11 березня 2026 року справа №320/36384/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління податкової служби у м.Києві ДПС України, з вимогами (з урахуванням уточнених позовних вимог) визнати дії Головного управління податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України протиправними та скасувати:
- податкову вимогу №0002879-1306-2651 від 20.01.2022 прийняту Головним управлінням податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України;
- податкове повідомлення-рішення № 0002879-1306-2651 від 20.01.2022 прийняте Головним управлінням податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України про опис майна у податкову заставу та зобов'язання виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно обтяження податкової застави і зняття заборони відчужування на квартиру АДРЕСА_1 ;
- податкову вимогу № 0002879-1306-2615 від 20.01.2022 року прийняту Головним управлінням податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України;
- податкове повідомлення-рішення № 0002879-1306-2615 від 20.01.2022 року прийняте Головним управлінням податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України;
- акт опису майна від 10.02.2022 №263/26/-15-13-06-13, яке зареєстровано у податкову заставу у відповідному державному реєстрі.
Ухвалою суду від 27.03.2023 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю нарахування податковим органом сум грошового зобов'язання з орендної плати за землю за податкові періоди: 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік. Вказано, що зміна індексації нормативної грошової оцінки є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, і не встановлює автоматичної зміни умов договору щодо розміру орендної плати. На переконання позивача, донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями відбулось без дотримання вимог законодавства.
Відповідач подав до суду додаткові пояснення, в яких зазначив, що заборгованість позивача виникла за результатом не оскаржуваних (узгоджених) податкових повідомлень-рішень, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.
Дослідивши матеріали справи та наявні у них докази, суд встановив наступні обставини справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.03.2005 між Київською міською радою (орендодавцем) та громадянками України ОСОБА_1 (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки.
Відповідно до п. 2.1 розділу 2 Договору, об?єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - АДРЕСА_2 ; розмір - 0.0400 (нуль цілих і чотириста десятитисячних) га; цільове призначення - для ведення садівництва; ?кадастровий номер 8000000000:90:881:0388.2.2.
Головним управлінням ДПС у м. Києві сформовано наступні податкові повідомлення-рішення по податку на майно у частині плати за землю з фізичних осіб:
податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») №361458-1305-2615 від 12.09.2019 (за 2019 рік);
податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») №2052192-3313-2615 від 10.04.2020 (за 2020 рік);
податкове повідомлення-рішення (форма «Ф») №106151-2409-2615 від 29.04.2021 (за 2021 рік).
У зв'язку із прийняттям означених податкових повідомлень-рішень, контролюючим органом також прийнято податкову вимогу №0002879-1306-2651 від 20.01.2022 та рішення про опис майна в податкову заставу від 20.01.2022 №0002879-1306-2651.
Незгода позивача з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються нормами Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14 ст. 14 ПК України).
Справляння плати за землю здійснюється згідно з положеннями розділу ХIII Податкового кодексу України.
Відповідно до п.269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
За умовами п.270.1 ст. 270 Податкового кодексу України об'єктами оподаткування платою за землю є:
270.1.1. об'єкти оподаткування земельним податком:
270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності;
270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності;
270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;
270.1.2. об'єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
При цьому, згідно з п.271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є:
271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;
271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено.
База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.
Відповідно до п.271.2 ст. 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно з п.274.1 ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.
За приписами п.285.1 ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.
Умовами п.285.2 ст. 285 Податкового кодексу України передбачено, що базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Відповідно до п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку в т.ч. є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї).
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об'єкт оподаткування.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об'єкт оподаткування.
Згідно з п.286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку.
При цьому, умовами п.288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Відповідно до п.288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Приписами п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку:
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;
для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;
288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
288.5.3. не може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
Пунктом 289.1. статті 289 Податкового кодексу України обумовлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Статтею 286 п.286.2 Податкового кодексу України зазначено, що платники плати за землю подають відповідному контролюючому органу довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 14.1.125 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XII, глави 1 розділу XIV цього Кодексу - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до статті 1 Закону України від 11 грудня 2003 року №1378-1V «Про оцінку земель» (далі - Закон №1378-ІV) нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Згідно з абзацом третім частини першої статті 13 Закону №1378-ІУ нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Статтею 20 Закону № 1378- IV зазначено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Відповідно до частини другої статті 20 Закону №1378-ІV дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина третя статті 23 Закону №1378-ІV).
