про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
13 березня 2026 рокум. Ужгород№ ЗП/260/29/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луцовича М.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову, -
12.03.2026 до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову до подання адміністративного позову, в якій просить:
- зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов за мобілізацією позивача та всіх похідних наказів чи розпоряджень, винесених на підставі цього наказу, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;
- заборонити органам державної влади, зокрема, але не виключно, Національній поліції України, Державній прикордонній службі України, територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, Військовій службі правопорядку здійснювати заходи, пов'язані з виконанням оскаржуваного наказу про призов, зокрема, але не виключно, щодо розшуку, затримання та доставлення позивача до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин, навчальних центрів або інших військових формувань чи місць проходження військової служби, а також примусового утримання позивача на території територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин, навчальних центрів або інших військових формувань чи місць проходження військової служби, до моменту винесення судового рішення.
В обґрунтування заяви заявник зазначив, що 02 березня 2026 року був затриманий службовими особами Державної прикордонної служби та доставлений у відділ прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 », звідки у подальшому примусово доставлений службовими особами Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Під час перебування у зазначених установах позивач заявляв про те, що не підлягає мобілізації, оскільки є студентом. У даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо позивача, які відображаються у мобільному застосунку «Резерв+», видно наступну інформацію: «ТЦК та СП - ІНФОРМАЦІЯ_4 », «Підстава зняття/виключення - (аб. 3 п. 2 ч. 5 ст. 37) (Мобілізація) які призвані чи прийняті на військову службу» (Додаток 1). Ця інформація, ймовірно, свідчить про те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 винесено наказ про призов на військову службу під час мобілізації щодо ОСОБА_1 .. Заявник зазначає, що планує подати позов до суду проти ІНФОРМАЦІЯ_6 про визнання протиправним та скасування наказу про призов. Вказує, що існує очевидна небезпека, що до моменту винесення судового рішення заявник буде направлений до місць несення військової служби у зв'язку з виконанням оскаржуваного наказу про призов. Це може обмежити чи унеможливити його участь у судовому процесі та призведе до неможливості реалізації та істотного ускладнення чи унеможливлення поновлення права на освіту, оскільки в умовах військової служби такий не зможе продовжувати навчання, що, зокрема, може призвести до його відрахування з навчального закладу. Крім того, при несенні військової служби існують ризики для життя та здоров'я, які неможливо буде компенсувати навіть у випадку задоволення позову в майбутньому. Така ситуація істотно ускладнить або навіть унеможливить виконання судового рішення та поновлення його порушених прав і законних інтересів, за захистом яких він звернеться до суду.
Розглянувши заяву про забезпечення адміністративного позову, дослідивши подані письмові докази, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Суд не вбачає необхідності для повідомлення та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також немає необхідності для призначення її розгляду у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін. Відтак, розгляд поданої заяви проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно частини другої статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Разом з тим, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч. 1-2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2023 року у справі № 640/21737/21 та від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22 зазначив про те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №640/9167/19, від 26.10.2020 у справі №640/5463/19 та від 11.01.2022 у справі №640/18852/21, від 19.11.2024 у справі №280/5449/24.
Суд зазначає, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
У зв'язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/2326/19.
Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
В свою чергу, суд звертає увагу, що заявник вказує про намір звернутися до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу по мобілізації.
Разом з цим, заявник просить забезпечити позов, зокрема, шляхом зупинення дії всіх похідних наказів чи розпоряджень, винесених на підставі наказу про призов та заборони органам державної влади, здійснювати заходи, пов'язані з виконанням оскаржуваного наказу про призов до набранням законної сили судовим рішенням у справі.
Проте, суд звертає увагу, що даний спосіб забезпечення позову виходить за межі предмету спору.
Крім того суд вказує, що вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, призведене до фактичного вирішенням справи по суті та не відповідає меті інституту забезпечення позову.
Застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправними ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Також, суд звертає увагу, що при зверненні з заявою про забезпечення позову, позивачем зазначено, що невжиття заходів, визначених заявником у поданій заяві, унеможливить ефективний судовий захист та поновлення порушених прав.
Суд зазначає, що ч.2 ст.150 КАС України законодавчо регламентовано підстави для вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, правова конструкція згаданої норми не вимагає встановлення судом на цій стадії протиправності відповідного рішення суб'єкта владних повноважень, а обмежується достатністю виявлення лише «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача.
Водночас, такі ознаки не мають окреслених законодавчих меж та кваліфікуючих критеріїв і в кожній конкретній справі ці поняття є оціночними.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність самих таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.
Аналогічну правову позиції викладено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 та від 06 лютого 2019 року справа № 826/13306/18, від 28 січня 2021 року у справі №ЗД/460/11/20.
З урахуванням вказаного, суд звертає увагу, що наказ про призов на військову службу по мобілізації, який заявником не було подано разом із заявою, є актом індивідуальної дії та на сьогодні, у випадку його винесення, виконаний в повному обсязі, враховуючи доводи позивача про мобілізацію в період 2-4 березня 2026 року.
Разом з цим, скасування в судовому порядку оскаржуваного рішення, у випадку задоволення адміністративного позову, означатиме його протиправність з моменту прийняття як акта індивідуальної дії. А отже припинення юридичної сили індивідуальних актів, зокрема наказів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.
Тобто, вчинення дій щодо направлення/переведення заявника для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування вищезазначеного спірного наказу. Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуального акта у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.
З урахуванням вказаного, суд зазначає, що позивач не надав доказів того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, саме в межах заявленого предмета позову, з урахуванням забезпечення позову шляхом, який визначений заявником.
Отже, заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б унеможливили захист прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.
Сам по собі ймовірний факт прийняття рішення, яке стосується прав та інтересів заявника, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів заявника підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищезазначене, заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвалу суду може бути оскаржено в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя М.М. Луцович