13 березня 2026 року м. Ужгород№ 260/580/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -
05 лютого 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернулася з позовом військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 ), яким просить суд: « 1. Відкрити провадження за позовною заявою НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 . 2. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного провадження. 3.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) кошти за вчинення майнової шкоди у сумі 25009,00 грн. (двадцять п'ять тисяч дев'ять гривень 00 копійок). 4. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи».
У відповідності до статті 171 частин 3 та 4 КАС України, якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суддя звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи. Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом трьох днів з дня отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Військовою частиною НОМЕР_1 в позовній заяві зазначено адресу Фізичної особи ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Як вбачається з в Єдиного державного демографічного реєстру від 09 лютого 2026 року № 2316207, особу ОСОБА_1 не знайдено.
09 лютого 2026 року, Закарпатський окружний адміністративний суд звернувся до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради Закарпатської області із запитами про надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) ОСОБА_1 .
16 лютого 2026 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду було надіслано лист, відповідно до якого ОСОБА_1 зареєстрований: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року даний позов було залишено без руху.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Зазначену ухвалу надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення.
У відповідності до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі не була вручена відповідачеві, а разом з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення повернулася до суду з позначкою "за закінченням терміну зберігання" (а.с.а.с. 78-80).
Порядок вручення повістки встановлений статтею 126 КАС України. Однак даною статтею не врегульовано порядок вручення інших судових документів.
Відповідно до статті 7 частини 6 КАС України, зокрема, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Таким чином, суд вважає за необхідне застосувати аналогію та керуватися положеннями статті 126 КАС України.
Відповідно до статті 126 частини 11 КАС України встановлено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Відповідно до статті 251 частини 6 пункту 4 КАС України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також необхідно врахувати висновок Верховного Суду в ухвалі від 24 березня 2021 у адміністративному провадженні № К/9901/35851/20 про те, що до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Таким чином, у розумінні статті 126 частини 11 КАС України ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі вважається врученою відповідачу належним чином.
Відтак, судом вжито достатніх необхідних законодавчо встановлених заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження та про можливість подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали суду. Разом з тим, відповідачем відзиву на позовну заяву чи клопотань до суду не подано.
Відповідно до статі 162 частини 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно із статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Зважаючи на вимоги статті 162 частини 6 КАС України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок самовільного залишення відповідачем надане військове майно на загальну суму 25009 грн, про стягнення якої у судовому порядку звернувся позивач.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників), всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 11 травня 2024 року № 527-ОС, сержант ОСОБА_3 зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 (а.с. 28).
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_4 прикордонного загону від 29 серпня 2025 року № 939-ОС, сержанта ОСОБА_2 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника-оператора третього відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування (а.с. 28 (на звороті)).
Як вбачається із рапорту коменданта третьої прикордонної комендатури швидкого реагування полковника ОСОБА_4 від 07 грудня 2025 року № 27/102924/25- Вн, 05 грудня 2025 року не прибув з відпустки за сімейними обставинами до місця розосередження особового складу третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування ( АДРЕСА_2 ) інспектор прикордонної служби 2 категорії - навідник-оператора третього відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування сержант ОСОБА_3 (а.с. 29).
04 січня 2026 року начальником НОМЕР_4 прикордонного загону затверджено висновок службового розслідування № 27/11/26-Вн, що проведене на підставі наказу НОМЕР_4 прикордонного загону від 08 грудня 2025 року № 6702-АГ «Про призначення службового розслідування» по факту нез'явлення сержанта ОСОБА_2 з частини щорічної основної відпустки до тимчасового місця розташування підрозділу (а.с.а.с. 21-27).
Службовим розслідуванням було встановлено нез'явлення інспектора прикордонної служби 2 категорії - навідника-оператора третього відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) третьої прикордонної комендатури швидкого реагування сержанта ОСОБА_2 з частини щорічної основної відпустки до тимчасового місця розташування підрозділу ( АДРЕСА_2 ) та перебування без поважних причин поза межами військової частини, тривалістю понад 10 діб, підтвердився. В діях сержанта ОСОБА_2 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена статті 407 частини 5 Кримінального кодексу України, про що повідомлено компетентні органи. Факт привласнення закріпленого військового майна на суму 25009 грн. в ході проведення службового розслідування мав місце та знайшов своє підтвердження.