У постанові Верховного Суду від 09.11.2021 по справі № 635/4233/19, з аналізу нормативно-правових норм ПК України, Закону № 1378-ІV, Закону № 161-XIV Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
При цьому зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати незалежно від домовленості сторін у договорі оренди землі про можливість такої зміни.
Суд зазначає, що фактичними обставинами справи є те, що 10.03.2005 між Київською міською радою (орендодавцем) та громадянками України ОСОБА_1 (орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки.
У відповідності до п. 3.1, договір укладено строком на 25 років.
Під час звернення до суду позивачем не надано доказів розірвання означеного договору.
Суд зазначає, що відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між її учасниками та не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку, а регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави. Хоча розмір, порядок та умови сплати орендної плати за землю є умовою договору оренди, орендна плата є формою податку на землю, а справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Плата за землю державної або комунальної власності (орендна плата) є обов'язковим платежем, який не може залежати від умов договору.
Водночас, суд зазначає, Згідно з п.п.14 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дата проведення нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до п.187 вказаного Порядку користування відомостями Державного земельного кадастру здійснюється шляхом надання доступу до нього в режимі читання, зокрема, органам державної влади.
При цьому, суд зазначає, що належним джерелом даних про нормативно грошову оцінку земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або відомості з Державного земельного кадастру про нормативно грошову оцінку земельної ділянки.
Матеріали справи не містять витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.08.2019, наданого Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві, щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:881:0388.
Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження правильності визначення бази оподаткування нормативної грошової оцінки земельної ділянки у 2019-2021 роках. А також, відповідач не надав доказів того, що він звертався до органів Держгеокадастру та Мінюсту із запитом про надання інформації, необхідної для обчислення і справляння земельного податку саме за цю земельну ділянку за звітні 2019-2021 роки.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що витяг з технічної документації про грошову оцінку землі носить інформаційний характер та є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки і відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто, витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради (постанова Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №160/2185/20).
У постанові від 12.07.2021 у справі №640/9862/20 Верховний Суд, оцінивши правову природу та порядок формування витягів про нормативну грошову оцінку конкретної земельної ділянки, дійшов висновку, що видача цього документа є способом відображення вартісного показника грошової оцінки цієї земельної ділянки на підставі існуючої у Державному земельному кадастрі інформації щодо неї та із використанням законодавчо встановлених показників.
Про можливість використання податковим органом лише інформації, відображеної в державному земельному кадастрі, Верховний Суд також вказував у постановах від 13.05.2021 (справа №826/13362/17), від 18.11.2021 (справа №160/7381/19).
Зміст наведених норм у сукупності свідчить, що нарахування орендної плати повинно здійснюватися на підставі саме актуальних даних державного земельного кадастру. Для цього законодавець відповідним чином врегулював порядок обміну необхідною для цього інформацією між, зокрема, Держгеокадастром (його територіальними органами) і податковими органами.
Отже, нормативна грошова оцінка земель встановлюється шляхом затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою. Зазначене імперативне регулювання унеможливлює встановлення нормативної грошової оцінки земельних ділянок договором, зокрема договором між органом місцевого самоврядування і орендарем.
Врахувавши особливості правовідносин з оренди земель державної та комунальної власності, які характеризуються наявністю імперативних елементів, у пунктах 118-122 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду здійснила системний аналіз Законів №161-XIV, №1378-IV та Податкового кодексу України та дійшла висновку, що зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності призводить до зміни розміру орендної плати. При цьому технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, затверджує орган місцевого самоврядування відповідним рішенням без узгодження з орендарем земельної ділянки. Натомість в орендаря земельної ділянки державної або комунальної власності з моменту введення в дію нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає обов'язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки.
