про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
12 березня 2026 р. № 400/2240/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В. С., розглянувши позовну заяву
за адміністративним позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаДержавна установа "Центр пробації", вул. Юрія Іллєнка, 81,м. Київ,04050,
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної установи "Центр пробації" Міністерства юстиції України про:
1. Визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо : - не здійснення розрахунку мого грошового забезпечення з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року. - не здійснення розрахунку мого грошового забезпечення з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року. - не здійснення розрахунку мого грошового забезпечення з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року. - не здійснення розрахунку мого грошового забезпечення з 1 січня 2023 року до 28 лютого 2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року.
2. Зобов'язати Державну установу «Центр пробації»:- здійснити розрахунок мого грошового забезпечення починаючи з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року. - здійснити розрахунок мого грошового забезпечення починаючи з 1 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року. - здійснити розрахунок мого грошового забезпечення з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022 року. - здійснити розрахунок мого грошового забезпечення з 1 січня 2023 року до 28 лютого 2023 року виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2023 року- здійснити виплату мені, ОСОБА_1 , різницю не виплаченого грошового забезпечення за 2020-2023 роки.
05.03.2026 року ухвалою суду залишено без руху позовну заяву та надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску в частині періоду з 19 липня 2022 року по 01 березня 2023 року.
09.03.2026 року від позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою, в обґрунтування якого останній зазначив, що рішенням Конституційного Суду України № 1- р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України (КЗпП) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних йому виплат.
Вирішуючи вказане клопотання представника відповідача, суд виходить з наступного.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 №2352-IX частину першу та другу статті 233 КЗпП України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 (справа №1-7/2024(337/24)) було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Водночас, ч. 2 резолютивної вказаного рішення встановлено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, висновки Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) поширюються тільки на ті правовідносини, які виникли після набрання чинності означеним рішенням, тобто з 11.12.2025 року, і не змінюють правового регулювання правовідносин, які виникли до цієї дати.
Ураховуючи викладене, з 11 грудня 2025 року ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, втратила чинність, та відновила дію попередня редакція цієї норми.
Відтак, у період з 19.07.2022 року по 10 грудня 2025 року, коли виникли та закінчились спірні правовідносини у справі № 200/9968/25, підлягає застосуванню ст. 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX.
Таким чином, сам по собі факт ухвалення Конституційним Судом України рішення від 11.12.2025 № 1-р/2025 не змінює правової оцінки дотримання позивачем процесуальних строків у спірний період.
Ураховуючи викладене, покликання представника позивача на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) є безпідставними.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 160, 161, 169, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.В задоволенні заяви позивача про поновлення строку звернення до суду відмовити.
2. Позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 01 березня 2023 року - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя В. С. Брагар