Наказом НОМЕР_4 прикордонного загону № 50-АГ від 05 січня 2026 року у зв'язку із порушенням вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, що виразилося в привласненні закріпленого військового майна на загальну суму 25009 грн, призвело до завдання матеріальної шкоди в особі НОМЕР_4 прикордонного загону та у відповідності до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» сержанта ОСОБА_2 притягнути до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 25 009 грн (а.с.а.с. 46, 47).
На підставі вище викладеного, 05 січня 2026 року військова частина НОМЕР_1 направила листи до відповідача про необхідність добровільного відшкодування матеріальної шкоди завданої державі (а.с. 48).
Станом на момент подання позову відповіді від військовослужбовця на адресу військової частини НОМЕР_1 не надходила.
З довідки-розрахунку позивача № 226 від 26 грудня 2025 року вбачається, що відповідачу було надане військове майно на загальну суму 25009 грн, а саме: килим польовий ізоляційний (1 шт.) залишкова вартість якого складає 490,00 грн., мішок спальний (1 шт.) залишкова вартість якого складає 1350 грн, шолом балістичний Mich 2000 (9669.00) (1 шт.) залишкова вартість якого складає 9669 грн, тактичний бронежилет 5В (в т.ч. жилет і броньовані пластини стандарту NIJ V) МТД № 3921-07 (1 шт.) залишкова вартість якого складає 13500 грн (а.с. 34).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 2 частин 1 та 4 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон України № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з статтею 3 абзацом 1 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06 грудня 1991 року № 1934-ХІІ, статтями 1, 10 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 № 548-ХІV затверджений Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Відповідно до статті 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі також Статут) вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Згідно із статтею 11 пунктом 1 Статуту військовослужбовці зобов'язані непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Статтями 26, 27 Статуту встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Статтею 9 частинами 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон України № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу України», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення і має таку загальну структуру: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону; Морська охорона, яка складається із загонів морської охорони; органи охорони державного кордону - прикордонні загони, окремі контрольнопропускні пункти, авіаційні частини; розвідувальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009) визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та Відповідно до пунктів 48-1 - 48-7 Положення № 1115/2009 визначено, що:
для військовослужбовців, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби, дезертирували із Держприкордонслужби або добровільно здалися в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
військова служба для військовослужбовців призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяв, повідомлень начальників органів Держприкордонслужби про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;
військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються, про що видається наказ начальника органу Держприкордонслужби, в якому військовослужбовець проходив службу;
військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до загальної чисельності Держприкордонслужби; військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п'ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні;
звільнення військовослужбовців, військову службу яких призупинено, з військової служби здійснюється в установленому порядку посадовими особами, зазначеними у пункті 270 цього Положення;
для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються.
У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Інструкцією з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.06.2017 № 468, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 16.08.2017 за № 1011/30879 (далі - Інструкція № 468), визначено організацію й порядок обліку військовослужбовців і працівників Державної прикордонної служби України в Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управліннях, загонах морської охорони, прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах, навчальних закладах, науково-дослідній установі, органах забезпечення, підрозділах спеціального призначення, підрозділах, на кораблях та катерах морської охорони органів Держприкордонслужби в мирний час і в особливий період та порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу і облікованих документів.
Відповідно до пункту 2 підпункту 5 частини 2 Інструкція № 468 визначено, що особи, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місце служби, і тих, що не з'явилися в строк без поважних причин на службу при призначенні, переміщенні, з відрядження, відпустки, навчання або закладів охорони здоров'я тривалістю понад три доби, - тільки після з'ясування причин залишення ними (неповернення) органу Держприкордонслужби та внесення в єдиний реєстр досудових розслідувань, але не раніше ніж через три місяці після закінчення встановленого строку відрядження, відпустки, лікування, навчання або самовільного залишення органу Держприкордонслужби. Протягом цього часу вони вважаються тимчасово відсутніми і обліковуються в кадрових підрозділах у книзі обліку тимчасово відсутнього й тимчасово прибулого до органу Держприкордонслужби особового складу в окремому розділі. Військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, у триденний строк з моменту залишення частини знімаються зі всіх видів забезпечення.
