13 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/23745/25
категорія 112030700
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення розгляду заяви ОСОБА_1 про видачу пільгового посвідчення дитині - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), згідно Закону України “Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу пільгового посвідчення ОСОБА_2 згідно Закону України “Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з метою реалізації права малолітньої дитини на отримання пільгового посвідчення згідно Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та керуючись Порядком видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 28.05.1993 р., позивач 13.06.2025 року звернулась до п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з відповідною заявою. 10.07.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_6 ) листом № 9630 повернуто документи ІНФОРМАЦІЯ_7 , які той подавав для отримання пільгового посвідчення для сина померлого - ОСОБА_2 . Позивач повторно, 29.08.2025 року подав до п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_8 заяву з вимогою надати відповідь на заяву від 13.06.2025 року (зареєстровано за вх.№Г-235 від 13.06.2025 року) щодо надання/відмови в наданні пільгового посвідчення дитині померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 сержанта ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_3 . 01.09.2025 року п'ятим відділом ІНФОРМАЦІЯ_8 надано відповідь на вказану заяву позивача від 29.08.2025 року, якою позивача повідомлено, що за вихідним №5/4250 від 13.06.2025 року п'ятим відділом ІНФОРМАЦІЯ_10 було надіслано неповний пакет документів до ІНФОРМАЦІЯ_8 , щодо видачі пільгового посвідчення за померлого батька - військовослужбовця ОСОБА_3 . За вхідним №7900 від 21.07.2025 року повернуто пакет документів на доопрацювання, оскільки відсутня постанова про закриття кримінального провадження та висновок судово-медичної експертизи про токсикологічне дослідження померлого. Також, з відповіді вбачається, що 23.06.2025 року та повторно 25.08.2025 року до Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області надіслано запити стосовно надання інформації щодо закриття кримінального провадження за фактом смерті військовослужбовця ОСОБА_3 . Стверджує, що п'ятий відділ ІНФОРМАЦІЯ_8 не розглядає заяву позивача щодо видачі пільгового посвідчення дитині позивача як дитині померлого військовослужбовця ОСОБА_3 . В зв'язку з чим, представником позивача 08.09.2025 року було направлено до Міністерства оборони України скаргу на бездіяльність п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_11 . Станом на дату підготовки позовної заяви, на адресу представника позивача не надходили документи з результатами розгляду даної скарги. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав. Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень статей 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно із частиною п'ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
13.06.2025 позивач звернулася до п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_1 з відповідною заявою про видачу дитині ОСОБА_2 пільгового посвідчення, згідно Закону України “Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» як дитині померлого сержанта військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 .
10.07.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_5 листом повернуто документи ІНФОРМАЦІЯ_7 . В листі було повідомлено п'ятий відділ ІНФОРМАЦІЯ_8 про те, що для видачі пільгового посвідчення дитині ОСОБА_2 необхідно до заяви долучити копію постанови про закриття кримінального провадження та висновок судово-медичної експертизи про токсикологічне дослідження померлого.
29.08.2025 року позивач подала до п'ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_8 заяву з вимогою надати відповідь на заяву від 13.06.2025 року щодо надання/відмови в наданні пільгового посвідчення дитині померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 сержанта вч НОМЕР_1 ОСОБА_3 .
01.09.2025 року п'ятим відділом ІНФОРМАЦІЯ_8 надано відповідь на вказану заяву позивача від 29.08.2025 року, якою позивача повідомлено, що за вихідним №5/4250 від 13.06.2025 року п'ятим відділом ІНФОРМАЦІЯ_10 було надіслано неповний пакет документів до ІНФОРМАЦІЯ_8 , щодо видачі пільгового посвідчення за померлого батька - військовослужбовця ОСОБА_3 . За вхідним №7900 від 21.07.2025 року повернуто пакет документів на доопрацювання, оскільки відсутня постанова про закриття кримінального провадження та висновок судово-медичної експертизи про токсикологічне дослідження померлого. Також, з відповіді вбачається, що 23.06.2025 року та повторно 25.08.2025 року до Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області надіслано запити стосовно надання інформації щодо закриття кримінального провадження за фактом смерті військовослужбовця ОСОБА_3 .
Вважаючи протиправною бездіяльністю відповідача нерозгляд заяви позивача щодо видачі посвідчення як дитині померлого військовослужбовця, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Частиною другою ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей врегульовані Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із статтею 1 Закону №2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється, зокрема на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Частиною 2 статті 3 Закону №2011-XII встановлено, що дія Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Частиною 3 статті 16 Закону №2011-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до частини 6 статті 18 Закону №2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
Порядок роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, в тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження служби, здійснюється відповідно до Інструкції з організації роботи із соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей у Міністерстві оборони України, яка затверджена Наказом Міністерства оборони України від 31.12.2014 року № 937 (далі - Інструкція №937).
