія № 42» про накладання дисциплінарного стягнення від 17 вересня 2025 року за куріння у невстановленому місці та нетактовній поведінці засудженому ОСОБА_4 було оголошено догану. Постановою начальника установи від 12 листопада 2025 року за вчинення дрібного хуліганства на ОСОБА_4 було накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення до ДІЗО строком 14 (чотирнадцять) діб. За зберігання заборонених предметів під час відбування дисциплінарного стягнення у ДІЗО засудженому ОСОБА_4 було оголошено сувору догану. Постановою начальника державної установи «Маневицька виправна колонія № 42» від 26 листопада 2025 року за зберігання забороненого предмету - мобільного телефону на ОСОБА_4 було накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення до ДІЗО строком 10 (десять) діб. Постановою начальника установи від 10 грудня 2025 року за нетактовну поведінку засудженому ОСОБА_4 було оголошено догану. За клопотанням начальника державної установи «Маневицька виправна колонія № 42» ухвалою Маневицького районного суду від 25 грудня 2025 року за зберігання заборонених предметів засудженого ОСОБА_4 було поміщено до приміщення камерного типу строком на 1 (один) місяць.
Після відбуття призначеного стягнення у виді поміщення до приміщення камерного типу засуджений ОСОБА_4 належних висновків для себе не зробив та, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ст. 391 КК України, продовжував грубо порушувати встановлений режим утримання.
Так, постановою начальника державної установи «Маневицька виправна колонія № 42» від 21 січня 2026 року за зберігання заборонених предметів засудженому ОСОБА_4 було оголошено догану. Постановою начальника установи від 19 лютого 2026 року за порушення розпорядку дня засудженому було оголошено сувору догану. 16 лютого 2026 року, біля 15 години 40 хвилин, начальником ВНіБ державної установи «Маневицька виправна колонія № 42» майором внутрішньої служби ОСОБА_6 у службовому кабінеті установи в присутності начальника СПС № 6 державної установи «Маневицька виправна колонія № 42» ОСОБА_7 та начальника оперативного відділу установи ОСОБА_8 засудженому ОСОБА_4 у відповідності до затвердженого графіка щодо залучення засуджених відділення СПС № 6 до робіт по благоустрою було поставлено законну, чітко та конкретно сформульовану вимогу та визначено фронт робіт, зокрема, прибирання території відділення СПС № 6, а також надано весь необхідний інвентар для проведення вказаних робіт. Засуджений ОСОБА_4 незважаючи на те, що він був зобов'язаний та міг виконувати дану роботу, у категоричній формі, відмовився виконати поставлену законну вимогу представника адміністрації установи. Після цього, начальником ВНіБ ОСОБА_6 було попереджено засудженого про кримінальну відповідальність за невиконання законних вимог адміністрації установи та поставлено повторно законну вимогу приступити до прибирання території відділення, яку засуджений ОСОБА_4 повторно відмовився виконувати.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані за ст. 391 КК України, оскільки він, відбуваючи покарання у виді позбавлення волі, будучи засудженим за умисний тяжкий злочин, порушував вимоги режиму відбування покарання, за що протягом року піддавався стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу і продовжував вчиняти злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань.
Під час досудового розслідування 4 березня 2026 року між прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури ОСОБА_3 , який на підставі ст. 37 КПК України здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12026030540000030, та обвинуваченим ОСОБА_4 було укладено угоду про визнання винуватості, що відповідає вимогам ст. 472 КПК України, за умовами якої ОСОБА_4 беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 391 КК України, зобов'язувався співпрацювати з Маневицьким відділом Камінь-Каширської окружної прокуратури та іншими правоохоронними органами у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності з метою викриття та виявлення відомих йому правопорушень. Сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_4 за ст. 391 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин. Сторонами також узгоджено міру покарання, яке повинен понести ОСОБА_4 , у виді 2 (два) роки 6 (місяців) позбавлення волі. В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно ч. 2, 4, 5 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості може бути укладена за ініціативою прокурора або підозрюваного чи обвинуваченого. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: 1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів; 2) особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами; 3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди. Укладення угоди про примирення або про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 391 КК України, який згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином.
Угоду про визнання винуватості укладено після повідомлення ОСОБА_4 про підозру, потерпілих у даному кримінальному провадженні немає, узгоджена сторонами міра покарання передбачена санкцією ст. 391 КК України, зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України та її умови не суперечать іншим вимогам закону, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього в разі затвердження угоди судом.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді, обвинувачений ОСОБА_4 цілком розуміє положення ч. 4 ст. 474 КПК України, а також усвідомлює наслідки невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до ст. 476 КПК України.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України.
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_4 з іншоїі призначення останньому узгодженої сторонами міри покарання.
Речовий доказ: СD-R диск із відеозаписами слід залишити в матеріалах кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 98-100, 110, 369-371, 373-374, 395, 468, 471-475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 4 березня 2026 року, укладену між прокурором Маневицького відділу Камінь-Каширської окружної прокуратури ОСОБА_3 з однієї сторони та обвинуваченим ОСОБА_4 з іншоїв кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026030540000030 від 18 лютого 2026 року.
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 391 КК України, призначивши покарання - 2 (два) роки 6 (місяців) позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання за даним вироком частково приєднати невідбуте покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 4 жовтня 2024 року - 3 (три) місяці позбавлення волі і остаточно визначити до відбування 2 (два) роки 9 (дев?ять) місяців позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу відносно засудженого ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу обрати у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту в залі судового засідання.
Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з 13 березня 2026 року.
Речовий доказ: СD-R диск із відеозаписами - залишити в матеріалах кримінального провадження.
На вирок може бути подана з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, апеляція до Волинського апеляційного суду через Маневицький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя районного суду ОСОБА_1