Як судом було встановлено, що відповідач не з'явився в місце тимчасового розташування НОМЕР_4 прикордонного загону (військову частину НОМЕР_1 ) та не прибув до військової частини НОМЕР_1 , в умовах воєнного стану.
Статтею 9-1 Закону України №2011-XII передбачено продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.05.2024 № 310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2024 р. за № 797/42142, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення в Державній прикордонній службі України в мирний час та особливий період (далі- Інструкція № 310) та Норми забезпечення речовим майном військовослужбовців та працівників Державної прикордонної служби України в мирний час та особливий період (далі - Норми).
Інструкція № 310 визначає організацію речового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України (далі - Держприкордонслужба), які проходять військову службу за контрактом, кадрову військову службу, строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, а також закладів фахової передвищої військової освіти (далі - курсанти), військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) в Адміністрації Адміністрації Держприкордонслужби, регіональних управліннях, загонах морської охорони, прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах, закладах освіти, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення (далі - органи Держприкордонслужби), резервістів, військовозобов'язаних, призваних на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, а також ліцеїстів та працівників Держприкордонслужби в мирний час та особливий період.
Відповідно до пункту 2 Інструкції № 310 у цій Інструкції терміни вживаються в таких значеннях: інвентарне майно - речове майно, яке закріплюється за органом Держприкордонслужби та використовується його особовим складом за потреби в мирний час та особливий період; майно особистого користування - предмети обмундирування, взуття, білизни та спорядження, що видаються в постійне індивідуальне користування; норми забезпечення речовим майном - перелік предметів, що видаються в мирний час та особливий період з розрахунку на одного військовослужбовця, військовозобов'язаного, призваного на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, курсанта, ліцеїста або працівника, одиницю техніки, підрозділ, спальне місце (місце відпочинку) в органі Держприкордонслужби, а також штатне ліжко (місце) в закладі охорони здоров'я, з визначенням їх кількості та строку носіння (експлуатації); норми утримання речового майна - кількість предметів речового майна, зазначених у нормах забезпечення речовим майном, що повинні бути наявні в органі Держприкордонслужби залежно від кількості військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, призваних на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, ліцеїстів, працівників, а також спальних місць (місць відпочинку) або штатних ліжок (місць); речове майно - предмети військової форми одягу, взуття, білизни, постільних речей, спорядження, індивідуальних засобів захисту, спеціального, концертного та постового одягу, нагрудні знаки і знаки розрізнення, санітарно-господарське, культурно-просвітницьке та спортивне майно, верхолазне спорядження, спеціальне спорядження для службових собак, технічні засоби, що належать до номенклатури речової служби, та запасні частини до них, інструмент та матеріали для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна, намети, брезенти, декоративні тканини і килимові вироби, музичні інструменти для штатних військових оркестрів, прапори, папір, канцтовари, бланки та книги обліку і звітності, мило та мийні засоби.
Пунктом 3 Інструкції № 310 передбачено, що речове забезпечення здійснюється відповідно до цієї Інструкції та включає: забезпечення речовим майном; створення та утримання запасів речового майна; лазне-пральне та побутове обслуговування; ремонт речового майна; ведення управлінського обліку і подання звітності речової служби; планування речового забезпечення та контроль за його використанням.
Відповідно до пункту 1 розділу 4 глави ІІІ військовослужбовці за призовом осіб офіцерського складу, строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та військової служби за призовом із числа резервістів в особливий період, що переводяться з одного органу Держприкордонслужби до іншого, забезпечуються на день переведення всіма належними предметами речового майна особистого користування відповідно до норм забезпечення речовим майном, а також рушником та сумкою транспортною індивідуальною чи мішком речовим. Інше інвентарне майно здається на речовий склад органу Держприкордонслужби.
Згідно із пунктом 8 розлізлу 1 глави ІІІ Інструкції № 310 у разі втрати речового майна або набуття ним непридатного стану з вини військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста, призваного на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, ліцеїста чи працівника йому видається майно, що раніше було в користуванні. Вартість втраченого майна або майна, яке набуло непридатного стану, відшкодовується відповідно до вимог законодавства України.