Пункт 4.16 розділу IV Інструкції №937 передбачає, що членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (у тому числі членам сімей військовослужбовців строкової служби), видається посвідчення члена сім'ї (батька, матері, дружини, чоловіка або дитини) військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, у порядку, установленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 "Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби".
Згідно з пунктом 13 статті 14 Закону №2011-XII особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 р. №379 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби (надалі - посвідчення), видаються батькам, дружині або чоловіку та дітям указаних військовослужбовців за зразками згідно з додатками № 1 і 2. Підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, виданий територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, вказаною постановою передбачено, що на Міністерство оборони України покладено обов'язок забезпечити виготовлення бланків посвідчень у необхідній кількості та видачу їх військовими комісаріатами членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
З аналізу вищевикладених норм законодавства встановлено, що в разі смерті військовослужбовця під час проходження військової служби, члени сімей військовослужбовців мають право на пільги, гарантії та компенсації, а також на отримання посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців.
При цьому Постанова №379 не має розширеного тлумачення підстав, як для видання, так і відмови у видачі посвідчення, окрім як загибелі (смерті) чи пропажі безвісти під час проходження військової служби військовослужбовця.
Таким чином визначальним є проходження військовослужбовцем військової служби та настання в даний проміжок часу відповідної події, як то загибелі (смерті) чи пропажі безвісти.
У подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2023 №1366 до Постанови №379 внесено зміни, зокрема назву Постанови викладено у редакції «Про посвідчення членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби», затверджено Порядок видачі посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, та форми посвідчень членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, згідно з додатками 1-3 (далі - Порядок).
Згідно із пунктом 2 Порядку посвідчення є документом, що підтверджує статус члена сім'ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, на підставі якого надаються пільги, гарантії та компенсації, встановлені для таких осіб Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до пункту 3 Порядку підставою для видачі посвідчення є: витяг із наказу про виключення військовослужбовця із списків особового складу у зв'язку із смертю, визнанням його судом безвісно відсутнім чи оголошення померлим або копія такого наказу; свідоцтво про смерть військовослужбовця або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім; документ про причини та обставини смерті військовослужбовця (відповідний наказ (витяг із наказу), акт проведення розслідування, довідка про обставини травми (поранення, контузія, каліцтво) тощо), який підтверджує, що військовослужбовець загинув (помер) не внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або що загибель (смерть) сталася не внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; постанова військово-лікарської комісії (крім випадків, коли військовослужбовець пропав безвісти).
Згідно із пунктом 4 Порядку посвідчення видаються батькам, дружині (чоловіку) у разі, коли вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, дітям, які не досягли повноліття, або повнолітнім дітям - особам з інвалідністю з дитинства військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти (і за рішенням суду визнані безвісно відсутніми) під час проходження військової служби.
Відповідно до пункту 5 Порядку для отримання посвідчення особа із числа зазначених у пункті 4 цього Порядку (далі - заявник) звертається особисто або через свого представника із заявою (в довільній формі) до: територіального центру комплектування та соціальної підтримки - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця Збройних Сил або Держспецтрансслужби, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби; уповноваженого структурного підрозділу (органу), на який покладаються функції з видачі посвідчень (далі - уповноважений орган) - про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця СБУ, Управління державної охорони, Служби зовнішньої розвідки, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Національної гвардії, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби.
Згідно із пунктом 6 Порядку у заяві зазначаються прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності) особи, яка звертається для отримання посвідчення, спосіб комунікації (поштова адреса та/або адреса електронної пошти, номер телефону), сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, військове звання такого військовослужбовця, його прізвище, власне ім'я, по батькові (за наявності), військове формування, у списках особового складу якого він/вона перебував/перебувала на дату смерті/зникнення безвісти.
Разом із заявою подаються: копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документа, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус (за наявності технічної можливості доступу до відомостей про зазначені документи стосовно заявника копії таких документів заявником не подаються); документи, що підтверджують сімейні (родинні) відносини із військовослужбовцем, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження або шлюб); фотокартка члена сім'ї (крім дітей, які не досягли повноліття) розміром 2,5 х 3,5, де зображення обличчя має складати 65 - 70 відсотків фото; висновок медико-соціальної експертної комісії щодо повнолітньої дитини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, про визнання її особою з інвалідністю з дитинства; рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, селищної, сільської, районної в місті (у разі утворення) ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування, влаштування у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу (у разі здійснення опіки або піклування над дітьми військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, чи влаштування їх у прийомну сім'ю або дитячий будинок сімейного типу).