З огляду на це, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свій висновок щодо застосування у сукупності статей 5, 13 Закону №1378-IV, статті 21 Закону №161-XIV та пункту 271.2 статті 271 ПК України, зроблений у постанові від 09.11.2021 у справі №635/4233/19, про те, що зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
Натомість, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з моменту початку застосування відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної або комунальної власності автоматично змінюються і права та обов'язки сторін договору оренди в частині розміру орендної плати, визначеної у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки. У таких правовідносинах відсутній обов'язок сторін вносити зміни до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди, оскільки обов'язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виникає в орендаря з моменту початку застосування такої нормативної грошової оцінки.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №925/457/23 (провадження №12-33гс24) сформулювала висновок, що обов'язок сплачувати орендну плату відповідно до зміненої нормативної грошової оцінки земельної ділянки виник з моменту початку застосування такої оцінки відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України.
З урахуванням викладеного, невнесення сторонами змін до умов договору оренди землі в частині актуалізації нормативної грошової оцінки земельної ділянки не свідчить про порушення прав з боку орендаря.
Однак у даному випадку відповідачем не доведено, а судом не встановлено зміну у 2019-2021 роках розміру нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, як передумови сплачувати збільшену орендну плату. Податковим органом не наведено, та не надано сформованого розрахунку, визначеного позивачу податкового зобов'язання.
За вказаних обставин, оскільки відповідачем не доведено правомірність нарахування позивачу суми податкового зобов'язання за платежем - орендна плата з фізичних осіб за 2019-2021 роки, прийняті у зв'язку із цим рішення, підлягають скасуванню.
У цьому контексті, суд зазначає, що матеріали справи містять наступні податкові повідомлення рішення відповідача, прийняті у рамках предмету даного спору: №361458-1305-2615 від 12.09.2019 (за 2019 рік); №2052192-3313-2615 від 10.04.2020 (за 2020 рік); №106151-2409-2615 від 29.04.2021(за 2021 рік).
При цьому, позивачем помилково заявлено позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002879-1306-2615 від 20.01.2022, №0002879-1306-2651 від 20.01.2022 та податкової вимоги №0002879-1306-2615 від 20.01.2022, які не виносились відповідачем.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч 2 ст 9 КАСУ).
Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає наявними підстави для виходу за межі позовних вимог, та враховуючи підстави даного позову, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №361458-1305-2615 від 12.09.2019 (за 2019 рік); №2052192-3313-2615 від 10.04.2020 (за 2020 рік); №106151-2409-2615 від 29.04.2021(за 2021 рік).
Разом із цим, у зв'язку із висновком суду про протиправність наведених податкових повідомлень-рішень, скасуванню також підлягають податкова вимога від 20.01.2022 №0002879-1306-2651 та рішення про опис майна у податкову заставу №0002879-1306-2651 від 20.01.2022.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування акта опису майна у податкову заставу, суд зазначає, він не є рішенням суб?єкта владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки він лише фіксує відповідні обставини, однак не створює відповідні правовідносини та не порушує права позивача.
Згідно правових висновків Верховного суду в постанові від 17.11.2022 у справі №826/5581/16, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб?єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. Як зазначено Верховним Судом у постановах від 12.11.2019, 13.02.2020, 13.05.2020, 20.08.2020 (справи №№: 826/22115/15, 560/495/19, 826/7273/18, 808/2726/16 відповідно), акт опису та дії по його складенню не підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Тому, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підглядають.
У відповідності до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з вимогами статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Правові підстави для застосування положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 243, 245-247, 250, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №361458-1305-2615 від 12.09.2019.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №2052192-3313-2615 від 10.04.2020.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №106151-2409-2615 від 29.04.2021.
5. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у м. Києві від 20.01.2022 №0002879-1306-2651.
6. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві про опис майна у податкову заставу №0002879-1306-2651 від 20.01.2022.
7. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.