Відповідно до пункту 1 глави IV Інструкції № 310 до інвентарного майна належать предмети одягу, взуття та спорядження, визначені в нормах забезпечення речовим майном, постільні речі, спеціальний, концертний та постовий одяг, санітарногосподарське, культурно-просвітницьке та спортивне майно, верхолазне спорядження, спеціальне спорядження службових собак, технічні засоби речової служби, обладнання та інструменти об'єктів речової служби, намети, брезенти, декоративні тканини і килимові вироби, музичні інструменти для штатних військових оркестрів, прапори.
З довідки-розрахунку позивача № 226 від 26 грудня 2025 року вбачається, що відповідачу було надане військове майно на загальну суму 25009 грн, а саме: килим польовий ізоляційний (1 шт.) залишкова вартість якого складає 490,00 грн., мішок спальний (1 шт.) залишкова вартість якого складає 1350 грн, шолом балістичний Mich 2000 (9669.00) (1 шт.) залишкова вартість якого складає 9669 грн, тактичний бронежилет 5В (в т.ч. жилет і броньовані пластини стандарту NIJ V) МТД № 3921-07 (1 шт.) залишкова вартість якого складає 13500 грн (а.с. 34).
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до ст.1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" № 160-ІX (далі - Закон України № 160-ІХ) визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до статті 1 Закону України № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Статті 1 частини 1 пункту 5 Закону України № 160-ІХ визначено, що пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків.
Відповідно до статті 3 частин 1, 2 Закону України № 160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою: 4) вина особи в завданні шкоди.
Наказом НОМЕР_4 прикордонного загону № 50-АГ від 05 січня 2026 року у зв'язку із порушенням вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, що виразилося в привласненні закріпленого військового майна на загальну суму 25009 грн, призвело до завдання матеріальної шкоди в особі НОМЕР_4 прикордонного загону та у відповідності до пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» сержанта ОСОБА_2 притягнути до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 25 009 грн (а.с.а.с. 46, 47).
З довідки-розрахунку позивача № 226 від 26 грудня 2025 року вбачається, що відповідачу було надане військове майно на загальну суму 25009 грн, а саме: килим польовий ізоляційний (1 шт.) залишкова вартість якого складає 490,00 грн., мішок спальний (1 шт.) залишкова вартість якого складає 1350 грн, шолом балістичний Mich 2000 (9669.00) (1 шт.) залишкова вартість якого складає 9669 грн, тактичний бронежилет 5В (в т.ч. жилет і броньовані пластини стандарту NIJ V) МТД № 3921-07 (1 шт.) залишкова вартість якого складає 13500 грн (а.с. 34).
Відповідно до статі 10 частини 1 Закону України № 160-ІХ відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п'ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).
Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (стаття 10 частина 2 Закону України № 160-ІХ).
Згідно із статтею 12 частиною 1 Закону України № 160-ІХ, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем самовільно залишено військову частину, а тому суд погоджується з твердження позивача, що відповідач діяв недобросовісно, оскільки, не повернув ввірене йому військове майно на загальну суму у 25009 грн, що за приписами наведених вище норм є підставою для їх повернення.
Оскільки, майно привласнене відповідачем недобросовісно та останній не повернув ввірене йому майно, тому у відповідача виник обов'язок щодо повернення позивачу вартість безпідставно привласненого майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 у справі № 636/93/14-ц дійшла висновку, що у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби."
Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 в справі № 14-481цс18.
Відповідач на час безпідставного отримання ним грошового забезпечення перебував на військовій службі, мав статус військовослужбовця. Позов пред'явлений військовою частиною про стягнення шкоди, завданої особою під час проходження нею військової служби внаслідок ухилення від проходження військової служби. Вказане свідчить про наявність спору з приводу стягнення збитків, завданих особою державі під час проходження військової служби, тому цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку, передбаченому КАС України.
Відповідач доводи позивача належними доказами не спростував, розрахунок шкоди не оспорює, будь-які пояснення або заперечення не надав. З огляду на це, суд робить висновок, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За наведених обставин, позовні вимоги підтверджені належними і допустимими доказами, такі відповідачем не спростовані (відзиву на позов відповідач суду не надав) та підлягають до задоволення повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для стягнення судових витрат відсутні, оскільки згідно із статтею 139 частиною 2 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 ) про стягнення матеріальної шкоди - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_3 ) на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) вартість завданої державі шкоди у розмірі 25009 (двадцять п'ять тисяч дев'ять гривень) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко