13 березня 2026 року Справа № 280/384/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
16.01.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 - 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 - 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової відпустки за весь час затримки виплати по день фактичної виплати такої індексації;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за весь період служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації забезпечення за весь період служби за весь час затримки виплати по день фактичної виплати такої індексації;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в зв'язку із звільненням з військової служби грошової компенсації вартості за не отримане речове майно;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої компенсації вартості за не отримане речове майно за весь час затримки виплати по день фактичної виплати такої компенсації.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що дії відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 - 2025, індексації грошового забезпечення за весь період служби, компенсації вартості за не отримане речове майно є протиправними.
21.01.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/384/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідач позовну заяву не визнав. У письмовому відзиві, що надійшов до суду 16.02.2026 за вх.№8450 посилається на те, що питання отримання позивачем компенсації невикористаних днів додаткової відпустки під час звільнення не порушено та не обмежено у випадку звернення з відповідною заявою у випадках зазначених в пункті 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 07 червня 2018 року № 260. Щодо індексації грошового забезпечення зазначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Просить відмовити у позові.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.12.2022 №376, ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.
З 05.10.2023 позивач має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 .
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.04.2025 №111, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та звільнений, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15 березня 2025 року №47-РС з військової служби у відставку на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі).
Сплачено щомісячну грошову премію у повному розмірі, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 квітня по 15 квітня 2025 року.
Вислуга у Збройних Силах станом на 15 квітня 2025 року становить: календарна 04 роки 07 місяців 11 днів.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" провести відрахування коштів із грошового забезпечення за 05 діб використаної щорічної відпустки за 2022 рік.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік.
Щорічна основна відпустка за 2024 рік використана у повному обсязі, грошова компенсація не нараховувалася.
Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік.
Сплачено додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях та забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дій воєнного стану " та рішення Міністра Оборони України № 248/1217 від 07 березня 2022 року за період з 01 квітня по 01 квітня 2025 року із розрахунку 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок за повний місяць.
Сплачено по звільненню одноразову грошову допомогу у відставку у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 29 (двадцять дев'ять) місяців.
Сплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення за 2025 рік. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не виплачувалась.
Не погодившись з розміром виплаченої індексації грошового забезпечення за весь період служби, невиплатою компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, компенсації вартості за не отримане речове майно, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Закону України №2011-XII від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Приписами статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок № 1078.
З 01.12.2015 відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи «поточної» та «індексації-різниці». Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078).
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку № 1078).
Щодо «фіксованої» суми індексації, то слід зазначити, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядок № 1078 такого поняття не містять.
Цей термін містився у Додатку 4 до Порядку № 1078 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 526, де були наведені приклади обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.
Проте, постановою Уряду № 1013 від 09.12.2015 цей Додаток був викладений у новій редакції і з 01.12.2015 у цьому Додатку, як і в цілому Порядку № 1078, поняття фіксованої суми індексації не згадується.
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Разом з тим, судом установлено, що у березні 2018 року позивач не перебував на військовій службі, а прийнятий на військову службу 11.12.2022.
Необхідно враховувати, що визначальним для обчислення індексації-різниці є встановлення моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник, а не індивідуального збільшення посадового окладу працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок.
За висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 29 березня 2023 року у справі № 380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 420/11424/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 560/13302/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 320/8554/21, від 03 травня 2023 року у справі № 160/10790/22, від 22 червня 2023 року у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв'язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01 березня 2018 року на підставі Постанови № 704, та виходячи із приписів абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку № 1078.
Натомість за обставин цієї справи посадовий оклад позивача, який почав проходити військову службу з 11.12.2022, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою № 704, яка вже діяла на момент призначення останнього на посаду.
За таких обставин суд дійшов висновку, що у позивача не виникло права для нарахування й виплати йому індексації-різниці відповідно до приписів абзаців четвертого-шостого пункту 5 Порядку № 1078. Також у суду відсутні підстави для задоволення похідної позовної вимоги в частині компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Щодо нарахування позивачу компенсації вартості за неотримане речове майно суд зазначає наступне.
Згідно з абз. 2 п. 1 ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абзацем 1 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту - Положення №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Відповідно до абзацу 3 пункту 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок №178) грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункт 5 Порядку №178).
Згідно пункту 7 Порядку №178, виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Пунктом 4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (далі - Інструкція №232), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку №178. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Отже, чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Водночас умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
На користь указаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника у різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина.
Аналогічні висновки були викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду 27 січня 2021 року у справі № 340/680/20, від 29 липня 2021 року в справі № 807/761/15, від 10 жовтня 2024 року справа №420/1717/22.
Як вже зазначалось вище, позивача звільнено з військової служби та виключено з особового складу та всіх видів забезпечення військової частини 15.04.2025.
Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення позивача перед звільненням з рапортом про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно, що свідчить про відсутність у позивача права на таку виплату. З огляду на викладене, суд відмовляє позивачу в цій частині позовних вимог, в тому числі похідної вимоги щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Щодо позовної вимоги в частині нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу визначено здійснювати в порядку, що затверджується, зокрема, Міністром оборони ( стаття 9 Закону №2011-XII).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення, зокрема, включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Пунктами 3, 5 Розділу XXXI Порядку № 260 передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем при звільненні позивача не вирішувалось питання щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки. В тому числі, у відповідь на адвокатський запит представника позивача відповідачем не надано відповіді з цього питання. Водночас, в ході розгляду даної справи відповідач не заперечує права позивача на отримання такої компенсації.
З огляду на встановлені обставини, суд вбачає протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у нерозгляді питання щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки.
Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі № 812/1312/18.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З наведених норм законодавства вбачається, що на відповідача покладено зобов'язання здійснити нарахування та виплату позивачу всіх належних сум грошового забезпечення при звільненні. Водночас, відповідачем не було розглянуто питання щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, що входить до його виключної компетенції.
З огляду на неналежне здійснення відповідачем повноважень щодо розгляду питання з виплати належних позивачу сум грошового забезпечення, враховуючи, що такі повноваження є дискреційними, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов'язати відповідача розглянути питання щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки та прийняти вмотивоване рішення.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати») підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати»).
За змістом наведених норм обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Строки виплати пенсії встановлені Законом України ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до частини 1 статті 47 якого пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, суд зазначає, що компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
При цьому, слід враховувати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями зазначеного Закону компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 11 липня 2018 року по справі за № 487/6923/16-а.
Суд зазначає, що питання про нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки не розглянуто, а тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації частини доходів буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, вимоги в частині компенсацію втрати частини доходів є передчасними, а отже задоволенню не підлягають.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, яка полягає у нерозгляді питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки та прийняти вмотивоване рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 13.03.2026.
Суддя М.С. Лазаренко