12 березня 2026 року м. Київ № 320/7323/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві, в якому просила суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, матеріальної допомоги на оздоровлення у 2023 році, вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку, що були виплачені при звільненні, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102, 00 грн;
- зобов?язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду, матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2023 року по 02.11.2023 року включно відповідно до вимог ст. 135, 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 року складає 2684, 00 грн., з урахуванням індексу інфляції та з урахуванням виплачених сум, з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів;
- зобов?язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в місті Києві нарахувати та виплатити вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку, що були нараховані при звільненні, відповідно до вимог статей 135, 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 року складає 2684, 00 грн., з урахуванням індексу інфляції та з урахуванням виплачених сум, з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є суддею у відставці і при звільненні отримала виплати (суддівська винагорода, допомога на оздоровлення, компенсацію за невикористану відпустку) у розмірі, який не відповідає визначеному Законом України «Про судоустрій та статус суддів». Вказує, що суддівська винагорода підлягала нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у сумі 2102 грн. Вважає, що у спірних відносинах пріоритет для застосування має саме Закон України «Про судоустрій та статус суддів».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2024 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та проведення судового засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 відзив на позовну заяву Територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві повернуто без розгляду.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
02 листопада 2023 року позивачку було відраховано зі штату суддів Деснянського районного суду міста Києва згідно наказу голови того ж суду від 02.11.2023 № 362-к у зв?язку з поданням заяви про відставку відповідно до рішення Вищої ради правосуддя «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Деснянського районного суду міста Києва у зв?язку з поданням заяви про відставку» № 1016/0/15-23 від 31.10.2023.
14.11.2023 позивачці були нараховані кошти налеєжні при звільненні (суддівська винагрода, допомога на оздоровлення, компенсація за невикористану відпустку ).
07 листопада 2023 року позивачці було видано довідку № 281, згідно якої, суддівська винагорода позивача при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 134 002,50 грн, у тому числі, посадовий оклад: 78 825.00 грн., доплата за вислугу років (70%): 55 177,50 грн., доплата за перебування на адміністративній посаді в суді: 0.00 грн., доплата за науковий ступінь: 0.00 грн., доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці: 0.00 грн., щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: 0.00 грн.
Після отримання довідки від 07.11.2023, завою від 10.11.2023, позивачка звернулася до відповідача з проханням про видачу належної довідки про суддівську винагороду з урахуванням вимог абзацу четвертого статті 7 Закону №2710-IX, тобто з розрахунку суддівської винагороди в відповідному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме - 2 684 гривні.
Листом від 15.11.2023 № 6-2756/23, відповідач повідомив про безпідставність видачі довідки з новим розрахунком з посиланням, зокрема на положення абзацу п?ятого статті 7 Закону №2710-IX (тобто з розрахунку прожиткового мінімуму на одну особу для основних соціальних і демографічних груп населення, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів розмірі 2102 гривні). ????
15 листопада 2023 року, представником позивачки, було надіслано до відповідача адвокатський запит №15/пд/2023-1, з пропозицією надати обґрунтування неможливості надання довідки про суддівську винагороду відповідно до вимог абзацу четвертого статті 7 Закону № 2710-IX в частині визначення такої винагороди з розрахунку встановленого прожиткового мінімуму на одну працездатну особу станом на 01 січня 2023 року в розмірі 2684 гривні та вимог пункту 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII в частині встановлення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду на рівні 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а не на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2 102 грн.
Листом від 27.11.2023 №6-2896/23 відповідач повідомив про неможливість надати належну довідку про розмір суддівської винагороди з посиланням на тотожні підстави, що були ним викладені у відповіді від 15.11.2023.
При цьому як зазначає позивачка у позові, дії відповідача щодо неправильного нарахування та виплату їй суддівської винагороди та матеріальної допомоги на оздоровлення у 2023 році, обчисленої виходячи із прожиткового мінімуму 2102,00 грн., а не 2684,00 грн становлять протиправне втручання у її права.
Таким чином, вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке.
Відповідно до положень ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальним законом з питання визначення суддівської винагороди є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), ч. 1 ст. 135 якого передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Як передбачено приписами ст. 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом, а зміни можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону № 1402-VIII.
Положеннями ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII (що за рішенням Конституційного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 діє в редакції Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України") базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями ч. 4 ст. 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, встановленого частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Приписами ст. 136 Закону № 1402-VIII визначено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.
Згідно з ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить 2684 гривень.
Отже, спірним у межах цієї справи є питання застосування до розрахунку суддівської винагороди та інших виплат прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді у період 2023 року в розмірі 2102 грн.
Суддівську винагороду позивачки за оскаржуваний період обчислено, виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.
Вказана обставина не заперечувалась сторонами по справі.
Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV.
Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, щодо посилання позивачки у позові на позицію Верховного Суду у спірних правовідносинах, суд зазначає про таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 викладено такі висновки щодо застосування норм права:
« 104. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
105. Водночас законодавець починаючи з 2021 року, у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
106. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
107. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
108. Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
109. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
110. Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
111. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
112. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
113. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень".
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов'язковими для врахування судом першої інстанції при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
При цьому, у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17, на підставі аналізу положень статей 346 та 347 КАС України, Верховний Суд зазначив, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів касаційного суду, висновки об'єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів касаційного суду, а висновки ВП ВС - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів.
Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів, та підлягають обов'язковому врахуванню судом першої інстанції у цій справі.
При цьому станом на час розгляду вказаної справи в суді першої інстанції правові висновки у спірних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду не змінювала.
За наведеного правового регулювання, змісту та обсягу фактичних передумов, які спричинили спір у цій справі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, у наведених правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат, у тому числі правничої допомоги, відсутні у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.