Згідно із пунктом 7 Порядку для проведення перевірки інформації про військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, членів його сім'ї Міноборони, МВС, СБУ, Управління державної охорони, Служба зовнішньої розвідки, Адміністрація Держспецзв'язку мають право отримувати інформацію з державних реєстрів шляхом надання безпосереднього доступу, електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до пункту 9 Порядку посвідчення видається протягом 30 календарних днів з дня надходження відповідної заяви з усіма необхідними документами.
Відповідно до пункту 11 Порядку посвідчення не видається в тому разі, коли військовослужбовець загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби внаслідок вчинення ним кримінального чи адміністративного правопорушення або коли загибель (смерть) військовослужбовця сталася внаслідок вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння чи навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
У разі коли заява та додані до неї документи подані не в повному обсязі, посвідчення не видається, про що заявникові повідомляється письмово із зазначенням підстав. У такому випадку заява та документи повертаються заявникові.
Після усунення причин, які стали підставою для повернення заяви та документів, заявник може повторно звернутися для отримання посвідчення.
Як видно з матеріалів справи, позивач звернулася до відповідача із заявою про видачу посвідчення члена сім'ї військовослужбовця, який загинув, за результатами розгляду якої не отримала жодної відповіді.
Судом встановлено, що на звернення позивача до відповідача щодо розгляду її заяви від 13.06.2025 про видачу відповідного посвідчення, листом від 01.09.2025 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що ІНФОРМАЦІЯ_12 було надіслано неповний пакет документів до ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо видачі пільгового посвідчення та зазначено, що за вх.№7900 від 21.07.2025 повернуто пакет документів на доопрацювання. Додатково повідомлено, що надіслано запити стосовно надання інформації щодо закриття кримінального провадження за фактом смерті військовослужбовця ОСОБА_3 . Станом на 01.09.2025 року відповідь не надійшла.
Листом від 15.10.2025 на адвокатський запит від 13.10.2025 повідомлено, що станом на 15.10.2025 відповідь щодо закриття кримінального провадження за фактом смерті військовослужбовця ОСОБА_3 не надійшла.
Так, положення пункту 3 Порядку не мають розширеного тлумачення підстав, як для видання, так і відмови у видачі посвідчення, окрім обставин, вказаних у наведеному пункті.
При цьому суд зазначає, що пунктом 11 Порядку № 379 передбачено, що у разі коли заява та додані до неї документи подані не в повному обсязі, посвідчення не видається, про що заявникові повідомляється письмово із зазначенням підстав. У такому випадку заява та документи повертаються заявникові. Після усунення причин, які стали підставою для повернення заяви та документів, заявник може повторно звернутися для отримання посвідчення.
Однак, суд зазначає, що станом на дату звернення до суду з даним позовом, та під час розгляду адміністративної справи, відповідач не повідомив письмово заявника про надання/відмову у наданні посвідчення на заяву від 13.06.2025 з урахуванням в тому числі отриманих/неотриманих відповідей на запити до Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області, що свідчить про допущену протиправну бездіяльність відповідача при розгляді заяви позивача та неможливість, у разі необхідності, повторного звернення для отримання посвідчення.
Щодо посилань представника позивача на отриману нею відповідь слідчого Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області про дату закриття кримінального провадження по факту смерті військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_13 № НОМЕР_2 від 04.11.2024 р., якою повідомлено, що кримінальне провадження № 12024162480001230 закрито 30.11.2024 року, то суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази подання позивачем до відповідача такої відповіді разом з пакетом необхідних документів для видачі посвідчення, тому суд не може надавати оцінку наявності/відсутності права на отримання такого посвідчення з урахуванням інформації щодо закриття кримінального провадження.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо нерозгляду заяви позивача від 13.06.2025 про видачу пільгового посвідчення згідно Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" як дитині померлого сержанта вч НОМЕР_1 ОСОБА_3 , а порушене право позивача в даному випадку підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача розглянути цю заяву та письмово повідомити про прийняте рішення.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, суд зазначає наступне.
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію ордера серія АІ №2023347, копію договору про надання правової допомоги №08/25-2 від 04.09.2025, копію платіжної інструкції від 04.09.2025 та від 09.10.2025 про сплату за надання юридичних послуг відповідно 5000,00 грн та 11000,00 грн.
Враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження) час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн є суттєво завищеною, неспівмірною із складністю цієї справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.
Суд зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені як витрати на правову допомогу, у зв'язку з чим витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 5000,00 грн.
Зазначений розмір відповідатиме критерію реальності наданих послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Суд також зауважує, що позивач вільний у виборі адвоката та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).
Розподіл судових витрат проведено відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 13.06.2025 про видачу пільгового посвідчення дитині - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), згідно Закону України “Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.06.2025 про видачу посвідчення ОСОБА_2 , згідно Закону України “Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» та письмово повідомити про прийняте рішення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) сплаченого судового збору.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень 00 копійок) витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Липа
13.03.26